Затримання в структурі тактичної операції

До важливих завдань методики розслідування належать розробка криміналістичних аспектів проблеми латентності і розкриття злочинів. Латентність пов’язана з рівнем виявлення злочинів. Деякі з таких діянь виявляються через певний, іноді тривалий час, деякі взагалі не виявляються.

Проблема розкриття злочинів завжди була в центрі уваги криміналістики, оскільки початковий етап розслідування відіграє важливу роль у процесі доказування. На даному етапі застосовуються методики розслідування по «гарячих слідах», комплекси невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, тактичні операції, що розробляються в окремих методиках розслідування.

Особливого значення набуває розробка методик розслідування злочинів, що вчиняються організованими групами, до яких належать діяння загальнокримінальні (насильницькі, насильницько-корисливі) та економічні, що вчиняються у сфері виробництва, торгівлі, обслуговування, банківської та іншої економічної діяльності[13.с.314-316].

Кожна окрема методика розслідування розробляється відповідно до норм Особливої частини КК, що містять опис ознак злочинів певних видів. Відповідні норми КПК становлять основу для розробки типових обставин, що підлягають встановленню в процесі доказування у справах про злочини певного виду, і побудови структури окремої методики розслідування.

Найважливішим чинником розробки ефективних методик розслідування є вивчення та аналіз кримінального оточення особи злочинця, механізму та способів вчинення та приховування різних видів злочинів. Дотримання даного принципового положення забезпечує умови для наукового розроблення криміналістичної характеристики окремих видів (різновидів) злочинів, їх класифікації.

Процесуальні засади тактичної операції

Тактична операція - це сукупність слідчих, оперативних та інших дій, які плануються слідчим для вирішення слідчої ситуації у ході розслідування злочину. Звідси слідчі дії, оперативні та організаційні заходи складають елементи тактичної операції.

Тактична операція є засобом розслідування, вона завершує процес ситуаційного розслідування, який включає ситуацію, тактичне рішення та тактичну операцію.

Процес розслідування - це пізнавальна діяльність слідчого з приводу події злочину. Будь-яка ситуація, що виникає на конкретний момент розслідування, ставить перед слідчим пізнавальне завдання, для вирішення якого він приймає тактичне рішення, яке практично реалізує в тактичній операції[7.с.4-6].

Проведена тактична операція формує нову ситуацію, для вирішення якої слідчий знову приймає тактичне рішення, яке реалізує у ході тактичної операції і так до тих пір, доки не буде завершено останню кінцеву ситуацію, тобто не закінчено розслідування.

Принципи проведення тактичних операцій (за А.В. Дуловим):

- індивідуальність під час розробки та проведення тактичної

- обов'язковість попереднього криміналістичного аналізу злочину;

- використання даних наукової організації праці;

- динамічність тактичних операцій;

- поєднання колегіальності та одноособовості при проведенні тактичної операції;

- обов'язкове дотримання етичних норм;

- завершення тактичної операції процесуальною фіксацією її проведення та результату.

Види деяких тактичних операцій:

1) тактична операція «Збирання інформації»;

2) тактичні операції групи «Пошук»;

3) тактичні операції групи «Фіксація».

Проведення тактичної операції складається з таких елементів: визначення мети і прийняття рішення щодо проведення операції; розробки моделі та планування тактичних операцій; безпосередня організація сил і засобів проведення операції.

Розроблення моделі й планування тактичної операції (наприклад, збирання інформації) здійснюється з дотриманням таких умов:

1) оперативність при одержанні інформації;

2) конспіративність збирання інформації;

3) постійна перевірка достовірності та надійності інформації;

4) забезпечення збирання інформації з використанням найменшої кількості технічних засобів і тактичних прийомів;

5) обов'язковий синтез усіх фактів і відомостей стосовно них в єдиній системі інформації про об'єкти, процеси, явища.

Тактична комбінація відрізняється від тактичної операції тим, що цим терміном визначають сукупність слідчих дій та оперативних заходів для реалізації одного з тактичних прийомів. Л.Я. Драпкін та А.В. Дулов вважають, що поняття «тактична комбінація» несе інше смислове навантаження, яке відрізняється від поняття «тактична операція». Тому комбінація як складний задум, система прийомів для досягнення будь-якої мети відрізняється від тактичної операції, хоча Р.С. Белкін і В.Я. Колдін ототожнюють ці поняття[11.с.412-414].

Для вирішення пізнавальних задач, пов'язаних із встановленням обставин розслідуваної події, найбільшою мірою використовується науковий апарат логіки, теорії пізнання, теорії відображення, теорії інформації і теорії систем.

