Аграрний ринок: проблеми становлення в Україні

39

Міністерство освіти та науки України

Хмельницький національний університет

Інститут заочного та дистанційного навчання

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Макроекономіка“

Варіант № 136

         Виконала:

         Студентка гр. ОАс-1

         Кудімова Юлія Сергіївна  

         Перевірив:

         Викладач:

         Мейш Алла Василівна

Хмельницький

2011

Варіант №136

Тема: Аграрний ринок: проблеми становлення в Україні

       Вступ                                                                                                                 3

Розділ І. Поняття, структура і функції аграрного ринку                             5

         1.1 Поняття, роль і структура аграрного ринку                                     5

         1.2 Функції ринку в сільському господарстві                                       11

         1.3 Ціни і ціноутворення на аграрному ринку                                      12

Розділ П. Основні проблеми розвитку сільського господарства в

     Україні                                                                                                        15

     2.1 Криза в сільському господарстві України                                        15

Розділ Ш. Необхідність реформування сільського господарства в

     Україні з урахуванням світового досвіду розвинутих країн                31

     3.1 Кластерна модель розвитку агропродовольчого виробництва в

           умовах інтеграції України в світогосподарські структури                   31

                Висновки                                                                                                37

               Література                                                                                               39

Вступ

У кожній державі, в будь-якому суспільстві сільське господарство є життєво необхідною галуззю народного господарства, оскільки зачіпає інтереси буквально кожної людини. Адже нині понад 80 % фонду споживання формується за рахунок продукції сільського господарства. Тому виробництво її є найпершою умовою існування людства.

Однак для України, яка стала на шлях ринкової економіки, сільське господарство має особливо велике значення тому, що воно є однією з найбільших галузей народного господарства. Про це свідчить ряд важливих макроекономічних параметрів. Найважливішим серед них є частка сільського господарства у валовому внутрішньому продукті держави (ВВП). У 1990 р. вона становила 24,4 %. За роки економічної кризи вказаний параметр почав знижуватися і вже у 1993 р. складав 21,5 %, у 1995 р. — 13,4, в 1999р. — 12,8%. Таке істотне зниження внеску галузі у створення ВВП пояснюється переважно ціновим фактором.

Про місце галузі в економіці країни засвідчує і той факт, що на початок 2001 р. сільське населення України становило 15,8 млн. чоловік, або 32 % від загальної кількості населення. В сільському господарстві зайнято 4,9 млн. чоловік, тобто 23,0 % від усіх зайнятих. Споживачі зараз витрачають переважну частку своїх доходів на придбання продуктів харчування і товарів широкого вжитку, виготовлених із сільськогосподарської сировини.

Сільське господарство відіграє винятково важливу роль як каталізатор розвитку ринкової економіки. Ринкова економіка — це одне з найвидатніших досягнень світової цивілізації, це природне середовище людства і взаємодії товаровиробників, середовище, якому притаманні певний порядок і саморегуляція завдяки дії основного закону — попиту і пропозиції. В становленні ринкової економіки України ця галузь, враховуючи її масштаби, може відіграти (і вже частково відіграє) виключно важливу роль завдяки своїм специфічним властивостям:

1. Сільське господарство є висококонкурентною галуззю, оскільки в ній діє багато незалежних підприємств, що виробляють переважно ті самі товари. Досить сказати, що в 2000 р. налічувалося 6761 господарське товариство, 3325 сільськогосподарських виробничих кооперативів, 2901 приватне (приватно-орендне) підприємство, 38,4 тис. селянських (фермерських) господарств. понад 11 млн. селянських особистих господарств. У перспективі кількість аграрних підприємств за названими їх видами може змінитися за рахунок перетворення одних їх типів у інші (наприклад, сільськогосподарських кооперативів у приватні підприємства), а також завдяки появі нових фермерських господарств. Це і є тією першопричиною, що породжує високу конкурентність між сільськими товаровиробниками і водночас ставить заслін будь-якому монополізму в аграрній сфері. В результаті створюється ринкове середовище, що стимулює розвиток також в інших секторах економіки.

