Архітектура Київської Русі

В архітектурно-художньому вирішенні Софії особливу роль відігравало  внутрішнє опорядження. Розмаїття

мозаїк, фресок, що покривали стіни, стовпи, арки, підбанний  простір, косяки віконних прорізів, вражало своєю

красою, загадковим світом образів, до всього, не тільки релігійних, а й світських. На південній і  північних стінах

центрального  нефу було зображення родини Ярослава Мудрого, на західній (згодом обвалилася) портрет

самого засновника Софії. У баштах передані сцени полювання, приборкання диких коней, дійства скоморохів,

музикантів, танцюристів. Особливий інтерес викликають фрески, які розповідають про візит Ольги  до

Константинополя, прийняття її візантійським імператором, відвідання іподрому.

Довкола Софії  на честь святих патронів Ярослава і його дружини Інгігерди були засновані монастирі з

храмами Георгія  та Ірини. Конструктивно вони нагадували Софію, але мали менші розміри. В  їхньому

оздобленні широко використовувалися мозаїки і  фрески, різьблений камінь, майолікові плитки.

Софія Київська завжди справляла незабутнє враження на людей, незалежно від епохи, в  яку вони жили.

Так, наприклад, чеський дипломат Еріх Ляссота, що їздив 1594 року з дипломатичною місією від  імператора

Рудольфа до запорізьких козаків і зупинявся в Києві , писав у щоденнику: "Київ було дуже укріплено на

широкому просторі й прикрашено чудовими церквами та спорудами, громадськими та приватними, як про це

можна судити по старовинних руїнах, а також по валу, що оточує місто й продовжується, як кажуть на дев'ять

миль навколо. З-поміж церков київських особливочулова й красива церква, що зветься Софією. За розмірами

вона більша від усіх... Усерединв церкву оздобленоммозаїчною  роботою, а підлогу викладено  красивими

кольоровими камінцями. Нагорі церкви є галерея... поручні цієї галереї від одного стовпа до іншого зроблено

із суцільних  плит блакитнуватого каменю з різьбленою обробкою...". Через кілька років  у Києві побував

польський дипломат, юрист і історик Реґінальд  Гейденштейн. Про Софійський собор він писав: "Мабуть, він

коштував величезних грошей. Ще й зараз видно сліди  маєстатичності й пишноти. Увесь  храм покрито

мозаїками на взірець  храмів константинопольських і венеційських. Структурою й мистецтвом виконання  він не

поступається жодному з них. Бабинець і колони з порфіру, мармуру й алебастру...".

Кирилівська церква.

Кирилівська церква в Києві - цінна пам’ятка української  культури, що зберегла архітектуру  ХІІ ст. і

монументальний  живопис ХІІ, XVII та ХІХ ст. Вона заснована чернігівським князем Всеволодом Ольговичем в

урочищі Дорогожичі і споруджувалася в середині ХІІ  ст.

Кирилівська церква — найхарактерніша споруда Києва  ХІІ ст. Це прямокутна у плані  споруда із трьома

апсидами, що виступають зі сходу, з шістьма хрещатими  стовпами, які несуть купол і склепіння. Її стіни

членують пілястри з могутніми півколонами. Фасади суворі, їх прикрашали лише аркатурні  пояси. Головну

увагу зодчі  приділяли інтер'єрові храму. Стіни  й склепіння оздоблює мистецький фресковий розпис У західній

частині будівлі  розташовані хори, куди ведуть вузькі сходи (у північній стіні). Там  же міститься молитовня, що

зрідка трапляється  в інших давньоруських храмах. Особливістю споруди є також  хрещальня й ніші у нартексі -

західній частині  храму. Спочатку церква була вкрита по склепіннях листовим свинцем. Навколо церкви з

південної, північної  і, можливо, з західної сторони в  пізніші часи прибудовано каплички-притвори, либонь

князівськи чи боярськи усипальниці.

У 1605 році Кирилівську  церкву було відбудовано. Проте ні до яких реставрацій у ті часи не вдавалися —

споруду відновлювали новою будівельною технікою, тинькували, відповідно оздоблювали.

Михайлівський собор Видубицького монастиря.

Це найдревніша  споруда на Видубичах. Собор був  закладений князем Всеволодом у 1070 р., а урочистий

акт освячення  цього храму, за свідченням Іпатьївського  літопису, відбувся через 18 років: “У літо 6596

освячена була церква Святого Михайла монастиря  Всевложа митрополитом Іоанном і  єпископами Лукою,

Ісаїєм, Іваном, а ігуменство тоді держащу того монастиря Лазареви”.

Не слід вважати, що будівництво собору просувалося  так повільно і затягнулося на всі 18 років. відомо,

що Успенський собор Києво-Печерської лаври, майже  повністю завершений, роками чекав  освячення у

зв’язку з ускладненням церковно-політичних відносин. Цими ж міркуваннями до недавніх часів намагалися

пояснити причини  в затримці будівництва Михайлівського собору Видубицького монастиря, але  зараз, після

проведення кропітких  історико-архітектурних і археологічних  досліджень, можна констатувати - храм

будувався у  два етапи. Вже до повністю завершеного  основного об’єму добудовувалася із західного боку

башта зі сходами  на хори і нартекс.

