Адміністративно-правове регулювання в галузі фінансів

РЕФЕРАТ

 

Тема: «Адміністративно-правове  регулювання в галузі фінансів» містить 50 сторінок, 24 джерела.

Об’єктом є суспільні відносини в галузі фінансів.

Предметом дослідження є проблеми адміністративно-правове регулювання в галузі фінансів.

Мета курсової роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу адміністративно-првового регулювання в галузі фінансів визначити сутність, принципи, методи, узагальнити практику їх застосування, а також виробити пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення адміністративно-правового регулювання у цій сфері.

Завдачі:

– окреслити коло суспільних відносин в галузі фінансів, що становлять об’єкт адміністративно-правового регулювання;

– визначити коло субєктів  в галузі фінансів та охарактеризувати їх;

– сформулювати принципи адміністративно-правового регулювання в галузі фінансів і визначити їх особливості;

– сформулювати рекомендації щодо змін і доповнень до чинного законодавства, спрямованих на вдосконалення  адміністративно-правового регулювання в галузі фінансів.

Методи дослідження: формально-логічний – при здійсненні аналізу теоретичних положень адміністративного права; логіко-семантичний – при визначенні та розмежування понять та метод документального аналізу.

 

 

Ключові слова: АДМІНІСТРАТИВНЕ  ЗАКОНОДАВСТВО, АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ, ФІНАНСИ, ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ.

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………..4

РОЗДІЛ 1. ФІНАНСИ І ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ…………………...…7

РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ГАЛУЗІ ФІНАНСІВ……….……………………………..17

2.1. Принципи, цілі адміністративно-правового регулювання…….…………18

2.2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання……...……………….21

2.3. Методи адміністративно-правового регулювання в галузі фінансів….....32

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ В ГАЛУЗІ ФІНАНСІВ………….37

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….………..45

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….………48

 

 

ВСТУП

 

В Україні відбуваються глибокі економічні зміни, зумовлені  поверненням держави в русло  спільних соціально-економічних процесів світового розвитку, створенням сучасного ринкового господарства. Ринкова економіка в усьому розмаїтті відомих світовій практиці моделей є соціально орієнтованим господарством, що підлягає державному регулюванню.

Як відомо, потреба  фінансів робить абсолютно необхідною діяльність щодо управління ними і, відповідно, фінансова діяльність держави є її діяльністю щодо формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих грошових фондів із метою здійснення функцій держави, завдань соціально-економічного характеру, управління, обороноздатності, діяльності державних органів. Зміст фінансової діяльності є виявом усіх функцій держави, оскільки реалізація будь-якої державної функції вимагає відповідного фінансового забезпечення.

Адміністративно-правові засоби в комплексі є одним з ефективних структурних елементів охоронної діяльності державних органів, спрямованої на формування і розвиток суспільних відносин у різноманітних галузях, у тому числі і в галузі фінансів.

Дослідження науковців  були спрямовані на вивчення проблем правового регулювання та практики застосування адміністративно-правових засобів, як правило, адміністративно-примусових (В. Б. Авер’янов, Д. М. Бахрах, І. П. Голосніченко, Є. В. Додін, М. І .Єропкін, Л. В. Коваль, Т. О. Коломоєць, М. П. Кучерявенко, В. К. Шкарупа тощо), в тому числі в діяльності окремих державних органів: міліції (О. М. Бандурка, О. Є. Безсмертний, А. П. Клюшніченко, А. Т. Комзюк та інші), органів державної податкової служби в Україні (А. В. Головач, Т. О. Мацелик), державної прикордонної служби України (В. В. Половніков) або особливостей застосування вказаних засобів у певній галузі суспільних відносин (О. В. Баклан, Ю. А. Кінаш, О. А. Куций, Є. Б. Ольховський, О. Ю. Салманова), а також проблем адміністративної відповідальності та порядку її реалізації (Ю. П. Битяк, А. С. Васильєв, І. О. Галаган, О. Т. Зима, В. К. Колпаков, О. С. Літошенко, Д. М. Лук’янець, О. Є. Луньов, А. Ф. Мота, Ю. С. Рябов, О. М. Якуба тощо). Праці зазначених учених покладені в основу формування підходу щодо вивчення проблем правового регулювання та застосування адміністративно-правових засобів протидії правопорушенням в галузі фінансів, однак адміністративно-правовим засобам, що застосовуються з метою протидії правопорушенням в галузі фінансів, не приділялося достатньої уваги.

Мета курсової роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу адміністративно-првового регулювання в галузі фінансів визначити сутність, принципи, методи, узагальнити практику їх застосування, а також виробити пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення адміністративно-правового регулювання у цій сфері.

