Проблеми та перспективні напрямки використання грунтових ресурсів України

Північні схили Головного  пасма вкрито бурими лісовими грунтами. Вони утворились під широколистими  лісами в умовах м'якого теплого  клімату. У верхньому горизонті  цих грунтів міститься 4-5 % гумусу. В цьому поясі під сосновими  лісами утворились  бурі опідзолені грунти, а вище -  гірські чорноземні грунти. Вони утворились під гірською степовою рослинністю на щебенюватих  продуктах вивітрювання вапнякових порід, їх гумусовий горизонт неглибокий, має темно-сірий колір. У гірських чорноземах міститься 4-7 % гумусу. [3,c.176-182]

  

 

 

Висновки до розділу

 

Оцінка землі  залежить від економіко - географічного положення і освоєності  території. Грунти рівнин України розміщенні в основному в таких природних зонах, як Степ, Лісостеп і частково Полісся. Для них характерна широка зональність, а для гірських місцевостей - висотна поясність. Як рельєф, так і грунтовий покрив гірських областей та рівниних регіонів формувалися під дією різноманітних природних умов. Хімічний склад грунту постійно видозмінюється під впливом життєдіяльності організмів, клімату, діяльності людини. При внесенні добривами грунт збагачується живильними речовинами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМИ ВИКОРИСТАННЯ ГРУНТОВИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ

 

3.1 Причини зниження  родючості ґрунтів

 

Процес утворення грунту (грунтоутворення) - важлива частина  біологічного кругообігу речовин й  енергії. Грунт забезпечує рослини  калієм, вуглецем, азотом, фосфором тощо.

Родючість грунту залежить від кількості цих речовин  у гумусі, вмісту гумусу в грунті та товщини шару грунту. Кращі чорноземи  містять до 70-90% гумусу (залежно від  того, живий він чи мертвий). Розрізняють  істотну (потенційну) та ефективну (актуальну, економічну) родючість ґрунтів. Істотна  родючість притаманна кожному ґрунтові та обумовлена природними процесами  ґрунтоутворення. Вона залежить від  потужності гумусового шару, вмісту гумусу та доступних форм елементів живлення, гранулометричних, мінералогічних та хімічних властивостей ґрунту, його фізико-хімічних та агрофізичних властивостей, інтенсивності  проходження мікробіологічних процесів. Ефективна родючість землі, крім того, залежить від способу використання ґрунтів та оцінюється урожайністю  сільськогосподарських культур.[8,c.143-148]

Використання людиною  грунтів в інтересах землеробства почалося у період неоліту майже 12 тис. років тому, коли з’явилось  мотичне рільництво. Із розвитком  поселень грунти широко використвуються  під забудівлю. Примітивна агротехніка  та інтесифікція застосування ріллі  у процесі збільшення густоти  населення зумовили руйнування грунту під впливом води та вітру. Тому понад 2 тис. років тому почали захищати  грунти від ерозій.

Ерозія має найбільший руйнівний вплив на ґрунти. Ерозія ґрунтів — це процес захоплення часток ґрунту та їх виношування водою  або вітром, а також процес руйнування верхніх, найродючіших шарів ґрунту. Фактична еродованість земель в Україні становить 57,4 %; з них 32 % площ зазнають вітрової, 3,4 % — сумісної дії водної та вітрової ерозій, 22 % — водної ерозії. Найбільше еродованих ґрунтів у Донецькій (70,6 %), Луганській (62%) та Одеській (56%) областях.

У середньому ґрунт формується зі швидкістю майже 12,5 т/га в рік, що становить його шар товщиною близько 0,4 см. Таким чином, ґрунти можуть витримати  ерозію з такою самою швидкістю, залишаючись у стані рівноваги. На жаль, на переважній більшості ґрунтів цей баланс порушений.

Серед основних заходів щодо запобігання ерозії та боротьби з  нею вирізняють такі:

• організаційно-господарські — заходи, що визначають використання ґрунтів лише з огляду на їх придатність для тих чи інших цілей. Вони мають забезпечувати правильну структуру посівних площ та сівозмін, їх розміри та конфігурацію, а також обмеження випасу. До цієї групи заходів належать профілактичні та спеціальні заходи.

