Звітність підприємства і її аналіз

– керування оборотними коштами, кредиторською і дебіторською заборгованістю;

– керування витратами, включаючи вибір амортизаційної політики.

Значення аналізу фінансово-економічного стану підприємства важко переоцінити, оскільки саме він є тією базою, на якій будується розробка фінансової політики підприємства. Аналіз спирається на показники квартальної і річної бухгалтерської звітності. Попередній аналіз здійснюється перед складанням бухгалтерської і фінансової звітності, коли ще мається можливість змінити ряд статей балансу, а також для складання пояснювальної записки до річного звіту. На основі даних підсумкового аналізу фінансово-економічного стану здійснюється вироблення майже всіх напрямків фінансової політики підприємства, і від того, наскільки якісно він проведений, залежить ефективність прийнятих управлінських рішень. Розробка облікової політики як системи методів і прийомів ведення бухгалтерського обліку обов'язкового для всіх підприємств відповідно до Положення бухгалтерського обліку «Облікова політика підприємства».

У зв'язку з цим доцільно на підставі проведеного аналізу фінансово-економічного стану прорахувати варіанти тих або інших положень облікової політики, оскільки від прийнятих у цій частині рішень прямо залежить кількість і суми податків, що перелічуються, у бюджет і позабюджетні фонди, структури балансу, значення ряду ключових фінансово-економічних показників.

При визначенні облікової політики у підприємства існує вибір, що стосується, головним чином, методів списання сировини і матеріалів виробництва, варіантів списання малоцінних предметів, методів оцінки незавершеного виробництва, можливості застосування прискореної амортизації, варіанти формування ремонтних і страхових фондів і т. д.

Найбільший ефект оптимізації облікової політики дає на етапі маркетингових досліджень конкретних видів продукції, планування нових виробництв і ділянок, технологічних схем і створення нових структур.

З метою вироблення кредитної політики підприємства рекомендується провести аналіз структури пасиву балансу і рівень співвідношення власних і позикових засобів.

На підставі цих даних підприємство вирішує питання про достатність власних оборотних коштів або про їхній недолік. В останньому випадку приймається рішення про залучення позикових засобів, прораховується ефективність різних варіантів.

В окремих випадках підприємству доцільно брати кредити і при достатності власних засобів, тому що рентабельність власного капіталу підвищується в результаті того, що ефект вкладення засобів може бути значно вище, ніж процентна ставка.

Приймаючи рішення про залучення позикових засобів, підприємству доцільно скласти план їхнього повернення, розрахувати за період кредиту процентну ставку і визначити суми відсотків по даному кредитному договорі, а також джерела їхньої виплати з урахуванням порядку й умов оподаткування прибутку. Варто також враховувати порядок оподатковування курсових різниць у тому випадку, якщо кредит узятий у валюті.

Фінансовим службам рекомендується враховувати всі можливі висновки і витрати по залученню фінансових ресурсів як через систему кредитування, так і через інструменти ринку цінних паперів, а також розробити схему забезпечення їхнього погашення з обліком усіх можливих джерел одержання підприємством засобів.

Керування оборотними коштами (грошовими), дебіторською заборгованістю, кредиторською заборгованістю, нарахуваннями і іншими засобами короткострокового фінансування (крім виробничих запасів), а також рішення питань по цих проблемах вимагає значної кількості часу, і на цьому напрямку найбільше яскраво виявляється основна проблема керування фінансами: вибір між рентабельністю й імовірністю неплатоспроможності (вартість активів підприємства стає менше його кредиторської заборгованості).

У результаті аналізу оборотності дебіторської і кредиторської заборгованості з обліком їхніх нормативних значень рекомендується провести наступні заходи:

– ухвалення рішення про заміну негрошових форм розрахунків;

– розгляд можливості реструктуризації заборгованості по платежах у бюджет і позабюджетні фонди.

З метою керування витратами і вибору амортизаційної політики рекомендується використовувати дані фінансово-економічного аналізу, що дають первісне представлення про рівень витрат підприємства, а також рівня рентабельності. При розробці облікової політики підприємства рекомендується вибрати такі методи калькулювання собівартості, що забезпечують найбільш наочне представлення про структуру витрат виробництва, рівні постійних і перемінних витрат, частки комерційних витрат.