Зазначена мета дослідження  зумовлює постановку та вирішення наступних  завдань:

– окреслити коло суспільних відносин в галузі фінансів, що становлять об’єкт адміністративно-правового регулювання;

– визначити коло субєктів в галузі фінансів та охарактеризувати їх;

– сформулювати принципи адміністративно-правового регулювання в галузі фінансів і визначити їх особливості;

– сформулювати рекомендації щодо змін і доповнень до чинного законодавства, спрямованих на вдосконалення адміністративно-правового регулювання в галузі фінансів.

Об’єктом  дослідження є суспільні відносини в галузі фінансів.

Предмет дослідження є проблеми адміністративно-правове регулювання в галузі фінансів.

Методи дослідження. Методологічною основою курсової роботи є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. Компаративний, статистичний методи та метод документального аналізу використовувались для формування напрямків удосконалення адміністративно-правового регулювання в галузі фінансів.

Нормативну базу роботи становлять Конституція України, чинне  адміністративне та фінансове законодавство, нормативно-правові акти інших галузей права, окремі норми, які регулюють діяльність щодо протидії правопорушенням в галузі фінансів. Використано також низку проектів законодавчих актів, зокрема проекти Кодексу України про адміністративні проступки та Податкового кодексу України.

 

РОЗДІЛ 1

ФІНАНСИ І ФІНАНСОВА  ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

 

Громадянське суспільство  не може успішно функціонувати та розвиватись без держави. Держава, в свою чергу, як організація публічної влади, неминучою умовою реалізації притаманних їй завдань і функцій передбачає наявність державних фінансів. Державні фінанси — це цілісна система суспільних відносин, пов’язаних з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань і функцій держави, а також забезпечення умов розширеного відтворення. Тобто фінансова діяльність держави зумовлена об’єктивною необхідністю і є процесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують практичне виконання функцій державою [24].

Термін «фінанси» етимологічно походить від латинського кореня «finis», тобто «кінець». Від латинського «financia» - доход, платіж утворився аналогічний за значенням вираз «finanse» (французькою) [19].

На різних етапах розвитку людської цивілізації зміст фінансової діяльності держави не був однаковим. У рабовласницькому та феодальному  суспільствах фінансові потреби  держави задовольнялись переважно шляхом встановлення різноманітних натуральних повинностей і зборів. Основними видатками докапіталістичних держав були видатки на утримання монарха та його оточення, державного апарату, будівництво громадських споруд — доріг, портів, храмів, зрошувальних систем тощо, а також видатки на ведення війн. Причому витрати на ведення війн, як правило, перевищували за своїм обсягом всі інші видатки держави, разом взяті. Головними доходами держави в цих суспільствах були: надходження від доменів (державного майна) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами — сіллю, прянощами тощо), воєнні трофеї, данина з поневолених народів, періодичні натуральні і грошові збори всередині країни, повинності, мито, позики.

Із занепадом феодалізму та поступовим утвердженням в його надрах капіталістичного способу виробництва  все більшого значення стали набувати чисто грошові доходи і видатки  держави, а питома вага натуральних  зборів і повинностей скорочувалась. Також в історичних рамках феодалізму на межі ХУІ-ХУІІ століть сталася ще одна епохальна подія у розвитку фінансів — повністю відділилася від власності монарха і стала самостійною державна казна. Саме тоді з’явилися власне кредит, а дещо пізніше — державний бюджет.

Державні фінанси зіграли  роль потужного важеля первісного нагромадження  капіталу, що мало місце головним чином  у ХУІ-ХУІП століттях. З їх допомогою  з колоніальних країн у метрополії перекачувались величезні багатства, які потім перетворювались у  капітал. Державні податки і позики все частіше стали застосовуватись у виробничих інтересах для створення і розвитку перших капіталістичних підприємств. Важлива роль у нарощуванні первісних капіталів належала системі протекціонізму, яка давала можливість першим вітчизняним капіталістам встановлювати на товари і послуги, що вони виробляли чи надавали, особливо високі ціни, одержувати надприбутки, спрямовувати їх переважно на розширене відтворення.

В капіталістичній державі, коли товарно-грошові відносини  набули всеосяжного характеру, фінанси стали виражати економічні відносини по утворенню, розподілу і використанню фондів грошових коштів в процесі розподілу і перерозподілу національного доходу. Основні засоби капіталістичних держав зосереджувались у державному бюджеті.

