Лоренцо Берніні: жизнь и труды

Лоренцо Берніні

 

Джова́нні Лоре́нцо Берні́ні (Джйан Лоренцо Берніні; іт. Giovanni Lorenzo Bernini; *7 грудня 1598, Неаполь — †12 листопада 1680, Рим) —італійський архітектор і скульптор.У архітектурі і скульптурі Берніні, найбільшого майстра римського і всього італійського бароко, яскраво утілилися головні принципи цього стилю: підвищена емоційність, театральність, активне протидія простору і маси, поєднання релігійної афектації з підкресленою чуттєвістю.

Не досить відома біографія

Родина Берніні  походить з Тоскани. Але батька запросили  на роботи в Неаполь. І майбутній уславлений скульптор народився в Неаполі. Навчався у батька — скульптора П'єтро Берніні ( 1562-1629 ), представника стилю маньєризм. Батько з сином перебралися в Рим, де починали як майстри по створенню регулярних садів. Декілька обставин досить вигідно склалися на користь Лоренцо та його батька, і вони вдали ними скористалися.

Саме батько і син Берніні працювали по створенню саду вілли Боргезе у Фраскатті, якою володів Шипіоне Боргезе, племінник папи римського і найвпливовіший з меценатів тогочасного Риму. Помітивши яскраві здібності у Лоренцо, хвацький кардинал стає його меценатом і патроном. Патронаж кардинала був офіційним прикриттям для меценатства і самого папи римського.

Перші скульптурні  твори Лоренцо вказують на вивчення ним скульптур доби еллінізму з незначними впливами маньєризму.Окрім тематичних статуй, Лоренцо робив і портрети - погруддя. У віці 22 роки він створив погруддя папи римського Павла V, що було надзвичайно відповідальним завданням. Погруддя сподобалось. І кар'єра Лоренцо швидко пішла вгору.

Вимоги могутніх меценатів.

Автопортрет, Галерея  Воргезе.

Слава попередніх пап-меценатів була добре відома в Римі. Могутні меценатські традиції були могутньо ж підтримані і родинами Боргезе, і Альдобрандіні, і Барберіні в 17 столітті. Папи вимагали, аби Лоренцо робив не тільки скульптури, а й малював картини і займався архітектурою, як колись Мікеланджело. Бажання папи було законом - і примущений Лоренцо брався за живопис, до якого не дуже лежала його душа, і за архітектуру, де він так і залишився віртуозним дилетантом, аматором, на відміну від багато обдарованого і могутнього фахівця архітектораФранческо Борроміні ( 1599-1667).

Берніні і Борроміні-різні  генії

Престижне місце  папського архітектора і скульптора цілком влаштовувало Берніні. Але він як ніхто відчував значущість і віртуозу майстерність Франческо Борроміні. Це особливо виявилось при проектуванні палацу Барберіні, принципіально нового для Риму за функціями і плануванням. Тоді Берніні узяв на себе роль керівника проекта, що задав напрям, програму побудови і тихо віддав усі розрахунки і складне практичне виконання віртуозу Борроміні. Архітектор Карло Мадерно, художникП'єтро да Кортона доробляли проект за вказівками ділетанта Берніні. Слава тоді дісталась Лоренцо Берніні. Але історики вивели з мряки геніального архітектора Борроміні, якому при житті вдалося побудувати дуже мало через перешкоди, заздрість і бажання знищити талановитого конкурента. Берніні і Борроміні - різні генії.

Новий папа Урбан VIII

Місце головного  папського майстра Лоренцо Берніні  утримав і при новому папі, яким став Урбан VIII. Довгий потифікат папи - 1623-1644 - дав змогу надвичайно повно розкрити здібності талановитого Берніні як в скульптурі, так і в архітектурі. Про це добре відомо з джерел. Живопис через надзвичайну загруженість Берніні облишив.

Провал в кар' єрі Берніні

«Екстаз святої Терези» у Санта Марія делла Вітторіа

Він настав в  роки понтифікату папи римського Іннокентія Х ( 1644-1655 ). Папа не бажав бути меценатом і патроном Берніні. Той перестав бути папським обранцем, покинув папський палац, але не перестав бути геніальним скульптором. Саме в ці роки від доробив надгробок померлого папи Урбана VIII, а по замовленню венеціанського кардинала Федеріко Корнаро - екстаз святої Терези.

Втрати і злети, злети і ...

Надгробок Берніні  у Базиліці Санта Марія Маджоре.

Він втрачав  молодість, стрункість і чорне волосся. Сивий Берніні повернув собі місце  мистецького диктатора при папі римському Олександрі VII, що мало нагадував і Урбана, і Іннокентія.