При вирішенні управлінських задач найбільшого значення набувають знання в області теорії управління, загальної і судової психології, теорії ігор і рефлексивного управління. При цьому до числа типових відносяться наступні задачі:

1) встановлення психологічного контакту слідчого з іншими учасниками розслідування. Особливу актуальність здобуває ця задача в конфліктних ситуаціях, коли цільові настанови слідчого й інших осіб, що беруть участь у розслідуванні, не збігаються чи є протилежними, наприклад при відмові обвинувачуваного від дачі показань;

2) надання допомоги свідку чи іншій особі у вирішенні пізнавальних задач, наприклад: пригадуванні забутих фактів шляхом активізації асоціативних зв'язків; у забезпеченні вибірковості і цілеспрямованості сприйняття особи шляхом організації групи пропонованих предметів чи осіб;

3) формування необхідних для вирішення слідчих задач психологічної установки і міжособистісних відносин, наприклад: активне спостереження за обшукуваним і керування його поведінкою; залучення до відтворення осіб, що володіють визначеними психофізіологічними властивостями; переконання обвинувачуваного в тому, що розслідування по його справі ведеться строго об'єктивно, і т.п.[8]

Вибір тактичних прийомів здійснюється на основі знання об'єктивних закономірностей психічних процесів, обліку індивідуальних особливостей особи, його ролі в кримінальній справі, цільової настанови і мотивів її поведінки[13.с.314-316].

Важлива роль при вирішенні управлінських задач належить механізмам рефлексивного керування, тобто здатності слідчого думати і приймати рішення за свого «супротивника», з огляду на ці можливі рішення при визначенні лінії свого власної поведінки і прийнятті тактичних рішень. Так, для попередження помилкових показань чи ослаблення вольового контролю за показаннями, що даються, слідчий в окремих ситуаціях допиту обвинуваченого може «дозувати» інформацію, що повідомляється обвинуваченому про наявні в справі докази. В інших випадках на слідстві може бути створена ситуація, що викликає в обвинуваченого прагнення переховати викрадені цінності чи вийти на зв'язок зі співучасниками, що використовується для затримання на гарячому чи перехопленні повідомлень.

При вирішенні організаційно-технічних задач найбільшого значення набувають оптимальні форми планування діяльності слідчого, використання засобів наукової організації праці, оргтехніки, засобів загальної і криміналістичної техніки, транспорту, зв'язку, банків обліково-реєстраційних і довідкових даних, засобів автоматизації і пошуку інформації.

Процесуальні засади затримання особи

Затримання — це тимчасовий запобіжний захід, який обирається органом досудового слідства чи органом дізнання в разі нагальної потреби запобігти злочину чи перепинити його і який полягає в тому, що особа, яка затримується, позбавляється волі на певний термін.

Про факт затримання особи орган дізнання або слідчий складає протокол. У ньому зазначаються підстави для затримання, мотиви, час затримання, місце, пояснення затриманого, час складання протоколу та роз'яснення затриманій особі її прав. Після цього протокол підписується органом досудового розслідування та затриманим. Копія протоколу вручається затриманому та надсилається прокурору. Затримання підозрюваного у вчиненні злочину співробітника кадрового складу розвідувального органу здійснюється лише в присутності офіційних представників цього органу[10.с.313-314].

Строк затримання обчислюється з моменту доставлення особи до органу дізнання чи слідчого, а в разі, якщо затримання провадиться за постановою про затримання, з моменту її фактичного затримання.

Про факт затримання орган досудового розслідування повідомляє членів сім'ї підозрюваного, якщо відоме місце проживання особи. Про затримання неповнолітнього чи співробітника розвідувального органу повідомляються відповідно батьки чи особи, що їх заміняють, або відповідний розвідувальний орган. Також від самого початку затриманому невідкладно повідомляються його права, мотиви затримання, надається можливість захищати себе чи користуватися правовою допомогою захисника.

Затримання злочинця можливе лише за наявності для цього підстави, тобто злочину. Звичайно підставою затримання служить очевидне для потерпілих або інших осіб злочинне посягання на правоохоронювані інтереси (наприклад, розбійний напад, крадіжка, посягання на життя або здоров'я людини тощо). Затримання особи за відсутності такої підстави може свідчити про незаконність дій і тягнути за собою відповідальність за ст. 146 КК як за незаконне позбавлення волі.

