Закон України «Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які с

Київський національний університет  імені Т. Шевченка

Економічний факультет 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ

на тему:

  Закон України  «Про загальнообов’язкове  державне страхування  від нещасного  випадку на виробництві  та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» 
 
 
 
 
 
 

Виконала

студентка 1 курсу

спеціальності «Економічна теорія»

Очківська Анастасія 

План 

1. Вступ

 

2. Закон України «Про загальнообов’язкове  державне соціальне  страхування від  нещасного випадку  на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»

 

3. Розрахунки  за зборами на обов’язкове  соціальне страхування  від нещасного  випадку на виробництві  та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності

 

4. Контроль  над страховими фондами  та виплатою страхування

 

5. Список використаної літератури

 

 

 

Вступ

       Загальнообов’язкове державне соціальне  страхування - це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянином, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Завданням законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів

       Державою  направлено курс на розширення соціальної бази, який має на меті досягнення та забезпечення високих життєвих стандартів усім громадянам України, підвищення їхнього добробуту та повної самореалізації. Кабінетом Міністрів України зазначено, що торік підвищився рівень зайнятості, а чисельність безробітних зменшено на 80 тисяч за календарний рік. Це свідчить про те, що ключовою проблемою для уряду була й залишається соціальна політика.

       Соціальна політика - це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, зростання цін і знецінення трудових ресурсів.

       Проблема  соціального захисту населення  по-різному розв’язується у межах  тієї чи іншої суспільно-економічної  формації, конкретної країни. В Україні  необхідне проведення активної соціальної політики на рівні держави, підприємств. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини, сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, одягом, житлом, медичним обслуговуванням, необхідних для підтримання здоров’я, власного добробуту та сім’ї, і право на соціальне забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, старості або інших випадків втрати засобів до існування за незалежними від людини обставинами.

       Щоб забезпечити такий захист, держава  повинна насамперед у законодавчому  порядку встановити основні соціальні  гарантії, механізми їх реалізації, та функції надання соціальної підтримки.

       Поряд з державою, соціальний захист забезпечують підприємства (або підприємці) та самі наймані працівники.

       У системі соціального захисту  населення найважливішим елементом  виступає соціальне страхування, до складу якого належать пенсійне, медичне, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. 

       На  сьогоднішній день проходить реформування системи соціального страхування, в результаті чого з’явилися такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування:

• з тимчасової втрати працездатності;
• на випадок безробіття;
• від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

 

 

       Закон України «Про загальнообов’язкове  державне соціальне  страхування від  нещасного випадку  на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»

       Згідно з Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV “ Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності ” суб’єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальник та страховик.

       Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування. Обов’язковому  страхуванню від нещасного випадку  підлягають:

       1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракт);

       2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;

       3)  особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих закладів або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

       Страхувальниками  є роботодавці, а в окремих  випадках - застраховані особи. Страховиком  виступає Фонд соціального страхування  від нещасних випадків на виробництві  та професійних захворювань України.

       Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються у відсотках з віднесенням їх до відповідного класу і обороту начислення збору:

• для підприємств - до річного фактичного обсягу реалізованої продукції (робіт, послуг), за винятком суми податку на додану вартість і акцизного збору;
• для бюджетних установ та організацій - до річної суми фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, що підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян.

 

       Їх  розмір залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено підприємство, знижки до нього (за низький рівень травматизму, професійної захворюваності та належний стан охорони праці) чи надбавки (за високий рівень травматизму, професійної захворюваності та неналежний рівень охорони праці).

       Страхувальник буде здійснювати страхові внески у  Фонд в порядку і в строки, визначені  останнім у відсотках, в залежності від двадцятипунктного класу  ризику травматизму на підприємстві, організації.

       Закон України  “ Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності ” від 22 лютого 2001 року № 2272-III - фактично цей законодавчий акт визначає додатковий податок на заробітну плату всього народногосподарського комплексу країни - страхові тарифи у відсотках до фактичних  витрат на оплату праці найманих працівників залежно від класу професійного ризику виробництва. Усі виробництва поділяються на двадцять класів професійного ризику, і залежно від “ризикованості” фонд оплати праці підприємства додатково обкладатиметься внесками в розмірі від 0.84% до 13.8%. Закон набрав чинності з 1 квітня 2001 року.