2. Сільське господарство України в недалекій перспективі може стати одним з головних джерел й експорту. Цьому сприяють і великі масштаби сільськогосподарського землекористування і родючі землі. У поєднанні з працьовитістю українського народу це виводить Україну на одне з провідних місць за аграрним потенціалом. У перспективі Україна може не лише повністю забезпечити власні потреби в сільськогосподарській продукції, а й істотно збільшити свій експортний потенціал. Таким чином, сільське господарство може і повинно стати галуззю, що відіграватиме винятково важливу роль у процесі входження України у світовий ринок.

Саме тому розвиток сільського господарства є одним з найпріорітетніших напрямів державної політики, а вивчення проблем сільського господарства і передового світового досвіду з розвитку сільського господарства є надзвичайно актуальним за даних умов.

Розділ І. Поняття, структура і функції аграрного ринку.

1.      Поняття, роль і структура аграрного ринку

Класичним вважається наступне визначення ринка:

Ринок – це сукупність економічних відносин, які складаються в сфері обміну з приводу реалізації товарів, продукції, робіт чи послуг.

Таким чином, ринок може існувати як в умовах ринкової економіки, так і в умовах планової. Різниця буде полягати в тому, що в умовах ринкової економіки обмін здійснюється безпосередньо між виробниками і покупцями, а в умовах планової – цей процес опосередковується участю держави.

В розвинутих країнах в галузі сільського господарства участь держави продовжує зоставатися на суттєвому рівні, який відрізняється від рівня державної участі в галузях промисловості і торгівлі. Тим не менше економічна свобода учасників процесу обміну в умовах ринку значно ширша – виробник сам обирає склад і структуру вироблюваної сільськогосподарської продукції, постачальників матеріально-технічних ресурсів і ціну реалізації, а покупець сам обирає посередника.

Ринок функціонує на основі єдиних економічних законів. Основними серед них є:

Закон вартості – в відповідності з яким продукція реалізується з врахуванням відрахувань по її створенню, але по тій вартості, якій покупець оцінює задоволення відповідних потреб

Закон економії ресурсів – передбачає постійне удосконалення якості продукції з одночасним зниженням рівня відрахувань. Порушення цього закону обумовлює неможливість повноцінної дії закону вартості

Закон рівноваги – в відповідності з яким при різних інших умовах обсяг товарів і послуг, запропонованих продажу, врівноважується купівельно спроможним попитом потенційних покупців. Іншими словами, ринок обумовлює такі обсяги виробництва, щоб в будь-який момент часу потреби відповідних покупців могли бути забезпечені в повному обсязі, причому по сприятливих для покупця цінах.

Основними ознаками створення і функціонування ринку являються конкуренція, право власності і економічна свобода.

Конкуренція передбачає існування таких умов, при яких діє закон вартості – тобто покупець повинен мати право вибору необхідного йому товару по споживчій вартості, а не по тих цінах яких пропонує одинокий продавець. Іншою стороною конкуренції являється дія закону економії ресурсів – це означає, що виробник, який зумів налагодити більш ефективне (економічне) виробництво продукції, якість якої не нижча інших учасників ринку, має більш вигідні умови для подальшого розвитку і переважання на ринку.

Право власності являється суттєвою ознакою функціонування ринку. Планова економіка не виключає права власності, але суттєво обмежує форми існування цього права – державною, колективною і особистою. В принципі в цю класифікацію входять практично всі існуючі форми власності. Які характерні для ринкової економіки (за виключенням приватної, яка відрізняється від особистої власності тим, що остання не може бути використана для систематичного отримання прибутку). Одначе в умовах планової економіки держава обмежує кількість організаційно-правових форм підприємств. Так, право власності являється необхідною, але недостатньою умовою існування ринку.

Економічна свобода – передбачає можливість суб’єктів процесу обміну самостійно обирати, яку продукцію, в яких обсягах виробляти і по яких цінах купляти-продавати. Тобто при наявності певного стартового капіталу, який може бути авансований в виробництво, власник в праві обирати не тільки схему використання цього капіталу, але і сферу його застосування (промисловість, сільське господарство, торгівля, банківська сфера тощо).

