Становлення та організаційна побудова Державної служби охорони при МВС України”

В середині 60-х р.р. в УРСР впроваджується новий метод господарювання для стимулювання успішної роботи кожного  підприємства – господарчий розрахунок, сутність якого на практиці полягала в тому, що кожне підприємство в  грошовій формі порівнює витрати  на виробництво і результати своєї  господарчої діяльності, свої витрати  покриває грошовими прибутками від  продажу продукції і забезпечує рентабельність виробництва. В умовах скорочення витрат на утримання охорони підприємств, установ і організацій могло відбуватися лише на підставі впровадження технічних засобів охорони об’єктів, застосування нових форм і методів несення служби, удосконалення організаційних основ охорони в країні. Здійснення корінної перебудови охорони не могло відбуватися у вузьких відомчих рамках. Керівники підприємств, міністерств і відомств не мали можливості професійно займатися охороною власності, оскільки перед ними стояли цільові, не менш важливі завдання ніж охорона, на вирішення яких в основному були зосереджені їхні зусилля. Були відсутні можливості проведення єдиної технічної політики в справі охорони державного і колективного майна.

 З огляду на це  у березні 1965 року постановою  Ради Міністрів УРСР № 305-15 була передбачена передача об’єктів  народного господарства УРСР  під охорону підрозділів позавідомчої  охорони, а позавідомча зовнішня  сторожова охорона була перейменована  у позавідомчу охорону при  органах внутрішніх справ. До  складу її підрозділів разом  із сторожовою охороною увійшли  формування воєнізованої охорони.

 Завершенням етапу  розвитку та організаційного  становлення позавідомчої охорони  стали:

 наказ МОГП УРСР  від 17 липня 1965 року „Про реорганізацію  Відділу охорони в Управління  позавідомчої охорони при Управлінні  міліції Міністерства охорони  громадського порядку УРСР”.  У складі Управління створено 5 відділів, а у 10 областях створені  Управління позавідомчої охорони  (при наявності особового складу  більш ніж 4 тис. осіб);

 затвердження постановою  Ради Міністрів СРСР № 129 від  18 лютого 1966 р. Типового Положення  про позавідомчу охорону при  органах внутрішніх справ. Останньою  на позавідомчу охорону, крім  охорони об’єктів та інспектування  відомчої охорони, були покладені  завдання з перевірки об’єктів  у сільській місцевості, надання  допомоги в організації охорони  і впровадження технічних засобів  на цих об’єктах, розробка і  здійснення заходів удосконалення  технічних засобів, зменшення  чисельності, здешевлення охорони  об’єктів.

 У цьому ж році  Рада Міністрів УРСР прийняла  Положення про позавідомчу охорону при органах міліції [41].

 Наступним етапом  у розвитку цієї служби стало  розпорядження Ради Міністрів  СРСР від 10 травня 1967 р. № 1026, у якому уряд надав Міністерству  охорони громадського порядку  СРСР право робити, в необхідних  випадках за узгодженням з  Радами Міністрів союзних республік,  заміну на обхідних посадах сторожів і бригадирів у містах на осіб рядового і сержантського складу міліції, що утримуються за рахунок коштів позавідомчої охорони. Більш ніж у 100 містах України 2400 бригадирів було замінено на 1500 чол. молодших інспекторів, а бригади перейменовані у сторожові дільниці [[viii]].

 У 1969 році наказом  МВС СРСР вводяться посади  начальників пунктів централізованої  охорони, а 11 грудня 1971 року наказом  МВС СРСР № 401 за рахунок  скорочення 15 тис. сторожів обхідних  постів введено 6 тис. працівників  нічної міліції, а в 1972 році  – ще 1305 одиниць.

 У зв’язку з визначеними  напрямами широкого впровадження  технічних засобів сигналізації  і зв’язку для охорони об’єктів  власності, що був виражений  у вимогах постанов Уряду УРСР  у 1965-1966 роках, у штатах підрозділів  охорони при органах внутрішніх  справ було передбачено створення  пунктів централізованої охорони. У 1966 році було утворено республіканське Міністерство охорони громадського порядку, яке незабаром було перейменовано в Міністерство внутрішніх справ УРСР. У зв’язку з цим позавідомча охорона стала являти собою якісно нову систему, управління якої здійснювалося з єдиного для всіх її ланок центрального органу – Міністерства внутрішніх справ УРСР, через його структурний підрозділ – Управління позавідомчої охорони.

 Новий етап розвитку  охорони розпочався з прийняттям  Постанови Ради Міністрів СРСР  № 1049 від 31 грудня 1970 р. „Про  вдосконалення охорони об’єктів  народного господарства”, якою  передбачені заходи по докорінному  переозброєнню охорони новими  технічними засобами сигналізації  в поєднанні з автомотопатрульною  службою.