Сучасний Михайлівський  собор являє собою кубоподібну  споруду з однією апсидою і  єдиною банею, що

здіймається над  схилим дахом. Отинькована східна частина  споруди і купол мають чітко  окреслені барокові

форми середини XVIII ст., а західна частина звільнена  від тинькування, і тут можна  на власні очі побачити всі

Реферат Архітектура  Київської Русіhttp://referatu.net.ua/referats/49/9555

Стр. 4 из 612.03.2012 15:11

ознаки давньоруської  будівельної техніки із западаючим рядом. Над питанням вигляду собору у час його

спорудження у  різні часи замислювався не один десяток  вчених, й історія питання являє  собою цілу низку

діаметрально  несхожих версій. Істина відкрилася не одразу, за окремими деталями збиралися  і

співставлялися  факти. Усі візуальні оглядини без  серйозних архітектурно-археологічних  досліджень

приводили вчених до помилкових, а інколи і до самих  недоречних висновків. У Михайлівському соборі вбачали

навіть чотиристовпний храм, близький за своєю об’ємно-просторовою  структурою до храмів владимиро-

суздальської  школи. Як це не дивно, але дослідження, в яких вчені спираються лише на речові докази з

археологічних розкопок і ні на що інше, теж інколи призводять до неправильних висновків і навіть домислів,

котрі потім, при  подальших дослідженнях, доводиться відкидати.

Історію хибних тверджень учених щодо первісного вигляду  Михайлівського собору досить повно  оповів

відомий дослідник  і найбільш авторитетний учений свого  часу М. К. Каргер. Між тим питання  це досі остаточно

не з’ясовано, і час від часу з’являються  все нові й нові версії архітектурних  реконструкцій, кожна з яких має

певний науковий інтерес.

Інтерес до вивчення старожитностей Києва виник в 70-х рр. ХІХ ст., і першим з істориків звернув увагу на

те, що Михайлівський  собор був зовсім не таким, як зараз, М. О. Максимович. Саме він писав, що

“виступаюче над  урвищем берега дике каміння, з котрого  вимурувано церковний фундамент, є явним свідком

обвалу древньої вівтарної частини в Дніпро”.

Довгий час  серед дослідників ХІХ ст. побутувало твердження, висловлене вперше П. А. Лашкарьовим  про

те, що зруйнована церква Михайла “лишалась у руїнах так довго, що вціліла після обвалу частина її увійшла в

землю до такої  глибини, що у прольоті арки, яка  вела в середину церкви, віддаль  від карниза до грунту

зменшилася до одного аршина, і будівельники …  вирішили чомусь за потрібне викопати її із землі і щебеню”.

Таким чином, на думку вчених, над руїнами старої церкви була побудована нова.

Цю думку аргументовано  заперечував архімандрит Євлогій, перший церковний історик, який провів

найбільш серйозні на ті часи археологічні дослідження  біля стін Михайлівської церкви, і  особливо в східній її

частині. Ось  що він написав у своїй публікації: “… фундамент обваленої частини  церкви не існує увесь аж до

самих закруглень корабликів східної вівтарної сторони  древньої церкви”. Під “закругленням  корабликів” слід

розуміти те, що вченому вдалося зафіксувати початок закруглення апсид.

У 1916 р. на основі археологічних розкопок А. Д. Ертель і В. П. Пісчанський стверджували, що виявлене

ними стародавнє мурування є фундаментами продольних (північної та південної) стін храму.

У результаті досліджень, проведених М. К. Каргером, собор було представлено як восьмистовпну

хрестово-купольну споруду. Авторитет М. К. Каргера  був настільки великим, а міркування настільки

переконливими, що його реконструкція почала публікуватися  в усіх капітальних працях і підручниках з історії

архітектури.

У 1974 р. у зв’язку  з реставраційними роботами проведено  комплексне вивчення Михайлівського собору і

вдалося з’ясувати, що храм не восьмистовпний, а шестистовпний.

У 1980-1990 рр. з’явилися  сенсаційні публікації Г. Н. Логвина, де стверджується, що давньоруські

монументальні споруди після досить складної декоративної обробки фасадів вкривалися шаром  білого

тинькування.

З цього приводу  у фахівців досі немає одностайної  думки, і тому прийнята і реалізована  авторами проекту

останньої реставрації концепція розкриття від пізніших нашарувань давньоруської частини собору може

вважатися оптимальною.

Спочатку храм являв собою чотиристовпну хрестово-купольну споруду без нартексу з рідкісною  для

давньоруської архітектури особливістю - підкупольний квадрат знаходився не на третьому, а на другому

членуванні від  входу. Він був немовби зміщений на одне членування на захід у порівнянні з традиційною

структурою давньоруського храму. Нартекс із баштою та сходами  на хори були збудовані пізніше, ніж

основний об’єм.

Висновки

Давньоруське  зодчество — одна з найяскравіших  сторінок історії художньої культури доби середньовіччя.

Доба Київської  Русі — період розквіту давньоруської  архітектури. Татаро-монгольська навала, хоча й завдала

страшного удару  передусім розвиткові такого монументального мистецтва як архітектура, але не знищила

традицій, які  згодом відновилися у будівництві  на землях – спадкоємицях Київської  Русі.

Давньоруські  будівельні та художні надбання були тим безпосереднім ґрунтом, на якому  формувалалася

українська архітектура XIV – XV ст. Це спостерігається і в  конструктивних прийомах, і в засобах  художньої

виразності.

Галицькі пам'ятки архітектури другої половини ХІІІ –  першої половини XIV безперечно зберігають тренд

розвитку давньоруського зодчества домонгольського періоду. Галичина продовжує традиційну майстерність

будівничих білокам'яної архітектури стародавнього Галича в ренесансних спорудах львівської архітектури XVІ

ст.