Українська мова в Одеському державному аграрному університеті

Отже, вищевикладене дає підстави зробити висновок про те, що відбулася підміна одного поняття іншим. Поняття "компетенція" і "компетентність" стали вживатися як синонімічні в усіх видах життєдіяльності людини та позначати високу якість її професійної діяльності.

Науковці виокремлюють різні типи компетенції - прагматична, культурна, загальнокультурна, соціокультурна, стратегічна, комунікативна (предметна). Однак усі вони стосуються комунікативної компетенції. О. Селіванова виділяє такі види комунікативної компетенції:

• мовна компетенція, що полягає у здатності породжувати й розуміти 
  мовні повідомлення;
• дискурсивна - спроможність поєднувати висловлення у зв'язні тек 
  сти й залучати їх до відповідних дискурсів;
• соціолінгвістична - здатність ураховувати в комунікативній діяль 
  ності соціальні аспекти ситуації спілкування;
• ілокутивна - здатність формувати й реалізовувати комунікативні 
  наміри у повідомленні;
• стратегічна - уміння ефективно планувати початок, перебіг і завер 
  шення комунікації, досягати успішності у спілкуванні;
• лінгвокультурна - визначає культурну ідентифікацію мовця, тобто до 
  тримання ним відповідних культурно зумовлених норм, стандартів спілкування;
• міжкультурна - залежить від потреби в ній мовця й орієнтована пе 
  реважно на дві культури (рідну і чужу) [6, с. 233].

У сучасній науці  термін "мовна компетенція", впроваджений у науковий обіг американським мовознавцем Н. Хомським, набув широкого застосу-

 

вання та трансформувався у професійну сферу як важливий компонент становлення фахівця нової генерації. Ф. Бацевич поняття "мовна компетенція" тлумачить як знання учасниками комунікацій мови (мовного коду), тобто правил, за якими формуються правильні мовні конструкції та повідомлення, здійснюється їх трансформація [1, с. 123].

Отже, саме мовнокомунікативна компетенція  є стрижневим компонентом професійно-комунікативної діяльності та передбачає і забезпечує уміння вільно здійснювати мовленнєве спілкування в усній чи письмовій формах, уживати ті правила мовленнєвої поведінки, що існують у певному суспільстві, доцільно використовувати ресурси мови в різноманітних ситуаціях повсякденно-професійної сфери.

Професійний мовнокомпетентний фахівець повинен:

1. досконало, грунтовно володіти українською фаховою мовою в її ус 
   ній та писемній формах;
2. розуміти значущість умінь мовленнєвого висловлювання та культу 
   ри спілкування;

3) мати навички комунікативно виправданого використання засобів 
мови.

Професійна мовнокомунікативна компетенція  займає найвищий щабель серед інших типів компетенції та є основою становлення фахівця нової генерації.

Література

1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики : [підручник] / 
   Ф. С. Бацевич. — К. : Видавничий центр "Академія", 2004. — 344 с.
2. Бех   І.   Д.   Особистісно-зорієнтоване   виховання   :   [навч.-метод, 
   посібн.] /1. Д. Бех. — К. : ІЗМН, 1998. — 204 с.
3. Етимологічний словник української мови. — К., 1985. — 570 с.
4. Життєва компетентність особистості : [наук.-метод. посібн.] / за 
   ред. Л. В. Сохань, І. Г. Єрмакова, Г. М. Несен. — К. : Богдана, 2003. — 520 с.
5. Ожегов С. И. Словарь русского язьїка / С. И. Ожегов. —  М. : Со- 
   ветская знциклопедия, 1973. — 848 с.
6. Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / 
   О. Селіванова. — Полтава : Довкілля-К, 2006. — 716 с.
7. Нуте§ Б. Н. Оп соттипісаііуе сотреіепсе / Б. Н. Нутек. — РЬііа- 
   йеірЬіа : Шіуегзігу оґ Реппзуіуапіа Ргевв, 2001. — 213 р.

 

1.4. Поняття національної та літературної мови. Значення мови в житті суспільства та людини

Мова - складне суспільне явище, в якому розрізняють такі ознаки:

1. найважливіший засіб людського спілкування та об'єднання людей у 
   спільноту;
2. засіб самоідентифікації й вираження ментальності нації (етносу);

2-1239

 

Українська мова фахового спрямування

3) засіб формування й розвитку думки, здійснення пізнавальної діяльності, реалізації духовної культури народу.