Економічним службам необхідно періодично проводити аналіз структури витрат виробництва, роблячи порівняння з різного роду базовими даними і вивчаючи природу відхилень від них.

При розробці облікової політики службам, що здійснюють планування діяльності підприємства, разом з бухгалтерією варто правильно вибрати базу для розподілу непрямих витрат між об'єктами калькулювання або вибрати метод віднесення непрямих витрат на собівартість реалізованої продукції.

З метою створення передумов для ефективної аналітичної роботи і підвищення якості прийнятих фінансово-економічних рішень чітко визначити й організувати роздільний управлінський облік витрат по групах:

– перемінні витрати; (витрати на закупівлю товарів, транспортні витрати).

– постійні витрати; (амортизаційні відрахування, відсотки за кредит, оренда).

– змішані витрати; (поточний ремонт устаткування, поштові і телеграфні витрати, витрати на навчання персоналу).

Велику роль при формуванні фінансової політики підприємства грає вибір амортизаційної політики. Крім того, сума амортизації впливає і на оподатковуваний прибуток підприємства.

Інформаційною базою для розрахунків по визначенню вищезгаданих груп витрат і розробці фінансової політики є бухгалтерські відомості по обліку витрат, журнали-ордера, звіти структурних підрозділів.

Підприємство в умовах високої інфляції й існуючої податкової політики держави може мати різні інтереси в питаннях формування і використання прибутку, виплати дивідендів, регулювання витрат виробництва, збільшення майна й обсягів продажів (виторгу від реалізації). Однак усі ці аспекти діяльності підприємства, відбиті у фінансовому, податковому й управлінському типах обліку, і від того, наскільки якісно вони проведені, залежить ефективність прийнятих управлінських рішень

3. Теоретико-методичні та практичні аспекти аналізу фінансової звітності ПП«СРБП Черкасиліфт»

3.1 Методика аналізу фінансової звітності.

Теоретичним завданням фінансового аналізу є побудова цілісної, логічної та практично доцільної методики аналітичних досліджень і  формалізованих розрахункових алгоритмів її використання. Базою фінансового аналізу служать балансові моделі та інші форми фінансової звітності. Адже метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.

Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо придбання, продажу та володіння цінними паперами, участі в капіталі підприємства, оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання, визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу. Вона складається з:

      балансу;

      звіту про фінансові результати;

      звіту про рух грошових коштів;

      звіту про власний капітал.

Положенням бухгалтерського обліку (ПБО) “Загальні вимоги до фінансової звітності” визначаються мета, склад та принципи підготовки до фінансової звітності, а також вимоги щодо розкриття інформації у фінансовій звітності. Під розкриттям мається на увазі надання інформації, яка є суттєвою для користувачів фінансової звітності. Користувачами звітності є фізичні та юридичні особи, що потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень. А суттєвою інформацією вважається інформація, відсутність якої може вплинути на рішення користувачів фінансової звітності. Суттєвість інформації визначається відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та керівництвом підприємства.

“Баланс” – звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання та власний капітал. Цим стандартом визначається зміст і форма Балансу та загальні вимоги до розкриття його статей, тобто елементів фінансового звіту, які відповідають встановленим критеріям. Дається загальний опис змісту окремих статей балансу та додається сама форма балансу. Баланс складається на кінець останнього дня звітного періоду. Проміжна (місячна, квартальна) звітність, яка охоплює певний період, складається наростаючим підсумком з початку звітного року.

"Звіт про фінансові результати" – це звіт про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємств. Останні розглядаються з точки зору того, наслідком якої діяльності вони є. У цьому зв'язку виділяють:

– звичайну діяльність, яка складається з будь-якої основної діяльності підприємства, а також операцій, що її забезпечують або виникають унаслідок її проведення; при цьому основна діяльність класифікується як операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції, що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу;

– нетрадиційні операції, які відрізняються від звичайної діяльності підприємства, та не очікується, що вони повторюватимуться періодично або у кожному наступному звітному періоді. У Звіті про фінансові результати мають бути відображені доходи від участі в капіталі. Облік інвестицій може вестись за методом участі у капіталі, згідно з яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі об'єкта інвестування.

