Законність та дисципліна у сфері виконавчої влади

 

 

ОДЕСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

 

НАЦІОНАЛЬНОЇ  АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

 

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ 

 

 

Кафедра права та законотворчого процесу

 

 

Творча робота

З предмету «Адміністративне право України» на тему:

«Законність та дисципліна у сфері виконавчої влади»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Одеса-2011

 

 Зміст

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність даного дослідження визначається значенням, яке надається закону і законності в правовій системі України в умовах побудови демократичної, соціальної, правової держави, ознаками якої є пріоритет прав і свобод людини і громадянина, підпорядкованість держави інтересам людини й суспільства, соціально орієнтована ринкова економіка, політичний і економічний плюралізм, демократія і соціальна справедливість.

Провідна роль у створенні  ефективної правової системи належить органам державної влади, і перш за все, виконавчій владі, яка покликана не тільки здійснювати організаційну і керівну функцію державного управління, а й слідкувати за дотриманням законності як всередині своїй структури, так і з боку інших державних органів, громадських організацій, окремих громадян.

У зв’язку з цим  актуальним є подальший пошук  шляхів підвищення ролі законності як у системі нормативно-правових актів, так і у всій правовій системі України. Саме законність має стати її системостворюючим фактором, виконувати роль гаранта справедливості й упорядкованості прав і свобод людини й громадянина.

Об’єктом даної роботи є сфера виконавчої влади в Україні. Предмет – законність та дисципліна у даній сфері. Метою дослідження встановлено з’ясування місця та ролі законності й дисципліни в сфері виконавчої влади незалежної України в контексті положень чинної Конституції України, розвитку і формування правової держави.

Методи  дослідження. Для вирішення зазначених завдань було використано теоретичні методи: аналіз правової, юридичної літератури, системний метод – застосовувався при аналізі понять “законність”, “дисципліна” і полягав у залученні категоріального апарату теорії систем; методом порівняльно-правового аналізу досліджувались питання, пов’язані з законами, що регулюють діяльність в різних сферах виконавчої влади, та їх ролі для дотримання законності у правовій системі нашої держави.

 

1. Поняття і система засобів забезпечення законності і дисципліни в сфері виконавчої влади

Законність як важливе  політико-правове явище є критерієм  правового життя суспільства. У  найбільш загальному вигляді законність відображає правовий характер організації  суспільного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави .

Поняття законності найчастіше визначається як неухильне виконання  законів і прийнятих у відповідності  з ними інших правових актів державними органами, їх посадовими особами, громадянами, недержавними органами і організаціями. Закони при цьому мають відповідати об'єктивним суспільним закономірностям, вимогам забезпечення прав і свобод людини і громадянина, ґрунтуватися на загальновизнаних цінностях демократичної, соціальної, правової держави.

В юридичній літературі законність розглядається у різних аспектах. Як принцип державно-правового життя законність є основою діяльності держави, усіх її гілок влади. Вимога дотримання і виконання законів та інших правових актів стосується всіх суб'єктів права. Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Права і свободи людини та їх гарантії згідно з Конституцією України визначають зміст і спрямованість діяльності держави.[1]

Отже, законність має  забезпечувати реалізацію та охорону  прав, свобод і законних інтересів  громадян, рівність усіх перед законом. Водночас принцип законності означає, що органи законодавчої, виконавчої, судової влади та органи місцевого самоврядування мають діяти лише в порядку і в межах компетенції, визначеної Конституцією України, законами, іншими нормативно-правовими актами.

Як принцип  державного управління законність передбачає, що держава здійснює свої функції правовими засобами і в правових формах. Це зумовлено насамперед значенням діяльності та впливу органів виконавчої влади на всі сфери суспільних відносин, їх правом приймати на основі законів та відповідно до них нормативні та індивідуальні правові акти, розглядати і вирішувати справи про застосування заходів адміністративної та дисциплінарної відповідальності, тобто здійснювати так звану адміністративну юрисдикцію.

З огляду на це правомірність діяльності органів виконавчої влади є «стрижнем режиму законності в державі» . Особливого значення режим законності набуває в період політичної, соціально-економічної перебудови суспільства, коли необхідна висока організованість діяльності органів виконавчої влади, дисциплінованість посадових осіб.

Законність тісно пов'язана з дисципліною в державному управлінні. Законність і дисципліна – необхідні умови утвердження демократичної, правової держави, оскільки спрямовані на забезпечення функціонування громадянського суспільства, активної ролі особи в усіх сферах суспільного життя. Ці явища мають загальну мету в сфері державного управління, хоча дещо відрізняються за своїм спрямуванням.

Дисципліна у державному управлінні передбачає певні вимоги до поведінки суб'єктів, які включають дотримання різних видів соціальних норм, у тому числі правових і моральних. В юридичній літературі найчастіше дисципліна визначається як точне, своєчасне і неухильне додержання встановлених правовими та іншими соціальними нормами правил поведінки у державному і суспільному житті. Дисципліна є необхідною умовою ефективного функціонування суспільства і держави, досягнення поставленої мети у діяльності органів державної влади та їх посадових осіб, підприємств, установ, організацій, а також громадян.

Дисципліна може бути різних видів: договірна, військова, фінансова, трудова тощо, але для сфери державного управління основне значення має службова дисципліна в державних органах, передусім органах виконавчої влади.

Хоча законність на відміну від дисципліни означає дотримання насамперед правових норм, заходи щодо забезпечення законності у державному управлінні завжди передбачають в кінцевому підсумку забезпечення належного стану дисципліни державних службовців.

Забезпечення законності потребує створення і зміцнення певних гарантій. [5]

Гарантії  законності – це обумовлені закономірностями суспільного розвитку умови, засоби, фактори, що забезпечують дотримання законності.

