Стратегічний аналіз, його місце в управлінні економікою підприємства

Східноєвропейський  університет економіки і менеджменту 
 
 
 

РЕФЕРАТ 

З дисципліни 

«Стратегічний аналіз» 

на тему: 

«Стратегічний аналіз, його місце в управлінні 
 
економікою підприємства» 
 
 
 
 

Виконала

Студентка 5 курсу

Групи МБ-71м

Івашко  І.В. 
 

Перевірила

Викладач

Плаксюк О.О. 
 
 
 
 

Черкаси 2011

     Зміст

     Вступ...............................................................................................................3

     1. Різновиди стратегій та їх  характеристика...............................................4

2. Стратегічний  план діяльності підприємства..........................................5

  3. Стратегічне управління: сутність і передумови виникнення................6

4. Зміст, завдання і організація стратегічного аналізу...............................9

5 .Методологія стратегічного аналізу........................................................11

     Висновки......................................................................................................14

     Список  використаних джерел....................................................................15

 

      Вступ

     Стратегічний  аналіз – це комплексне дослідження позитивних і негативних факторів, які можуть вплинути на економічне становище підприємства у перспективі, а також шляхів досягнення стратегічних цілей підприємства. Використовуючи дані стратегічного аналізу, складають комплексний стратегічний план розвитку підприємства, здійснюють науково обґрунтовану, всебічну і своєчасну підтримку прийняття стратегічних управлінських рішень.

     Метою стратегічного аналізу є змістовний опис об’єктів дослідження, виявлення тенденцій, особливостей, можливих напрямів його розвитку. 
Завданням вивчення курсу є засвоєння сутності й особливостей стратегічного аналізу на підприємстві, закладення основи знань теоретико-методологічних аспектів та навичок практичного застосування прийомів і методів формулювання стратегій, розробки стратегічних планів, проектів і програм, створення системи стратегічного управління та забезпечення її ефективного функціонування у динамічному ринковому середовищі, використовуючи методи стратегічного аналізу, ознайомлення з вітчизняним і зарубіжним досвідом застосування стратегічного аналізу.

     Предметом стратегічного аналізу є концептуальні напрями функціонування і розвитку підприємства, його організаційні, економічні та інформаційні ресурси й можливості, що розглядаються з погляду нарощування стратегічного потенціалу підприємства та зміцнення його позицій на ринку в довгостроковій перспективі.

     Об’єктами стратегічного аналізу є окремі стратегічні господарські підрозділи, стратегічні зони господарювання, сектори бізнесу або окремі продукти.

 

     1. Різновиди стратегій  та їх характеристика

     За  ієрархією в системі управління виділяють чотири види стратегій, які  відповідають різним організаційним рівням компанії. Корпоративна стратегія – це стратегія найвищого рівня для компанії і сфер її діяльності в цілому. Вона характерна для диверсифікованих компаній, вищий менеджмент яких повинен створювати високопродуктивний портфель господарських підрозділів і керувати ним.

     Ділова  стратегія – це стратегія найвищого рівня для вузькоспеціалізованих компаній або стратегія другого рівня для диверсифікованих компаній. Полягає у розробці заходів, спрямованих на посилення конкурентоспроможності і збереження конкурентних переваг; формуванні механізму реагування на зовнішні зміни; об’єднанні стратегічних дій основних функціональних підрозділів; вирішенні специфічних питань і проблем, пов’язаних з бізнесом.

     Функціональна стратегія існує окремо для кожного функціонального напряму діяльності диверсифікованої чи вузькоспеціалізованої компанії. Спрямовується на підтримку стратегії і досягнення поставлених цілей. 
Операційна стратегія є вужчою стратегією для окремих структурних одиниць та окремих відділів. Повинна вирішувати специфічні проблеми, пов’язані з досягненням поставлених перед окремими підрозділами компанії цілей. 
За функціональним критерієм виділяється ціла низка стратегій, серед яких варто визначити маркетингову, виробничу, фінансову, організаційну та соціальну. У ринковому середовищі перше місце займає маркетингова стратегія.

     Маркетингова  стратегія може бути визначена як загальний план узгодження маркетингових цілей фірми та її можливостей, дослідження ринків та вимог споживачів, визначення на цій основі тих товарів, які мають найбільшу цінність для споживача і найкращі перспективи збуту. 

     2. Стратегічний план діяльності підприємства

     Визначення  місії стратегічних цілей, вибір  стратегії дій - головні завдання у визначенні перспектив розвитку підприємства. Планування коротко- і довгострокових стратегічних цілей, а також тих кроків і дій, що будуть здійснюватися для досягнення кінцевих результатів, - все це разом становить стратегічний план діяльності підприємства.

     Стратегічний  план є інструментом встановлення, документального оформлення та впровадження у поточну діяльність елементів стратегії підприємства.

     Основними підходами до формування стратегічного  плану є:

- підхід «від досягнутого»;

- оптимізаційний;

- адаптаційний.

     Планування  «від досягнутого» спрямовується на досягнення низки бажаних і цілком реальних цілей. Відправною точкою є поточний стан підприємства, а сам підхід орієнтований на збереження досягнутих позицій. Зміни стратегії чи організаційної структури розглядаються як небажані, оскільки вони можуть розбалансувати механізм функціонування фірми. 
Оптимізаційний план формується у межах раціонального підходу і спирається на використання економіко-математичних методів і моделей з метою ефективнішого використання ресурсів і досягнення:

- максимізації прибутку і рентабельності сукупних активів та власного капіталу;

- мінімізації витрат коштів і часу в процесі виробництва.

