Фінансова криза на підприємстві: симтоми та фактори, що її спричиняють

Я вважаю, що автор статті безперечно справився з завданням передати набуті знання, щодо політики антикризового управління підприємством при загрозі банкрутства. Матеріал статті викладений досить чітко, зрозуміло для читача.

У статті автор статті дослідив систему антикризового управління та розробив політику антикризового управління при загрозі банкрутства.

Для наочності, автор у статті опублікував таблицю класифікацій кризових явищ і ситуацій, що, на мою думку, значно спростило, полегшило сприйняття матеріалу читачем.

Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво, 2007р., № 3

Мараховська Т.М., Слободянюк А.В.

Фінансова криза на підприємстві: симтоми та фактори, що її спричиняють

В статті розкривається поняття фінансової кризи на підприємстві, чинники її виникнення та проводиться систематизація наявних методів оцінки фінансового стану підприємства з метою попередження виникнення та усунення фінансової кризи.

Ключові слова:  фінансова криза підприємства, банкрутство, антикризове управління, фінансова стійкість, ліквідність, платоспроможність.

Мета статті полягає в тому, щоб детальніше розкрити зміст фінансової кризи на підприємстві, вказати основні симптоми та фактори її виникнення та систематизувати основні методи діагностики фінансового стану для попередження виникнення кризи.

Вступ. Зважаючи на важкі загальноекономічні умови в нашій державі на теперішньому етапі розвитку, досить значна частина вітчизняних підприємств мають проблеми з платоспроможністю, деякі з них стоять на межі банкрутства, а значна кількість вже збанкрутувала. Тому саме сьогодні зростає актуальність даної теми, а саме дослідження діагностики фінансової кризи підприємства.

Проблемам діагностики фінансової кризи на підприємстві присвячено ряд праць як зарубіжних так і вітчизняних вчених-економістів, зокрема Е. Альтмана, Т. Таффлера, І. Романе, У. Бівера, І. Георгіца, Я. Вишнякової, Е. Короткова, Г. Іванова, Л. Лігоненко, В. Василенко та О. Стоянової.

Основна частина. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його кері­вництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, к правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування.

До основних чинників, які можуть спричинити фінансову кризу на підприємстві відносять: зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства) [3, с.42]. Головними екзогенними чинниками фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

-       спад кон'юнктури в економіці в цілому;

-       значний рівень інфляції;

-       нестабільність господарського та податкового законодавства;

-       нестабільність фінансового та валютного ринків;

-       посилення конкуренції в галузі та криза окремої галузі;

-       посилення монополізму на ринку;

-       дискримінація підприємства органами влади та управління;

-       політична нестабільність у країні.

Головні ендогенні чинники фінансової кризи:

-       брак чітко визначеної стратегії розвитку підприємства;

-       дефіцити в організаційній структурі;

-       низький рівень менеджменту;

-       низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;

-       незадовільне використання виробничих ресурсів;

-       непродуктивне утримання зайвих робочих місць [1, с.67].

У цілому всі названі причини кризи досить тісно взаємозв'язані й створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, зводяться до вже перелічених нами. Типовими наслідками впливу вищенаведених причин та чинників на фінансово-господарський стан підприємства є:

-       втрата клієнтів та покупців готової продукції;

-       зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;

-       підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

-       збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;

-       підвищення тиску на ціни;

-       істотне зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами:  джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку.

Виділяють такі види кризи:

-       стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довготермінових чинників успіху);

-       криза прибутковості (перманентні збитки "з'їдають" власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

-       криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності) [7, с.69].

Між цими видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, своєю чергою, призводить до неліквідності підприємства. Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи.

Розрізняють три фази кризи:

а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

б) фаза, яка загрожує дальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з дальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації [2, с.86].

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної реакції на неї.

Характерними ознаками і фазами кризи є періодичний та все триваліший дефіцит грошових коштів підприємства для виконання ним своїх зобов'язань та фінансування своєї поточної діяльності. Зовнішнім проявом такого станова є виникнення ситуації неплатоспроможності, яка характеризуйся затримкою у часі здійснення поточних платежів (порушення терміну сплати у зв'язку з недостатністю грошей на розрахунковому рахунку), сплатою економічних санкцій (штрафів, пені) за несвоєчасну сплату, появою простроченої кредиторської заборгованості та непогашених кредитів і позик.

Діагностика фінансової кризи підприємства є узагальненням всіх складових економічної стратегії. Її головним завданням є визначення потенційних можливостей кризових ситуацій та банкрутства, і формування заходів їх запобігання [6, с.34].

Реалізація на практиці системи раннього виявлення та подолання фінансової кризи передбачає розробку теоретично обґрунтованої методологічної бази, яка відображає сучасні вимоги. Відомі на сьогодні традиційні методи оцінки кризової ситуації мають певні недоліки: по-перше, неадаптованість зарубіжного інструментарію кризової діагностики до діяльності вітчизняних підприємств; по-друге, поширений управлінський підхід дає загальну характеристику кризовій ситуації, в той час, як прийняття рішень вимагає кількісного обґрунтування; по-третє, серед аналітичних показників діагностики банкрутства не виділено чітких критеріїв, орієнтованих на ідентифікацію ранніх ознак та глибини фінансової кризи; по-четверте, існує неузгодженість методичної та нормативно-правової бази антикризового регулювання в Україні.