Затримання злочинця має ознаки, що характеризують:

1) мету затримання;

2) особу, яка підлягає затриманню;

3) характер дій при затриманні;

4) своєчасність затримання;

5) необхідність заподіяння шкоди;

6) співрозмірність шкоди, заподіяної злочинцю при його затриманні.

Мета затримання. Відповідно до ч. 1 ст. 38 КК дії потерпілих та інших осіб визнаються правомірними, якщо вони мали своєю метою затримання злочинця і доставлення його органам влади. У зв'язку з цим виокремлюють дві мети таких дій:

1) кінцева - доставлення злочинця відповідним органам влади (у відділ міліції, Прокуратуру, виконком місцевої ради, військовій владі тощо)

2) найближча - затримати злочинця, тобто позбавити його особистої волі. Якщо ж дії по затриманню злочинця були здійснені для досягнення іншої мети (наприклад, для самосуду), то це виключає їх правомірність.

Слід мати на увазі, що затриманню надає правомірності саме наявність у затримуючих зазначеної мети, а не фактично досягнутий результат (наприклад, злочинець вирвався і сховався, утік із закритого приміщення тощо).

Особа, яка підлягає затриманню. КК регулює затримання лише злочинця, а не інших правопорушників, тобто затримання особи, яка вчиняє або вже вчинила злочинне посягання. Переконання в тому, що затримується саме злочинець, а не інша особа, повинно ґрунтуватися на усвідомленні тим, хто затримує, очевидності злочину. Якщо ж потерпілий сумлінно помиляється щодо злочинності вчиненого або особи злочинця, то питання про відповідальність за необґрунтоване заподіяння шкоди повинне вирішуватися за правилами затримання так званого уявного злочинця, що аналогічні правилам про уявну оборону.

Характер дій при затриманні. Затримання злочинця полягає в діях потерпілих або інших осіб, пов'язаних із позбавленням злочинця особистої волі, а також заподіянням йому (у разі потреби) шкоди. Такі дії збігаються з фактичними ознаками об'єктивної сторони деяких злочинів, наприклад, незаконного позбавлення волі, вбивства, заподіяння тілесних ушкоджень та інших насильницьких дій, знищення або пошкодження майна. Затримання, далі, може визнаватися правомірною дією, якщо воно було здійснено на короткий проміжок часу, тобто було короткостроковим. Час затримання, що є необхідним і достатнім для передачі злочинця органам влади, визначається конкретними обставинами затримання. Але в будь-якому разі, затриманий злочинець при першій же реальній можливості повинен бути переданий органам влади. Затримання злочинця на тривалий строк за відсутності в тому потреби не виключає відповідальності особи за ст. 146 КК.

Своєчасність затримання. Відповідно до ч. 1 ст. 38 КК затримання може бути вчинене лише в момент або безпосередньо після вчинення злочинного посягання. Початковим моментом виникнення права на затримання злочинця є початок злочинного посягання, коли об'єкт посягання піддався безпосередній загрозі негайного заподіяння шкоди. Право на затримання зберігається і під час посягання, що продовжується, а також безпосередньо, тобто відразу ж після завершення злочину (затримання по "гарячих" слідах, що за даними деяких досліджень має місце майже в 90% випадків). Тому затримання, зроблене через деякий час, тобто не безпосередньо після вчинення злочинного посягання, є неправомірним[15.с.4-5].

Необхідність заподіяння шкоди при затриманні. Затримання злочинця, не пов'язане із заподіянням шкоди його життю, здоров'ю або майну, завжди більш бажане. Проте злочинці часто відмовляються виконувати вимоги того, хто затримує, намагаються зникнути з місця злочину, чинять опір або навіть нападають на осіб, що їх затримують. У таких випадках громадянин нерідко змушений заподіяти злочинцю відповідну шкоду, тому що в потерпілих або інших осіб відсутня реальна можливість без серйозної небезпеки для себе або інших осіб здійснити ненасильницьке затримання злочинця. У цьому разі має значення кількість осіб з обох сторін, вік, фізичні сили, озброєність злочинця і громадянина, а також всі інші умови, що у своїй сукупності свідчать про відсутність реальної можливості затримати злочинця без заподіяння йому шкоди. І, навпаки, одне лише ухилення від затримання в обстановці, коли громадянин мав і усвідомлював явну можливість затримати особу без заподіяння йому шкоди, так само як і відсутність протидії з боку злочинця свідчить про відсутність потреби в заподіянні шкоди. Якщо, проте, така шкода була усе ж таки заподіяна, то це повинно тягти відповідальність громадянина на загальних засадах.