 Планами на 1971-1975 роки  передбачалося встановлення 312 пунктів  централізованого нагляду, за  допомогою яких взяти під охорону  32100 об’єктів, встановити 420 концентраторів  малої ємності, за допомогою  яких взяти під охорону 11320 відокремлених приміщень. В той  час охорона налічувала 112,3 тис.  чол., які охороняли 64,4 тис. об’єктів  з допомогою 62 ПЦО та 164 пультів  централізованого нагляду, у тому  числі 3427 об’єктів особистого майна громадян, з яких 476 квартир. У 1970 році на 1000 охоронюваних ГТЦО об’єктів було допущено 2,3 % крадіжок.

Внаслідок здійснених заходів  по вдосконаленню позавідомчої охорони  підвищувалась її роль у системі  охорони державної власності. Були створені мобільні підрозділи міліції  позавідомчої охорони, спроможні вирішувати складні оперативні завдання по попередженню крадіжок та охороні громадського порядку. Станом на квітень 1973 року у нічній міліції налічувалось 9761 одиниця, у  тому числі 1726 молодших інспекторів  охорони та 1162 чол. міліції ГТЦО.

 У зв’язку з введенням  міліції в систему позавідомчої  охорони виникла потреба організаційно  оформити її особовий склад,  звести його у відділення, взводи, дивізіони. У 1973 – 1974 роках  були утворені об’єднані дивізіони  і взводи міліції в міських  і районних відділах внутрішніх  справ, у деяких містах –  самостійні підрозділи міліції  в складі відділів і відділень позавідомчої охорони [35].

 В результаті організації  пунктів централізованої охорони  і підрозділів міліції на позавідомчу  охорону покладалося ще одне  завдання, а саме –попередження  і припинення крадіжок особистої  власності громадян, виконання якого  вона здійснювала шляхом організації  монтажних робіт з обладнання  квартир громадян засобами сигналізації, інших місць збереження їх  особистого майна і безпосередньої  охорони за допомогою пультів  централізованого спостереження.

 Постановою Ради Міністрів  УРСР від 13 червня 1979 р. „Про  посилення охорони установ Держбанку  СРСР” під охорону міліції  позавідомчої охорони передані Держбанки СРСР. У наступні роки підрозділами позавідомчої охорони проводились заходи зміцнення матеріально-технічної бази, у т.ч. – з будівництва службових приміщень, вдосконалення та поліпшення організаційної структури, поширення діапазону її діяльності, надійності та значного здешевлення охорони на основі впровадження нових технічних засобів охоронної сигналізації. Крім того, охорона вносить вагомий внесок у здійснення оперативно-профілактичних заходів по боротьбі зі злочинністю. Завдяки цьому зростає авторитет Служби охорони, вона посідає одне з головних місць у системі МВС України. Так, у 1980 році чисельність охорони досягла 186,5 тис. чол., у т.ч. міліції – 12,2 тис. чол., ВОХОР – 19,4 тис. чол.

 На самому початку  90-х рр. наказом МВС України  від 30 вересня 1990 року № 297 „Про  створення Головного управління  охорони при МВС України” Управління  позавідомчої охорони при МВС  України набуває статусу Головного [72].

 Бурхливі процеси,  що супроводжували проголошення  Україною незалежності, а також  економічні негаразди в країні  наприкінці 1991 року, розбалансованість  народного господарства та економічна  криза призвели до значного  скорочення кількості об’єктів, що охоронялися, та зменшення  чисельності особового складу. У  цей період значно зростають  витрати охорони на впровадження  нових технічних засобів, експлуатаційні, транспортні та інші витрати,  що поступово призводить до  зниження ритму діяльності охорони.  Як наслідок погіршується якісний  склад кадрів у зв’язку з  їх відтоком в інші охоронні  структури.

 Одним із перших  кроків реформування Державної  служби охорони за часів становлення  незалежності України стало підписання  наказу МВС України № 328 від  9 червня 1992 р. “Про Положення  про Головне управління охорони  при МВС України”. Разом з тим,  це Положення не повною мірою  відповідало вимогам ринкової  економіки.

 В результаті тривалої  роботи юристами і практичними  працівниками підрозділів управління  охорони при МВС України у  1993 році було розроблено Положення  про Державну службу охорони  при МВС України, яке було  прийнято 10 серпня 1993 року Постановою  Кабінету Міністрів України.

 Відповідно до вказаного  Положення на базі підрозділів  охорони при органах внутрішніх  справ створено Державну службу  охорони при МВС України, яка  діє на основі самофінансування.

