Агропромисловий комплекс україни

Відкритий міжнародний університет  розвитку людини

«Україна»

 

 

 

Контрольна робота

З дисципліни:

Регіональна економіка

Тема:«АГРОПРОМИСЛОВИЙ

КОМПЛЕКС УКРАЇНИ»

 

 

 

 

Виконав студент

2курсу  ЗМО-21

Баришполець О.В.

Перевірив

Доценко А.І

 

 

 

 

Київ-2012

 

 

Зміст роботи

1Вступ

2 Роль агропромислового комплексу в народному господарстві України. Структура і форми територіальної організації АПК.

3Сільське господарство, його структура.

4Територіальна структура АПК України.

5Харчова промисловість як основна переробна ланка АПК.

6Проблеми і перспективи розвитку АПК України.

7Література

 

1. Вступ.

Агропромисловий комплекс – це поєднання ланок господарства, діяльність яких пов'язана з виробництвом, переробкою та збутом сільськогосподарської продукції. АПК можна також визначити як сукупність взаємопов'язаних галузей національного господарства, які забезпечують населення продуктами харчування і предметами особистого споживання сільськогосподарського походження. Він охоплює сільськогосподарські, промислові та транспортні підприємства, торгівлю й громадське харчування, наукові і навчальні заклади.

 

2. РОЛЬ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ

В НАРОДНОМУ ГОСПОДАРСТВІ.

СТРУКТУРА І ФОРМИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ  АПК

Галузевій структурі  народного господарства притаманні певні міжгалузеві пропорції, міжгалузеві виробничі зв'язки, що постійно посилюються і розширюються. Відбувається процес інтеграції різних стадій виробництва і розподілу тієї чи іншої продукції. В народному господарстві України спостерігається взаємодія галузей у складі інтеграційних структур — міжгалузевих комплексів.

Одним з таких  найбільш потужних і багатогалузевих  комплексів є аграрно-промисловий. Це складний комплекс виробництва, що об'єднує різні галузі народного господарства. Агропромисловий комплекс (АПК) значною мірою визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення, його забезпечення продуктами харчування, а промисловість — сільськогосподарською сировиною. Вирішення продовольчої проблеми здійснюється переважно в АПК. Саме через це він є важливою ланкою економіки і мусить мати пріоритетний розвиток.

В АПК зайнято  близько 1/3 всієї чисельності працівників народного господарства. На частку його галузей припадає понад 30% основних виробничих фондів.

Галузі АПК  формують близько 1/3 національного  доходу і майже 2/5 валового суспільного продукту.

До  складу АПК входять 3 основні сфери:

1. Сільськогосподарське  виробництво — рослинництво і  тваринництво, що створюють сировинну базу АПК. Це його основна базова ланка.

2. Галузі, що  створюють матеріально-технічні  засоби для галузей АПК. Це — сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спеціального устаткування і приладів для АПК та ін.

3. Галузі, що  забезпечують переробку сільськогосподарської  продукції (харчова, легка).

Крім цих  основних сфер, до АПК входять виробнича  і соціальна інфраструктури у тій частині, що працює на потреби цього комплексу. Йдеться про транспорт, складське господарство, матеріально-технічне постачання, інженерні споруди, в тому числі іригаційні системи, заготівлю, зберігання сільськогосподарської продукції, інформаційне забезпечення, спеціалізовану торгівлю, комунально-житлове господарство, культурне та медичне обслуговування тощо.

Доповнюючою ланкою АПК є наукові заклади  та підготовка кваліфікованих кадрів для забезпечення його ефективного  функціонування.

За виробничою ознакою до складу АПК входять  продовольчий комплекс і непродовольчий. Ці комплекси, в свою чергу, залежно від виду сировини, що використовується, поділяються на рослинницькі і тваринницькі під-комплекси.

Особливу  роль в АПК відіграє продовольчий комплекс, який забезпечує населення  продуктами харчування. Він включає  галузі, пов'язані лише з виробництвом продовольчої продукції. До складу цього комплексу входять зерно-продуктовий,картопле-продуктовий,цукробуряковий, виноградно-виноробний, м'ясний, молочний, олійно-жировий під-комплекси. Крім того, до його складу входять певні інфраструктурні галузі.

Щодо територіальної структури АПК, то вона формується на конкретній території утворення у вигляді різних форм агропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної структури. В науковій літературі виділяють локальні і регіональні АПК. Локальні АПК сформувалися на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств по переробці мало транспортабельної сільськогосподарської продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними. Серед них виділяють:

• агропромисловий  пункт — локальна форма АПК, що об'єднує в населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сировини;

• агропромисловий  центр — локальна форма АПК, яка  об'єднує в населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сировини;

• агропромисловий  кущ — локальна форма АПК, що характеризується компактним розміщенням на невеликій території агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами;

• агропромисловий  вузол — складне територіальне  агропромислове утворення, яке розглядається як система компактно розміщених агропромислових пунктів, центрів і кущів навколо міста (як правило, обласного чи районного центру).

Розміщення  і взаємодія локальних АПК  на території певної адміністративної одиниці обумовлюють формування відповідного регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, автономної республіки, області чи адміністративного району.

В межах природно-економічних  зон виділяють зональні АПК, сформовані під впливом природних умов відповідної  зони. Вони представлені інтегральними  агропромисловими зонами і агропромисловими районами та спеціалізованими агропромисловими зонами і районами. Інтегральна агропромислова зона — це територіальне зосередження всіх агропромислових під-комплексів в межах однієї природно-економічної зони. Такі зони сформувались у межах Полісся, Лісостепу і Степу України. До складу інтегральної агропромислової зони входять спеціалізовані агропромислові зони, які формуються на основі переважно одного спеціалізованого процесу (наприклад, картопле продуктова зона). Спеціалізований агропромисловий район — територіальне зосередження агропромислових підприємств однієї спеціалізації в межах відповідної спеціалізованої зони (конопле переробне виробництво). Інтегральний агропромисловий район — це територіальне зосередження агропромислових підприємств у межах певної частини природно-економічної зони.

Якщо зональні агропромислові комплекси формувалися  переважно під впливом природних умов у межах природно-економічних зон Полісся, Лісостепу і Степу, то навколо великих міст, промислових і рекреаційних центрів переважно під впливом економічних факторів формувалися зональні — інтегральні і спеціалізовані приміські АПК. На формування таких агропромислових утворень насамперед впливає попит населення великих міст на мало транспортабельну продукцію харчування — овочі, свіже і дієтичне м'ясо, незбирана молочна продукція. Для приміських АПК характерна відсутність виробництва і переробки більшості зернових і технічних культур та тісний зв'язок виробництва продукції з її реалізацією. Практично це агропромислово-торговельні територіальні комплекси.

 

3. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО, ЙОГО СТРУКТУРА

Найважливішою ланкою АПК, другою важливою галуззю  матеріального виробництва України є її високо-інтенсивне, багатогалузеве сільське господарство. Якщо в структурі АПК за показниками обсягу продукції, основних виробничих фондів, чисельністю зайнятих сільськогосподарське виробництво відіграє провідну роль, то в народногосподарському комплексі України на нього припадає близько 24,6% основних виробничих фондів, 14,4% валової суспільної продукції, 21,9% працівників народного господарства. Сільськогосподарське виробництво формує 16—22% національного доходу країни.

В структурі  сільського господарства виділяють  дві основні галузі — рослинництво і тваринництво. Залежно від соціально-економічних умов та рівня розвитку сільського господарства співвідношення між цими галузями в обсягах його продукції змінюються. В свою чергу, рослинництво за видом продукції, що виробляється, поділяється на ряд галузей: зернове господарство, виробництво технічних культур, картоплярство, овочівництво і баштанництво, плодівництво, польове кормо-виробництво. Що стосується способу виробництва окремих культур, то до складу рослинництва входять такі галузі — рільництво, овочівництво, баштанництво, плодівництво, ягідництво та луківництво.

Основними галузями тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство з козівництвом, птахівництво та ін.

Сільськогосподарське  виробництво розвивається на основі тих же економічних законів, які  визначають розвиток і розміщення всього народного господарства. В той  же час тут відзначаються і  деякі специфічні умови розвитку цієї галузі, пов'язані з природними особливостями сільськогосподарського виробництва. Великий вплив на розвиток і розміщення сільського господарства має дія природних факторів, таких як кліматичні умови, ґрунтовий покрив, водні ресурси. Саме вони впливають на розвиток і розміщення цієї галузі народного господарства.

Однією з  особливостей сільськогосподарського виробництва є те, що основним засобом  виробництва виступає земля, властивість якої — родючість. В той же час в інших галузях народного господарства земля не відіграє такої ролі, а використовується переважно як територія для розміщення того чи іншого виробництва. Основний засіб виробництва в сільському господарстві — земля — при правильному використанні має властивість постійно підвищувати родючість — природну основу інтенсифікації сільськогосподарського виробництва.