 Профілактичні полягають у забороні:

1) використання авіації  для внесення добрив і обробки пестицидами;

2) застосування легкорозчинних  отрутохімікатів та мінеральних  добрив;

3) розорювання земель  і знищення деревно-чагарникової  або трав'янистої рослинності на ерозійно небезпечних ділянках;

4) внесення добрив на  сніговий покрив і мерзлий  ґрунт; 

5) складування добрив  на полях тощо. Спеціальні заходи передбачають раціональну (з екологічного погляду) організацію території та комплексне водорегулювання у межах водозабору;

Окрім ерозії, найістотнішими причинами погіршення якості земельних ресурсів в Україні є:

1) вторинне засолення  ґрунтів;

2) підтоплення та висушування  земель;

3) антропогенно- техногенне  забруднення ґрунтів

Причиною причиною вторинного засолення грунтів є, як правило, високе піднімання мінералізованих  ґрунтових вод унаслідок порушення  водного балансу території. Це звичайно притаманне для нераціонально зрошуваних земель. Засолення ґрунтів — одна з форм їх забруднення, визначається як підвищення вмісту в ґрунті легкорозчинних солей (карбонату натрію, хлоридів та сульфатів). Ґрунти вважаються засоленими, якщо в них міститься понад 0,1 % ваги токсичних для рослин солей або 0,25 % солей у щільному залишку.

Серед заходів боротьби із вторинним засоленням ґрунтів основними  є такі:

• правильна організація сівозмін;
• правильна обробка ґрунту з метою підтримки його структури;
• створення лісопосадок;
• правильний режим зрошування;
• раціональна організація витрачання води та запобігання її втратам;
• меліоративні заходи (створення дренажних сіток тощо).

Меліорація — соціально необхідний фактор перетворення ландшафтів. Вона здійснюється для регіонів, ландшафти яких потребують коректування низки властивостей і динамічних процесів, що ускладнюють використання їхнього біотичного потенціалу. Основне призначення меліоративних заходів полягає у підвищенні біопродуктивності геосистем і забезпеченні регуляції їх біопродукційних процесів. Провідний вид меліорації — водна, але одночасно може здійснюватися комплекс меліорацій різних видів. Останні можуть мати як самостійне значення, так і виконувати роль посилювача ефекту водної меліорації. Наприклад, планування полів (земельна меліорація) забезпечує рівномірне та глибоке промочування ґрунту водою на зрошуваному полі, що запобігає вторинному засоленню й заболоченню.

Підтоплення земель — це процес збільшення природної вологості ґрунтів понад 80 % повної їхньої вологомісткості, що відбувається під впливом примусового піднімання рівня ґрунтових вод в зону аерації. Підтоплення зумовлює не тільки бездумне спорудження водосховищ. Значна частина підтоплених земель утворюється унаслідок порушення норм поливання у процесі зрошення, витікання води у зрошувальних мережах, технічної недосконалості проектів зрошення. Особливо інтенсивно підтоплення відбувається у перші 2—3 роки після початку функціонування зрошувальної системи.

Чимало земель виявляються  підтопленими у зв'язку зі створенням котлованів, траншей та зведенням інших земляних споруд. У них накопичуються поверхневі та дощові води, що потім поєднуються з підземними, проникають у породи, спричинюють їх обводнення та підвищують рівень ґрунтових вод. Окрім цього, до підтоплення можуть призвести й різні земляні роботи, під час яких утворюються насипні об'єкти (насипи, відвали). У насипних ґрунтах створюються сприятливі умови для конденсації водяної пари; крім того, такі об'єкти можуть перешкоджати природному стоку поверхневих вод і фактично зумовити виникнення штучних джерел водозбору.

Підтоплення також можливе  у зв'язку з порушенням структури верхнього шару ґрунту внаслідок зняття рослинного покриву та викорчовування кореневої системи. Поверхневі ґрунти втрачають природний захисний шар, що призводить до збільшення кількості вологи в породах шляхом ліпшої проникності поверхневих ґрунтів і до збереження вологи в породі внаслідок браку її транспірації рослинністю. Процеси стійкого довготривалого підтоплення земель називаються заболочуванням.

Висушування земель — це процес появи в літологічному профілі повітряно-сухих ґрунтів і зменшення природної вологості до показника менше 60 % повної вологомісткості. Висушування спричинює зниження родючості ґрунту, сприяє розвитку ерозійних процесів. Його негативний вплив на сільськогосподарські землі починається під час зменшення рівня ґрунтових вод до 1,8 м. Причинами висушування земель можуть бути гірничі роботи, що супроводжуються утворенням западин і балок, а також недоліки у меліоративному проектуванні.

До висушування земель можуть призводити регулювання стоку рік та збільшення глибини водойм, що інтенсифікує підземні стоки і тим самим спричинює зменшення обводення. Ще однією причиною можливого висушування є вирубка лісових насаджень, що зумовлює активізацію процесів випаровування з поверхні, а отже, і зниження рівня ґрунтових вод. Осушені землі в Україні налічують 3,3 тис. га (7,8 %). Осушення ґрунтів застосовується переважно у вологих поліських районах і на Закарпатті. У зв'язку з браком достатніх коштів на підтримання в належному стані осушувальних систем відбувається зменшення ефективності їхнього функціонування, що спричинює заболочення, погіршення функціональних властивостей та продуктивності ґрунтів.

