Правовий статус експерта

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ

 

 

 

 

Адміністративне судочинство України

(назва дисципліни)

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

 

 

на тему/варіант: Правовий статус експерта

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконавець:

Студентка 5-го курсу,

заочної форми навчання

на базі середньої  освіти

правознавство

Зубейко Наталія Василівна

 

 

 

 

 

 

 

Викладач:

Ст. викладач Салій Петро  Іванович

 

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ 2013

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………….…..3

1. Правовий статус експерта в адміністративному судочинстві……..….4

Висновок………………………………………………………………..…12

Список використаної літератури………………………………..…….…14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Конституція України  в ст. 3 пріоритетним обов’язком держави  визначила утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Тому одним  з найважливіших аспектів формування правової держави та здійснення судово-правової реформи в Україні є створення дієвих механізмів забезпечення правового статусу особи. Як слушно зазначає М. Тищенко, дослідження правового статусу експерта, питання про якого у літературі висвітлено недостатньо, є цікавим як з практичних, так і з теоретичних позицій, адже участь експерта у розгляді конкретної справи про адміністративне правопорушення обумовлено об’єктивними передумовами та засновується на суворому дотриманні принципів провадження.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення складаються з дій низки державних та громадських органів, які беруть участь у справі, які не володіють, та і не повинні володіти, спеціальними знаннями, що необхідні для вирішення справи, отже, роль експерта, безумовно підвищується, адже саме експертиза є однією з найважливіших форм застосування спеціальних знань, в результаті чого орган, який здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення отримує нову інформацію, що має доказове значення для справи і не може бути отримана за допомогою інших засобів.

Експертизи є одним із потужних інструментів установлення істини у  провадженні по справі про адміністративні  правопорушення, а використання висновків  експерта не в останню чергу, зумовлює ступінь забезпечення законності рішення, захисту від можливих помилок: у доказуванні – отримання нових доказів, перевірка інших доказів, формування комплексів доказів; у тактичному плані – висунення та перевірка версій, моделювання механізму правопорушення, отже, в провадженні у справах про адміністративні правопорушення постійно прогресивно збільшується роль спеціальних пізнань.

 

1. Правовий  статус експерта в адміністративному  судочинстві

Серед осіб, які сприяють здійсненню адміністративного судочинства (осіб, які є іншими учасниками адміністративного процесу), особливе місце посідає експерт. Цей суб’єкт відіграє в адміністративному процесі забезпечувальну роль, оскільки виконує процесуальні функції лише допоміжного характеру, реалізує процесуальні дії, які допомагають розглядати публічно-правовий спір та вирішувати його по суті. Тому і вважається, що експерт сприяє здійсненню адміністративного судочинства, забезпечує його належну якість та повноту. Експерт не має також ні матеріального, ні процесуального інтересу в результатах адміністративної справи - йому байдуже, на користь кого саме буде постановлено рішення по адміністративній справі, в якій він відігравав допоміжну роль. Участь експерта в адміністративному процесі обумовлюється й водночас обмежується лише тим обсягом повноважень, який покладений на нього чинним адміністративним процесуальним законодавством.

 Проблеми правового статусу  експерта в основному досліджували  науковці в галузі кримінального  процесу та криміналістики. Що  ж стосується визначення правового  статусу експерта в адміністративному судочинстві, то на сьогодні у зв’язку з тим, що воно є мало дослідженим, це питання є досить актуальним. Тому спробуємо дати стислу характеристику його правового статусу саме в адміністративному судочинстві

 Із точки зору семантики експерт (від лат. «expertus» - досвідчений, випробуваний) - це фахівець у будь-якій галузі, що проводить експертизу та здатний на підставі своїх знань та досвіду надавати кваліфіковану консультацію [1, с. 340-341]. Для розуміння поняття експерта важливим є визначення судової експертизи, якою ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» [2] визнає дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

 Європейська континентальна  доктрина визначає правове становище  експерта як помічника судді,  англо-американська - як свідка. Вітчизняне  законодавство визнає експерта  самостійним суб’єктом процесу,  який має власний обсяг процесуальних прав та обов’язків, що відрізняють його від інших суб’єктів процесуальної діяльності. Відмінною рисою такого суб’єкта процесу є об’єктивна незаінтересованість у кінцевому вирішенні справи, що обумовлено його функцією подання суду особливого доказу - експертного висновку. Специфічним є також те, що експерт заздалегідь (apriori) не має доказової інформації - він отримує її в ході спеціального дослідження за допомогою своїх спеціальних знань.

 Відповідно до ст. 66 Кодексу  адміністративного судочинства України (далі - КАС України) [3] експертом є особа, яка має необхідні знання та якій доручається дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження матеріальних об’єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі. Тобто експерт у процесуальному значенні є фізичною особою, що має необхідні спеціальні знання, досвід та навички для надання висновку з досліджуваних питань у юридичній справі. При цьому під спеціальними знаннями розуміють сукупність науково обґрунтованих відомостей окремого (спеціального) виду, які мають особи - спеціалісти в межах будь-якої професії різних галузей науки, техніки, мистецтва та ремесла і відповідно до норм процесуального законодавства використовують їх для успішного вирішення завдань судочинства.

