Агропромисловий комплекс україни

В Лісостепу  висока густота сільського населення  — 40— 60 чол. на 1 кв. км, на 1 працездатного  припадає 3—5 га ріллі; тут добра  забезпеченість трудовими ресурсами. Природно-кліматичні умови, наявність  значних трудових ресурсів значною  мірою сприяли інтенсивному розвитку сільського господарства, яке спеціалізується на виробництві цукрових буряків, зерна, скотарстві га свинарстві. В зоні розвинуте виробництво картоплі, овочів, хмелю, м'яти, фруктів, м'яса птиці. Все це створює :значну сировинну базу для розвитку бурякоцукрового, зерно-продуктового, м'ясопромислового, молоко-промислового та плодово-овочева консервна спеціалізованих комплексів. Тут виробляється 0% цукрових буряків, 40% зерна, половина виробництва молока м'яса України.

Степовий  АПК сформувався в межах Степової природно-економічної зони, до складу якої входять Одеська, Миколаївська, Херсонська області, південь Кіровоградської, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Луганська, південно-східні райони Полтавської та Харківської областей та Автономна Республіка Крим. І становить 25 млн. га, або 40% території України. Рельєф рівнинний. Клімат помірний посушливий. Середня річна температура — +7,5, +11 С. Тут спостерігаються найбільш високі температури і най триваліший вегетаційний період (210—245 днів) з сумою середньодобових температур вище +10° — від 2900° на півночі зони до 3600° на півдні. В зоні випадає від 450 мм опадів (на півночі) до 300 мм в Причорномор'ї. Висока випаровуваність вологи призводить до значного її дефіциту. В Степу переважають середньо гумусні та мало гумусні чорноземи, у південних районах — каштанові ґрунти. Це основний район зрошувальної меліорації. В Степу найвища розораність земель — близько 80% території і 80—85% сільськогосподарських угідь. Тут знаходиться 48% орних земель України. Густота сільського населення — 20—40 чол. на 1 км². На 1 працездатного припадає 7—10 га ріллі. Рівень забезпеченості трудовими ресурсами низький.

Природно-кліматичні умови сприяють розвиткові сільського господарства, яке спеціалізується  на вирощуванні зернових, соняшнику, а також на скотарстві. Додатковими галузями є виноградарство, овочівництво, свинарство, вівчарство і птахівництво. Все це створює значну сировинну базу для функціонування спеціалізованих комплексів — м'ясопромислового, молоко-промислового, зерно-продуктового, олійно-продуктового та плодово-овочево консервного .Тут виробляється 100% рису, 95% винограду, 80% соняшнику, до 48% зерна, 70% вовни, овочів — 35%, молока і м'яса — близько 1/3.

 

6. ХАРЧОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ ЯК ОСНОВНА  ПЕРЕРОБНА ЛАНКА АПК

Весь обсяг  сільськогосподарської продукції  розподіляється таким чином, що 60% надходить на промислову переробку, 25% споживається у свіжому вигляді, решта — використовується в самому сільському господарстві. Із перероблюваної сільськогосподарської продукції 85% як сировина поступає на підприємства харчової, а 15% — у галузі легкої промисловості. Тобто основна галузь, що переробляє сільськогосподарську сировину і є головним інтегратором АПК — це харчова промисловість, яка виробляє близько 16,3% продукції промислового виробництва України. Харчова промисловість входить до продуктивних комплексів АПК. Ії сировинна база досить поширена в Україні. Ще більш широкі межі розміщення споживачів продукції цієї галузі. Саме через це розміщення харчової промисловості має таку особливість, що виділяє її серед інших галузей, — її підприємства розміщуються повсюдно: скрізь, де є населений пункт, існує те чи інше виробництво харчової продукції. Проте розміщення окремих галузей цього виробництва має свої особливості залежно від ступеня впливу на них сировинного чи споживчого фактора. У відповідності з цим виділяються три групи галузей харчової промисловості:

1. Група галузей,  що переробляє нетранспортабельну (або мало транспортабельную) сировину при високих нормах її витрат й обмежених строках зберігання і виробляє транспортабельну продукцію, здатну до зберігання. Ці галузі орієнтуються на джерела відповідної сировини. До складу цієї групи галузей входять цукрова, спиртова, крохмале-патокова, консервна, маслоробна, олійно-жирова.

