Затримання в структурі тактичної операції

3

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність теми. На початку XXI століття нові, негативні тенденції злочинності стали серйозною перешкодою на шляху становлення демократичних інститутів і економічних основ української державності. Злочинці використовують усе більш витончені способи вчинення й приховання протиправних дій, застосовують сучасні технічні засоби, тому перед слідчими все частіше стає завдання пошуку невідомих злочинців за залишеними ними слідами. Практика свідчить про зростання числа нерозкритих особливо тяжких злочинів. Так, за даними УМВС України в Харківській області, кількість нерозкритих злочинів по лінії карного розшуку становила: 1999 р. – 8094 (25,4% всіх вчинених злочинів), 2000 р. – 8296 (23,5%), 2001 р. – 6644 (21,6%), 2002 р. – 5801 (17,8%), 2003 р. – 14857 (36,3%).

Установлення в процесі розслідування особи, яка вчинила злочин (далі злочинця) є одним із центральних завдань досудового слідства у кримінальній справі. Його вирішення представляє значні труднощі, особливо коли злочинцю вдалося зникнути з місця події. Потреби сучасної слідчої практики свідчать, що назріла гостра необхідність дослідження наукових і прикладних проблем пошуку й встановлення особи злочинця та його подальшого затримання.

Загальновідомо, що далеко не всі особи, що скоїли злочини, притягуються до кримінальної відповідальності. За даними офіційної статистики в 2009 році в Україні було розкрито лише 71,5% злочинів. Безсумнівно, що однією з причин недостатнього розкриття є те, що в багатьох випадках не вдається затримати злочинця на місці злочину чи в ході наступних оперативно-розшукових заходів, що приводить до скоєння ним нових, часом більш тяжких злочинів. Так, в 2009 році (дані за 12 місяців) було встановлено лише 49,4% розшукуваних злочинців. З наведеного видно, наскільки важливо мати в кримінальному законодавстві норму, що дозволяє затримувати особу, яка вчинила злочин, всупереч її волі, при необхідності із спричиненням шкоди, що є не розправою за заподіяне зло, а тільки достатньою підставою для затримання злочинця.

Дослідженню обставин, що виключають злочинність діяння, зокрема пов’язаних із затриманням особи, що вчинила злочин присвячені роботи ряду авторів. Значний внесок у розвиток теорії і практики цих обставин зробили: П.П. Андрушко, Г.В. Бушуєв, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, П.А. Воробей, В.О. Глушков, І.І. Горелик, М.С. Гринберг, П.С. Дагель, В.П. Діденко, М.Д. Дурманов, С.Г. Келіна, В.Ф. Кириченко, В.М. Козак, М.Й. Коржанський, Г.С. Курбанов, М.Т. Куц, В.Д. Меньшагін, П.П. Михайленко, В.І. Осадчий, А.А. Піонтковський, Е.Ф. Побегайло, В.П. Ревін, І.І. Слуцький, Ю.М. Ткачевський, В.І. Ткаченко, І.С. Тишкевич, Т.Г. Шавгулідзе та ін. Разом з тим, незважаючи на відносно велику кількість наукових праць з цього питання, здебільшого вони розкривають загальні концептуальні основи обставин, що виключають злочинність діяння, лише частково торкаючись проблем, пов’язаних з умовами життя суспільства і переходом його до економічних відносин ринкового типу. В сучасних умовах, коли нове кримінальне законодавство України потребує подальшого розвитку, актуальною є проблема дослідження і законодавчої регламентації кожної окремої обставини, зокрема, затримання особи, що вчинила злочин, як обставини, що виключає злочинність діяння.

Мета – з’ясувати суть затримання у структурі тактичної операції при розслідуванні злочинів

Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

· дослідити теоретичні, соціальні і кримінально-правові витоки та зробити послідовний огляд тактичних операцій про затримання особи;

· сформулювати поняття і визначити суспільну корисність і правомірність дій по затриманню особи, що вчинила злочин;

· позначити місце норми тактичних операцій при затриманні особи, що вчинила злочин в системі обставин, що виключають злочинність діяння;

· провести ґрунтовний аналіз ознак кримінально-правової норми тактичних операцій при затриманні особи, що вчинила злочин; дослідити чинне кримінальне законодавство стосовно необхідності використання норми про затримання особи, що вчинила злочин, показати його можливості по вдосконаленню правоохоронної діяльності та виявити наявні істотні та деякі другорядні недоліки; вивчити дійсний стан практики застосування кримінально-правової норми про затримання особи, що вчинила злочин, як обставини, що виключає злочинність діяння;

Об’єктом дослідження є суспільні відносини з приводу застосування норми тактичних операцій про затримання особи.

Предметом дослідження є норми чинного кримінального законодавства, слідча, прокурорська та судова практика застосування цих норм, тенденції та закономірності розвитку законодавства про затримання особи, що вчинила злочин, як обставини, що виключає злочинність діяння, юридична природа виконання дій в цілях затримання злочинця, умови правомірності і критерії кримінально-правової оцінки.

Пошук злочинців та їх наступне затримання сприяє повному, всебічному й об'єктивному розслідуванню кримінальних справ. Недоліки пошукової діяльності слідчого негативно впливають на боротьбу зі злочинністю. Ось чому проблемам пошуку злочинця приділяється багато уваги в криміналістиці.

Питання 1. Теоретичні засади дослідження затримання в структурі тактичної операції при розслідуванні злочинів

Процесуальні засади розслідування злочинів

Методика розслідування злочинів може розглядатися у двох аспектах. По-перше, це сам процес розслідування злочинів як специфічна діяльність уповноважених законом органів та осіб, що здійснюється на підставі застосування засобів криміналістичної техніки, прийомів слідчої тактики, методів розслідування певних видів злочинів. По-друге, це розділ науки криміналістики, який містить систему комплексних криміналістичних рекомендацій щодо виявлення, розслідування та профілактики окремих видів злочинів. Саме у взаємозв’язку цих двох напрямів — практичного і теоретичного — методика розслідування злочинів виявляє своє призначення, сприяючи розробці наукових рекомендацій і запровадженню їх у практику розслідування злочинів[13.с.314-316].

Процес розслідування в цілому і окремих видів злочинів зокрема може бути охарактеризований як:

1) правова діяльність, що здійснюється на підставі процесуальної форми уповноваженими законом органами (дізнання, досудове слідство) та особами (дізнавачем, слідчим);

2) пізнавальна діяльність, спрямована на встановлення обставин події минулого на підставі теорії судових доказів, законів логіки і положень психології;

3) організаційна діяльність, спрямована на забезпечення планомірного розслідування окремих видів злочинів на підставі нормативних приписів, рекомендацій з наукової організації праці (НОП);

4) оперативно-розшукова діяльність, що проводиться уповноваженими законом органами з виявлення та розкриття злочинів;

5) профілактична діяльність, спрямована на встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів, яка здійснюється на підставі рекомендацій кримінології та криміналістики.

У здійсненні зазначених напрямів процесу розслідування злочинів синтезуюча роль належить криміналістичній методиці та науковим рекомендаціям криміналістики. Основою методики є система методів розслідування, що покликана сприяти повному та всебічному розкриттю злочинів, збиранню та об’єктивній оцінці доказів на підставі закону і криміналістичних рекомендацій[10.с.214-215].

Теорія криміналістики і слідча та оперативно-розшукова практика виробили основні методи розкриття злочинів: від відомостей про спосіб та механізм вчинення злочину до методу його розкриття; від мотиву вчинення злочину до методів встановлення передбачуваного злочинця; від потерпілих до методів виявлення підозрюваної особи; від осіб, які раніше вчиняли аналогічні злочини, до методів встановлення інших осіб та обставин; від відомого кримінального епізоду до методів виявлення інших, пов’язаних з ним епізодів. Застосовуються й такі методи встановлення злочинців, як криміналістичний аналіз оперативної обстановки в певному районі, групування та об’єднання кримінальних справ, що дозволяє концентрувати та систематизувати уривчасту інформацію. Останнім часом запропоновано метод розкриття злочинів шляхом виявлення їхніх осередків.