 До процесу як експерт  може залучатися особа, що відповідає  вимогам, установленим Законом  України «Про судову експертизу».  Цей закон визначає правові,  організаційні та фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя незалежною, кваліфікованою і об’єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки. У статті 7 зазначеного закону визначаються суб’єкти судово-експертної діяльності, якими можуть бути державні спеціалізовані установи, а також у визначених законом випадках судові експерти, які не є працівниками зазначених установ. До державних спеціалізованих установ належать: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров’я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

 Законом насамперед встановлено вимоги, яким має відповідати експерт. Так, він повинен мати відповідну вищу освіту (освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста), пройти відповідну підготовку в галузі судової експертизи і знати законодавство України про судову експертизу. Судові експерти, які не є працівниками державних установ, допускаються до судово-експертної діяльності за умови, що вони мають відповідну вищу освіту (освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста), пройшли відповідну підготовку (стажування) в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у передбаченому законом порядку. Кваліфікація судового експерта фахівцям, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, присвоюється згідно з Переліком основних видів судових експертиз та експертних спеціальностей, за яким присвоюється кваліфікація судового експерта фахівцям, що не працюють у державних спеціалізованих установах [4]. Залежно від спеціалізації і рівня підготовки працівникам державної спеціалізованої установи присвоюються кваліфікація судового експерта й кваліфікаційний клас. Атестація судових експертів з метою присвоєння кваліфікаційного класу судового експерта проводиться відповідно до Положення про кваліфікаційні класи судових експертів працівників науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 9 липня 2008 р. № 1163/5 [5].

 Особа або орган, які призначили  судову експертизу, можуть доручити  її проведення тим судовим  експертам, яких внесено до  державного Реєстру атестованих  судових експертів, а у передбачених  законом випадках - іншим фахівцям з відповідних галузей знань.

 При призначенні конкретної  особи експертом в адміністративній  справі важливе значення має  її неупередженість та незаінтересованість  у результатах розгляду та  вирішення справи. Тому КАС України  у ряді випадках передбачає можливість відводу (самовідводу) експерта. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 27, ст. 29 КАС України експерт не може брати участі в розгляді адміністративної справи і відводиться: якщо він брав участь у розгляді цієї справи або пов’язаної з нею справи як представник, секретар судового засідання, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач; якщо він прямо чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи; якщо він є членом сім’ї або близьким родичем (чоловіком, дружиною, батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, сином, дочкою, пасинком, падчеркою, братом, сестрою, дідом, бабою, внуком, внучкою, усиновлювачем чи усиновленим, опікуном чи піклувальником, членом сім’ї або близьким родичем цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі; за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості експерта; він перебував або перебуває в службовій або в іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі; проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються при розгляді даної справи; з’ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань.

 Центральним елементом правового  статусу експерта є його обов’язки.  Аналіз КАС України, Закону  України «Про судову експертизу»,  Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень [6] дозволяє зробити висновок, що судовий експерт в адміністративному судочинстві зобов’язаний:

- провести повне дослідження й дати обґрунтований та об’єктивний письмовий висновок щодо поставлених йому питань, у разі необхідності - прибути за викликом суду, дати висновок або роз’яснити його в судовому засіданні;

- на вимогу судді,  суду дати роз’яснення щодо  даного ним висновку;

- заявляти самовідвід  за наявності передбачених законодавством  підстав, які виключають його  участь у справі;

- негайно подати матеріали  справи та інші документи, що  використовувалися для проведення експертизи у разі постановлення ухвали суду про припинення проведення експертизи;

- забезпечити збереження  об’єкта експертизи під час  проведення дослідження. Якщо  дослідження пов’язане з повним  або частковим знищенням об’єкта  експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформлюється ухвалою;

- невідкладно повідомити  суд про неможливість проведення  ним експертизи через відсутність  у нього необхідних знань або  без залучення інших експертів;

- невідкладно заявити суду клопотання щодо уточнення доручення або повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями у разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення.

 Що ж стосується  прав експерта, то незалежно від  виду судочинства він вправі: ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються предмета судової експертизи, і подавати клопотання про надання додаткових матеріалів; указувати у висновку експерта на виявлені в ході проведення судової експертизи факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання; з дозволу особи або органу, які призначили судову експертизу, бути присутнім під час проведення судових дій і заявляти клопотання, що стосуються предмета судової експертизи; подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права судового експерта; одержувати винагороду за проведення судової експертизи, якщо її виконання не є службовим завданням; проводити на договірних засадах експертні дослідження з питань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, з урахуванням обмежень, передбачених законом; ставити запитання особам, які беруть участь у справі, та свідкам; на забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав.

 Ще одним елементом правового статусу експерта є його відповідальність за неналежне виконання своїх обов’язків. Судовий експерт на підставах і в порядку, передбачених законодавством, може бути притягнутий до дисциплінарної, майнової, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

 Підставою дисциплінарної  відповідальності судового експерта  є порушення вимог законодавства  України про судову експертизу  та/або методичних вимог під  час проведення досліджень. Порядок  притягнення судових експертів  до дисциплінарної відповідальності визначається Положенням про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів. До судових експертів можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення: попередження; зупинення дії Свідоцтва; анулювання Свідоцтва; пониження кваліфікаційного класу судового експерта (щодо судових експертів науково-дослідних установ судових експертиз Мін’юсту). При обранні виду дисциплінарного стягнення комісія повинна врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку, обставини, за яких вчинено проступок, і результати роботи судового експерта за попередні роки.