 Державна служба охорони  була створена для здійснення  заходів охорони щодо нерухомих  об’єктів та іншого майна,  в тому числі вантажів, а також  грошових знаків, цінних паперів  та інших цінностей, що перевозяться, інкасації і перевезень цінностей  Національного банку України,  забезпечення особистої безпеки  громадян на договірних засадах

 На неї покладено  охорону державних особливо-важливих  об’єктів, виконання обов’язків  правоохоронної Державної служби  та комплекс платних охоронних  послуг, на які склався попит у ринкових умовах [16]

У цей же час була здійснена  реорганізація штатної структури, реформовані кадрові апарати. Створено центр інформаційного забезпечення діяльності підрозділів ДСО, впроваджена  система локальної комп’ютерної мережі ГУДСО та систему електронної  пошти на рівні „Центр-область”, розроблено концепцію ведення рекламної  діяльності.

 У січні 1993 року  створюються спеціальні підрозділи  міліції „Титан” [7], які надають повний комплекс охоронних послуг (охорона майна, фізичних осіб та членів їх сімей, квартир, офісів, автостоянок тощо), оснащених сучасною вогнепальною зброєю, автомобільним транспортом, засобами індивідуального захисту та зв’язку вітчизняного й іноземного виробництва.

 Протягом 1994-1996 років  Головним управлінням Державної  служби охорони при МВС України  вирішується комплекс кадрових, юридичних, технічних, фінансових, господарських та інших питань, розробляються та впроваджуються  у життя директивні напрямки  подальшого розвитку служби охорони,  у т.ч. вдосконалення управління  та розробка нормативної бази, зміцнення економічного стану,  технічного переозброєння та  забезпечення надійності охорони,  поліпшення матеріально-технічного  забезпечення та удосконалення  роботи з кадрами. Проте темпи  подальшого розвитку Державної  служби охорони стримує процес  розірвання, з ініціативи господарників,  договорів охорони. Державною  службою охорони у наступні  роки проводиться робота по  вдосконаленню та поліпшенню  ефективності службово-господарської  діяльності підрозділів Державної  служби охорони у ринкових умовах, підвищення їх конкурентоспроможності на ринку охоронних послуг. Крім того, проводиться робота зі створення служби маркетингу, служби інкасації, створюються акціонерні товариства “Українська охоронно-страхова компанія” та “Охорона – Комплекс” [28].

14 лютого 2000 р. наказом  МВС України № 96 було оголошено  рішення колегії МВС України  від 31 січня 2000 р. № 1км/1 “Про  основні напрямки реформування  Державної служби охорони при  МВС України”. Згідно з Концепцією  реформування Державної служби  охорони при МВС України проводяться  організаційні та практичні заходи  з вивільнення працівників міліції  охорони від виконання невластивих  завдань, реорганізації воєнізованої  та сторожової охорони Державної  служби охорони у підрозділи  цивільної охорони “Варта” та  “Захист”, створено Управління  ліцензування та сертифікації  технічних засобів охоронної  та охоронно-пожежної сигналізації [49].

 Реалізуючи вимоги  Концепції, за визначеними напрямками  і термінами, Головним управлінням,  підпорядкованими йому підрозділами  на місцях, здійснено ряд організаційних  і практичних заходів. За останні  роки значно скоротилася кількість  співробітників адміністративно-управлінського  апарату, зникли непотрібні ланки  управління, ліквідуються збиткові  підрозділи. Скорочено 11,4% адміністративно-управлінського  персоналу, розатестовано 117 посад  начальницького складу.

 З метою здешевлення  охорони та враховуючи побажання  замовників проводилась заміна  фізичної охорони на технічну, міліції на цивільну охорону.

 У вищевказаний період  на 356 об’єктах заміщено 1186 посад  атестованого складу, введена 1071 посада цивільних охоронників.

 Реорганізовано воєнізовану  та сторожову охорону у підрозділи  цивільної охорони. У 24 регіонах, м. Києві та Севастополі створені 81 загін, 99 команд, 35 відділень цивільної  охорони „Варта” у складі  підрозділів ДСО з чисельністю  майже 15 тисяч одиниць, якими  охороняється 4341 об’єкт.

 Розроблено і втілено  у 2000-2002 роках вісім навчальних  програм з початкової підготовки, перепідготовки та підвищення  кваліфікації працівників охорони,  в тому числі програми початкової  підготовки цивільних охоронників,  вільнонайманого складу служби  інкасації, підвищення кваліфікації  міліціонерів стройових підрозділів  ДСО, які несуть службу по  охороні кредитно-фінансових установ,  та міліціонерів груп затримання  ПЦО.

 Крім цього, вперше  розпочато навчання виконуючих  обов’язки начальників районних  підрозділів ДСО та осіб, зарахованих  до резерву кадрів для висунення  на посади начальників названих  підрозділів.