       Інструкція  про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов’язкове  державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та обліку їх надходження до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України від нещасного випадку на виробництві, затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 грудня 2001 року № 339 у більшій своїй частині повторює норми Закону про страхування на випадок безробіття. Як і потрібно, в ній докладніше описано порядок реєстрації та обліку платників страхових внесків, порядок контролю за сплатою страхових платежів, а також відповідальність платників страхових внесків за несвоєчасну увагу на пункт 6.7. Інструкції, в якому визначено порядок і строки подання звітності до Фонду страхування на випадок безробіття. Як пам’ятаємо, ще за 2000 рік звіт подавався до Фонду зайнятості до 15 числа місяця, наступного за світним періодом (кварталом). Тепер, якщо керуватися Інструкцією, Розрахункова відомість про нарахування і перерахування страхових внесків Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття також повинна подаватися роботодавцям до центру зайнятості поквартально,  але в десяти денний термін по закінченні кварталу (10 квітня, 10 липня, 10 жовтня) та у 15 денний строк по закінченні року (15 січня).

 

Розрахунки  за зборами на обов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності 

       Загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, регламентується двома законодавчими актами: Законом України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (далі - Закон про страхування) і Законом України від 22 лютого 2001 року №2272-III “Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку спричинили втрату працездатності (далі - Закон про тарифи).

       Платниками  страхових внесків такого страхування  згідно з Законом про страхування  є тільки роботодавці. А працівники, будучи застрахованими від нещасного  випадку, не несуть при цьому ніяких витрат (на відміну від інших видів  загальнообов’язкового державного соціального страхування). Працівники вважаються застрахованими, а значить такими, що мають право на страхові виплати вже з 1 квітня, до того ж незалежно від того платять роботодавці страхові внески чи ні.

       Роботодавці зобов’язані зареєструватися в Фонді соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань (далі - Фонд). Така реєстрація провадиться для:

        - страхувальників - юридичних осіб - у десятиденний строк після  одержання свідоцтва про державну  реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності;

        - страхувальників - фізичних осіб, які використовують найману працю, - у десятиденний строк після  укладання трудового договору (контракту)  з першим із найманих працівників.

       Факт  такої реєстрації страхувальника Фондом, засвідчується страховим свідоцтвом.

       Крім  обов’язкового страхування допускається ще добровільне (за наявністю письмової  заяви). У цьому випадку страхувальниками (і одночасно застрахованими) можуть бути:

       1) священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах;

       2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно;

       3) громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності.

         Розміри страхових внесків встановлені  Законом про тарифи. Їх диференційовано  за групами галузей економіки  (видами робіт) залежно від  класу професійного ризику виробництва,  чим вищий цей ризик, тим  більше розмір страхового внеску.

       Усі галузі економіки (види робіт) розділе6о на 20 класів. Для кожного з них передбачено відповідний страховий тариф (від 0,84%  до 13, 8%). Добровільно застрахована фізична особа має сплачувати внесок до Фонду в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, а якщо така особа є інвалідом - у її половинному розмірі, встановленому на день сплати страхового внеску.

       Для визначення класу професійного ризику роботодавця слід орієнтуватися  на Класифікацію галузей економіки  та видів робіт за професійним  ризиком виробництва, затверджену  постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2000 року № 1423 (далі Класифікація). Так, наприклад, банки і страхові компанії віднесено до першого класу, підприємництва торгівлі і громадського харчування - до сьомого підприємства, що займаються будівництвом, - до шістнадцятого.

       Спочатку  законодавці хотіли, щоб страхові внески у підприємств розрахувалися  від річного фактичного обсягу реалізації продукції (робіт, послуг), за вирахуванням сум ПДВ і акцизного збору. Однак Законом про тарифи цей  “суб’єкт оподаткування” змінено: