Автор: Пользователь скрыл имя, 30 Марта 2012 в 19:37, реферат
Серед програм соцiального захисту заслуговують на увагу програми "Соцiальний захист дiтей-сирiт, дiтей, позбавлених опiкунства батькiв", "Соцiальна допомога сиротам-студентам вищих учбових закладiв", "Соцiальний захист самiтнiм матерям, якi виховують дiтей до 3-х рокiв", "Соцiальна пiдтримка малозабезпечених сiмей з дiтьми-iнвалiдами до 16 рокiв".
Розміри пенсій за віком
Пенсії за віком призначаються в розмірі 55 процентів
заробітку (стаття 64), але не нижче мінімального розміру пенсії.
За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років
жінкам пенсія збільшується на 1 процент заробітку, але не менш як
на 1 процент мінімального розміру пенсії.
Працівникам, зайнятим на роботах, передбачених пунктом "а"
статті 13 і статтею 14 цього Закону, за кожний рік роботи, яка дає
право на пенсію на пільгових умовах, пенсія збільшується на 1
процент заробітку.
Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі
мінімального споживчого бюджету. В умовах кризового стану
економіки та спаду виробництва мінімальний розмір пенсії за віком
встановлюється у розмірі не нижче межі малозабезпеченості.
Мінімальний розмір пенсії за віком підвищується у зв'язку із
збільшенням величини вартості мінімального споживчого бюджету чи
межі малозабезпеченості. Максимальний розмір пенсії не може перевищувати трьох, а для
працівників, зайнятих на роботах, передбачених пунктом "а" статті
13 і статтею 14 цього Закону, - чотирьох мінімальних пенсій за
віком.
Розмір пенсії за віком, обчислений відповідно до цієї статті,
не може перевищувати 75 процентів заробітку, за винятком
мінімальних пенсій, підвищених за роки роботи понад 25 років у
чоловіків і 20 - у жінок, а працівникам, зайнятим на роботах,
передбачених пунктом "а" статті 13 і статтею 14 цього Закону, - 85
процентів заробітку.
З метою коригування рівнів пенсій, призначених до введення в
дію цього Закону, провадиться їх перерахунок виходячи з рівня
заробітної плати відповідних категорій працівників за станом на 1
січня 1992 року.
ПЕНСІЇ ПО ІНВАЛІДНОСТІ
Умови призначення пенсій по інвалідності
Пенсії по інвалідності призначаються в разі настання
інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату здоров'я,
внаслідок:
а) трудового каліцтва або професійного захворювання;
б) загального захворювання (в тому числі каліцтва, не
пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства).
Пенсії по інвалідності призначаються незалежно від того, коли
настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи
після припинення роботи.
Групи інвалідності
Залежно від ступеня втрати здоров'я інваліди поділяються на
три групи.
Причини і групи інвалідності, а також час настання
інвалідності встановлюються органами медико-соціальної експертизи,
що діють на підставі Положення про них, затверджуваного Кабінетом
Міністрів України.
Інвалідність внаслідок трудового каліцтва або
професійного захворювання
Інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудового
каліцтва, якщо нещасний випадок, який спричинив інвалідність,
стався (крім випадків протиправного діяння):
а) при виконанні трудових обов'язків (у тому числі під час
відрядження), а також при здійсненні будь-яких дій в інтересах
підприємства або організації, хоча б і без спеціального доручення;
б) по дорозі на роботу або з роботи;
в) на території підприємства, організації або в іншому місці
роботи протягом робочого часу (включаючи і встановлені перерви),
протягом часу, необхідного для приведення в порядок знарядь
виробництва, одягу тощо перед початком або після закінчення
роботи;
г) поблизу підприємства, організації або іншого місця роботи
протягом робочого часу (включаючи і встановлені перерви), якщо
перебування там не суперечило правилам внутрішнього трудового
розпорядку;
д) при виконанні державних або громадських обов'язків;
е) при виконанні дій по рятуванню людського життя, по охороні
державної, колективної та індивідуальної власності, а також по
охороні правопорядку.
Список професійних захворювань затверджується в порядку, що
визначається Кабінетом Міністрів України.
ПЕНСІЇ В РАЗІ ВТРАТИ ГОДУВАЛЬНИКА
Члени сім'ї, які мають право на пенсію в разі
втрати годувальника
Право на пенсію в разі втрати годувальника мають
непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його
утриманні (стаття 38). При цьому дітям пенсії призначаються
незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його
утриманні, також мають право на пенсію, якщо згодом втратили
джерело засобів до існування.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються:
а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або
старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18
років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не
мають працездатних батьків;
б) батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або
досягли: чоловіки - 60 років, жінки - 55 років;
в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся,
брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він
(вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками
померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює;
г) дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом
зобов'язані їх утримувати.
Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти мають
право на пенсію в разі втрати годувальника до закінчення
навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними
23-річного віку.
Всі правила цього Закону, що стосуються сімей померлих,
відповідно поширюються (оскільки не обумовлено інше) і на сім'ї
безвісти відсутніх, якщо безвісна відсутність годувальника
засвідчена у встановленому порядку.
