Регламент Верховної Ради України

Структура Верховної Ради України обумовлена її представницьким, колегіальним характером, функціями та компетенцією. Кількісний склад Українського парламенту ускладнює процес вироблення і прийняття рішень, вимагає розподілу народних депутатів по структурних ланках для вироблення колективних позицій і поєднання спеціалізації цих ланок із спільною роботою всіх парламентарів.[9]

Очолює  Верховну Раду України Голова, який обирається на строк повноважень  парламенту з числа народних депутатів  таємним голосуванням. Обирається також 1-й заступник і заступник Голови Верховної Ради України. Органами Верховної  Ради України є депутатські групи, фракції, Погоджувальна рада фракцій (груп), комітети Верховної Ради України, Рада голів комітетів, тимчасові  спеціальні та слідчі комісії, Уповноважений  Верховної Ради України з прав людини. Комітети зі свого складу можуть створювати підкомісії й робочі групи. Рахункова палата є самостійним  органом і до складу Верховної  Ради не входить.[9]

Принципи  організації й діяльності українського парламенту прямо чи опосередковано відображені у Конституції України  та Регламенті Верховної Ради України. Аналіз названих актів дає можливість виділити наступні принципи:

народовладдя  – Верховна Рада України є одним  з органів, через які носій суверенітету і єдине джерело влади, – народ, – здійснює свою владу;

законність (легітимність) – парламент діє  на основі Конституції та законів України, у порядку, визначеному Регламентом Верховної Ради України;

виборність  – Верховна Рада України є виборним органом, усі члени якого отримують мандат довіри безпосередньо від народу;

колегіальність  – рішення парламенту є результатом колективного пошуку і приймаються абсолютною чи кваліфікованою більшістю народних депутатів;

гласність – Верховна Рада України працює у режимі постійного інформаційного обміну з широкими колами громадськості, робота парламенту і всіх його органів є відкритою для виборців;

діяльність  парламенту на професійних засадах  – парламент є постійно діючим органом, протягом усього скликання парламентарі можуть у будь-який час збиратися і приймати рішення з питань своєї компетенції.

 

Розділ  ІІ.  Компетенція Верховної Ради України

          2.1.  Повноваження Верховної Ради

Компетенція Верховної Ради України є великою  за обсягом, але водночас збалансованою  порівняно з компетенцією інших  органів державної влади.. Верховна Рада України є органом загальної  компетенції, тобто її повноваження стосуються практично усіх сфер суспільного  життя.[6]

У сфері  державного будівництва до повноважень  Верховної Ради України належить законодавче визначення:

засад внутрішньої та зовнішньої політики України (п.5ч.1ст.85 КУ); [1]

організації державної статистики та інформатики;

судоустрою  і судочинства, статусу суддів;

організації й діяльності прокуратури, органів  дізнання і слідства; нотаріату, органів і установ виконання покарань;

основ організації та діяльності адвокатури;

засад місцевого самоврядування;

статусу столиці України, спеціального статусу  інших міст;

організації і порядку проведення виборів  і референдумів;

порядку використання і захисту державних  символів.

Крім того, важливими повноваженнями парламенту у даній сфері є призначення виборів Президента України (п.7ч.1ст.85 КУ), призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування (п.30ч.1ст.85 КУ), а також призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених Конституцією України(п.15ч.1ст.85 КУ).[1]

У сфері  забезпечення конституційної законності та правопорядку Верховна Рада України здійснює:

усунення  Президента України з поста в  порядку імпічменту(п.10ч.1ст.85 КУ),

дострокове  припинення повноважень Верховної  Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України(п.28ч.1ст.85 КУ). [1]

У сфері  забезпечення обороноздатності та національної безпеки України до компетенції  Верховної Ради України належить:

оголошення  за поданням Президента України стану війни і укладення миру (п.9ч.1ст.85 КУ); [1]

схвалення рішення Президента України про  використання Збройних Сил України  та інших військових формувань у  разі збройної агресії проти України (п.9 ч.1 ст. 85 КУ); [1]

затвердження  протягом двох днів з моменту звернення  Президента України указів про загальну або часткову мобілізацію та ін.

