Вирощювання вівса

ВСТУП

Овес - цінна зернофуражна культура. Зерно його крім білків і вуглеводів, містить багато жирів та вітамінів. Воно є цінним концентрованим кормом для коней і молодняка великої рогатої худоби, а також для свійської птиці. Солома за своїми смаковими якостями майже не поступається перед лучним злаковим сіном. Змішані посіви вівса з однорічними бобовими культурами, забезпечують тваринництво повноцінним зеленим кормом, сіном, силосом і належить до кращих парозаймаючих посівів. Зерно вівса містить 12-14% білка, 40-50% крохмалю. 4-6% жирів, вітаміни групи В, РР. та інші. Овес використовують і як продовольчу культуру для виготовлення крупи ("Геркулес"), толокна вівсяних пластівців, борошна. сурогату кави. Вівсяне борошно не містить клейковини і для випікання хліба в чистому вигляді не застосовується. Страви із вівса добре засвоюються організмом і мають велике значення в дієтичному і дитячому харчуванні, а також у кондитерських виробах.

Перші спогади про вирощування вівса відносяться до IV сторіччя до н.е. Як землеробська культура овес посівний відомий народам південно-східної Європи за 1,5 - 1,7 тис. років до н.е. У Росії овес почав вирощуватись у Нечорноземній зоні з VII ст.

Нині овес вирощують у багатьох країнах світу. Світова посівна площа його становить понад 25 млн. га, в тому числі: у США - 6 млн. га., Канаді - 2,5-3 млн. га., Польщі - 1,1 млн. га. В Україні посіви вівса займають 650-700 тис.га. і зосередженні в основному на Поліссі і в Лісостепу.

1.                         БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КУЛЬТУРИ, МОЖЛИВОСТІ РЕКОМЕНДОВАНИХ СОРТІВ.

Рід вівса - Avena L. - об'єднує диплоїдні (2n-14), тетраплоїдні (2n-28) та гексаплоїдні форми (2n-42), однорічні й багаторічні.

До однорічних видів вівса, яких нараховують 14, належать три культурні види: посівний - A. Sativa L. (2n-42), візантійський, або середземноморський, - A. byyintina C. Koch (2n-42} та піщаний - A. strigosa Schreb. (2n-14), а також поширені у нашій країні як засмічувачі дикорослі бур'янисто-польові види, зокрема вівсюг звичайний - A. fatua L. (2n-42) та вівсюг південний - A. ludoviciana Dur. (2n-42).

Дикі форми вівса, на відміну від культурних, мають біля основи всіх зерен (А. fatua) або тільки нижнього зерна (A. ludoviciana) так звану підківку з опушеними краями, утворену потовщенням нижньої частини квіткової луски. При наявності підківок зернівки вівсюгів легко відокремлюються від колосків і при достиганні інтенсивно обсипаються поодинці (у звичайного вівсюга) або по дві-три зернини разом (у вівсюга південного).

У культурних видів підківки немає і основа зернівки має вигляд рівної або злегка скошеної площинки. При достиганні культурний овес стійкіший проти обсипання. З культурних видів вівса в Україні поширений лише овес посівний. Візантійський овес має деяке поширення у Середній Азії. Піщаний овес більш відомий в Україні як засмічувач посівного вівса; виробничого значення не має і трапляється рідко.

              Овес посівний

У виробництві поширений ярий і озимий овес. В Україні вирощують сорти ярого вівса.

Коренева система мичкувата, проникає у грунт на трохи меншу глибину (до 1-1,5м), ніж у інших зернових хлібів, але має велику кількість кореневих волосків та високу засвоювальну здатність.

Стебло - порожниста соломина, заввишки 80-140 см, завтовшки 4-4,5 мм, поділена на 4-7 міжвузлів. Стеблові вузли голі або опушені, на нижніх помітне антоціанове забарвлення.

Листки ланцетно-загострені, зелені або сизі, часто з війчастими краями, без вушок, але з добре розвиненим язичком (у деяких форм вівса він відсутній), нерідко покриті восковим нальотом.

Суцвіття - різного типу волоть: стиснута або одногрива (гілки притиснуті до осі й спрямовані в один бік), напівстиснута (гілки відходять угору під кутом до осі 30-40°), розлога (гілки спрямовані угору під кутом 60-70°), горизонтальна (гілки відходять під прямим кутом) та поникла (гілки звисають униз).

Гілки розміщуються на осі півкільцями. На кінцях гілок першого і наступних порядків утворюється по одному дво-, триквітковому або багатоквітковому (у голозерного вівса) колоску.

Колоскові луски бувають довгі (до 30 мм завдовжки), короткі (близько 20 мм), широкі (6-7 мм), вузькі (менше 5 мм); тонкі, перетинчасті, з поздовжнім жилкуванням.

