Антикризове фінансове управління підприємством

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту україни

національна металургійна академія україни

кафедра фінансів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

курсова робота

 

на тему:

«Антикризове  фінансове управління підприємством»

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав	ст. гр. ФК-09-2 Марінічев А.В.
Перевірила	Сокиринська  И. Г.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ

2013

 

ЗМІСТ.

 

Вступ

Розділ 1. Сутність та методи антикризового  фінансового управління

          1.1. Економічний зміст та принципи  антикризового

фінансового управління

1.2. Форми  санації підприємства

1.3. Політика  антикризового фінансового управління

Розділ 2. Діагностика фінансового стану  підприємства

2.1.Розрахунок показників виробничої програми

2.2.Розрахунок собівартості та амортизаційних відрахувань

2.3. Розрахунок фінансових результатів та чистого прибутку

2.4.Розрахунок  нормативу оборотних кощтів

2.5.Розрахунок  статей прогнозного балансу

 

   Висновки

   Список  використаних джерел

 

 

 

 

 

ВСТУП.

 

Відхід  суспільства від системи планової економіки і вступ у ринкові  відносини дуже сильно змінили умови  функціонування підприємств. Підприємства, для того щоб вижити, повинні проявити ініціативу, підприємливість і бережливість з тим, щоб підвищити ефективність виробництва. В іншому випадку вони можуть опинитися на межі банкрутства. В співвідношення з діючим законодавством під банкрутством підприємства розуміється ситуація, пов’язана з недостатністю активів в ліквідній формі, неспроможність підприємства задовольнити в установлений для цього термін висунуті до нього зі сторони кредиторів вимоги а також виконати зобов’язання перед бюджетом.

Банкрутство є кризовим станом та його подолання  потребує спеціальних методів фінансового  управління. Ринкова економіка виробила широку систему фінансових методів  діагностики банкрутства та виробила методику прийняття управлінських  рішень в умовах загрози банкрутства. Ця методика призначена не тільки для  підприємств, де криза очевидна і  необхідне прийняття невідкладних заходів по стабілізації, а й для  всіх підприємств, що працюють в ринкових умовах, оскільки її особливості такі, що дозволяють виявити на ранній стадії та усунути негативні фактори  розвитку підприємства, намітити шляхи  їх усунення.

Серед сучасних науковців, які займаються проблемами кризових явищ в економіці, доцільно відзначити як зарубіжних: Ю. Розенталя, Б. Піджненбурга [1], Л. Бартона [2], П.С. Гріна [3], К. Хермана, так і вітчизняних  вчених С.М. Іванюти [4], С.А. Бурого, Д.С. Мацехи [5], В.О. Василенко, Є. Короткова, К.В. Балдина, В.С. Зверева, А.В. Рукосуєва [6;7], З.Є.Шершньової, Н.Д. Багацького [8], Л.О. Лігоненко, М.В. Тарасюка, О.О. Хіленко [9], А.Д.Чернявського [10],

Незважаючи  на велику кількість наукових та практичних розробок у сфері антикризового  управління, більшість яких зосереджена  на мікрорівні, тобто на рівні підприємства, у вітчизняній науці відсутні комплексні теоретичні та методологічні  дослідження антикризового управління розвитку сфери послуг.

 

Розділ 1. Сутність та методи антикризового  фінансового управління.

 

1. Економічний зміст та принципи антикризового фінансового управління.

 

Практично всі автори, які досліджували проблематику антикризового фінансового управління, мають власний методологічний погляд до визначення категорії «криза» (табл. 1).

На сьогоднішній день в науковій літературі, присвяченій  проблемам типізації криз, зустрічається  багато різноманітних класифікацій, які сформовані на основі широкого кола критеріїв, до яких належать: масштабність, сфера виникнення; причини виникнення, характер протікання, характер прояву, тривалість, наслідки, ступінь прогнозованості, рівень системності, адекватність тощо. При цьому варто зазначити, що кризи, це комплексно складні явища, тому однією класифікацією не можливо  охопити усі її аспекти, риси та специфіку.

З метою  запобігання кризових явищ та ситуацій на сьогоднішній день активно використовується механізм антикризового управління.

Таблиця 1.1.