"3віт про рух грошових коштів" відображає надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів у результаті діяльності підприємства за звітний період. До грошових коштів належать готівка, кошти на рахунках у банках та депозити до запитання. Негрошовими операціями вважаються такі, які не потребують використання грошових коштів та їх еквівалентів. Інформація у Звіті про рух грошових коштів подається в розрізі операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Якщо рух грошових коштів в результаті однієї операції включає суми, які належать до різних видів діяльності, то ці суми слід наводити окремо у складі відповідних видів діяльності. Внутрішні зміни у складі грошових коштів до Звіту не включаються. Негрошові операції (отримання активів шляхом фінансової оренди, бартерні операції, придбання активів шляхом емісії акцій тощо) не включаються до Звіту.

"Звіт про власний капітал" відображає зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду, а саме залишок на початок року, різні види корегувань (внаслідок змін облікової політики, виправлення помилок та ін.), переоцінки активів, чистого прибутку (збитку) за звітний період, напрямків розподілу прибутку, внесків учасників, операцій, пов'язаних з вилученням капіталу (викуп акцій, їх перепродаж, анулювання), зменшення номінальної вартості акцій, інші зміни у власному капіталі (списання невідшкодованих збитків, безкоштовно отримані активи), залишок власного капіталу на кінець року.

Важливою складовою звітності є Примітки до фінансової звітності, у яких має відображатись призначення та умови використання кожного елемента власного капіталу (крім статутного фонду).

Фінансовий аналіз є важливим і одночасно одним з найскладніших блоків при реструктуризації підприємств. У свою чергу, процес діагностики стану підприємства поділяється на декілька етапів, котрі не обов'язково слідують один за одним, а можуть здійснюватись паралельно, мінятись місцями, повертатись до раніше проведених етапів з метою уточнення їх результатів. Надзвичайно важливими для діагностики підприємства є підготовка вихідної інформації, а також фінансовий та маркетинговий аналіз.

Першим етапом є збір вихідної фінансової інформації. Оскільки результати подальшого аналізу залежать від достовірності вихідної інформації, має бути проведена робота з її уточнення та доповнення. На жаль, існуюча в Україні фінансова звітність недостатньо задовольняє потреби фінансового аналізу. Тому має бути зібрана додаткова фінансова інформація.

Фінансовий аналіз перш за все зосереджується на питаннях, пов'язаних з використанням наявних у підприємства фінансових ресурсів. Аналізується структура витрат на виробництво та реалізацію продукції в розрізі її окремих груп. Інформація для такого аналізу подається у формі, подібній до звіту про прибутки та збитки, який складається згідно з вимогами Міжнародних стандартів рахівництва. Результати аналізу мають відповісти на запитання:

– яка величина змінних та постійних (операційних) витрат у виробництві та реалізації кожного виду продукції?

– який рівень валової та операційної прибутковості окремих видів продукції?

Згідно з Міжнародними стандартами рахівництва (International Accounting Standards), що встановлюють вимоги до фінансової звітності, змінні витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом та реалізацією продукції. Їх величина змінюється майже прямо пропорційно змінам обсягу реалізації продукції. Постійні (операційні) витрати прямо не залежать від реалізації продукції. Резервом фінансової реструктуризації підприємства може стати зменшення постійних та зниження собівартості змінних витрат.

Наступним кроком фінансового аналізу є дослідження складу та структури активів підприємства з метою визначення серед них ліквідних, менш ліквідних та важко ліквідних. У багатьох підприємств на балансі є чимало незавершеного будівництва та об'єктів соціальної сфери, утримання яких обтяжує їх фінансовий стан. Продаж цих об'єктів або інша вигідна для підприємства форма їх відчуження є резервом підвищення ліквідності активів. Поліпшенню структури активів покликане сприяти і ширше використання, наприклад, лізингу для придбання основних фондів.