Квіткові луски у плівчастих форм вівса шкірясті, щільно охоплюють зернівку, але не зростаються з нею; за забарвленням - білі, жовті, сірі, коричневі; у голозерних - тонкі, перетинчасті (подібні до колоскових), жовтуваті, між якими вільно лежить зернівка. Зовнішні квіткові луски покриті опушенням або голі, на верхівці закінчуються двома зубцями. В остистих форм вівса на спинці зовнішньої квіткової луски утворюється остюк. Остюки залежно від сорту можуть бути грубими або тонкими, довгими або короткими, прямими чи колінчасто-зігнутими; біля основи часто спіральне закручені.

Плід - плівчаста або гола зернівка. Плівчасті зернівки за формою поділяються на кілька типів:

- московський (пробштейський) - зернівка на спинці з горбочком, закінчується тупою верхівкою, довгувата; харківський (лейтевицький) - зерно вужче, ніж у московського типу, без горбочка на спинці, з видовженою тупуватою верхівкою; шатилівський - зернівка коротка, яйцеподібна;

- довгоплівчастий - зерно видовжене, з більш гострою верхівкою;

- голчастий - зернівка вузька, тонка, стінка плоска .

Зернівки у волоті різні за розміром і масою. Більші з них утворюються у колосках на кінцях гілок першого та другого порядків у верхній і середній частинах волоті, особливо ті, які утворилися в суцвітті першими. У колосках більші перші (нижні) зерна, які за розміром часто у півтора раза перевищують другі (верхні) зерна. Нижні зернівки відзначаються вищими посівними якостями.

Маса 1000 зерен у посівного вівса становить 20-40 г, середня - 30-35 г; плівчастість - 22-34%.

Зернівки у голозерного вівса та звільнені від квіткових лусок - у плівчастого мають веретеноподібну форму, жовтувате забарвлення, покриті волосками, які до верхівки зерна густішають і утворюють чубок.

Різновидності посівного вівса визначають за такими морфологічними ознаками: формою волоті (розлога чи одногрива), забарвленням зерна (біле, жовте, сіре або коричневе), остистістю волоті (остиста або безоста), плівчастістю зерна (плівчасте, голе).

Остистість волоті у вівса залежить від особливостей сорту та погодних умов. Прийнято вважати овес остистим, коли у волоті понад 25% колосків мають остюки.

При визначенні білого і жовтого забарвлення зерна вівса іноді важко візуально встановити, яким воно є у дійсності. Коли таке трапляється, зерно обробляють 10%-ю соляною кислотою або опромінюють ультрафіолетовим промінням. У першому випадку його витримують у соляній кислоті 30 хв, після чого висушують при температурі 18-20°С. Через 5 год зерно жовтозерного вівса стає інтенсивно-жовтим, у білозерного через 18 год - світло-коричневим. Під ультрафіолетовим промінням білі зерна мають світло-сіре або голубувате забарвлення, жовті - темно-коричневе.

Плівчастість зерна визначають візуально. При необхідності визначення плівчастості у відсотках до загальної маси зерна відбирають дві наважки по 5 г, знімають з усіх зерен квіткові луски і після зважування (з точністю до 0,01 г) вираховують плівчастість у відсотках до кожної наважки зерна. Середній відсоток плівчастості встановлюють на підставі двох визначень.

Овес має добре розвинену кореневу систему, яка характеризується високою засвоювальною здатністю. Тому в перший період росту овес росте дружно і швидко. Він менше страждає від шкідників, бур’янів, хвороб, ніж інші ярі зернові культури. Урожайність вівса залежить від густоти стеблостою і продуктивності волоті. Важливо одержати якнайбільше колосків у волоті. Колоски у вівса двозерні і тризерні. Зменшення врожаю вівса відбувається внаслідок репродукції верхніх квіток у колоску і нижніх колосків у волоті.

В процесі росту і розвитку вівса виділяють наступні фази.

Набухання насіння. Щоб насіння вівса проростало, воно повинно полинути 60-76% від їх повітряно-сухої маси. Коли набухаюче насіння знаходяться в вологому шурі ґрунту та добре провітрюються, вони вбирають вологу інтенсивніше, ніж при зануренні у воду. При сприятливих умовах швидкість набухання насіння збільшується. З початку набухання насіння у вівса починається стадія яровизації та перший етап ортогенезу. Щоб стадія яровизації  нормально проходила, потрібен  комплекс умов: мінімальна  температура – 5-10С, достатня вологість ґрунту та присутність кисню. Ведучим процесом на цьому етапі є диференціація конуса наростання.

Проростання насіння. При пророщуванні в першу чергу йде в зростання  головний корінець, потім наступні зародкові корінці. Насінина вівса частіше за все проростає 3-4 зародковими корінцями. При оптимальній температурі сходи з’являються на 6 день після посіву. По мірі збільшення вологості ґрунту швидкість проростання насіння збільшується та досягає максимуму при 70-90 %. Якщо вологість ґрунту нижче 60 %, то проростання насіння уповільнюється. Для проростання насіння також необхідний кисень. Значну роль грає аерація ґрунту, залежна від її щільності зволоження, наявності кірки. Проростання насіння вівса помітно гальмується при вмісту в ґрунті вуглекислоти біля 17%, а при 35% - насіння гинуть.