Антропогенне забруднення ґрунтів — це наслідок техногенної міграції елементів. Основними забруднювачами ґрунтів є метали та їх сполуки, радіоактивні елементи, добрива та пестициди. У зв'язку з тим, що самоочищення ґрунтів майже не відбувається (порівняно з атмосферами та водами) або швидкість його дуже мала, токсичні речовини накопичуються, що призводить до поступової зміни хімічного складу ґрунтів. Звідти токсичні речовини потрапляють в організми тварин і людей. Забруднення ґрунтів — процес привнесення чи виникнення в ґрунті нових, звичайно не характерних для нього фізичних, хімічних чи біологічних агентів, або перевищення за певний час середнього багаторічного природного рівня концентрації перелічених агентів.

Серед забруднювальних речовин  за масштабами забруднення і впливу на біологічні об'єкти особливе місце займають важкі метали, які відіграють важливу роль в обмінних процесах, але у високих концентраціях зумовлюють забруднення ґрунтів, шкідливо впливають на агроекосистеми. Токсична дія важких металів може бути прямою та опосередкованою. Небезпека, що виникає унаслідок забруднення важкими металами, посилюється ще й слабким виведенням їх з ґрунту.

Рівень забруднення ґрунтів  контролюється різними нормативами. Розрізняють санітарно-гігієнічне, екологічне та соціально-економічне нормування. В основі санітарно-гігієнічного нормування лежать граничнодопустимі концентрації речовин, що характеризують таку кількість шкідливих речовин у середовищі, яка практично не впливає на здоров'я людини та її нащадків. Використовують також такий показник, як граничнодопустимий викид.[14]

Сутність екологічного нормування полягає у вивченні дії забруднювальних речовин не на окремі організми, а на систему загалом. У цьому разі передбачається отримання оптимальної біопродуктивності за мінімального впливу на навколишнє середовище. Критерієм впливу є показник граничнодопустимого екологічного навантаження, тобто такий рівень навантаження, за якого зберігається нормальне функціонування екосистеми.

Отже, основні причини  зниження агрономічних властивостей грунту - це, насамперед, багаторазовий обробіток  його різними знаряддями за допомогою  потужних і важких колісних тракторів  і комбайнів; водна та вітрова  ерозії (цей процес різко зростає  внаслідок низької культури землеробства, застарілих методів обробітку грунту тощо); споживацьке ставлення до землі, намагання якнайбільше від  неї взяти і якнайменше їй повернути, що призводить до виснаження гумусу; перехід  на індустріальні та інтенсивні технології, тобто застосування високих доз  мінеральних добрив і хімічних засобів  захисту рослин, яке супроводжується  забрудненням грунту баластними речовинами (хлоридами, сульфатами), накопиченням отрутохімікатів у грунтах і  підгрунтовних водах. Грунти забруднюються  відпрацьованими газами тракторів, комбайнів, автомобілів, мастилами  та пальним, які витікають з них  під час роботи на полях, а також  техногенними викидами промислових  підприємств -сульфатами, оксидами азоту, важкими металами, радіонуклідами. Безповоротної шкоди завдає грунтам відведення сільськогосподарських земель, особливо ріллі, під будівництво фабрик, заводів, електростанцій, відкритих гірничих розробок, доріг та міст, військових полігонів тощо.

 

 

3.2 Можливі дії  держави щодо підвищення родючості  земель

 

Стан ґрунтового покриву  сільськогосподарських ландшафтів є головним джерелом, що забезпечує сталий розвиток держави. Охорона відтворення  родючості ґрунтів, захист їх від  деградації - фундаментальна пріоритетна  проблема, розв'язання якої є неодмінною умовою сталого і високопродуктивного  розвитку не тільки агровиробництва, а  й існування людини, збереження навколишнього  середовища.

Тому одним із пріоритетів  Уряду в галузі АПК є забезпечення охорони і раціонального використання ґрунтів на землях сільгосппризначення, адже ґрунти України за сучасних умов господарювання втрачають свою родючість. Причини цього:

- господарства фактично  припинили внесення органічних  і мінеральних добрив, роботи  з вапнування й гіпсування  ґрунтів, їх захист від вітрової  та водної ерозії. Від'ємний баланс  поживних речовин і гумусу  призводить до агрохімічної деградації  та дегуміфікації ґрунтів;

- земельну реформу проведено  без економічного та екологічного  обґрунтування. Паювання земель  виконано без урахування рельєфу,  ступеня деградації ґрунтів. Все  це різко знижує екологічну  стійкість ландшафтів і зменшує  родючість ґрунтів;

- висока розораність ґрунтів  й недотримання сівозмін, зокрема  збільшення площ посіву енергонасичених  культур (соняшник, ріпак, кукурудза), призводить до активного розвитку  ерозійних процесів, які стали  причиною щорічних втрат показників родючості ґрунтів і погіршення фітосанітарного стану ґрунтів;