1) у рівних частинах - якщо будівля  перебуває в спільній сумісній  власності кількох осіб, але не  поділена в натурі, або одній  з таких осіб-власників, визначеній  за їх згодою, якщо інше не  встановлено судом; 

      2) пропорційно належній частці  кожної особи - якщо будівля  перебуває в спільній частковій  власності; 

      3) пропорційно належній частці  кожної особи - якщо будівля  перебуває у спільній сумісній  власності і поділена в натурі.

       Земельні ділянки, які не підлягають  оподаткуванню - проект податкового  кодексу 2010.

     Не  сплачується податок за:

     - сільськогосподарські угіддя зон  радіоактивно забруднених територій,  визначених відповідно до закону  такими, що зазнали радіоактивного  забруднення внаслідок Чорнобильської  катастрофи (зон відчуження, безумовного  (обов’язкового) відселення, гарантованого  добровільного відселення і посиленого  радіоекологічного контролю), і хімічно  забруднених сільськогосподарських  угідь, на які запроваджено  обмеження щодо ведення сільського  господарства;

     - землі сільськогосподарських угідь,  що перебувають у тимчасовій  консервації або у стадії сільськогосподарського  освоєння;

     - земельні ділянки державних сортовипробувальних  станцій і сортодільниць, які  використовуються для випробування  сортів сільськогосподарських культур;

     - землі дорожнього господарства  землі під проїзною-автомобільних доріг загального користування  частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, штучними спорудами, тунелями, транспортними розв’язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками, шумовими екранами, очисними спорудами і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме:

     а) паралельні об’їзні дороги, поромні  переправи, снігозахисні споруди і  насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з’їзди, захисні  насадження, шумові екрани, очисні споруди;

     б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, склади, гаражі, резервуари для зберігання паливно-мастильних матеріалів, комплекси для зважування великогабаритного транспорту, виробничі  бази, штучні та інші споруди, що перебувають  у державній власності, власності  державних підприємств або власності  господарських товариств, у статутному капіталі яких 100 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі;

     - земельні ділянки сільськогосподарських  підприємств усіх форм власності  та фермерських (селянських) господарств,  зайняті молодими садами, ягідниками  та виноградниками до вступу  їх у пору плодоношення, а також  гібридними насадженнями, генофондовими  колекціями та розсадниками багаторічних  плодових насаджень;

     - земельні ділянки кладовищ, крематоріїв  та колумбаріїв. 
 
 
 
 
 

     6.Земельно-процесуальні засади припинення права власності на землю  

     Земельний кодекс України розрізняє підстави припинення права власності на земельну ділянку (ст. 140) та підстави припинення права користування земельною ділянкою (ст. 141).

     Добровільна відмова від права власності  або права постійного користування земельною ділянкою (ст. 142) є самостійним  волевиявленням власника земельної ділянки або землекористувача, яке пов'язане з небажанням подальшої експлуатації земельної ділянки. Тобто суб'єкт самостійно і за доброї волі відмовляється від належного йому права використовувати земельну ділянку. Волевиявлення особи має бути оформлено у відповідній формі — письмовій заяві.

     Земельний кодекс України розрізняє добровільну  відмову від права власності  на землю та добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою. У першому випадку власник відмовляється від належної йому землі на користь держави або територіальної громади. Процедурою такої відмови є: а) отримання згоди органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування на одержання земельної ділянки у власність; б) підготовка та укладення угоди про передачу земельної ділянки відповідно державі або територіальній громаді; в) нотаріальне посвідчення укладеної угоди та її державна реєстрація.

     Добровільна відмова від права постійного користування земельною ділянкою відбувається на користь власника землі. Процедурою такої відмови є: а) заява землекористувача на ім'я власника земельної ділянки про добровільну відмову від права на її експлуатацію; б) прийняття рішення власником земельної ділянки щодо припинення права на її постійне користування; в) повідомлення органів державної реєстрації про припинення права постійного користування земельною ділянкою.

     Дещо  іншу процедуру передбачено щодо припинення права користування земельною ділянкою, яка використовується з порушенням земельного законодавства (ст. 144). Вона складається з чотирьох стадій.

     У разі виявлення порушення земельного законодавства (перша стадія), державний  інспектор з використання та охорони земель складає відповідний протокол та видає його особі, яка порушила норми земельного законодавства. Для усунення виявлених недоліків надається термін у ЗО днів. Цей термін безпосередньо передбачений у ст. 144 ЗК України і не може бути зменшений або збільшений.

     Наступна  стадія процедури припинення права користування земельною ділянкою пов'язана з усуненням порушення земельного законодавства. Якщо його у 30-денний термін буде усунуто, процедура припинення права користування земельною ділянкою завершується. За особою, яка допустила відповідне порушення, але виконала вказівку державного інспектора, зберігається право користування земельною ділянкою. При невиконанні вказівки державного інспектора щодо усунення виявлених недоліків процедура припинення права користування земельною ділянкою продовжується.