Виділяють загальні й  спеціальні гарантії законності.

До загальних гарантій належать об'єктивні умови суспільного розвитку, в яких здійснюється правове регулювання. Серед них, як правило, виділяють:

• політичні умови – розвиток демократії, гласність, поділ влади, свобода інформації;
• економічні умови – рівень розвитку ринкових відносин, виробництва, гарантованість економічної свободи, добробут населення тощо;
• ідеологічні умови — рівень розвитку правосвідомості, заснованої на визнанні пріоритету прав і свобод людини, правової культури громадян, і насамперед державних службовців.

До спеціальних гарантій належать:

• стан законодавства, його стабільність і відповідність розвитку відносин у суспільстві, рівень юридичної техніки;
• рівень діяльності з попередження і припинення правопорушень, у тому числі заходів юридичної відповідальності;
• доступність і якість правосуддя;
• ефективність контролю за реалізацією правових актів.

Активне використання наведених  гарантій законності досягається різними шляхами, проте всі вони передбачають цілеспрямовану діяльність відповідних державних органів і посадових осіб. Сукупність завдань, функцій, повноважень, форм, методів і порядку такої діяльності прийнято вважати системою засобів забезпечення законності.

Цю систему утворюють  наступні основні групи засобів забезпечення законності у державному управлінні:

1) різні види контрольної діяльності у сфері державного управління з боку державних органів, органів місцевого самоврядування і громадських організацій;

2) різні способи реагування державних органів, насамперед органів виконавчої влади, на звернення громадян (пропозиції, заяви і скарги);

3)  здійснення спеціалізованого судового захисту порушених прав і свобод громадян у порядку адміністративного судочинства;

4)  нарешті, притягнення до різних видів юридичної відповідальності посадових осіб державних органів за протиправні дії у сфері державного управління, а також, у необхідних випадках, застосування заходів адміністративної відповідальності до громадян, які своїми протиправними діями порушують встановлений порядок управління.[6]

Таким чином, законність є принципом діяльності державних органів виконавчої влади. Законність є антиподом сваволі і беззаконня, припускає пов'язаність всіх органів держави правовими нормами, дії в їх рамках і в ім'я їх реалізації. Разом з тим з боку діяльності держави законність виступає як певний метод державного управління суспільством, тобто воно здійснюється виключно правовими засобами. Дисципліна в сфері виконавчих органів є головною умовою виконання державними службовцями своїх обов’язків.

 

2. Сутність та класифікація державного контролю.

У системі засобів  забезпечення законності у державному управлінні державний контроль посідає важливе місце, оскільки його метою є забезпечення злагодженої, чіткої роботи органів державної влади усіх рівнів і ланок, сумлінне і якісне виконання, раціональне використання її посадовими особами та державними службовцями, усім складом працівників наданих їм прав та відповідальне ставлення до виконання своїх обов'язків у відносинах з громадянами.

Загалом контроль використовується для перевірки відповідності діяльності учасників суспільних відносин встановленим приписам, в рамках і межах яких вони мають діяти. Мета контрою полягає у встановленні результатів діяльності певних суб'єктів, допущених відхилень від прийнятих вимог, принципів організації, виявленні причин цих відхилень, а також у визначенні шляхів подолання перешкод для ефективного функціонування всієї системи.

Держава є одним з головних суб’єктів  здійснення контрольної функції  у суспільстві. Адже вона наділена реальними повноваженнями для впливу на суспільство, при здійсненні якого вона покладається і на засоби контролю. Отже, державний контроль є важливим видом діяльності держави, що здійснюється уповноваженими державними органами, посадовими особами і спрямований на забезпечення законності й дисципліни.[7]

Сутність державного контролю полягає „у спостереженні та перевірці розвитку суспільної системи й усіх її елементів відповідно до визначених напрямів, а також у попередженні та виправленні можливих помилок і неправомірних дій, що перешкоджають такому розвитку” . Контроль тісно пов'язаний з іншими видами державної діяльності й може входити до їх складу як певна частина. Водночас як самостійна функція управління контроль має специфічний характер. Тому контроль як певний вид діяльності можна розглядати як самостійне явище або як складову інших видів діяльності держави та функцій її органів.

Поряд з контролем державні органи здійснюють такі близькі до нього  види діяльності, як нагляд і моніторинг. З огляду на це необхідно відзначити відмінності між названими явищами. Так, до найбільш характерних особливостей нагляду належать:

• нагляд здійснюється державними органами щодо об'єктів, які їм організаційно не підпорядковані, тоді як контроль стосується організаційно підпорядкованих суб'єктів (хоча в окремих випадках він здійснюється і щодо непідпорядкованих об'єктів);
• у процесі нагляду застосовуються заходи адміністративного впливу, тоді як за результатами контролю можуть застосовуватися і заходи дисциплінарні;
• адміністративний нагляд здійснюється за дотриманням відповідними суб'єктами спеціальних норм і правил, тоді як контроль – за діяльністю підконтрольних об'єктів у цілому чи окремими її аспектами.

Отже, нагляд слід розглядати як окремий вид (форму) контролю, застосування якого при виявленні порушень може супроводжуватися заходами впливу державно-владного характеру.

Що ж стосується моніторингу, який на практиці останнім часом знаходить дедалі ширше застосування, то тут ми маємо справу також з різновидом контролю, певною його формою, котру порівняно з наглядом, за наслідками впливу, можна віднести до його пасивної форми.

Застосування моніторингу пов'язують з відслідковуванням ситуації чи процесу в сфері управлінської  діяльності, впливу прийнятих управлінських  рішень, правових актів на суспільні відносини. При цьому використовуються методи не стільки перевірок, ревізій, скільки спостереження та аналізу.[8]