Методика розслідування злочинів, як структурна частина науки криміналістики, органічно пов’язана з іншими її розділами — загальною теорією криміналістики, криміналістичною технікою і криміналістичною тактикою. У цілісній науковій системі криміналістики, безпосередньо спрямованій на повне відображення досягнутих знань, властивостей і закономірностей об’єкта пізнання, методика розслідування є, як зазначалося, заключним розділом, синтезуючим наукові положення криміналістичної техніки й тактики щодо завдань і програм виявлення і розкриття окремих видів злочинів. У цьому розумінні методика розслідування злочинів може розглядатися як особлива частина криміналістики.

Порівняння системи криміналістики з системами наук кримінального права і кримінального процесу показує, що розділи цих галузей знань, які розробляють власні положення загальної частини, різняться структурою. У той же час система заключного розділу криміналістики — методики розслідування злочинів — відповідає побудові особливих частин наук кримінального права та кримінального процесу. Така однотипність систем визначається спільністю об’єктів, що вивчаються ними, єдністю завдань кримінально-правової боротьби зі злочинністю та впливом міжнаукових зв’язків. Очевидно, що система окремих методик розслідування в основному відповідає побудові особливої частини кримінального права, а внутрішня структура кожної окремої методики будується згідно з процесуальними стадіями провадження кримінальної справи на досудовому слідстві[6.с.36-38].

Внутрішня система розділу методики розслідування складається з двох основних частин:

1) загальної методики розслідування злочинів (поняття, об’єкт дослідження, завдання, принципи, місце у системі криміналістики та зв’язок з іншими галузями знань);

2) окремих методик розслідування різних видів злочинів (криміналістична класифікація злочинів і методики їх розслідування, структура окремих методик розслідування).

Розглянута сутність методики розслідування дає підстави для визначення її поняття як заключного розділу науки криміналістики, її особливої частини, що містить рекомендації, синтезовані на основі узагальнення практики виявлення, розкриття, розслідування та попередження злочинів, наукових досягнень всіх розділів криміналістики та суміжних наук.

Об’єкт дослідження методики розслідування. Зазвичай об’єктом дослідження криміналістики є процес розслідування злочинів. В окремих випадках, намагаючись спеціалізувати і конкретизувати цей об’єкт, надати йому суто криміналістичної спрямованості, говорять про процес розкриття злочинів. При такому підході поза об’єктом дослідження залишається найважливіша діяльність з боротьби зі злочинністю, з її найбільш небезпечною формою — організованою злочинністю — сфера виявлення злочинів. Як свідчить практика боротьби зі злочинністю останніх років та нові напрями законодавчого регулювання, об’єктом дослідження методики розслідування мають стати всі етапи, а разом з ними напрями та форми боротьби зі злочинами: виявлення, відшукання, розкриття, розслідування та попередження їх.

Завдання методики розслідування (як і в цілому науки криміналістики) полягають у сприянні найбільш успішному здійсненню конституційних положень про захист інтересів держави, законних інтересів та прав громадян, у вирішенні завдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК), оперативно-розшукової діяльності (ст. 1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»), у сприянні досягненню мети боротьби з організованою злочинністю (статті 2, 3 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»).

До таких завдань, сформульованих у ст. 2 КПК, належать: охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у кримінальному судочинстві, швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних. Ці завдання конкретизуються іншими законами, що регулюють діяльність відповідних правоохоронних органів у сфері боротьби зі злочинністю, що випливає з їх компетенції, повноважень та функціональних обов’язків.

Завдання методики розслідування безпосередньо пов’язані із завданнями кримінального законодавства, що полягають у правовому забезпеченні охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ст. 1 КК).