Члени сім'ї, які вважаються утриманцями
Члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його
утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували
від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом
засобів до існування.
Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним
і основним джерелом засобів до існування, але які й самі
одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
1. Поняття та структурні елементи права соціального забезпечення.
Кожна галузь права є системним явищем. Ознаки цілого знаходять своє відображення в окремому, і навпаки, знаючи властивості елементів – отримуємо інформацію про ціле. Система права соціального забезпечення – це такий розподіл правового матеріалу, який дозволяє наглядно побачити різні частини цієї галузі в їх єдності. Іншими словами, це структурована сукупність правових норм, розподілених за групами – правовими інститутами, які утворюють галузь права соціального забезпечення.
Цілком справедливо, що дослідження системи галузі права соціального забезпечення необхідно розпочати із вирішення питання про об’єктивні критерії її побудови і структурні елементи. А виходячи з того, що система суспільних відносин є надсистемою для системи права, то критерії формування галузей права необхідно шукати саме у відносинах, які формують предмет права соціального забезпечення.
У сучасній науковій літературі тривають дискусії щодо суспільних відносин, які є предметом права соціального забезпечення. Відокремлення певної групи відносин в одну цілісність відбувається за певними ознаками, які притаманні тією чи іншою мірою усім відносинам. З огляду на концепцію соціальних ризиків і сучасні міжнародно-правові акти такою ознакою у контексті соціального забезпечення є соціальні ризики: досягнення пенсійного віку, інвалідність, тимчасова непрацездатність, смерть годувальника, безробіття, малозабезпеченість, виховання дітей, необхідність у медичній допомозі, лікуванні. Внаслідок виникнення будь-якого із цих соціальних ризиків особа втрачає або отримує в неповному обсязі певні блага: матеріального чи нематеріального характеру (заробіток, доходи, здоров’я, здатність до самообслуговування тощо), які самостійно вона відновити чи компенсувати, як правило, не спроможна.
Будь-який вид соціального забезпечення – це закріплена в нормах права форма забезпечення належного життєвого рівня громадян у випадках соціальних ризиків.
Саме соціальний ризик може бути основним системоутворюючим критерієм системи права соціального забезпечення загалом, тобто визначати коло якісно однорідних суспільних відносин, які регулюються нормами цієї галузі права. Однак, разом із тим, соціальний ризик є основним диференційним критерієм, згідно з яким відбувається поділ особливої частини права соціального забезпечення на окремі правові інститути.
Як відомо, наявність самостійного предмета правового регулювання свідчить про існування самостійної галузі права. При цьому правові норми, правові інститути та підгалузі як елементи системи галузі права є взаємопов’язаними.
Система права соціального забезпечення, вибудувана за відповідними критеріями, має відповідати таким вимогам:
1) давати повне й об’єктивне розуміння про право соціального забезпечення;
2) бути зручною базою для систематизації соціально-забезпечувального законодавства.
Першим таким критерієм вважається змістовна об’ємність правової норм, тобто її властивість впливати на певну групу відносин. За цим критерієм право соціального забезпечення поділяють на загальну та особливу частини. Якщо норма права стосується галузі загалом або регулює значну групу відносин, тоді таку норму відносять до загальної частини. Як правило, правові норми загальної частини не врегульовують конкретних відносин між суб’єктами. Однак вони виконують надзвичайно важливу функцію – створюють "обличчя" і відображають "дух" галузі. І тут перш за все потрібно згадати про норми, які відображають принципи і завдання правового регулювання, відповідно до яких розбудовується галузь права. Так, Концепція соціального забезпечення, затверджена постановою Верховної Ради України, визначає, що соціальне забезпечення охоплює тільки тих громадян, які працюють за наймом, членів їх сімей та непрацездатних осіб, а на громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, поширюються лише ті соціальні гарантії, у фінансуванні яких вони беруть участь. Крім цього, соціальне забезпечення різних соціально-демографічних груп населення диференціюється залежно від ступеня їх економічної самостійності, працездатності, можливостей підвищення рівня матеріального добробуту тощо.
Крім норм-принципів, до загальної частини входять норми права, які визначають права людини в галузі соціального забезпечення; норми права, які встановлюють систему соціальних нормативів; норми, що містять державні гарантії у сфері соціального забезпечення.
