ПЛАН 

Вступ 2

1. Сучасний стан  оренди земельних  ділянок та глибина  дослідження даного  питання 4

2. Історичні аспекти  правового регулювання  оренди земель  сільськогосподарського  призначення 8

3. Сучасне правове регулюванню оренди земель сільськогосподарського призначення в Україні 10

4.Особливості  використання землі 12

Висновки 15

Список  використаної літератури 18 
 

     Вступ

     У процесі проведення в Україні  земельної та аграрної реформ, основним завданням яких є становлення  селянина як справжнього господаря  на землі через структурну перебудову сільськогосподарського виробництва, створення ефективного багатоукладного  сільського господарства на основі різних форм власності на засоби виробництва та форм сільськогосподарського землевикористання, гостро постало питання про розвиток такої форми землевикористання як оренда. У соціалістичний період (з 1937 р. по 1988 р. ) оренда земель сільськогосподарського призначення на території держав колишнього СРСР була заборонена. Відродження її повноцінного змісту має в умовах переходу України до ринкової аграрної економіки винятково важливе практичне значення, що обумовлено, зокрема, загальною економічною та фінансовою кризою, коли нові аграрні суб’єкти: окремі селяни, селянські (фермерські) господарства, сільськогосподарські кооперативи, приватні сільськогосподарські підприємства, фактично не мають ще можливості придбати землі у власність у необхідних їм розмірах.

     Історичний  досвід розвитку оренди земель сільськогосподарського призначення в Україні та економічно розвинутих країнах Заходу свідчить про те, що саме оренда земель покликана зараз стати переважаючою формою землевикористання, яка може забезпечити реальний доступ до праці на цих землях фермерам та громадянам, які бажають вести приватне підсобне господарство. Вона може і повинна стати зв’язуючою ланкою між суб’єктом, який бажає працювати на землі, і власником земель, надаючи можливість їм на взаємовигідних умовах використовувати землі.

     Прийняття Конституції України створило нові правові засади розвитку різних форм землевикористання, зокрема, оренди земель. Так, орендні земельні відносини тісно пов’язані з відносинами земельної власності та з аграрною підприємницькою діяльністю. З огляду на це важливе вихідне значення для подальшої законодавчої регламентації оренди земель новим Земельним кодексом України має стаття 14 Конституції України, яка гарантує право власності на землі та правомірно оголошує їх “основним національним багатством”, а також стаття 42, яка містить конституційні норми щодо підприємництва.

     1. Сучасний стан  оренди земельних  ділянок та глибина дослідження даного питання

     Сучасний  етап розвитку орендних земельних відносин знаменує прийнятий Верховною Радою  України 6 жовтня 1998 року спеціальний Закон України “Про оренду землі”, який діє із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 8 вересня 1999 р.

     Орендні земельні відносини набрали зараз  значення окремого правового інституту  земельного права України. Прийняття  даного Закону сприяє відновленню в  Україні оренди земель, дає істотний поштовх до укладення договорів  оренди земельних ділянок. Це має  особливе значення за умов проведення земельної реформи та реорганізації  колективних сільськогосподарських  підприємств. Належить відзначити виникнення нових елементів земельних орендних відносин. Так, крім розвитку традиційної оренди земель сьогодні є потреба й у вдосконаленні правового регулювання оренди земельних паїв як різновиду оренди земель сільськогосподарського призначення.

     У земельно-правовій літературі України  поки що відсутні комплексні теоретичні розробки, монографічні дослідження правових проблем оренди земель сільськогосподарського призначення. В економічній та юридичній науці проводиться з’ясування її витоків, зокрема О.Бакуменком, А.Берлачем, І.Будзиловичем, В.Калініченком, С.Кісільовим, А.Юрченком та іншими вченими. Наукову цінність становлять також праці А.К.Азізяна, І.Великевича, І.І.Євтіхієва, В.І.Єзерського, С.Соснового, В.Фремеля та інших науковців, присвячені аналізу правових засад трудової оренди землі.

     Серед сучасних наукових досліджень, присвячених окремим аспектам оренди земель сільськогосподарського призначення, належить виділити праці В.І.Андрейцева, І.А.Дмитренка, П.Ф.Кулинича, В.В.Носика, О.О.Погрібного, В.І.Семчика, В.А.Сонюка, А.К.Соколової, Н.І.Титової, В.І.Федоровича, М.В.Шульги, В.В.Янчука, В.З.Янчука та інших науковців.

     Оренді  земель сільськогосподарського призначення  в аспекті фермерських відносин присвячена монографія О.О.Погрібного “Селянські господарства і оренда”, у якій показано правомірний генетичний зв’язок земельних відносин із орендними та фермерськими відносинами.

     Наукову цінність становить юридична література з проблем оренди земель сільськогосподарського призначення Російської Федерації. Окремі аспекти цієї теми плідно розвинуті такими вченими як: Г.С.Башмаков, Г.Ю.Бистров, О.Г.Голіченков, Ю.Г.Жаріков, О.О.Забєлишенський, І.О.Іконицька, Б.В.Кокотов, М.І.Краснов, Є.І.Павлова, В.В.Пєтров, О.А.Самончик, М.О.Сиродоєв, Г.В.Чубуков, Є.Ю.Чмихало та деякими іншими авторами.

     Необхідно відзначити істотний інтерес до цієї важливої проблеми вчених-економістів. Серед них належить особливо виділити праці таких вчених як: М.Агафонова, С.Біндмана, П.І.Гайдуцького, В.Я.Месель-Веселяка, Д.Сафіуліна, М.М.Федорова.