У сфері  забезпечення основних прав і свобод громадян Верховна Рада України:

затверджує  засади державної політики в галузі прав людини,

здійснює  законодавче визначення прав і свобод людини і громадянина, гарантій цих прав і свобод; основних обов’язків громадян; громадянства, правосуб’єктності громадян, статусу іноземців та осіб без громадянства; прав корінних народів і національних меншин; порядку застосування мов; засад регулювання праці й зайнятості; засад утворення і діяльності об’єднань громадян, засобів масової інформації; оголошення амністії та ін.

У бюджетно-фінансовій сфері Верховна Рада України має  право:

затверджувати Державний бюджет України та вносити зміни до нього(п. 4 ч.1 ст. 85 КУ);[1]

здійснювати контроль за виконанням Державного бюджету України; приймати рішення щодо звіту про виконання Державного бюджету України (п. 4 ч.1 ст. 85 КУ);[1]

затверджувати рішення про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям (п. 14 ч. 1 ст. 85 КУ); [1]

затверджувати рішення про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснювати контроль за їх використанням (п. 14 ч.1 ст.85 КУ); [1]

призначати  на посаду та звільнювати з посади Голову Національного банку України  за поданням Президента України (п.18 ч. 1ст. 85 КУ); [1]

призначати  та звільняти половину складу Ради Національного банку України  та ін. (п.19ч.1ст.85 КУ). [1]

У соціальній сфері до відання українського парламенту належить:

затвердження  концепції державної соціальної та сімейної політики;

законодавче визначення основ соціального захисту  населення, форм і видів пенсійного забезпечення; засад регулювання  шлюбу та сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров’я; засад регулювання демографічних та міграційних процесів, засад благодійницької діяльності та ін.

У сфері  забезпечення екологічної безпеки  України Верховна Рада України уповноважена здійснювати:

законодавче визначення засад використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу; засад освоєння космічного простору;

затвердження  протягом двох днів з моменту звернення  Президента України указів про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

затвердження  програм охорони довкілля.[12]

      
 
 
 
 
 
 
 
 

2.2 . Законодавчий процес як одна з найважливіших функцій парламенту

Законодавчий  процес - чітко врегульована Конституцією України та Регламентом Верховної  Ради України діяльність, яка полягає  у творенні законів. Ця діяльність здійснюється в кілька послідовних етапів або  стадій. Звичайно виділяють основні  стадії законодавчого процесу:

1) підготування  законопроекту та внесення його  до Верховної Ради України

2) попередній  розгляд законопроекту в комітетах  Верховної Ради України;

3) обговорення  законопроекту на пленарних засіданнях  Верховної Ради України з його  наступним прийняттям або відхиленням  (повністю чи частково);

4) підписання  та оприлюднення закону. [7]

Підготування  законопроекту та внесення його до Верховної Ради України. Згідно з  Регламентом Верховної Ради України  розроблення проектів законів здійснюється за правом, визначеним законом, за дорученням Верховної Ради України, на замовлення на договірній основі, а також в  ініціативному порядку. Верховна Рада України може доручити розроблення  проекту закону (його структурної  частини) комітету або тимчасовій спеціальній  комісії Верховної Ради України, а також Кабінету Міністрів України.

Законодавча ініціатива - офіційне внесення до Верховної  Ради України уповноваженим суб'єктом  законопроекту або законодавчої пропозиції.

Право законодавчої ініціативи у Верховній  Раді України мають особи та органи, визначені ст. 93 Конституції України  та ч. 1 ст. 89 Регламенту ВРУ. До них на лежать:

Президент України;

народні депутати України;

Кабінет Міністрів України;

Національний банк України.[19]

Цей перелік  є вичерпним.

Конституція України суттєво обмежує коло суб'єктів права законодавчої ініціативи в разі перегляду Конституції  України та внесенні до неї змін і доповнень. Так, законопроект про  внесення змін до Конституції України  може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України  або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.[7]

Попередній  розгляд законопроекту в комітетах  Верховної Ради України.

Законодавча пропозиція чи законопроект після поширення їх серед депутатів для попереднього розгляду і підготування висновку про доцільність їх прийняття і включення до порядку денного сесії, а також про порядок подальшої роботи над ними передаються відповідним комітетам Верховної Ради України з визначенням терміну виконання і одночасно передаються комітету, до компетенції якого входять питання конституційності актів.