Альтернативне землеробство

     У розвинених країнах роль альтернативних систем ведення сільського господарства поки що обмежена, хоч за останнє  десятиріччя спостерігалися різке  збільшення їх кількості та розширення географії. У структурі сільськогосподарських  угідь і продуктів харчування частка продукції альтернативних фермерських господарств становить менше 1%. Слід підкреслити, що по кількох видах сільськогосподарської продукції досягнуті не тільки стандарти екологічної безпеки, але й відносно високі економічні показники.

     Вартісний аналіз ефективності органічних систем сільського господарства — один із двох найбільш поширених кількісних методів визначення їх конкурентноздатності порівняно із традиційними системами. Він передбачає визначення структури  та розрахунок виробничих витрат відносно площі земельних угідь або одиниці виробленої продукції. Обов’язковим є також аналіз ціноутворення і формування прибутку.

     Екологічна  ефективність альтернативного землеробства визначається загалом тими ж факторами, що й традиційного. Однак визначальною рисою альтернативного землеробства є використання внутрішньогосподарських джерел фінансування — безпосередніх доходів ферми протягом більшої частини року, що дозволяє уникати послуг кредитного капіталу у великих розмірах.

     Фермер, який веде альтернативне господарство, повинен розраховувати на власні сили, самостійно обирати найбільш вигідну спеціалізацію, визначити оптимальний розмір виробництва з урахуванням затрат, джерел фінансування, цін на продукцію, наявності ринку збуту тощо. Так, обстеження 363 альтернативних ферм у штатах Іллінойс, Айова, Міссурі та Міннесота в США, проведене Центром біології природних систем (Сент-Луїс, шт. Міссурі), показало, що понад 90% ферм були змішаного напряму з тваринництвом, тоді як у традиційному сільському господарстві тваринництво було менш ніж на 50% ферм.

     У європейських країнах частка альтернативних ферм без тваринництва невисока, наприклад, у Німеччині таких 21,4%, і майже  всі великі ферми — змішаного  напрямку. Альтернативним фермам, які  не мають власного тваринництва, доводиться закуповувати органічні добрива.

     Згідно  з даними Сільськогосподарського університету Швеції, при альтернативному веденні  сільського господарства частка площ, які відводяться під багаторічні  та однорічні трави, становить 42% порівняно з 31% у середньому по країні. Частка площ під зерновими культурами менша і становить 45% (порівняно з 54% у середньому по країні). При цьому вища частка продовольчих зернових колосових — пшениці та жита. За них фермери одержують надбавки до ціни, крім того, вирощувати їх у сівозміні рентабельно. Значна частка ріллі відводиться під картоплю та овочі (можливість одержувати високі прибутки). Мала рентабельність вирощування хрестоцвітих олійних культур зумовлена труднощами, пов’язаними із застосуванням нехімічних заходів боротьби з попелицею. Цукровий буряк практично не вирощують через низькі врожаї та відсутність цінових надбавок порівняно з буряком, вирощеним за традиційними технологіями. У залежності від розмірів ферм спеціалізація альтернативних господарств суттєво відрізняється. Малі альтернативні господарства спеціалізуються переважно на вирощуванні трудомістких культур — овочевих, плодово-ягідних, винограду.

     Вирощування багатьох сільськогосподарських культур  пов’язане з необхідністю мати на фермах великий набір сільськогосподарської техніки при відносно невеликому її завантаженні. Знижується і продуктивність техніки через невеликі розміри полів, особливо у європейських країнах, де площа сільськогосподарських угідь ферми не перевищує в середньому 20 га. Площа сільськогосподарських угідь на альтернативних формах дещо нижча, ніж на традиційних: у Швеції — відповідно 26,4 і 31,7 га; Данії — 27,7 і 33,1; Франції (в департаментах Ло та Гаронна) на овочевих фермах — 11,2 і 17,7 га.

     Однак наведені дані не свідчать про оптимальні параметри з точки зору економічності, зокрема використання трудових ресурсів ферм. Так, на альтернативній фермі Нажель (Нідерланди), спеціалізованій на виробництві картоплі, озимої пшениці і молока, оптимальна площа сільськогосподарських угідь ферми повинна становити близько 50 га. У Німеччині, за розрахунками Інституту досліджень у сільському господарстві (м. Мюнхен), альтернативне сільське господарство рентабельне на великих фермах.