Друга особливість  сільського господарства полягає в  тому, що і рослини, і тварини виступають одночасно і як засоби, і як предмети праці. Для них характерні природні цикли виробництва.

Розвиток  сільського господарства як галузі, що забезпечує населення продуктами харчування, а промисловість сировиною, має пріоритетне значення. Проте ця проблема зараз вирішується в надзвичайно складних економічних умовах. У розв'язанні актуальних проблем аграрного сектора АГЖ повинні відігравати більш активну роль усі форми господарювання на землі — колективні сільськогосподарські підприємства, орендні, фермерські, сімейні господарства тощо. Основним завданням розвитку сільськогосподарського виробництва є його подальша інтенсифікація, суть якої полягає у збільшенні виробництва продукції в розрахунку на одиницю ресурсів. Це означає підвищення ефективності всіх структурних підрозділів АПК, переведення виробничого процесу на більш ефективні, потужні індустріальні методи виробництва.

 

 

4. ТЕРИТОРІАЛЬНА СТРУКТУРА АПК УКРАЇНИ

В межах України  виділяються зональні АПК, що сформувались на базі трьох основних сільськогосподарських зон з відповідною спеціалізацією сільського господарства та підприємств переробної промисловості і виробничої інфраструктури — Поліський АПК, Лісостеповий АПК, Степовий АПК, а також АПК гірських і передгірських районів Карпат і Криму та приміські АПК.

Поліський АПК  сформувався в межах Українського Полісся, До його складу входять більша частина Волинської, Рівненської, Житомирської, північні частини Київської, Чернігівської  та Сумської обл., що займають 12,3 млн. га (19% території України).

Поверхня  території рівнинна. Клімат помірно-континентальний, кількість опадів — 550—750 мм, середньорічна  температура — +6, +7°С, тривалість вегетаційного періоду — від 190 до 205 днів з сумою активних температур 2250—2600 . Це найбільш зволожена територія України (особливо Західне Полісся). Низинний рельєф, значна кількість опадів і незначне випаровування сприяє заболоченості території і формуванню підзолистих ґрунтів. У зв'язку з цим в зоні переважають дерно-підзолисті і болотні ґрунти, що потребують збагачення їх поживними речовинами, вапнування та інших меліоративних робіт. Близько 30% території зайнято лісом і чагарниками, 2% — болотами. Сільськогосподарські угіддя становлять близько половини, а рілля — 35% всієї території зони. В структурі сільськогосподарських угідь на орні землі припадає 2/3 і на природні кормові угіддя — 1/5.

Середня густота  населення 20—40 чол. на 1 км2, на одного працездатного  припадає 2,6—3 га орних земель.

Такі умови  визначили виробничу спеціалізацію  сільського господарства — скотарство (молочно-м'ясного напряму), льонарство, картоплярство з виробництвом зернової продукції. На основі переробки сільськогосподарської сировини тут функціонують молоко промисловий, м'ясопромисловий, картопле-продуктовий, льоно-промисловий спеціалізовані комплекси, а також додаткові — зерно-продуктовий, бурякоцукровий, плодово-овочева консервна та виробництво хмеле-продукції тощо. Тут виробляється 95% льону-довгунця, 45% картоплі, до 1/5 молока і м'яса.

Лісостеповий  АПК сформувався в межах Лісостепової природно-економічної зони України. До його складу входять значна частина Львівської і Чернівецької областей, східна частина Івано-Франківської, Тернопільська, Хмельницька, Вінницька обл., північна частина Кіровоградської обл., Черкаська, Полтавська, Харківська (крім південно-східної частини), а також південні частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської і Сумської обл. У рельєфі спостерігається чергування височин із рівнинами. Поверхня зони розчленована долинами річок, ярами і балками. Виділяються Волино-Подільська, Придніпровська та відроги Середньо-руської височин, а також велика за площею Придніпровська низовина. Клімат помірно-теплий, кількість опадів від 600 мм на заході і півночі до 500—450 мм на півдні і сході. Але тут більше випаровування, ніж в Поліссі, тому й немає надмірного зволоження. Середньорічна температура — +7, +8 С. Тривалість вегетаційного періоду — 200—2^0 днів, сума активних температур — 2600—2800 С, до 3000 на півдні. Ґрунтовий покрив — родючі, високопродуктивні типи земель — чорноземи, сірі лісові, чорноземно-лучні тощо. Лісостеп характеризується високою господарською освоєністю території. Тут велика розораність земель — питома вага ріллі до всієї площі зони становить 70%, що вдвічі вище, ніж у Поліссі. В зоні знаходиться 37% орних земель України.