2. До другої  групи належать галузі, що переробляють  транспортабельну сировину і випускають мало транспортабельную продукцію, або продукцію з обмеженими строками її зберігання. Такі галузі розміщуються в районах споживання готової продукції. Це — хлібопекарська, кондитерська, пивоварна, макаронна, молочна, безалкогольних напоїв.

3. Третю групу  становлять галузі, що можуть  бути розміщені як в районах  зосередження сировини, так і  в районах споживання готової  продукції (м'ясна, борошномельна). До  цієї групи входять і ті галузі, в яких стадії технологічного процесу можуть бути 1 територіально відокремленими. Зокрема, в районах виробництва сировини здійснюються первинні стадії переробки сировини, а в районах споживання — стадії, що завершують процес переробки напівфабрикатів (тютюнова, виноробна).

Харчова промисловість  має складну структуру. До її складу входить більше 20 галузей. Провідними галузями харчової промисловості України є цукрова, м'ясна, молочна, олійно-жирова, плодово-овочева консервна, кондитерська, спиртова, виноробна.

Важливою  галуззю харчової промисловості  і складовою частиною м’ясо продуктового комплексу є м'ясна, що забезпечує населення м'ясом і продуктами його переробки. Виділяють три основні напрями виробництва м'ясної промисловості — м'ясне, ковбасне і м'ясоконсервне. М'ясне виробництво представляють більше сотні потужних м'ясокомбінатів, що розміщуються як в промислово розвинутих областях України, так і в районах наявності сировинної бази. До складу молокопереробної промисловості входять маслоробна, сироварна, молочноконсервна галузі, а також виробництво продуктів з незбираного молока. Молокопереробна промисловість є складовою частиною молоко-продуктового комплексу АПК. Розміщення галузі залежить від наявності сировини і масового споживача. В районах споживання розміщують підприємства, що випускають продукцію з незбираного молока. Па сировину орієнтуються маслоробні, сироварні та молочноконсервні заводи. В Україні працює близько 500 підприємств молокопереробної промисловості. Маслоробні підприємства діють майже в усіх обласних і районних центрах. Олійно-жирова промисловість представлена олійними заводами, які виробляють кілька видів рослинної олії — соняшникову (90% виробництва), кукурудзяну, лляну, ріпакову, конопляну та ін. Орієнтуючись на наявність сировини (для виробництва 1 т рослинної олії використовується 3—4 т олійного насіння), ця галузь зосереджена переважно в Степовій зоні. Плодово-овочева консервна промисловість — це складова частина повідного під комплексу АПК, що переробляє різноманітну продукцію овочівництва та плодівництва. Ряд галузей харчової промисловості, що переробляють зерно, є складовими частинами зерно-продуктового під комплексу АПК. До них належать борошномельно-круп'яна, хлібопекарська, макаронна, кондитерська, виробництво харчових концентратів, а також технічна переробка зерна на спирт, крохмаль, солод тощо. Розміщуються ці галузі як в районах споживання готової продукції (хлібопекарна, макаронна, кондитерська, борошномельно-круп'яна, крохмале-патокова, спиртова) — переважно в Степових і Лісостепових районах України. Крохмале-патокова промисловість, крім зерна (кукурудза, пшениця, рис), використовує також картоплю. Через це, орієнтуючись на сировину, її підприємства розміщуються і в Поліських районах.

 

7. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ  АПК

За останні  роки у сільськогосподарському виробництві  України значно загострилися кризові явища: значно знизилися обсяги валової продукції, погіршилося використання природних ресурсів, знизилася родючість грунтів, поглибився дисбаланс між галузями рослинництва і тваринництва. Зменшення поголів'я худоби досягло критичної межі при значному зниженні його продуктивності.