Методичні підходи  до визначення категорії «криза»

Автори, які досліджували категорію  «криза»	Визначення категорії «криза»
1	2
Ю. Розенталь, Б. Піджненбург	Криза – це ситуація, позначена високою  небезпекою, станом непевності, відчуттям  невідкладності [1, с. 3]
Л. Бартон	Криза – це широкомасштабна, непередбачена  подія, яка веде до потенційно негативних результатів. Ця подія та її наслідки можуть завдавати серйозної шкоди  усій організації: працівникам, продукції, зв’язкам, фінансам та репутації[2, с. 2]
П.С. Грін	Криза – це подія втрати контролю над ситуацією [3, с. 97]
С.М. Іванюта	Криза – це складний загострений  стан, різкий перелом або занепад [4, с. 283]
С.А. Бурий, Д.С. Мацеха	Криза – це перелом, будь-яка якісна зміна процесу, перехід від існуючого  положення до іншого, яке суттєво  відрізняється за основними параметрами [5, с. 19]
В.О. Василенко, Коротков Є., Балдин К.В., Зверев В.С., Рукосуев А.В.	Криза – це крайнє загострення протиріч у соціально-економічній системі (організації), що загрожує її життєстійкості у навколишньому середовищі [6, с. 12; 7, с. 19]
З.Є. Шершньова, Н.Д. Багацький	Криза – це загальна універсальна фаза будь-якого циклу, період порушення  рівноваги; різкий крутий перелом у  чому-небудь, тяжкий перехідний стан; гостре утруднення з будь-чим, тяжке становище [8, с. 143]
Л.О. Лігоненко, М.В. Тарасюк, О.О. Хіленко	Криза – це різкий перелом, тяжкий перехідний стан, крайня точка падіння, гостра нестача, невідповідність [9, с. 15]
Чернявський А.Д.	Криза – це переломний етап функціонування будь-якої системи, коли вона піддається впливу або зсередини, що потребує від  неї якісно нового реагування [10, с. 4]
Штангрет А.М., Копилюк О.І.	Криза – це зростання кількості  взаємопов’язаних кризових явищ, які  призводять до незначного погіршення окремих показників діяльності підприємства, але не спричиняють руйнації системи  самозбереження [11, с. 52]
Херман К.	Криза – це несподівана і непередбачувана  ситуація, яка загрожує пріоритетними  цілями організації при обмеженому часі для прийняття рішень [7, с. 40]
Жарковская Е.П., Бродский Б.Е.	Криза – це крайнє загострення внутрішньовиробничих і соціально-економічних відносин, а також відносин організації  з зовнішньоекономічним середовищем [12, с. 10]

Джерело: складено автором

За останні  роки у країнах СНД видано значну кількість спеціалізованих колективних  та індивідуальних монографій, науково-методичних видань, присвячених проблемам антикризового  фінансового управління, в яких поряд  з іншими питаннями знайшли висвітлення  і змістовні ознаки цього терміну. Основні концептуальні положення  антикризового фінансового управління викладені в працях російських вчених В. І. Кошкіна, Г. П. Іванова, Е. С. Мінаєва  та В. П. Панагушина та ін. Найбільш послідовно і повно сутність антикризового  фінансового управління розкрита в  монографіях українських вчених: Л. О. Лігоненко та І. О. Бланка.

Кожен науковець, який займається проблематикою запобігання  кризових явищ має власну авторську  точку зору на зміст категорії  «антикризове фінансове управління».

Професор  Н. В. Туленковим пропонується диференціювати антикризове фінансове управління залежно від стадії (глибини) кризи  на такі підвиди: передкризове управління, яке здійснюється для своєчасного  виявлення та розв’язання проблем (прийняття рішень) з метою запобігання  кризі; управління в умовах кризи, метою  якого визнається стабілізація нестійких  станів та збереження керованості системи; управління процесами виходу з кризи, яке здійснюється з метою мінімізації  втрат та втрачених можливостей  під час виведення організації  зі стану кризи.

Переважна більшість поглядів на необхідність антикризового фінансового управління пов’язана із практикою управлінської  діяльності на підприємствах. С. Білаєва  та В. Кошкіна стверджують, що антикризове  управління –це мікроекономічна  категорія, яка відображає виробничі  відносини, що складаються на рівні  підприємства при його оздоровленні або ліквідації.

Під антикризовим фінансовим управлінням вони розуміють  сукупність форм і методів реалізації антикризових процедур стосовно конкретного  підприємства-боржника. У даному визначенні автори обмежилися тільки одним видом  криз – мікрокризами, свідомо відкинувши інші види криз, які постійно виникають  в економічних системах.

З. Є. Шершньова  та Н. Д. Багацький стверджують, що антикризове  фінансове управління – це аналіз становища мікро- та макросередовища  і вибір місії, яка є найбільш підходящою; це система заходів та засобів, спрямованих на недопущення  банкрутства, забезпечення процвітання  підприємств, що були у важкому фінансовому  становищі [8]. Дане визначення також  є дещо вузьким, оскільки розглядає  тільки особливості антикризового  управління на мікрорівні.