     Проте, це лише початок грунтовного наукового  вивчення проблем земельних орендних відносин. Вимагають досконалого  аналізу всі її складові. Особливої  актуальності правові аспекти оренди земель сільськогосподарського призначення  набирають у зв’язку з розробкою  нового Земельного кодексу України  та реалізацією Указу Президента України від 3 грудня 1999 р. “Про невідкладні  заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”, який є підставою поширення практики оренди земельних паїв. Все це обумовлює необхідність дослідження оренди земель сільськогосподарського призначення з урахуванням тих соціально-економічних змін, які сталися у суспільстві.

     2. Оренда земель як правова форма їх використання. Поняття оренди земель сільськогосподарського призначення, правові особливості

     Офіційне  визначення поняття оренди земель дає  Закон України “Про оренду землі” (ст.3). З нього випливають такі її юридичні ознаки, як: 1) це виключно договірна форма використання земель; 2) оренда земель оформляється договором оренди земельної ділянки; 3) зміст оренди земель становлять правомочності володіння і користування орендаря (без надання права розпоряджатися нею); 4) це користування та володіння є платним; 5) оренда передбачає передачу земельної ділянки обов’язково у строкове (тимчасове) користування; 6) об’єктом оренди за договором виступає певна земельна ділянка, яка може використовуватися орендарем для здійснення перш за все підприємницької діяльності, а також і для іншої діяльності (ведення особистого підсобного господарства тощо); 7) повна господарська самостійність орендаря.

     Аналіз  змісту Закону дає можливість виділити ще й інші, додаткові (які повинні увійти у офіційне визначення поняття) юридичні ознаки оренди земель, зокрема: а) це — окрема форма землевикористання; б) орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи України; в) орендар земель набуває право власності на одержану з орендованих земель сільськогосподарську продукцію і доходи; г) оренда не повинна змінювати цільове призначення земельної ділянки.

     На  основі наведених юридичних ознак  у дисертації запропоноване більш  повне, аніж у законі, визначення поняття  оренди земель, як окремої організаційно-правової договірної форми використання земельної  ділянки, яка передбачає передачу її власником-орендодавцем (державою, громадянином чи юридичною особою України) у тимчасове  строкове володіння та користування іншій особі-орендареві за плату для здійснення переважно підприємницької або іншої діяльності з привласненням останнім одержаної продукції і доходів.

     Вперше  на законодавчому рівні певні особливості оренди земель сільськогосподарського призначення виділені Законом України “Про оренду землі”, що є безумовно його позитивною рисою. Основні ознаки, які визначають оренду земель сільськогосподарського призначення, випливають із природних особливостей сільського господарства. До особливостей оренди земель сільськогосподарського призначення можна віднести: 1) орендодавцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути чітко визначені суб’єкти, які отримали земельні ділянки для визначених законодавством цілей (ст.48 Земельного кодексу України); 2) орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні відповідати певним вимогам, встановленим земельним законодавством України; 3) передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення у користування (зокрема, оренду) дозволено лише із збереженням їх цільового призначення — для сільськогосподарського використання; 4) спеціальний характер правомочностей суб’єктів даних земельних орендних відносин; 5) орендовані земельні ділянки сільськогосподарського призначення, за невеликим винятком, заборонено передавати в суборенду.

2. Історичні аспекти правового регулювання оренди земель сільськогосподарського призначення

     Перший  етап (1917-1921 рр.) характеризувався встановленням  на нормативному рівні заборони оренди земель (Декрет про землю 1917 р.);

     Для другого етапу (1922-1927 рр.) властиве нормативно-правове  закріплення права трудового  землекористування у Земельному кодексі УРСР 1922 р. Законодавство  цього періоду досить чітко регламентує  земельні орендні відносини, для  яких були характерні певні особливості, які пояснюються, по-перше, тим, що законодавством регламентувалася не звичайна оренда, а тимчасова переуступка прав на землі трудового користування, по-друге, тісний зв’язок земельних орендних відносин із трудовими. Законодавство про орендні земельні відносини виходило з принципу земельно-трудового характеру оренди;

     Третій  етап (1927-1937 рр.) характеризується змінами  в орендній політиці, які були спрямовані на поступове обмеження та наступну повну ліквідацію оренди земель сільськогосподарського призначення, що відображено у законодавстві  цього періоду (Постанова ЦВК  і РНК СРСР від 4 червня 1937 р. “Про заборону здачі в оренду земель сільськогосподарського призначення”);

     Протягом  періоду з 1937 р. по 1988 р. орендні земельні відносини у сільському господарстві не були врегульовані, так як земельне та цивільне законодавство того періоду відносило оренду земель до числа заборонених угод;

       Наступний етап (1988-1990 рр ) відбувається запровадження оренди земель сільськогосподарського призначення у двох її формах — внутрішньогосподарська і міжгосподарська, згідно Закону СРСР від 26 травня 1988р. “Про кооперацію” та Указу Президії Верховної Ради СРСР від 7 квітня 1989 р. “Про оренду і орендні відносини в СРСР”;

     Розвиток  земельних орендних земельних відносин на наступному етапі обумовлений  прийняттям Закону України “Про власність”, “Про форми власності на землю”, нової редакції Земельного кодексу України, якими передбачається запровадження трьох форм власності на землю та проголошується рівноправність різних організаційно-правових форм господарювання незалежно від форм власності. У цей період орендодавцями земель сільськогосподарського призначення виступають власники земель або уповноважені ними органи, що відображено у Земельному кодексі України. На цьому етапі відбувається прийняття Закону України “Про оренду землі”, згідно з яким орендні земельні відносини набрали значення окремого комплексного правового інституту земельного права України.

3. Сучасне правове регулюванню оренди земель сільськогосподарського призначення в Україні