Адміністративно-правове регулювання в галузі фінансів

У відповідності до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Центральним банком України  є Національний банк України. Основною функцією цього органу є забезпечення стабільності грошової одиниці. Національний банк України надає дозвіл на створення комерційних банків шляхом їх реєстрації.

Національний банк України  здійснює також контрольні функції  щодо комерційних банків за додержанням  ними законодавства України та власних  директив Нацбанку України. Він видає  комерційним банкам розпорядження, які є обов'язковими для виконання.

У визначених законом  випадках Нацбанк має право: 
ставити перед засновниками комерційного банку питання про проведення заходів щодо фінансового оздоровлення такого банку, його реорганізації чи припинення діяльності;підвищувати норми обов'язкових резервів; призначати тимчасову адміністрацію з управління банком на період фінансового оздоровлення; стягувати грошові штрафи [8].

Державна пробірна служба України діє відповідно до Положення про Державну пробірну службу України від 13 квітня 2011 року N 461/2011 р.

Пробірна служба України відповідно до покладених на неї завдань:

1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення, готує проекти законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та в установленому порядку вносить їх на розгляд Міністра;

2) здійснює державний пробірний контроль за якістю дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння (далі - дорогоцінне каміння), виробів з них та матеріалів, що їх містять, проводить у межах своїх повноважень перевірки додержання вимог законодавства при виконанні операцій, здійсненні обігу та обліку зазначених цінностей;

3) проводить у межах своїх повноважень перевірки додержання суб'єктами господарювання, іншими установами та організаціями ліцензійних умов провадження господарської діяльності зі збирання, первинної обробки відходів і брухту дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;

4) проводить в установленому законодавством порядку перевірки суб'єктів господарювання, які здійснюють операції з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, виробами з них та матеріалами, що містять дорогоцінні метали, а також скуповують, приймають у заставу і на комісію ювелірні та побутові вироби з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, здійснюють торгівлю ними або надають посередницькі послуги в торгівлі, зберігають та експонують різноманітні предмети, що містять зазначені цінності, збирають і переробляють відходи та брухт дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;

5) здійснює контроль за виконанням вимог щодо одержання, використання, обліку та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння у військових частинах, підрозділах, установах та організаціях Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, а також в установах і організаціях, що належать до сфери інших центральних органів виконавчої влади, у разі якщо вони здійснюють операції з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням;

6) вимагає у межах своїх повноважень від суб'єктів господарювання та інших установ і організацій усунення виявлених перевірками порушень, надає приписи або розпорядження щодо усунення виявлених під час перевірки порушень законодавства України;

7) застосовує штрафні  санкції відповідно до законодавства  України у межах своєї компетенції; 

8) здійснює провадження  у справах про адміністративні  правопорушення у випадках, передбачених законодавством;

9) видає ліцензії на провадження господарської діяльності зі збирання, первинної обробки відходів і брухту дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, видає копії ліцензій, переоформлює ліцензії, видає дублікати ліцензій та анулює їх;

10) веде реєстр суб'єктів господарювання, які здійснюють операції з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням;

11) подає на погодження Міністру перелік суб'єктів господарювання, що виготовляють ювелірні та побутові вироби з дорогоцінних металів, мають право за наявності акредитованої в установленому порядку лабораторії на клеймування виробів власного виробництва державним пробірним клеймом;

12) проводить щорічну реєстрацію відбитка іменника - спеціального знака, який засвідчує виготовлювача ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів;

13) забезпечує розроблення  технічної документації на державні  пробірні клейма, здійснює контроль  за виготовленням та використанням  зазначених клейм; 

14) здійснює випробування, контрольні та арбітражні аналізи матеріалів, що містять дорогоцінні метали, ювелірних та побутових виробів, що містять дорогоцінні метали, за заявками суб'єктів господарювання, фізичних осіб та зверненнями правоохоронних органів;

15) забезпечує здійснення клеймування ювелірних та побутових виробів, виготовлених з дорогоцінних металів, за заявками юридичних та фізичних осіб;

16) забезпечує здійснення  обов'язкового клеймування всіх  увезених на територію України  юридичними та фізичними особами  ювелірних та побутових виробів, виготовлених із дорогоцінних металів, з метою їх реалізації (крім увезених для власних потреб);

17) проводить експертизи дорогоцінних металів, виробів із них, вставок дорогоцінного каміння, музейних предметів, які містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, відбитків пробірних клейм та оцінку дорогоцінних металів, виробів із них, вставок дорогоцінного каміння;

18) здійснює контроль якості вимірювань у лабораторіях суб'єктів господарювання всіх форм власності, які здійснюють операції з дорогоцінними металами, проводить та бере участь у метрологічній атестації цих лабораторій;

19) проводить підготовку  та (або) підвищення кваліфікації  фахівців з питань пробірного  контролю;

20) організовує наукову,  науково-технічну, інвестиційну, інформаційну, видавничу діяльність, сприяє створенню і впровадженню сучасних інформаційних технологій та комп'ютерних мереж у сфері державного пробірного контролю;

21) забезпечує у межах своїх повноважень співробітництво з Міжнародною асоціацією пробірних служб і Постійним комітетом Міжнародної конвенції з контролю та клеймування виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, а також з іншими міжнародними організаціями у сфері пробірного контролю;

22) утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи та організації, затверджує їх положення (статути), в установленому порядку призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників, формує кадровий резерв на посади керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Пробірної служби України;

23) виконує у межах  повноважень інші функції з  управління об'єктами державної  власності, що належать до сфери  її управління;

24) забезпечує постачання  до Державного фонду дорогоцінних  металів і дорогоцінного каміння  конфіскованих згідно з чинним законодавством, зданих як скарб, одержаних за правом успадкування чи дарування дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;

25) надає платні послуги  згідно з переліком, установленим  Кабінетом Міністрів України  (із зарахуванням одержуваних коштів до державного бюджету);

26) здійснює реалізацію державної політики щодо формування та використання Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України, виходячи з необхідності забезпечення поточних і перспективних потреб;

27) розглядає в установленому законодавством порядку звернення громадян з питань, що належать до її повноважень;

28) співпрацює з інститутами  громадянського суспільства, забезпечує  участь громадськості в реалізації  державної політики у сфері  державного пробірного контролю;

29) інформує громадськість  про реалізацію державної політики  у сфері державного пробірного  контролю;

30) формує державне  замовлення на підготовку фахівців  у сфері державного пробірного контролю;

31) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на неї Президентом України [4].

 

2.3. Методи адміністративно-правового  регулювання в галузі фінансів

 

Під методом слід розуміти способи, прийоми, засоби, які використовуються для досягнення поставленої мети і становлять зміст цієї діяльності.

Особливості методів  державного управління в цілому полягають у такому:

По-перше, вони реалізуються в процесі державного управління.

По-друге, вони виражають  керівний (упорядковуючий) вплив суб'єктів  управління на об'єкти управління. Становлять зміст цього впливу і завжди мають своїм адресатом конкретний об'єкт (індивідуальний чи колективний).

По-третє, в методах  державного управління завжди міститься  керівна воля держави. Вони і є  державно-владні приписи органів  управління. В них виражаються повноваження юридичне владного характеру, що належать цим органам.

По-четверте, вони використовуються суб'єктами державного управління як засіб  реалізації закріпленої за ними компетенції. Це означає, що юридична сила методів  завжди знаходиться в межах повноважень того органу, який їх використовує.

По-п'яте, методи, як і  будь-який зміст, мають свою форму, своє зовнішнє вираження. Для методів  державного управління засобом зовнішнього  вираження є форми державного управління.

Отже, за головними характеристиками метод управління є засобом цілеспрямованого керуючого впливу. Дана обставина зближує його з методом правового регулювання суспільних відносин. Проте, цілком очевидно, що це різні правові явища. Відмінності між ними такі:

• метод правового  регулювання містить у собі веління законодавчої влади. Єдине джерело закладеної в ньому юридичної сили — норми законів; воно рівнозначно поширюється на всіх учасників суспільних відносин, у тому числі й на органи державного управління вищих рівнів;

• метод державного управління містить у собі веління виконавчої влади, джерело його юридичної сили — підзаконна діяльність органів державного управління. Юридична сила і сфера дії методів управління прямо залежать від того органу, який їх застосовує. Так, методи управління, що застосовуються місцевими державними адміністраціями, не поширюються на Кабінет Міністрів і поступаються за своєю юридичною силою методам, які застосовує Кабінет Міністрів;

• метод правового  регулювання виражається в нормативах, бо правове регулювання завжди нормативне;

• методи державного управління в найтиповішому варіанті індивідуалізовані, тобто часто містяться в ненормативних (індивідуальних) правових актах;

• метод правового  регулювання — функція адміністративного  права;

• метод управління —  функція суб'єкта адміністративного права, причому не кожного, а тільки того, який одночасно є й суб'єктом державного управління.

Проблема методів державного управління нині надзвичайно актуальна. Багато в чому це пов'язано з активними  спробами прискорити перехід до цивілізованих відносин ринкового типу й тими змінами, які у зв'язку із цим відбуваються в механізмі державного управління. Серйозні зміни спостерігаються в організаційно-правовому статусі як суб'єктів, так і об'єктів управління, а також у зв'язках між ними. Значне послаблення, а в багатьох випадках й усунення прямої залежності між підприємствами й міністерствами, зміщення центру ваги в бік господарських структур нового типу (концерни, корпорації), підвищення значущості регіональних управлінських структур цілком слушно поставило питання про межі використання в управлінській роботі односторонніх юридично-владних приписів і ролі загальнорегулюючих засобів впливу на економіку та інші галузі життя суспільства [14].

 Адміністративні методи-це  засоби впливу діяльність підприємств, установ . організацій, посадових осіб і громадян з боку органів управління шляхом прямого встановлення їх обов’язків. Шляхом наказу. Що спирається на владні повноваження і стан підпорядкування. Це односторонній вибір органом управління способу вирішення завдання чи конкретного варіанта об’єкта управління.

 При використанні  адміністративних методів орган  управління прямо приписує керованому, що він повинен робити [15].

Адміністративні методи ДРЕ — це інструменти прямого  впливу держави на діяльність суб'єктів ринку. їхні ознаки: прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через встановлення їхніх обов'язків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень); безальтернативний вибір способів розв'язування завдань, варіанта поведінки; обов'язковість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність суб'єк-тів господарювання за ухилення від виконання наказів.

Адміністративні методи випливають із необхідності регулювати деякі види економічної діяльності для захисту інтересів громадян, суспільства в цілому, природного середовища.