Небезпечною тенденцією є висока спрацьованість машинно-технологічного парку, а відсутність  фінансових коштів для здійснення ремонтно-відновлюваних робіт лише погіршує його стан. Для досягнення рівня технологічних потреб не вистачає десятків тисяч різних технічних засобів. Поряд з цим різко погіршилося забезпечення галузей АПК висококваліфікованими кадрами.

У перспективі  з метою подолання кризових явищ в агропромисловому комплексі України поряд із заходами щодо прискорення аграрної реформи та розвитку інфраструктури аграрного ринку передбачається посилення державного регулювання щодо фінансового стану підприємств.

Здійснення  аграрної реформи в Україні повинно  бути спрямоване на створення економічно ефективного агропромислового виробництва, поглиблення ступеня переробки та покращання зберігання сільськогосподарської продукції. З цією метою в програмних документах щодо проведення аграрної реформи передбачається:

формування  ринку землі та нерухомості, запровадження  системи іпотечного кредитування сільськогосподарських товаровиробників;

фінансування  організаційних заходів щодо здійснення аграрної реформи на регіональному  рівні, післяприватизаційна підтримка  розвитку реформованих господарств, створення спеціалізованої інфраструктури щодо інформаційного забезпечення;

розвиток  мережі інфраструктури сервісного обслуговування, \ оптової торгівлі;

формування  ринків матеріальних ресурсів і капіталу;

ефективне використання наявного земельного фонду;

реформування  соціальної сфери села та розбудови її інфраструктури.

У найближчій перспективі будуть здійснені ефективні заходи до охорони земель, запровадження ґрунтозахисних систем землеробства.

Радикальне  вирішення проблеми забезпечення населення України основними видами продовольства потребує значного звільнення обсягів їх виробництва на основі фінансової підтримки вітчизняного товаровиробника. На сьогодні екстенсивний шлях розвитку сільського господарства практично вичерпався. Тому у подальшому він може здійснюватися лише на основі широкомасштабного впровадження енерго та ресурсозберігаючих технологій, докорінної модернізації засобів механізації.

 

Література

1. Борщевский  П.П., Прейгер Д. К., Иванух Р.А.  Региональная спе-циализация сельскохозяйственного  производства Украинской ССР.  — К.: Наукова думка, 1989. — 197 с.

2. Веденичев  П. Ф., Пасхавер Б. Й. Аграрний  ресурсний потенциал Украины. — К.: Наукова думка, 1988. — 311с.

3. Иванух  Р. А. Природньїе ресурси сельскохозяйственного  производства Украины. — К.: Наукова думка, 1984. — 223 с.

4. Крючков  В. Г. Использование земель  й продовольственнне ре-сурсьі. —  М.: Мьісль, 1987. — 231 с.

5. Лебединский  Ю. П., Ганечко Л. А. Продовольственньїй  комплекс Украины . — К.: Наукова думка, 1986. — 253 с.

6. Маракулин  П. П. Региональньїе особенности  размещения сельскохозяйственного производства. — К.: Наукова думка, 1986. — 212 с.

7. МаслякП.  О., Олійник Я. Б., Степаненко А.  В. Слонник-довідник з економіки  і соціальної географії світу.  — К.: Лібра, 1996. — 328 с.

8. Основи  економічної теорії / За ред. С.  В. Мочерпого. — К.: Видав. Центр «Академія», 1998. —464 с.

9. Пістун  М. Д., Гуцал В. О., Лровотар II. І. Географія агропромислових комплексів. —К.: Либідь. — 1997. — 198 с.

Ю.Ракитников А. Н. География сельского хозяйства. — М.: Мьісль, 1970. —342с.

П.Состояние  й охрана земельних ресурсов. —  К.: Наукова думка, 1985. —136с.

12. Территориальная  организация агропромьішленньгх  комплексов. — К.: Наукова думка, 1985. — 304 с.

ІЗ.Шипович  Е. Й. География производительньїх  сил Украинской ССР. — К.: Вища школа, 1988. — 127 с.