Існування ринку передбачає певну участь держави в ньому, так обмежують сферу діяльності ринкового механізму антиринкові методи.

За мірою втручання в економіку компоненти державного механізму регулювання поділяють на 2 крупні групи. Методи прямого (частіше адміністративного) впливу на економіку, що вимушують суб’єктів ринку приймати рішення, основані не на самостійному економічному виборі, а на юридичних та інших нормативних документах держави.

Світова практика свідчить, що адміністрування небезпечне не саме по собі, а шкодить лише у разі, коли відсутні їх економічні засади, тобто виникає протиріччя між об’єктивними економічними законами і принципами виконання їх вимог.

Адміністративні методи стали невід’ємною частиною сучасного державного механізму і сприяють підвищенню ефективності виробництва та життєвого рівня людей. А тому не постає завдання виключити цю ланку управління економічною системою, замінити чимось іншим, повністю відмовитись від адміністративно-командних заходів.

До адміністративних методів регулювання економіки відносять: встановлення стандартів охорони здоров’я, економічної безпеки, якості продукції, лімітів, квот, поділу ринків, прямого і посереднього регулювання цін і заробітної плати; амортизаційних відрахувань, бюджетних процедур стосовно державних інвестицій.

Загалом адміністративні методи не відповідають природі ринкових відносин, але є найдієвішими у разі необхідності втручання в ринкову економіку. Методи прямого адміністративного впливу на економіку часто мають високу ефективність, завдяки оперативному досягненню бажаних економічних результатів. Але у цьому разі потрібне створення спеціальних органів і служб здійснення зазначених методів і контролю за їх використанням. Взагалі, це складне завдання, яке часто сприяє бюрократизації економіки, протидіє ініціативі підприємців, порушує їх економічну свободу.

У разі використання методів непрямого економічного впливу, держава не втручається у процес прийняття рішень суб’єктами ринкової економіки, а лише створює передумови, за яких суб’єкти ринку оптимізують варіанти можливих рішень, що послуговуються досягненню мети економічної політики, не погіршуючи ринкової ситуації.

До непрямих методів державного регулювання належить індикативне планування, добровільна участь підприємств у виконанні державних програм, стимулювання підприємництва, фінансова, кредитна, податкова політики, регулювання експортно-імпортних операцій тощо. До менш інтенсивних способів непрямого впливу на недержавні суб’єкти належать інформаційні та консультативні заходи:  у випадках, коли через засоби масової інформації необхідно активізувати громадську думку, вони набувають важливого значення.

Економічні та адміністративні методи державного господарського механізму взаємопов’язані. Так, кожний економічний регулятор має елементи адміністрування, оскільки контролюється якоюсь державною службою. У свою чергу, в кожному адміністративному регуляторі є дещо економічне, тобто він непрямо впливає на економічні дії суб’єктів господарської системи. Наприклад, контроль держави над цінами вимушує підприємців пристосовуватись до державної політики цін та кон’юнктури ринку в цілому. Існують і такі сфери економіки, де застосування адміністративних методів не протирічить механізму ринку, а спрямоване на його захист (антимонопольна політика держави). Адміністративні методи істотно обмежують свободу економічного вибору. Але вони виправдані у разі, коли максимальна свобода одних обертається втратами інших чи в цілому національної економіки. Кожен підприємець перш за все прагне максимізації прибутку і потенційно готовий нанести шкоду довкіллю, знизити заробітну платню, монополізувати ринок. Як член певного соціуму він зацікавлений у конкуренції (як покупець засобів виробництва і життєвих благ), в охороні довкілля (природа для всіх одна), підтриманні гідних людини стандартів життя (відповідно високих стандартів найманої робочої сили, яку він використовує). Окремі форми, способи і методи державного регулювання є елементами однієї системи, яка вимагає їх узгодженої взаємодії. Крім того, одні елементи державного господарського механізму можуть посилити, а інші – навпаки послабити і припинити вплив взагалі.