     Дослідження, проведені в СПІА в штатах Нью-Йорк і Пенсільванія, показують, що в органічних системах землеробства у структурі виробничих затрат основними елементами є витрати на робочу силу і відсоткові платежі за землю. У традиційних фермерських господарствах це мінеральні добрива і насіння. При вирощуванні пшениці витрати (неоплачена праця членів сім’ї фермера, платежі за землю) на 29% вищі у альтернативному варіанті. Однак експлуатаційні витрати (без врахування витрат, пов’язаних з додатковим залученням робочої сили) за тих же умов вищі (також на 29%) у традиційних господарствах. На таких фермах більш високі витрати пов’язані з мінеральними добривами і пестицидами.

     В штатах Нью-Йорк і Пенсільванія трудовитрати з розрахунку на 1 га земельних угідь  в органічних системах ведення сільського господарства у 2,3 рази вищі, ніж у традиційних. У штатах Середнього Заходу США трудовитрати на фермах з органічним способом господарювання з розрахунку на одиницю площі тільки на 3%, а у розрахунку на 1 ц виробленої продукції на 12% вищі, ніж у традиційних фермах.

     У Великобританії вивчали змінні виробничі витрати за традиційного та органічного способів вирощування озимої пшениці. Враховувалися три елементи витрат — на насіння, добрива і пестициди. За традиційного способу змінні виробничі затрати оцінювалися у 230 ф. ст. на 1 ц виробленої продукції (насіння — 21%, мінеральні добрива — 36 і пестициди — 43%), за органічного (якщо не застосовуються органічні добрива і пестициди) — цей показник знижується до 55 ф. ст. на га (тобто у 4,2 раза). З урахуванням зниження урожайності при органічному способі (у 1,7 раза порівняно з традиційним) змінні виробничі затрати з розрахунку на 1 ц виробленої продукції оцінюються у 13,8 ф. ст. Це у 2,5 рази нижче відповідного показника при традиційному способі вирощування озимої пшениці.

     В альтернативному овочівництві та плодівництві витрати високі. За даними Національної академії наук США, це пов’язано переважно із необхідністю захисту рослин від шкідників, хвороб та бур’янів (біологічні, механічні, фізичні та інші методи менш ефективні та більш вартісні, ніж хімічні, й вимагають значних трудовитрат).

     Фіксовані витрати можуть бути вищі, оскільки потрібно мати значно ширший набір  сільськогосподарської техніки, тваринницькі приміщення із сучасним устаткуванням. Підвищення витрат зумовлене також  розширенням площ під чистими та зайнятими парами, оскільки ці площі не дають товарної продукції.

     Виробничі витрати на одиницю продукції  при альтернативному веденні  сільського господарства вищі через  низьку врожайність, менший вихід товарної продукції рослинництва та тваринництва на одиницю площі ріллі у зв’язку з введенням у сівозміни багатьох культур та різким обмеженням або відсутністю покупних кормів, вищі затрати праці (особливо на прополку овочів) та витрати на різноманітну техніку. Так, за даними Вищої сільськогосподарської школи в м. Оснабрюку (Німеччина), при невеликій різниці витрат у плодівництві на 1 га затрати і на 1 ц товарної продукції при альтернативній технології були вищі: яблук — на 46%, груш — на 84, вишні — на 22%.

     Розбіжності у розмірах затрат праці за альтернативного землеробства визначається структурою сільськогосподарських угідь, асортиментом вирощуваних культур, рівнем родючості ґрунту, розміром ферм, забезпеченістю робочою силою, її вартістю, наявністю поливів, особливостями маркетингу тощо. На основі обстеження 700 ферм у Німеччині встановлено, що на обробіток 100 га сільськогосподарських угідь при альтернативних технологіях потрібно 6,87 людино-годин, або на 41,1% більше, ніж при традиційних. У землі Баден-Вюртемберг (Німеччина) на альтернативних фермах затрати праці на 1 га вищі: на фермах, спеціалізованих на вирощуванні зернових — на 30%, картоплі — на 20–35%.

     Останніми роками аналогічні дослідження й  виробництво біопродукції проводяться  в Угорщині. Вчені ведуть розробки і планують будівництво екологічно чистих сіл. Нові населені пункти і реконструкція існуючих проектуються з таким розрахунком, щоб у них були основні й допоміжні вулиці, до яких кожна садиба виходила б своїми будинками, відокремленими від господарського двору спочатку садом, потім городом. У дворі та його спорудах утримується молочна і м’ясна худоба, птиця, а також розміщується комора з кормами. Тут є майданчик для переробки вермикультурою органічних відходів господарського двору. Вироблений гумус використовують для регенерації ґрунту як на овочевій, так і на садовій ділянках. Житлові будинок і двір захищені від доступу запахів, комах та інших шкідливих чинників. Цьому сприяє як просторове відокремлення їх від господарського двору, так й ізоляція фруктовими насадженнями. Крім того, всі перевезення кормів, продукції тощо здійснюються по господарській вулиці і не забруднюють основну.

