Архітектура Київської Русі

характерним для  ХІІ ст. Першим його зразком був  Успенський храм Печерського монастиря (1078 р.) Він

становив собою  хрещату шестистовпну будівлю, увінчану однією банею. Зі сходу нефи завершувалися

гранчастими апсидами, із заходу стояв нартекс — притвор, над яким розташовувалися хори. Усередині  храм

був оздоблений фресками і мозаїками, різьбленими  шиферними плитами, по фасаду - декором  із плінфи.

Згідно зі свідченням “Печерського Патерика”, Успенський собор будували грецькі майстри. Його надзвичайна

популярність  на Русі призвела до того, що за цим  типом почали зводити храмові  будівлі і в інших містах.

Володимир Мономах  побудував аналогічний храм у  Ростові. У Києві за типом Успенського  збудовано

Михайлівський Золотоверхий храм (1108 р.). Фасади його були розчленовані пілястрами, прикрашені

меандровими фризами. Декор інтер’єру складався з  мозаїк і фресок, різьблених плит шиферу. Із новацій слід

відзначити оригінальний метод зведення башти зі сходами на другий поверх. Вона майже повністю вписана в

Реферат Архітектура  Київської Русіhttp://referatu.net.ua/referats/49/9555

Стр. 2 из 612.03.2012 15:11

західний притвор  храму.

Масштабне монументальне  будівництво розгорнулося в Переяславській землі в останні десятиліття ХІ ст.

За свідченням літопису, в стольному місті близько 1089 р. було побудовано комплекс споруд єпископського

двору. Архітектурною  його домінантою став Михайлівський  храм, оздоблений мозаїками і фресками,

майоліковими  плитками, шиферними плитами. Поруч стояв єпископський палац, інтер’єр якого не поступався

своїм багатством храмовому. Крім мозаїк і фресок, у  його опорядженні широко використовувався мармур,

інкрустовані  шиферні плити. Двір оточувала кам’яна  стіна, в якій були в’їзні ворота з надбрамною церквою св.

Федора.

У Південній  Русі в ХІІ ст. набули значного розвитку Київська, Чернігівська й Переяславська  архітектурні

школи, які об’єднувалися  єдиним стильовим напрямом. Характерними пам’ятками цього періоду є храм

Федорівського монастиря (1131 р.), церква Богородиці Пирогощі (1132 р.), Кирилівська (1146 р.) і Василівська

(1183 р.) церкви  в Києві, Юр’ївська (1144) в Каневі, Борисоглібський (1128) і Успенський (40-і роки ХІІ ст.)

храми в Чернігові. Їх об’єднує спільна конструктивна  схема, характер архітектури фасадів. Будівлі

розчленовані  пілястрами з напівколонами, декоровані аркатурними поясами, хрестами і  нішами. Інтер’єри

розписані фресками.

У кінці ХІІ - на початку ХІІІ ст. монументальна  архітектура Русі розвивалася шляхом ускладнення зовнішніх

форм. Будівлі  цього часу мають висотні композиції, нагадують башти. Особливу увагу  архітектори приділяли

профільованим пілястрам, вертикальні лінії яких надають храмам незвичайної стрункості, а також порталам,

складний і  розвинутий профіль яких добре поєднується з пілястрами. В цих елементах, можливо, проявився

вплив давньоруської  дерев’яної архітектури. У цей час  були зведені храми Трьохсвятительський (1189 р.) у

Києві, Св. Василія (1190 р.) в Овручі, Апостолів (1197 р.) у  Білгороді. Не виключено, що будівничим, принаймні

окремих з них, був знаменитий київський архітектор Петро Мілоніг, який працював при  дворі великого

київського князя  Рюрика Ростиславича. Він особливо прославився зведенням складної гідротехнічної споруди,

яка мала запобігти руйнуванню дніпровськими водами церкви Св. Михайла Видубицького монастиря.

Новий архітектурний  стиль найвиразніше проявився в  П’ятницькій церкві (початок ХІІІ ст.) Чернігова. Це —

чотиристовпна баштоподібна споруда з трилопасним  стрілчастим завершенням. Усі фасади розчленовані

складнопрофільними  пілястрами, аркатурними поясами, поребриком, нішами. Перспективні портали церкви

заглиблені в  товщу стін. Всередині вона була розписана фресками, мала майолікові підлоги. Придніпровський

архітектурний стиль кінця ХІІ - початку ХІІІ ст. справив помітний вплив на архітектуру Смоленська, Полоцька,

інших центрів  Русі. Як вважає Ю. Асєєв, новий стильовий  напрямок еквівалентний західноєвропейській  готиці.

Характеристика  києво-чернігівської архітектури

Пам’ятки києво-чернігівського будівництва, за всієї різноманітності деталей, мають однорідний стильовий

характер, який виділяє їх в окрему групу. Основним типом церковного будівництва тут  є синтез центробанної,

круглої чи багатокутної будівлі з базилікою. Поземний план такого типу творить форму “грецького” хреста в

середині й  наближеного до квадрата прямокутника - згори.

Центральна баня з круглим або гранчастим, одразу розмірно низьким, а відтак чимраз вищим

предбанником, спиралась  на чотири внутрішні стовпи-пілони, об’єднані між собою повнолукими арками.

Проміжки між  луками були зроблені у вигляді сферичних  трикутників (паруса), що є важливим

конструктивним  досягненням і характеристикою  техніки візантійського будівництва. Стисле підпорядкування

зовнішніх форм внутрішній конструкції — це питоменність будівель того часу. Поздовжнім навам відповідали

напівкруглі або  гранчасті апсиди від сходу й  розчленування західної стіни пілястрами. Пілястри, що були

рівною мірою  декоративним і конструктивним елементом  будівлі, позначували поперечні нави на бічних

стінах. Покрівлі клалися безпосередньо на склепіннях, через що й набирали пливких, хвилястих  ліній.