Фундаментальна діагностика банкрутства підприємств характеризує систему оцінки параметрів кризового фінансового розвитку підприємства, яка здійснюється на основі методів факторного аналізу та прогнозування.

Основними цілями фундаментальної діагностики банкрутства є:

- поглиблення результатів оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, отриманих у процесі експрес-діагностики банкрутства;

-  підтвердження  отриманої попередньої оцінки масштабів кризового фінансового стану підприємства;

- прогнозування розвитку окремих факторів, що спричиняють загрозу банкрутства підприємства, та їхніх негативних наслідків;

- оцінка та прогнозування здатності підприємства до нейтралізації загрози банкрутства за рахунок внутрішнього фінансового потенціалу [4, с.71].

В процесі здійснення фундаментального аналізу використовуються наступні методи:

-  алгоритм інтегральної оцінки загрози банкрутства підприємства, що ґрунтується на використанні закордонних методик прогнозування ймовірності банкрутства;

- кореляційний аналіз. Цей метод використовується для визначення ступеня впливу окремих факторів на характер кризового фінансового розвитку підприємства. Кількісно ступінь цього впливу може бути виміряний за допомогою одно- або багатофакторних моделей кореляції. За результатами такої оцінки проводиться упорядкування окремих факторів за ступенем їхнього негативного впливу на фінансовий розвиток підприємства;

- СВОТ-аналіз (SWOT-analysis) [4, с.71].

Особливе знчення для підприємств, що знаходяться в кризовому стані, має формування і реалізація напрямків антикризового управління. Напрямок антикризового управління повинен враховувати положення підприємства в матриці кризових станів і має бути спрямований на усунення негативного впливу найбільш значимих факторів.

У стабілізаційну програму перш за все має входити комплекс заходів, спрямованих на відновлення платоспроможності підприємства. Строки її здійснення для підприємства, що перебуває в зоні банкрутства, вкрай обмежені, адже резервних фондів у нього вже, як правило, немає, а фінансові вливання ззовні виключені. Саме тут починають проявлятися принципові відмінності антикризового управління від звичайного. Ці відмінності полягають у зміні критеріїв прийняття рішень.

Сутність стабілізаційної програми полягає в управлінні коштами для заповнення розриву між їх витратою й надходженням. Маневр здійснюється як уже отриманими й матеріалізованими в активах підприємства засобами, так і тими, що можуть бути отримані, якщо підприємство переживе кризу.

Заповнення "кризової ями" може бути здійснено й збільшенням надходження коштів (максимізацією), і зменшенням поточного споживання в оборотних коштах (економією). Розглянемо заходи стабілізаційної програми, що забезпечують рішення цього завдання.

Збільшення коштів засноване на переведенні активів підприємства в грошову форму. Це вимагає рішучих кроків, тому що пов'язано зі значними втратами:

- продажів короткострокових фінансових вкладень - найбільш простий крок для мобілізації коштів. Як правило, на кризових підприємствах він вже зроблений.

- продажів дебіторської заборгованості також очевидний й сьогодні використовується багатьма підприємствами.

- продаж запасів готової продукції реалізується складніше, тому що, по-перше, припускає продажів зі збитками, а по-друге, веде до ускладнень із податковими органами.

- продажів надлишкових виробничих запасів.

- продаж нерентабельних виробництв й об'єктів невиробничої сфери найбільш складний і передбачає особливий підхід [4, с.72].

Для того щоб мінімізувати ризик від подібного кроку, необхідно ранжувати виробництва по ступеню залежності від технологічного циклу підприємства. Ранжирування через стислі рядки здійснюється переважливо експертним методом, з урахуванням наступних правил:

1.       Продажу підлягають об'єкти невиробничої сфери й допоміжні виробництва, що використають універсальне технологічне встаткування (наприклад, ремонтно-механічні й будівельно-ремонтні цехи). Їхні функції передаються зовнішнім підрядникам.

2.       Ліквідуються допоміжні виробництва з унікальним устаткуванням (цеху підготовки виробництва, окремі ремонтні підрозділи). Відсутність цих виробництв у майбутньому можна буде компенсувати як за рахунок покупки відповідних послуг, так й їхнього відтворення в економічно виправданих масштабах при необхідності.

3.       Слід позбутися від нерентабельних об'єктів основного виробництва, що перебувають на кінці технологічного циклу. Їхні функції також передаються зовнішнім постачальникам.

4.       Слід відмовляються від нерентабельних виробництв, що перебувають на кінцевій стадії технологічного циклу. Причому така міра скоріше прийнятна для підприємств, що володіють не однією, а декількома технологічними ланцюжками, а також для підприємств, напівфабрикати яких мають самостійну комерційну цінність. Особливо якщо ці напівфабрикати більше рентабельні, чим кінцевий продукт, що нерідко зустрічається на хімічних заводах.

Викуп боргових зобов'язань із дисконтом - одна з найбільш бажаних мір. Кризовий стан підприємства-боржника знецінює його борги, тому й виникає можливість викупити їх зі значним дисконтом. Тонкість даного рішення в рамках стабілізаційної програми полягає в умовах, на яких можна провести викуп.