Попереду віртуозні, але холодно парадні погруддя короля Франції, герцога д'Есте, нездійснена  добудова до палацу Лувр і смерть в Римі. Його могила в римській церкві Санта Марія Маджоре.

Скульптор

Аполлон і Дафна, класичнабарокова композиція, Галерея Борґезе, Рим, Італія

В широких масштабах  і з високою майстерністю Берніні  вирішував проблему синтезу пластичних мистецтв. Створюючи інтер'єри, пишно прикрашені скульптурою (інтер'єри собору святого Петра з кафедрою святого Петра, 1657-1666, і інших церков), а також самостійні скульптурні твори, Берніні живописно поєднує різні матеріали (білий і кольоровий мармур, бронзу стукко), використовує розфарбовування, позолоту, світлові ефекти. Ковзання відблисків, контрастна гра світла і тіні створюють відчуття нервового піднесення. Під впливом простору скульптурні форми знаходять живописну текучість, а в інших випадках вони володіють власною утрируваною динамікою, неспокійно вириваючись в простір. Віртуозно обробляючи і поліруючи мармур, Берніні добивався майже натуралістичних ефектів — імітації блиску і м'якості шкіри, фактури тканини. Чуттєвість і натхненність в творах Берніні нерідко зливаються, переходячи в містичну екзальтацію («Екстаз святої Терези», мармур, 1644—1652, капела Корнаро церкви Санта Марія делла Вітторіа Рим).

Почавши свою скульптурну  творчість із статуй і двохфігурних композицій («Давид», мармур, 1623, «Аполлон і Дафна», мармур, 1622—1625, - в Музеї і галереї Боргезе Рим), Берніні виступає надалі і як майстер скульптурного портрета, що гостро виявляє індивідуальність моделі, складний образ, що створює психологічно, в його мінливості і становленні (бюст Шипіоне Боргезе, мармур, 1632, Музей і галерея Боргезе; бюст Констанци Буонареллі, мармур, близько 1635, Національний музей, флоренція). Поступово в портретах Берніні посилюються зовнішня патетика, імпозантність, що приводить до формування закінченого типу парадного портрета, бароко з його бравурністю і пишнотою (виконаний Берніні в 1665 під час поїздки до Франції портрет Людовика XIV, мармур, Національний музей Версаля). Берніні створив також тип барочної гробниці з великою кількістю алегоричних фігур (надгробок папи римського Урбана VIII в соборі святого Петра в Римі, бронза і кольоровий мармур, 1639—1646).

Л.Берніні.Правда, яку відкриє плин часу.

 

 

Л.Берніні. Монумент кардинала Роберто Белларміно

 

 

Л.Берніні.Людовіка Альбертоні.

 

 

Слон  Берніні передСанта Марія сопра Мінерва

Архітектор

Площа Святого Петра, планування якої під керівництвом Папи Олександра VII, здійснив Берніні у період 1656—1667 рр.

Свою архітектурну діяльність (будував тільки в Римі) Берніні почав із створення балдахіна з витими колонами в соборі святого Петра (бронза,1624-33); повністю особливості його манери виявилися в 1650-60-х рр. Пластичність і динамізм, своєрідний ілюзіонізм додають архітектурі Берніні урочистість і величність. Головне творіння Берніні — грандіозний ансамбль площі святого Петра (1657-63). Овальна площа з двома фонтанами і обеліском охоплена могутніми 4-рядними колонадами, владно організуючими простір, і перетворена на величезний атрій перед собором, до якого веде урочистий багатоступінчатий підйом. Прямолінійні ділянки колонад, що примикають до собору під гострим кутом, створюють ефект зорового збільшення висоти фасаду при погляді на собор здалека. Динамічна форма овалу, безперервна мінливість кривизни є головним мотивом і в композиції церкви Сант Андреа аль Квірінале (1653-58), де фасад і інтер'єр будуються на контрастах опуклих і ввігнутих форм; їх протистоянням досягається загальне враження напруженої рівноваги всіх частин будівлі, цілісності архітектурного образу.

Берніні часто  вдається до прийомів штучної перспективи (наприклад, поступово зменшує колони парадних сходів Скала Реджа у Ватикані, 1663-66, щоб візуально возвеличити фігуру папи в момент його появи на верхньому майданчику). Берніні зіграв важливу роль у формуванні архітектурної зовнішності Риму (декоративно-ефектні фонтани — Тритона на Пьяцца Барберіні, 1637, Чотирьох рік на П'яцца Навона, 1648-51, і ін.).