Важливою складовою загальної частини є правові норми, які визначають основні права людини в галузі соціального забезпечення. У Конституції України, поряд із іншими соціальними правами, громадянам України гарантується право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, право на охорону здоров’я, медичну допомогу. Правова фіксація вичерпного переліку соціальних ризиків є дуже важливою. Така необхідність викликана специфікою соціально-забезпечувальних відносин, в яких тісно переплітаються приватні і загальнодержавні інтереси, адже соціальне забезпечення виконує важливі політичні та соціальні функції в державі. Про змішаний приватно-публічний характер соціально-забезпечувальних відносин Уже не раз згадувалось у науковій літературі. Враховуючи певну конфліктність, необхідно детально визначити випадки, коли суспільство гарантує особі соціальне забезпечення. А умови, за яких особа має право вимагати такого забезпечення, регламентуються нормами права, які визначають організаційно-правові форми соціального забезпечення. Йдеться про правові норми, які в загальному вигляді регламентують способи, якими держава забезпечуватиме права людини в цій галузі: фінансування соціального забезпечення за рахунок соціального страхування та бюджетних коштів, диференціація соціального забезпечення залежно від трудової діяльності, потреб та інших факторів. Таким поєднанням забезпечується вирішення проблеми, в якій, з одного боку, визначається потреба особи внаслідок настання соціального ризику, а з іншого – який вид (чи види) соціального забезпечення і в якій організаційно-правовій формі має буде надано.
Особливу частину системи права соціального забезпечення складають норми, які визначають способи організації соціального забезпечення та умови надання окремих його видів. Ці норми можна групувати за різними критеріями. Найпростіше було б розмежувати правові норми, які регулюють матеріальні соціально-забезпечувальні відносини та процедурні. Однак такий поділ є доволі громіздким і не дає повного розуміння про право соціального забезпечення загалом. За організаційно-правовою формою соціального забезпечення розрізняють правові норми загальнообов’язкового державного соціального страхування і надання соціальної допомоги. За видом соціального забезпечення розрізняють правові норми, що визначають надання пенсій, допомог, послуг. На підставі соціального ризику як критерію класифікації правові норми поділяються на такі, що регулюють: надання соціального забезпечення у випадку настання пенсійного віку, безробіття, тимчасової непрацездатності, нещасного випадку на виробництві, малозабезпеченості і т.д. На жаль, жодний із цих критеріїв не забезпечує створення повної і зручної для використання структури особливої частини права соціального забезпечення. Тому, на нашу думку, при визначенні системи особливої частини доцільно скомбінувати всі ці та інші можливі критерії.
Можна виокремити такі елементи особливої частини права соціального забезпечення:
Коли дитина інвалід ...
Міжнародна конференція "Дитина-інвалід в Україні: сучасна ситуація та проблеми" за участю провідних фахівців у галузі соціальної роботи, спеціальної педагогіки, соціального захисту з України та Великої Британії, а також представників українських неурядових організацій, які опікуються проблемами дітей-інвалідів, відбулася в травні 1997 в Києві. Вона була організована Школою соціальної роботи Києво-Могилянської Академії за підтримкою проекту ТЕМПУС (що працює в межах програми TACIS).
"Довгий час проблеми дітей-інвалідів були вузькою прерогативою соціальних служб. До1991 року статистика фактично не велася. Після введення нового порядку призначення соціальних пенсій кількість зареєстрованих дітей-інвалідів різко зросла",- сказав під час відкриття конференції керівник правничого відділу НаУКМА Віктор Бондаренко. Він навів такі цифри: на 1 січня 1995 року в Україні налічувалося понад 135,4 тис дітей-інвалідів, або в середньому 120 з кожних 10 тисяч дітей. З 1992 до 1995 року вдвічі зросла кількість вроджених вад розвитку, з 8,2 до 16,7 на 10 тис. дітей. Перше місце серед причин інвалідності займають захворювання нервової системи та органів чуття (43%), друге - психічні розлади (24% у 1994 році), третє - вроджені вади розвитку (14%).
Важливою та кропіткою справою був і залишається соціальний захист дітей-інвалідів, особливо тих, котрі мають обмежену здатність до самообслуговування та виховуються вдома. У суспільстві поки що мало змінилися психологічні стереотипи у ставленні до інвалідів, так само мало змінилося ставлення до проблем інвалідів з боку фахівців. У нашій країні ідея рівних прав та надання рівних можливостей дитині-інвалідові ще не є загально визнаною, багато дітей позбавлені права на навчання, бракує сучасних підходів до питань соціального захисту та допомоги родинам, що виховують дитину-інваліда за умов мінімальної підтримки з боку держави.
На конференції розглянуті європейські моделі допомоги дитині-інвалідові: схеми тимчасового догляду, допомога у громаді, програми захисту прав, моделі, що сприяють інтеграції дітей-інвалідів у сіспільстві. Обговорено роль недержавних організацій у вирішенні проблем дітей-інвалідів, обговорено ідею деінституалізації.
Перед учасниками конференції виступили: керівник Школи соціальної роботи професор Володимир Полтавець, директор проекту "Темпус" професор Шуламіт Рамон (Кембрідж, Великобританія), директор Соціальної служби для молоді м.Києва Олександр Кузьменко, голова правління Благодійного товариства "Церебрал" Лія Ременик, доктор Джо Лукас, координатор проекту "Темпус" в Україні (Великобританія), та інші фахівці. Хоча, звичайно, рівень життя у Великобританії та в Україні суттєво відрізняється, проте, як зазначила доктор Джілл Брідж (Лондон, Великобританія), "діти-інваліди є в кожній країні, у них однакові проблеми, отож, є й однакові рішення".