Схожу думку  висловлює колектив авторів Л. О. Лігоненго, М. В. Тарасюк та О. О. Хіленко, які трактують антикризове фінансове  управління як спеціальне, постійно організоване управління, спрямоване на найбільш оперативне виявлення ознак кризового стану  та створення відповідних передумов  для його своєчасного подолання  з метою забезпечення відновлення  життєдіяльності окремого підприємства, недопущення його банкрутства і  ліквідації[9].

Отже, серед  зарубіжних і вітчизняних науковців, які займаються проблемами антикризового  управління, домінує точка зору, що антикризове фінансове управління необхідне та доцільне тільки на рівні  підприємства. Автори свідомо звужують проблематику антикризового фінансового  управління, оскільки окрім підприємств, під вплив криз попадають і  національні економіки, їх окремі галузі та сфери.

Нині в Україні спостерігається  тенденція до збільшення кількості  фінансово неспроможних підприємств. Так, наприкінці 2008 року збитковими були кожний дев'ятий суб'єкт підприємницької  діяльності. А на початок 2009 року та протягом усього року на підприємствах  відбувалися зміни, а саме: досудова санація, мораторії на задоволення  вимог кредиторів, можлива домовленість підписання мирової угоди на будь-якій стадії процесу, та інші міри, які можуть допомогти підприємству вийти з  кризового стану.

Наслідком незадовільного фінансового  стану більшості вітчизняних  підприємств стало катастрофічне  збільшення їхньої кредиторської та дебіторської заборгованості. Таким  є наслідок неплатоспроможності  більшості суб'єктів господарювання. Неплатоспроможність, у свою чергу, є підставою для оголошення підприємства банкрутом. Відтак найбільше позовних заяв до арбітражних судів надходить  у зв'язку з банкрутствами підприємств. Водночас банкрутство підприємства та його ліквідація означають не тільки збитки для акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень у бюджет, а також збільшення безробіття, що теж може стати одним із факторів макроекономічної нестабільності. Суттєвим є те, що з-поміж підприємств, справи про банкрутство яких розглядаються  судом, значний відсоток таких, що тимчасово  потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації такі підприємства можуть розрахуватися з боргами  і продовжити діяльність. Проте, через  недосконале законодавство, брак належного  теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого  в цих питаннях фінансового менеджменту  та інші суб'єктивні та об'єктивні  причини, багато із потенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного  господарств України, стають потенційними банкрутами.

У ринковій економіці банкрутство  підприємств - нормальне явище. Банкрутство  – це один з ключових елементів  ринкової економіки і інститут розвиненої системи громадянського та торговельного  права, це механізм, який дає можливість уникнути катастрофи та вигідно розпорядитися  засобами. Із кожних 100 новостворених  підприємств на ринку залишається  від 20 до 30.

Найбільший у світі кредитний  страховик «Euler Hermes» застерігав, що, в 2009 р. банкротство чекає рекордно велику кількість компаній. За даними його аналітиків, тільки в Європі 200 тис. підприємств будуть вимушені визнати свою нестійкість, а в США взагалі відбудеться бум банкрутства.

В опублікованому звіті «Euler Hermes» (в відділі німецької страхової компанії «Allianz») написано, що в 2009р. в США зазнають краху 62 тис. компаній. Для порівняння, в 2008 р. така доля спіткала 42 тис. американських підприємств, а 2007 р. – 28 тис.

В даний час економічна криза  все більше охоплює інші розвинуті  країни, а також країни які в  стадії розвитку. У світі де кордони  мають все менше значення, криза  не обходить нікого. А швидкість  з якою хаос поширюється, не залишає  сумнівів, що найближчим часом він  охопить у весь світ.

Банкрутство підприємств - це наслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої  діяльності підприємства та обмежених  можливостей впливу його керівництва  на фінансові відносини. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується  загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або  брак у фірми потенціалу для успішного  функціонування. З позиції фінансового  менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його неспроможності здійснювати  фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності. Фінансову кризу на підприємстві характеризують за трьома параметрами:

• джерела (фактори) виникнення;
• вид кризи;
• стадія розвитку кризи.

Ідентифікація вказаних ознак уможливлює правильне визначення діагнозу фінансової неспроможності підприємства та підбір найефективніших санаційних заходів. Для цього передовсім необхідно  ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання. Фактори, які можуть зумовити фінансову  кризу на підприємстві, заведено поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами  фінансової кризи на підприємстві можуть бути: