Проблеми та перспективні напрямки використання грунтових ресурсів України

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………… 4

Розділ 1  Ґрунтові ресурси, загальна характеристика класифікація…….. 6

1. Структура ґрунтових ресурсів……………………………………..... 6

2.  Класифікація ґрунтів…………………………………………………8

Висновки до розділу……………………………………………………….. 11

Розділ 2 Оцінка грунтових  ресурсів України……………………………..13

2.1 Характеристика ґрунтових ресурсів рівнинних регіонів……………..13

2.2 Особливості ґрунтів гірських областей України……………………...17

Висновки до розділу………………………………………………………...20

Розділ 3 Проблеми та перспективні напрямки використання грунтових         ресурсів України…………………………………………………………….21

3.1 Причини зниження родючості грунтів……………………………… ...21

3.2 Можливі дії держави  щодо підвищення родючості земель…………. 27

Висновки до розділу……………………………………………………….. 30

Висновки……………………………………………………………………. 31

Додатки………………………………………………………………………33

Список використаної літератури…………………………………………...34

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Природні ресурси України  значні і різноманітні, вони  інтенсивно розробляються і використовуються у господарській діяльності. Цьому  сприяє значна територіальна концентрація виробництва й населення, високий  рівень розвитку продуктивних сил, вигідне  економіко-географічне положення, унікальність природних ресурсів.

Україна є одним з лідерів  природних ресурсів в Європі і  в світі. Зокрема вона багата на земельні ресурси. Багата на чорноземні грунти, які визначаються найвищою родючістю  серед усіх інших типів грунту. Російський ґрунтознавець В.В.Докучаєв писав, що чорнозем дорожчий за золото, дорожчий за вугілля. У Міжнародному інституті метрології у Парижі поряд  з еталонами метра, кілограма  та інших мір поміщено моноліт  чорнозему з Воронезької області, як еталон найродючішого грунту в  світі.

Для України характерним  є значна різноманітність ґрунтового покриву. Так, при великомасштабному  грунтовому картографуванні, що велося останнім часом, виявлено близько 650 видів  грунтів, а загальна кількість ґрунтових  відмін, які сформувалися в Україні  становить кілька тисяч. В “Польових  визначеннях грунтів” описані назви  та дана характеристика 1217 грунтових  відмін. Це за умови відносно невеликої  території держави та відсутності  в її межах значних природних  контрастів.

В Україні створена ціла мережа науково – прикладних і  науково – дослідних лабораторій, покликаних, систематично вивчати грунти сільськогосподарських підприємств, адміністративних районів і областей України. Достатня забезпеченість висококваліфікованими  кадрами і належною матеріально  технічною базою для проведення лабораторних досліджень позитивно  вплинула на загальний рівень і глибин вивчення ґрунтових відмін держави. А також розроблено у кожних конкретних умовах територіально – диференційовані та науково обґрунтовані заходи, спрямовані на підвищення їх родючості.

Метою нашої курсової роботи є вивчення теоретичних питань, які  застосовуються для розгляду земельних  ресурсів, розміщення і їх економічна оцінка.

Завдання курсової роботи полягають у  :

• Дослідженні особливостей розміщення грунтових ресурсів;
• Вивченні сучасного рівня використання грунтових ресурсів;
• Дослідженні проблеми раціонального використання грунтових ресурсів, перспективи розвитку;
• Дослідженні причини зниження родючості та шляхи її підвищення.

Об’єктом дослідження даної курсової роботи є грунтові ресуси України.

Педметом курсової роботи є вивчення природних передумов розміщення та оцінка  грунтових ресурсів України.

Дослідженням грунтів на території  України займались такі відомі вченні : П. Броунов, В. Докучаєв, О. Карпінський, О. Воєйков, А. Краснов, Г. Танфільєв  та інші.

 

 

 

 

 

Розділ І. ҐРУНТОВІ РЕСУРСИ, ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ

1. Структура ґрунтових ресурсів

 

Земля, грунт є основою  сільськогосподарського виробництва  та лісового господарства. На землі  вирощують зернові, технічні та лісові культури, кормові трави, сади і ягідники. Сільськогосподарське виробництво  забезпечує людину продуктами харчування, а промисловість - різноманітною  сировиною. Кількість і якість продуктів  харчування залежить від обробітку  грунту, підживлення рослин тощо.

Грунт — це поверхневий  шар земної кори, видозмінений під  впливом фізичного, хімічного і  органічного вивітрювання,що складається  з твердих речовин, ґрунтової  води, повітря і живих організмів. Це ланка, що зв'язує живу і неживу природу. Найважливішою складовою частиною грунту є гумус – перегній. Він утворюється з органічних рослинно-тваринних рештов, які щорічно потрапляють у грунт і під впливом життєдіяльності мікроорганізмів розкладаються й синтезуються.[13]

Процес утворення ґрунтів  пов'язаний з кліматом, рослинністю, рельєфом, діяльністю мікроорганізмів, мінеральним складом підґрунтя  і працею людини. Одною з найважливіших  морфологічних ознак ґрунтів  є їх структура.

Структура ґрунту - це різні  за формою і розміром агрегати, на які  розпадається ґрунт. Агрегати складаються  зі з’єднаних між собою механічних елементів. Форми, розміри і якісний  склад структурних відмінностей у різних ґрунтах і горизонтах неоднаковий. Найбільше агрономічне  значення мають частинки орного шару розміром 0,25 - 10 мм. За таких умов ґрунт  найпухкіший, втрачає найменше вологи, має високу водопроникність та водозатримну здатність, стійкий проти ерозії. Грунт може бути структурним і  безструктурним. При структурному стані  маса ґрунту розділена на відмінності тієї чи іншої форми та величини.Їх основні перваги полягають у тому,що вони менше випаровують вологи володіють вищою водопроникністю та водоутримуючою здатністю. В них накопичується більше продуктивної вологи й рослини використовують її більш економно.У стурктурних грунтах створються більш сприятливі умовидля розвитку мікробіологічних процесів та мобілізації поживних речовин.

Структурні грунти більш  стійкі до водної та вітрової ерозії.При  механічній обробці структурних  грунтів затрачається менше праці  і засобів у наслідок того, що вони мають менший питомий опір на відмінно від безструктурних грунтів. При безструктурному стані окремі механічні елементи, що складають  ґрунт, не з’єднані між собою, а існують  окремо або залягають суцільною  зцементованою масою.

Структурні відмінності  в горизонті не бувають одного розміру і форми. Частіше структура  буває змішаною, при описі зазначають це двома або трьома словами в  послідовності зростання кількості  відповідних агрегатів: грудкувато-зерниста, грудкувато-пластинчато-пилувата і  т. ін.

Для різних генетичних горизонтів ґрунтів характерні певні форми  структури: грудкувата, зерниста - для  дернових, гумусових горизонтів, пластинчато-лускувата - для елювіальних, горіхувата - для ілювіальних у сірих лісових ґрунтів тощо. При оцінці ґрунтової структури потрібно відрізняти морфологічне поняття структури від агрономічного. В агрономічному розумінні оптимальною є тільки грудкувато-зерниста структура розміром від 0,25 до 10 мм. [9.168-174]

Виділяють три види структури  ґрунту (за С.А. Захаровим): кубоподібна, призмоподібна і плитоподібна.

За кубоподібної структури  агрегати ґрунту рівномірно розвинуті  за всіма трьома взаємоперпендикулярними  векторами (агрегати грудочкові, пилуваті, горіхоподібні, зернисті).

Призмоподібна - структурні частинки розвинуті переважно у  вертикальній осі (агрегати стовпчасті, призматичні).

Плитоподібна - характеризується частинками, які розвинуті переважно  у горизонтальній площині та вкорочені  у вертикальному напрямку (агрегати сланцеві, пластинчасті, листкоподібні, лускоподібні).

Ґрунти, в яких частинки містяться  не в агрегатах (піски) або взагалі  не мають грудочкової структури (сильно ущільнені), називаються безструктурними. Безструктурні ґрунти не мають сприятливого для рослин водного і повітряного  режимів.

Причиною погіршення структури  ґрунту є: механічне руйнування агрегатів  під час обробітку ґрунту; фізико-хімічне  руйнування опадами, які містять  іони водню та амонію, що витісняють з обмінного шару колоїдних частинок іони кальцію та магнію, руйнуючи їх; біологічне руйнування - мінералізація  мікроорганізмами органічних сполук, які приймають участь в утворенні  структурних агрегатів.

Покращення грудочкової  структури ґрунту досягається: внесенням  у ґрунт органічних та мінеральних  кальцій- і магній-вмісних добрив, які коагулюють колоїди, тим самим  сприяючи утворенню грудочок; посів  злакових і бобових трав, які підвищують вміст гумусу в ґрунті, складові якого з іншими компонентами ґрунту утворюють агрегати; посів рослин з потужною кореневою системою, яка  механічно сприяє утворенню грудочок; дотримання сівозміни; зменшення кількості  обробітків ґрунту та ін.  [2,c.356-367]

 

 

1.2 Класифікація грунтів

 

В Україні поширено багато грунтів. Вивчення та раціональне використання

їх можливе тільки на основі детальних досліджень та проведення

класифікацій грунтового покриву.

Класифікація (систематика) ґрунтів - об'єднання ґрунтів в  групи за генезисом, будовою, важливими  ознаками та родючістю, яка має генетико-виробничу  основу. Це інтегральний показник розвитку ґрунтознавства як науки і водночас інструмент для вирішення нагальних проблем раціонального та науково-обґрунтованого землекористування.

Класифікаційна проблема у ґрунтознавстві є найактуальнішою  і найважчою. У міру нагромадження  нових фактів переглядають та уточнюють  раніше створені класифікаційні системи. В сучасному ґрунтознавстві існує  три головних напрями класифікації ґрунтів: російський, американський (США) і міжнародний (ФАО/ЮНЕСКО). Кожний з  цих напрямів базується на своїх  принципах класифікації.

Перша наукова класифікація ґрунтів за їх походженням була розроблена В. В. Докучаєвим. За основну класифікаційну одиницю він узяв генетичний тип ґрунту, тобто групу ґрунтів з подібними фізико-хімічними властивостями та зовнішньою будовою, що сформувалися в однакових умовах клімату, рослинності, ґрунтотворних порід та рельєфу місцевості. Генетичний тип ґрунтів відповідає певній географічній зоні.

Класифікаційну систему  В. В. Докучаєва дещо змінив і доповнив М. М. Сибірцев. У межах генетичного типу ґрунту він виділив підтипи та інші таксономічні одиниці нижчого рангу.

В результаті в нашій країні виникло кілька класифікаційних  схем (еколого-генетична, морфогенетична, історико-генетична та ін.).

Розробка сучасної класифікації ґрунтів базується на таких основних принципах:

1. Класифікація ґрунтів  має відбивати основні властивості  і режими ґрунтів, враховувати  умови ґрунтоутворення і процеси,  які формують ґрунт, об'єднувати  екологічний, морфологічний і  еволюційний підходи. Саме в  цьому суть генетичної класифікації.

2. Класифікація має будуватись  на науковій системі таксономічних  одиниць.

3. Класифікація має враховувати  ознаки і властивості, які ґрунт  набув в результаті виробничої  діяльності людини.

4. Класифікація має розкривати  агровиробничні особливості ґрунту, сприяти їх раціональному використанню.[1,c.62-65]

В Україні запропонована класифікація ґрунтів генетичносубстантивного типу. Вона включає такі таксономічні одиниці: тип — підтип — рід — вид — варіант — літологічна серія.

Основною опорною таксономічною  одиницею є тип ґрунту. В загальному аспекті кожний тип ґрунту діагностується в польових за якісним складом генетичних горизонтів і уточнюється визначеними параметрами інтенсивності профільного гумусонагромадження. Його відображенням є показники: коефіцієнт профільного накопичення гумусу (КПНГ) і коефіцієнт профільного вмісту гумусу (КПВГ). Перший являє собою співвідношення між вмістом гумусу в профілі та кількістю фізичної глини в ньому, другий — вміст гумусу при визначеній грубизні профілю: КПНГ множиться на грубизну профілю в см. Ці показники за своєю суттю практично однакові, але вони доповнюють один одного. КПВГ більш якісно і кількісно віддзеркалює генетичні особливості органопрофілю і в цілому типологічну належність ґрунту.

В основу підтипової характеристики ґрунту покладені підзо- нальні морфолого-генетичні  особливості профілю при польовій діагностиці та інтенсивність гумусонагромадження  у верхньому шарі 0-30 см через показник КПВГ.

В основі диференціації ґрунтів  на рівні роду лежить гранулометричний склад, що обумовлює інтенсивність нагромадження гумусу в ґрунті.

Вид ґрунту визначається параметрами  грубизни гумусового профілю (від мілкого  — < 25 см, до найглибшого — > 145 см). На видовому рівні ґрунти також розподіляються за ступенем солонцюватості, засоленості, щебнистості і кам'янистості за відповідними кількісними показниками.