     Державний інспектор з використання та охорони  земель відповідно до Кодексу України  про адміністративні правопорушення накладає на винну особу адміністративне стягнення та вдруге видає вказівку про усунення порушення земельного законодавства. Якщо у 30-денний термін порушення не усунуто, процедура припинення права користування земельною ділянкою переходить до наступної (третьої) стадії.

     На  третій стадії державний інспектор звертається до місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою. Зазначені органи розглядають клопотання і виносять рішення про припинення права користування земельною ділянкою.

     Останньою стадією є можливість оскарження землекористувачем у судовому порядку рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування щодо припинення права користування земельною ділянкою. Суд може залишити рішення без змін або скасувати його.

     Викуп земельних ділянок для суспільних потреб (ст. 146 ЗК України) як підстава припинення права на землю має відповідні процесуальні особливості. Перш за все органи, які мають право викупу земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб, зобов'язані письмово попередити власника земельної ділянки про майбутній викуп. Письмове попередження має бути зроблено за один рік до викупу. Зазначений термін є обов'язковим і не може бути меншим.

     Необхідною  процедурною умовою викупу земельної ділянки є отримання згоди її власника. Якщо власник земельної ділянки не дає згоди на викуп, питання вирішується у судовому порядку. Вартість земельної ділянки встановлюється на підставі експертної грошової оцінки земель, яка проводиться відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 р.

     Якщо  власник земельної ділянки згоден з її вартістю, процедура викупу завершується укладенням угоди між власником земельної ділянки та місцевим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування. У разі, коли власник не згоден з покупною вартістю земельної ділянки, питання вирішується в судовому порядку. Рішення суду є остаточним.

     Земельні  ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Такими органами є: Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим; Рада міністрів Автономної Республіки Крим; обласна та районна державні адміністрації; Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; обласні, районні, міські, селищні, сільські ради. їх компетенція передбачена ст. 149 ЗК України. Обов'язковою умовою вилучення земельних ділянок є згода землекористувачів. Якщо землекористувач, який здійснює право постійного користування земельною ділянкою державної або комунальної власності, не згоден з її вилученням, відповідний орган державної влади чи орган місцевого самоврядування може звернутися до судових органів для остаточного розв'язання питання.

     Земельне  законодавство України передбачає, що вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається. Але з загального правила зроблено виняток, який стосується можливості вилучення особливо цінних земель для використання у визначених ЗК України цілях. Перелік цих цілей передбачено ч. 2 ст. 150 ЗК України.

     У зазначених випадках земельні ділянки  вилучаються (викупляються) за постановою Кабінету Міністрів України або  за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується з Верховною Радою України. 
 

     Висновок

     Земельний податок відіграє відчутну роль у  суспільстві, у фінансовій політиці держави та при регулюванні земельних  відносин. За відсутності суттєвих недоліків він має значні переваги як у фіскальному, так і у регулюючому  відношенні, зокрема:

     - при справлянні земельного податку  практично не існує можливості  ухилення від оподаткування;

     - за умови науково обґрунтованого  механізму адміністрування земельного  податку реалізується принцип  справедливості та рівномірності,  дотримання відповідно до теоретичних  основ податкової політики;

     - земельний податок у сільському  господарстві виступає засобом  врегулювання рентних доходів  і слугує інструментом, за допомогою  якого держава вирівнює умови  господарювання ;

     - завдяки стимулюючій функції  земельного податку держава домагається  від землевласників ефективного  використання землі як основного  природного багатства суспільства;

     Земельне  оподаткування необхідне для  регулювання земельних відносин, а саме стимулювання власників землі  до ефективного використання земельних  ділянок. Вже сама наявність земельного податку стимулює власника до економічно ефективного використання землі. Тягар  земельного оподаткування змушує власника землі або самому обробляти земельну ділянку, або віддати її в оренду, або ж взагалі продати її. Крім того, як свідчить досвід зарубіжних країн, зокрема Болгарії, у випадку не оброблення земельних ділянок їх власники оподатковуються за підвищеними  ставками земельного податку.

     Земельне  оподаткування на сучасному етапі  має значний вплив на орендні  відносини, ніж оренда на розмір земельного податку. Можна зробити висновок, що в залежності від того, який режим  оподаткування обрали орендодавець та орендар, вартість оренди буде суттєво  різнитися. Відповідно і вигідність оренди у різних категорій орендодавців буде різнитись для різних категорій орендарів.

     Список  використаної літератури 

     1.Буряк П. Податкова система: теорія і практика застосування активних методів навчання: Навчальний посібник/ Петро Буряк, Катерина Беркита, Богдана Ярема,; М-во освіти і науки України. - Київ: ВД "Професіонал", 2010. - 222 с.

     2.Дема Д.І. Удосконалення оподаткування сільськогосподарських виробників в умовах реформування їх власності // Економіка АГІК. - 2008. -№9.-с. 66-68.

     3.Дем'яненко М. Єдиний податок: "за" і "проти" // Урядовий кур'єр. - 8 березня 2008 р. - №43-44.