     Тваринницькі  ферми та інші виробничі споруди  територіально віддаляють від екологічно чистого села. Вони теж є безвідходними, для чого споряджені спеціальними майданчиками для переробки гною та різних органічних відходів у біологічний гумус. Така розробка, безумовно, є цікавою при плануванні нових тваринницьких ферм.

     Виробництво екологічно чистої продукції, вільної  від нітратів і метаболітів пестицидів, також засновано на застосуванні біологічного гумусу. Договори про постачання такої продукції, насамперед, укладають дитячі установи. У вільному продажу вона вдвоє дорожча за звичайну. Поряд з біологічним гумусом при вирощуванні екологічно чистої продукції застосовують і мінеральні добрива, однак у таких кількостях і співвідношеннях, які дають змогу уникнути нагромадження в рослинах вільних нітратів та інших небажаних речовин.  

3 АЛЬТЕРНАТИВНЕ  ЗЕМЛЕРОБСТВО В УКРАЇНІ 
 

     На  запитання, чи є ще в Україні підприємства, що працюють за принципом органічного землеробства, головний агроном відповів, що, на жаль, із крупних сільгоспвиробників немає нікого, а дрібні фермерські господарства періодично намагаються перейти на нову систему, але не витримують в перші 3-4 роки збитків, які наносять їм надмірні спалахи бур’янів та шкідників, не витримують, і знову починають застосовувати агрохімію.

      Відрадно  те, ще за останні кілька років ситуація з виробництвом органічної продукції  в Україні все ж таки змінилася на краще. Було створено Федерацію органічного руху України, Асоціацію учасників органічного виробництва „Біолан-Україна”, яка на сьогоднішній день об’єднує біля 40 фермерів-органістів, що обробляють за органічною технологією біля 4800 га землі. Також було створено сертифікаційну організацію „Органік-стандарт”.

      Технології, які використовують землероби-органісти  – дуже прості. Нове – це давно  забуте старе. Для того, щоб вести  господарство за методами органічного  землеробства – не потрібно закінчувати  університети. Тут потрібно спостерігати за природою і  просто копіювати її.

      В природі ніхто ніколи не оре, не копає, не поле, а родючість природних  ландшафтів примножується кожен  рік, рослини ростуть самі собою, плодоносять, регулюють свою чисельність  самі. Отож, головне завдання органічних землеробів – створити на своїй ділянці збалансовану екосистему.

      В Україні досі не ухвалені закони, які передбачали б дотримання європейських стандартів якості для продукції органічного землеробства. Проте в державі вже діє перший центр сертифікації такої продукції, створений за сприяння швейцарського уряду. А отже, всі органічні продукти перевірені й марковані за стандартами Європейського Союзу. 
Але найбільшим стимулом для розвитку органічного землеробства в Україні є бажання українців купувати екологічно чисту продукцію. Як свідчать опитування, здійснені на замовлення організації «Жива планета», третина жителів великих міст готова купувати органічне продовольство, інша третина – воліє вирощувати його самотужки на дачах, а решта – практично нічого про нього не знає. На думку виробників, виправити ситуацію можуть лише злагоджені дії влади та виробників з популяризації екологічно чистих та якісних продуктів харчування. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ 
 

1. Науково-технічний  прогрес у країнах з високим рівнем хімізації сприяв виникненню різних видів альтернативного землеробства (органічного, органо-біологічного, екологічного тощо);
2. Все більшої популярності за кордоном набувають біологічна, або органічна система землеробства, заснована на вилученні чи значному скороченні застосування мінеральних добрив і пестицидів. Головні її переваги — висока якість сільськогосподарської продукції, зменшення забруднення навколишнього середовища, зберігання і навіть підвищення родючості ґрунту;
3. Особливо широкого розмаху дослідження з біологічного землеробства набули в розвинутих капіталістичних країнах, таких як США, Великобританія, Німеччина, Франція, Швеція, Швейцарія, Нідерланди;
4. Органічне землеробство найбільш поширене у США. Воно ґрунтується на повній відмові від засобів хімізації землеробства. Європейський різновид органічної системи землеробства дозволяє використовувати компости, кісткове борошно, “сирі” породи (доломіт, глауконітовий пісок, крейду, вапно, польовий шпат);
5. В Україні немає підприємств крупних сільгоспвиробників, що працюють за принципом органічного землеробства, а дрібні фермерські господарства періодично намагаються перейти на нову систему, але не витримують в перші 3-4 роки збитків, які наносять їм надмірні спалахи бур’янів та шкідників, не витримують, і знову починають застосовувати агрохімію.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