Обрамування вузьких, повнолуких вікон творила система  вкладуваних одна в одну ніш-заглиблень. Зовнішня

декорація стін була скромна й витримана, обмежуючись  до обрамування вікон, пілястрів  і напівколонок на

підбанниках. Різьбу для декорації зовнішніх стін у києво-чернігівському будівництві  не вживали.

Характеристичною  для києво-чернігівського будівництва  була будівельна техніка. Занесені до нас з

Балкан та Вірменії, тобто з країн з кам’янистим  грунтом, способи кладення фундаментів  на дерев’яних

підмостках у  нас виявилися непридатними. Десятинна  церква завалилася цілком, Спас на Берестові - до

половини. Самі фундаменти києво-чернігівських церков, завглибшки на 2-3.5 м, завширшки 1 м, укладалися з

двох рядів  грубого каміння, яке засипалося грузом і заливалося своєрідним цементом. Форма й розмір цегли

допомагають нам  у визначенні хронології тих або  інших будівель. Найстарша українська цегла буда дуже

тонка і квадратна  за формою, й чим далі, тим вона наближується до сучасної, тобто грубішає й

видовжується. Стіни  церков укладалися з тонких полос  цегли навпереміну з грубішими  полосами цементу.

Києво-чернігівський  цемент, особливого хімічного складу, був дуже тривкий, тому його вживали раніше як

цеглу. Для певності стіни зв’язували дерев’яними та залізними шпугами, а для зменшення  тягарю склепінь в

міжаркадні вітрила (межилучники) клали глиняні горщики. В деяких будівлях клали такі горщики й у стіни, а

дехто з дослідників  вважає їх голосниками-резонаторами.

Під стильовим  оглядом києво-чернігівські церкви належали в основному до візантійського стилю, хоча

подекуди, головно  в скульптурній декорації чернігівських  церков, помітні впливи західноєвропейського

романського стилю. Літописні відомості і збережені  пам’ятки нашого малярства християнської, домонгольської

доби підкреслюють його залежність від візантійських  зразків, під оглядом як форм, так  і техніки.

Найвизначніші пам’ятки архітектури Київської Русі

Десятинна церква

Кращою будівлею ансамблю “Міста Володимира” була Десятинна церква (996 р.). Про те, яким був цей

найдавніший кам’яний храм Київської Русі, довідуємось  із писемних свідчень і даних археологічних  розкопок.

За своїм типом він належав до хрестовобанних візантійських храмів. Стіни зведені з каменю і цегли (“плінфи”)

в системі мішаної  кладки. Внутрішній простір перекривався склепіннями у формі хреста, над  яким

підносилася баня, що підтримувалася підпружними арками. опертими на чотири центральні стовпи. Зі сходу

містилися напівкруглі  виступи-апсиди. Тринефне ядро оточували  галереї, поділені на кілька приміщень. Із

західного боку підносилися дві башти, які разом  із багатоверхим завершенням надавали Десятинній церкві

особливої урочистості. Сприяв цьому і вибір місця: на самому краю Старокиївської гори. Кам’яна  громада

храму високо підносилася  над дерев’яними кварталами й  фортечними стінами київського дитинця, його бані

було добре  було видно не тільки з Подолу, а  й із Задніпров’я.

Після закінчення будівництва, згідно з літописом, церква була прикрашена іконами, коштовним  посудом,

Реферат Архітектура  Київської Русіhttp://referatu.net.ua/referats/49/9555

Стр. 3 из 612.03.2012 15:11

хрестами, які  Володимир вивіз із Херсонеса й одержав із Константинополя як посаг за принцесою Анною.

Підлоги були викладені  майоліковими плитками і мозаїкою, стіни розписані фресковим живописом  і

мозаїчними панно. Крім того, в інтер’єрі храму  широко використовувались кам’яні  архітектурні деталі,

мармурові колони, шиферні різьблені плити, карнизи. Особливо багато було в Десятинній церкві мармуру, що

дало підстави сучасникам називати її “мраморяною”. Згідно з літописом, Десятинну церкву будували грецькі

майстри. Ю.Асєєв  вважає, що вони походили з візантійської провінції. Зразком для київського храму,

можливо, послужила  Фароська церква Богородиці Великого палацу в Константинополі.

Софійський собор.

У цій видатній пам’ятці закарбовані досягнення візантійської  середньовічної культури, пропущені  крізь

свідомість руської людини й одухотворені її гуманістичним світосприйняттям. Софія київська давно вже стала

об’єктом дослідження  істориків, археологів, мистецтвознавців, істориків архітектури, епіграфістів. Кожна

наукова книжка чи стаття про неї викликає великий інтерес не тільки у спеціалістів, а й у широкої

громадськості.

Софія київська становила величезну п’ятинефну хрестовобанну споруду з 13 банями, оточену з північного,

західного і  південного боків двома рядами відкритих  галерей. Із заходу, між зовнішніми галереями, до собору

були прибудовані  дві башти, широкі гвинтові сходи  яких вели на церковні хори, або “полаті”.

Вся архітектура  Софії мала урочисто-святковий характер. В екстер’єрі це підкреслювалося  ритмом

різномасштабних елементів - від аркад відкритих галерей до високої центральної бані, що вінчала

пірамідальну  композицію будівлі, в інтер’єрі - об’ємно-просторовим  вирішенням. Напівзатемнені бокові

анфілади першого  ярусу ніби переростали у високі двоповерхові аркади центральної частини  храму, над

якими розкривався підбанний простір, яскраво освітлений 12-ма вікнами барабана.