Функції мови як суспільного явища  відбивають особливості історії  народу - носія національної мови, характер мовної ситуації в суспільстві.

Національна мова - засіб спілкування нації та засіб її самоідентифіка-ції серед інших націй. Національна мова виступає закономірним суспільним утворенням, що відбиває розвиток етнічної мови - від мови роду, племені, народності до мови нації. Національна мова - важливий чинник консолідації конкретно-історичного соціуму: через неї зберігаються й передаються наступним поколінням культурно-історичні традиції. Засвоєння загальнолюдського досвіду відбувається через національну мову. Статус національної мови залежить від її суспільної ролі в національній державі. Націєтворча функція мови поєднується з її державотворчою функцією, коли на перший план виступає об'єднувальна роль літературного стандарту, національний характер літературної мови.

Державна  мова - офіційна мова державних установ, мова освіти, науки, культури тощо; мова, якою держава заявляє про свій суверенітет у міжнародному спілкуванні. В Україні статус державної мови з 1989 р. ("Закон про мови в Україні") має українська мова, яка є мовою корінної нації та рідною мовою для більшості населення України. Державний статус української мови закріплено в Конституції України (стаття 10). Визнання законом однієї державної мови відіграє важливу роль у постколоніальних країнах, що утверджують свою незалежність.

Мова державна - основна мова держави, яка використовується у законодавстві й офіційному діловодстві, судочинстві, навчанні тощо. У багатонаціональних країнах державних мов звичайно буває декілька (дві - у Канаді, Фінляндії, Ізраїлі; три - у Бельгії, Болівії, Швейцарії; одинадцять - у Півден-но-Африканській Республіці). Іноді поряд із загальнонаціональними існують державні мови (наприклад, у Данії, Іспанії). В Індії, де офіційними мовами є хінді й англійська, у додатку до Конституції подається список 17 регіональних мов, які офіційно вживаються у державному діловодстві.

Літературна мова - унормована, стандартна, правильна з погляду усталених, кодифікованих норм форма національної мови, що обслуговує культурно-освітні потреби суспільства, виконує консолідуючу функцію через використання у сферах державного управління, засобах масової інформації, науки, культури та художньої літератури; протиставляється діалектам, жаргонам, просторіччю; існує в усній та писемній формах. Залежно від суспільного використання формуються її функціональні стилі.

Рідна мова - перша мова, якою почала розмовляти дитина (мова батьків), або мова, з якою індивід увійшов у культуру в період свідомого життя.

Офіційна  мова - мова, на яку перекладаються дипломатичні документи, складені на міжнародних конференціях, міжнародними організаціями. Офіційними мовами всіх головних організацій Організації Об'єднаних Націй є англійська, французька, іспанська, російська, арабська, китайська.

 

Ми повинні виробити в собі вміння користуватися літературною мовою  як відшліфованою формою загальнонародної мови, що обслуговує всі сфери суспільного життя: державну діяльність, науку, культуру, засоби масової інформації, художню літературу, освіту, побут людей, діловодство (справочин-ство), армію, міждержавні стосунки.

Література

Словник термінів з правової конфліктології : Науково-довідкове видання / За ред. М. І. Панова. - X. : Одіссей, 2006. - С. 96.

Значення  мови в житті суспільства та людини

Мова як система знаків існує  у двох площинах: в уяві і говорінні. Мова (в уяві) - це набір виражальних засобів (морфеми, слова, правила змінювання слів, правила поєднання їх тощо).

Мовлення - це практичне  використання виражальних засобів (складання й сприйняття речень, тексту, сам текст).

Поняття "мова" і "мовлення" структурують одне явище, проте мають такі відмінності (табл. 1).

Таблиця 1 Відмінності між поняттями "мова" і "мовлення"

 

Мова	Мовлення
1. Мова - це абстракція, що існує у свідомості людей.	1. Мовлення - конкретне спілкування, що реалізується в говорінні, сприйманні та у текстах.
2. Мова - явище, незалежне від волі індивіда, що належить усьому суспільству.	2. Мовлення - індивідуальне, його кожен може творити по-своєму, але в межах, визначених мовою.
3. Мова - явище стабільне.	3. Мовлення - явище змінне, динамічне. Мовець щоразу використовує виражальні засоби по-іншому.
4. Мова має ієрархічну організацію, в якій усе існує в певній системі (система фонем, система морфем, система відмінків, система дієслівних форм, система слів - частин мови).	4. Мовлення має лінійний характер, де кожний його елемент підпорядковується певному порядку вживання: звук за звуком, слово за словом і т. ін.