Для державних фінансів капіталістичних країн XIX століття було характерним дуже швидке зростання  видатків, постійне перевищення їх над доходами казни, що зумовлювалось  насамперед мілітаризацією економіки. Ще більше посилилась ця тенденція  на рубежі ХІХ-ХХ століть, коли майже у всіх капіталістичних країнах видатки держав на воєнні потреби значно перевищили половину їх прибутків. Крупні, кошти витрачалися також на утримання державного апарату — парламенту, міністерств і відомств, поліції, тюрем і т.д. Видатки на соціальні потреби — освіту, охорону здоров’я, страхування — були мізерними. Основним джерелом доходів держави були податки, переважно непрямі на, охорону приватної власності, свободу підприємництва і правопорядок, але й безпосередньо брала участь в процесі виробництва, розподілу і використання суспільного продукту. В умовах державного монополістичного капіталізму, особливо після другої світової війни, в структурі державних видатків сталися нові глибокі зміни, їх сутність полягає в тому, що, не дивлячись на дальше швидке зростання видатків в абсолютних величинах на мілітаризацію (особливо в США), питома вага їх в порівнянні з аналогічними видатками на початку XX століття значно скоротилась і водночас істотно збільшилась питома вага та абсолютні розміри видатків на соціальні цілі — освіту, охорону здоров’я, соціальне забезпечення. Демократизація суспільного життя в умовах розвинутої ринкової економіки привела до того, що в ряді країн Заходу державні видатки на соціальні цілі стали одними з головних. На цій підставі навіть з’явились поняття “шведський соціалізм”, “канадський соціалізм” і т.п. Значного поширення набули видатки по втручанню держави в економіку, зокрема у декілька разів збільшилися державні капітальні вкладення в електроенергетику, вугільну, газову та інші базові галузі промисловості, на підтримку сільського господарства — однієї з найбільш опікуваних галузей економіки. В найрозвинутіших капіталістичних країнах за рахунок державних коштів була створена атомна промисловість. Нині на Заході істотно зросла питома вага державного сектору економіки. Прагнучи збільшити зайнятість населення і скоротити безробіття, уряди видають підприємцям, які розширюють виробництво, субсидії для капіталовкладень. Різко зросли державні видатки на науково-технічний прогрес і в розвинутих країнах Заходу досягають нині до п’ятдесяти-сімдесяти відсотків усіх видатків на дані цілі. Держава стала активно допомагати монополіям власної країни в гострій конкурентній боротьбі на світовому ринку, надаючи фірмам, що експортують продукцію, найрізноманітніші пільги. Видатки по регулюванню процесу розширеного відтворювання у багатьох країнах до-сягли в наш час двадцяти і більше відсотків загальної суми видатків державного бюджету. З’явились якісно нові державні видатки на охорону довкілля, подолання економічної відсталості окремих районів, надання субсидій і кредитів країнам, що розвиваються.

Втручання держави в  процес розширеного відтворення  і сферу соціальних відносин в  новітній час перейшло державні кордони. Так, країни Європейського Співтовариства створили міждержавні фонди грошових коштів, що використовуються для фінансування сільського господарства, подолання структурного безробіття, перепідготовки і передислокації робочої сили, подолання істотних диспропорцій у розвитку окремих регіонів цих країн.

Таким чином, в умовах соціальне орієнтованої економіки  різко розширилась сфера фінансових відносин, у яких бере участь держава, поле фінансової діяльності держави  в цілому. Значного розвитку набули регіональні і місцеві фінанси, позабюджетні спеціальні урядові фонди, фінанси державних підприємств. Проте, не дивлячись на це, фінансових ресурсів, що акумулюються з їх допомогою, не вистачає на покриття все зростаючих видатків держави. Бюджети капіталістичних країн характеризуються крупними хронічними дефіцитами, зростанням державних позик, збільшенням державного боргу [24].

У фінансах можна відшукати  ключ до розуміння багатьох історичних явищ. Вивчаючи фінанси, аналізуючи їх, можна зрозуміти, чому процвітали одні нації і що призвело до загибелі цілих імперій, чому при одних урядах і парламентах у державі спостерігається розвиток економіки, а при інших - стагнація в економіці і соціально-економічна нестабільність у суспільстві.

 

Так, основним фактором розвитку фінансів була і залишається потреба в коштах, пов’язана із розвитком держави, вдосконаленням її функцій [19].

Зміст фінансової діяльності є виявом усіх функцій держави, оскільки реалізація будь-якої державної функції  вимагає відповідного фінансового  забезпечення. Залежно від змісту і характеру державних функцій така діяльність здійснюється як: 1) реалізація державної влади; 2) виконавчо-розпорядницька діяльність — реалізація державного управління.

Фінансова діяльність, будучи необхідним складником механізму соціального  управління, забезпечує спрямування фінансових ресурсів у відповідні галузі економіки, управління, соціальну сферу, а відтак їй характерні певні особливості:

1) на відміну від  однорідних сфер державної діяльності, вона має міжгалузевий, загальний  характер, оскільки забезпечення фінансовими ресурсами спрямоване на всі галузі та сфери державного управління, галузь контролю;

2) її реалізують як  державні органи, так і органи  місцевого самоврядування (у деяких  випадках її реалізують спільно);

3) вона поєднує як  безпосереднє управління з використанням імперативних методів (щодо державних підприємств тощо), так і непряме, рекомендаційне управління (щодо грошових ресурсів недержавних юридичних та фізичних осіб);