Сходи. Фаза сходів настає, коли перший листочок вівса проявляється на поверхні ґрунту і розвертається. Конус приросту виходить з зародка зернівки та піднімається вгору, ближче до поверхні. Цей підйом осуществляється за рахунок росту першого міжвузля. Перший справжній лист вузький, світло-зеленого або зеленуватого забарвлення. Швидкість появи сходів залежить від температури та вологості ґрунту, глибини загортання насіння, терміну сівби. При температурі 16-18С та і гарною зволоженості верхнього шару ґрунту сходи з’являються через 7-10, а при температурі 5-10С – через 12-15 діб після сівби. Період між появою сходів та прискоренням у вівса складає 2-6 діб. Вторинна коренева система утворюється за10-12 діб до початку кущення. В цей час продовжують проростати первині корені, котрі зберігають свою життєдіяльність аж до збирання врожаю і грають велику роль в забезпеченості рослин вологою в засушливих умовах.

В фазі формування третього листка у вівса закінчується перший етап ортогенезу і починається другий, котрий продовжується час кущення.

Кущення. Рослин вівса вступають в фазу повного кущення через 14-20 діб після проявлення сходів. Інтенсивність та тривалість кущення вівса визначається наступними факторами: вологістю (оптимальна 65-70%), температурою (найбільш сприятливою 15-18С), забезпеченістю посівів поживними речовинами, сортовими особливостями (ранньостиглі сорту утворюють меншу кількість бокових стебел, ніж пізньостиглі), освітленість посівів (при недостачі світла рослини кущаться слабо), глибина закладки вузла кущіння, терміну сівби та інше. В цій фазі продовжується ріст первинної кореневої системи та формування вторинної. В період кущення проходить два етапи ортогенезу. На цьому етапі підстави конуса наростання диференціюється на зародкові вузли, з котрих в послідуючому розвивається дорослі росини. При утворенні третього листка починається кущення та диференціація волоті. В час фази кущення відбувається закладка майбутнього суцвіття, що являється одним з рішучих факторів отримання високого врожаю. Фактором, стримуючим кущення, може бути нестача азоту в ґрунті. Тривалість кущення у вівса 10-13 діб.

Вихід в трубку. Ця фаза характеризується тим, що зростаюче стебло піднімає формуючу волоть вівса над поверхнею ґрунту. Її початком прийнято вважати момент, коли верхній вузол стебла виноситься над поверхнею ґрунту на висоту 1-2 см та при цьому добре прощупується через піхву листа. Період від кущення до фази виходу в трубку досить тривалий. Він продовжується 15-17 діб. Після наступу фази виходу в трубку у вівса спостерігається посилений ріст стебла, листя та кореневої системи, наростання сухої речовини, котре інтенсивно продовжується до цвітіння та поступово знижується до фази воскової стиглості. В період виходу в трубку та росту стебла рослина вівса проходять послідовно III-VII етапи органогену.

Колосіння. В цю фазу з піхви верхнього листа виходить колос чи волоть. Ця фаза у вівса продовжується 9-20 діб, в залежності від температури та сортових особливостей. Підвищення температури в довгий світловий день скорочує її. В час колосіння рослина вівса проходять VIII етап ортогенеза.

Цвітіння. Овес відноситься до самоплідних культур. Однак у ряді випадків спостерігається перехресне запилення. Цвітіння у нього починається в теплий і вологий час, коли волоть виходить, з піхви листа на 1/4-1/3 своєї довжини. Найбільш ефективно цей процес проходить в другій половині дня – від 14 до 16 годин. А в жарку погоду – з 12 годин. В період цвітіння проходить IX етап ортогенезу котрий характеризується утворення квіток, заплідненням та формуванням зиготи. Інтенсивність перебігу цих процесів в кінцевому рахунку визначає озерненості волоті.

Формування, налив і стиглість зерна. Після запліднення починається процес формування і дозрівання зерна. Спочатку зернівка досягає молочної стиглості. Коли вміст вологи падає до 25-30%, настає воскова стиглість (зернівка має консистенцію воску). У цей період листя відмирає, а нижня половина стебла жовтіє. При 10-15% вологості зернівки настає повна стиглість. Головним постачальником запасних речовин стає стебло, стеблові вузли і листові піхви. З них в зерно надходить близько 75% речовин від загальної ваги зернівки, і лише 25% їх надходить з листя і колосових чешуй. З ґрунту через кореневу систему поживні речовини надходять в мітелку в основному з періоду цвітіння до молочно-воскової стану, коли в ньому накопичується до 90% запасних речовин (азоту, фосфору, калію та ін.)

Овес - культура помірного клімату, не вимоглива до тепла. Насіння починає проростати при температурі 2-3°C. Сходи в польових умовах можна одержати при 6-7°C. Оптимальні для одержання сходів і процесу кущення температури - 15-18°C. Сходи витримують заморозки до мінус 4-5°C. У фазі цвітіння і молочної стиглості терпить від заморозків мінус 2 ° C. Оптимальні температури під час цвітіння і дозрівання - 20-25°C.