     Адаптаційний  підхід зосереджується на процесі формування плану. При цьому підході все  починається з вивчення навколишнього  середовища – оточення підприємства. Очікувані події поділяються на три основні категорії: детерміновані події, імовірні події, невизначені події.

     Для кожної категорії застосовуються свої методи і прийоми. Усі вони спираються на:

     - вивчення змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі;

- ключові тренди розвитку (довго-, середньо- і короткострокові);

- пошук перспективних можливостей;

- заходи з нейтралізації факторів ризику і форс-мажорних обставин;

- аналіз потенціалу підприємства (використання сильних сторін і боротьба зі слабкими).

     У процесі складання стратегічного плану ігнорується і координується діяльність функціональних підрозділів, які досить часто працюють відокремлено і неузгоджено. Таким чином, стратегічний план – це важливий документ, який повинен бути інструментом розвитку потенціалу підприємства. 
 

3. Стратегічне управління: сутність і передумови виникнення

     Термін  стратегічне управління (або стратегічний менеджмент) був введений у лексикон науковців та бізнесменів наприкінці 60-70-х років XX ст. з метою розмежування поточного управління на рівні виробництва та управління, яке здійснювалося на вищому рівні. Тенденції розвитку світової економіки обумовили поступове зміщення центру уваги менеджерів з внутрішнього середовища підприємства на його оточення з метою своєчасного та відповідного реагування на зміни, що постійно відбуваються в ньому.

     Топ-менеджери  провідних світових компаній поступово  переставали користуватися старою "виробничою" концепцією менеджменту, коли головна увага спрямовувалася на виробництво продукту, а питання, пов'язані з його продажем, вважалися другорядними. Позиція "равлика", який рідко виглядає назовні, у 50 - на початку 70-х років стала причиною банкрутства або втрати позицій ряду відомих компаній. Це був гіркий урок для них і наочний приклад для інших.

      
Першим реальним кроком на шляху глибокого осмислення необхідності стратегічного управління була розширена конференція в Піттсбурзі (США, травень 1971 р.), коли було підбито підсумки розвитку стратегічного підходу в управлінні західними і східними компаніями, а також накреслено основні напрями подальшого розвитку стратегічного управління.

     Починаючи з 1973 р., принципи стратегічного управління поступово завойовують визнання у розвинених країнах з ринковим типом економіки. Важливого значення в стратегічному управлінні набуває  аналіз середовища, який передбачає вивчення як макро-оточення, так і безпосереднього оточення підприємства. Аналіз макро-оточення - це дослідження впливу економіки, правового регулювання і управління, політичних процесів, природного середовища і ресурсів, соціальної і культурної складових суспільства, науково-технічного і технологічного розвитку, інфраструктури тощо.

     Безпосереднє  оточення аналізується, як правило, за такими компонентами, як покупці, постачальники, конкуренти, ринок робочої сили.

     Від дослідження зовнішнього середовища необхідно переходити до аналізу внутрішнього середовища фірми (кадри, організація управління, виробництво, фінанси, маркетинг, корпоративна культура тощо).

     Для підприємства вкрай важливо підтримувати не тільки баланс між входом і виходом у процесі виробництва, але й баланс інтересів різних соціальних інститутів і груп людей, які зацікавлені у функціонуванні підприємства і впливають на нього. Баланс інтересів визначає вектор спрямованості підприємства, який формально представляється у вигляді місії і стратегічних цілей.

     Місія підприємства - це послання, адресоване як зовнішнім, так і внутрішнім користувачам, в якому викладається причина існування підприємства і характерні риси, що відрізняють його від інших фірм; це спосіб сприйняття, імідж підприємства, визначення напрямів його діяльності і розподілу ресурсів. Місія відіграє роль мотиватора для співробітників підприємства і формує інтерес до нього з боку навколишнього середовища.

     Місія повинна бути сформульована таким  чином, щоб, з одного боку, однозначно вказувати причину існування підприємства, а з другого - місія повинна мати достатньо загальний характер, щоб не було необхідності часто її змінювати.

     Добре сформульована місія полегшує формулювання стратегічних цілей підприємства, які повинні деталізувати і уточнювати місію.

     Після того, як визначені місія і цілі підприємства, настає час для вибору стратегії. Цей процес є центральним у стратегічному управлінні і полягає не тільки у визначенні генерального плану дій на довгостроковий період. Визначення стратегії як процес - це прийняття рішення щодо того, як розвивати бізнес в цілому та його окремі сектори, як протидіяти конкурентам, яке місце займати на ринку і т.п.

     Процес  виконання стратегії є наступним у послідовності реалізації мети стратегічного управління. Виконання стратегії - це проведення стратегічних змін (удосконалень) на підприємстві, які приводять його у стан готовності перетворення стратегії в реальність.

     Процес  виконання стратегії потребує виняткової уваги і контролю. Цю функцію вирішує такий процес - оцінка і контроль виконання стратегії, що забезпечує:

- визначення того, що і за якими параметрами необхідно контролювати;

- оцінку стану контрольованих об'єктів відповідно до прийнятих стандартів або інших еталонних показників;

- з'ясування причин відхилень, якщо такі виявляються;

- здійснення коригування. 
 
 
 

4. Зміст, завдання і організація стратегічного аналізу

     Стратегічний  аналіз - це комплексне дослідження позитивних і негативних факторів, які можуть вплинути на економічне становище підприємства в перспективі, а також шляхів досягнення стратегічних цілей підприємства. За допомогою стратегічного аналізу готується комплексний стратегічний план розвитку підприємства, здійснюється науково обґрунтована, всебічна і своєчасна підтримка прийняття стратегічних управлінських рішень.