Мова реалізується в мовленні, що формує і живить її. Мова не існує  без мовлення, і мовлення не існує  без мови - одне без одного вони мертві. Таким чином, мова (у широкому розумінні) існує тільки цілісно, у ній переплітаються суспільне й індивідуальне, загальне й конкретне, ідеальне й матеріальне.

Без мови немає  суспільства, і немає мови поза суспільством - вони тісно взаємопов'язані. За допомогою мови суспільство організовується, регламентує відносини між своїми членами, нагромаджує досвід, домагається про-

19

 

Українська мова фахового спрямування

гресу. Суспільство в свою чергу впливає  на стан мови. Чим розвиненіше суспільство, тим досконаліша, розвиненіша його мова. І навпаки: якщо суспільство занепадає чи зникає, то занепадає і зникає його мова.

Такий самий тісний зв'язок маємо  і між мовою та індивідом. Існування  мови можливе й потрібне тільки тому, що суспільство поділене на індивіди -на мовців і слухачів. Інакше мова втрачає свій сенс. Якщо ж мовлення відбувається, здається, наодинці з собою (наприклад, учений пише статтю, укладає посібник, книгу, підручник або письменник створює оповідання, повість, вірш), він все одно ніби розмовляє з кимось - зі своєю душею, зі своїм читачем, і хай це буде не зараз, але це буде - тобто індивід-творець матиме співбесідника, навіть якщо він його не бачитиме). Та існує мова не в повітрі і не в суспільстві взагалі, а у свідомості окремих людей і в їхньому спілкуванні, адже всяке мовлення, як зазначено вище, передбачає слухача, співрозмовника.

І. П. Ющук доводить, що мова - не біологічне явище, як дихання, приймання їжі, та багато в чому вона зумовлюється й біологічними факторами. Наприклад, у всіх мовах є голосні й приголосні звуки - це пояснюється тільки біологією людини. Закономірностями роботи головного мозку зумовлена довжина слів та будова речень, а мова в цілому - це продукт розумової (психічної) діяльності багатьох індивідів, їх рухливих органів мовлення - голосових зв'язок, язика, щелеп.

Отже, неправильно  буде стверджувати, що мова (у широкому розумінні) - це тільки суспільне явище; вона певною мірою і явище індивідуальне, проте це не означає, що її можуть, як хто захоче, змінювати.

Мова є засобом і матеріалом формування та становлення особистості  людини, її інтелекту, волі, почуттів і формою буття. Мова - це неперервний процес пізнання світу, освоєння його людиною. Мова є засобом спілкування між людьми в усній та письмовій формах, передавання власного досвіду іншим і збагачення досвідом інших. (Афоризм "Учись на своїх помилках" змушує кожного розсудливого навчитися спостерігати за людською діяльністю, робити висновки щодо правильності його вчинків і, критично зваживши, подумати - словами! - та зробити висновки, чи так чинити, чи ні). Мова об'єднує людей у суспільство для досягнення добробуту та створення духовних цінностей.

Мова обслуговує людину і суспільство, вона є формою їх буття.

Література

1. Мацько Л. І., Мацько О. М., Сидоренко О. М. Українська мова : 
   Навч. посібник. — К. : Либідь, 1998. — С. 5 — 9.
2. Ющук І. П. Вступ до мовознавства. — К. : Рута, 2000. — С. 10 — 11.

 

 

1.5. Функції та престиж мови

Мова - унікальне явище в житті  людини і суспільства. Без мови не існує жодне суспільство. Учені вважають, що людина виникла понад 2 млн. років тому, а звукова мова - понад 1 млн. років.

Мовознавці виділяють такі основні  функції мови: комунікативна, ідентифікаційна, номінативна і мислетворча, пізнавальна, естетична, експресивна, золюнтативна, культуроносна, міфологічна та ін.

Французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері вважав, що найбільша у світі розкіш - "розкіш людського спілкування". І це, звичайно, так.

Про це сказав Тарас Шевченко:

Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос - більш нічого. А серце б'ється - ожива, Як їх почує... Знать, од Бога І голос той, і ті слова Ідуть меж люди!..

Найважливіша  функція мови - комунікативна, засіб інформаційного зв'язку між членами суспільства. Функція спілкування - універсальний, унікальний, матеріально найдешевший засіб зв'язку. Народ, що втратив свою мову, не спілкується нею, асимілюється з іншим народом, мовою якого послуговується, - перестає бути нацією. Його мова стала мертвою.