Розвиток феодальних відносин у Італі

       Тривало подальше скорочення промислового виробництва. На металургійних заводах Півдня з 63 доменних печей на кінець травня 1918 р. працювало 4, а на кінець серпня - 2. Восени 1918 р. із 102 мартеновських печей у дії були тільки 7, працювало лише 7 прокатних станів.

       Масового характеру набуло безробіття. Так, за далеко неповними даними, у 1918 р. тільки у 23 містах України налічувалося 180,6 тис. безробітних.

       Були підірвані продуктивні сили сільського господарства. Через скорочення в 1918 р. посівних площ майже наполовину, порівняно з довоєнним періодом, зменшилася товарна маса зерна. Внаслідок цього зросла спекуляція. Ціни на продукти харчування та товари масового вжитку різко зросли. Робітники великих міст і промислових центрів одержували, і то не щодня, лише по фунту хліба на день

      У грудні 1918 р. Гетьманат був повалений Директорією. 26 грудня 1918 р. вона видала Декларацію, в якій заявила про свій намір експропріювати церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Уряд брав на себе зобов'язання бути представником інтересів робітників, селян і "трудової інтелігенції".

      У зв'язку з критичним політичним та воєнним становищем, в якому з самого початку діяла Директорія УНР, звужувалась її соціальна база. Новій українській владі не вдалося налагодити управління економікою.

У ряді галузей  промисловості України, внаслідок  загальної розрухи, посилився процес роздроблення виробництва. Зросла частка середніх і невеликих підприємств. В умовах господарської розрухи  вони виявилися більш життєздатними.

      Зменшувалися ресурси важливих для державного господарства матеріалів, продуктів, сировини. У 1918 р. було видобуто 34,8% вугілля порівняно з 1913, а в 1919 р. - лише 20,5%.

      Надзвичайно загострювалася паливна ситуація в країні. Залізорудна та марганцева промисловість у 1919 р. повністю припинила свою діяльність. Різко скоротила виробництво машинобудівна промисловість України. Так, випуск паровозів у 1918 р. проти 1917 р. зменшився в 2,5 рази, а в 1919 р. - в 15 разів. Істотно зменшилось виробництво цукру. Якщо у 1918 р. було вироблено тільки половину випуску 1913 року, то в 1919 р. -п'яту частину. В такому становищі перебували й інші галузі харчової промисловості. Все це надзвичайно негативно відбилося на матеріальному становищі населення, особливо міського.

       Українське селянство, яке на початку боротьби проти гетьманщини підтримало Директорію, почало виявляти невдоволення її економічною політикою. Поштовхом до поглиблення конфлікту став земельний закон Директорії, опублікований 8 січня 1919 р. Декларувавши ліквідацію приватної власності на землю, закон не відповідав на головне питання: коли ж селянство одержить землю? Земельна власність іноземних (польських, австрійський, німецьких) землевласників була оголошена недоторканою, її долю мав вирішити спеціальний закон. Недоторканими залишалися 15-десятинні господарства. Все це й обумовило втрату Директорією підтримки селянства.

       Великі економічні втрати, яких зазнало господарство України в результаті першої світової війни та революційних подій, були справді катастрофічними. Тисячі робітників, рятуючись від голодної смерті, тікали з міст у село. Торгівля набула спотворених форм. Найбільших руйнувань зазнали галузі важкої промисловості. Часта зміна політичної влади зривала роботу з налагодження виробництва. 

     3. Економічні перетворення в Китаї (1970-1990-ті рр.) 

        Новий етап економічних реформ Китаю розпочався з прийняттям у 1984 р. постанови "Про реформу господарської системи". Вона передбачала створення життєспроможної соціалістичної господарської системи з китайською специфікою. Для реалізації цього завдання передбачали створити:

       а) систему планування, в якій би поєднувалися централізм і гнучкість;

       б) систему цін, здатну швидко відображати зміни в продуктивності суспільної праці, у співвідношеннях попиту та пропозиції;

       в) систему економічного управління з розмежуванням обов´язків урядових органів і підприємств;

       г) систему заробітної плати, основану на принципі розподілу за працею.

         Підприємствам дозволяли купувати на ринку устаткування та сировину, продавати додатково вироблену продукцію, не включену в план підприємства, а інколи й частину планової продукції. Із частини прибутку, що залишався на підприємстві, формували фонди заохочення. Відповідно до постанови дозволяли діяльність невеликих приватних і колективних підприємств, кустарних майстерень, переважно у сфері торгівлі та обслуговування.

         Уже в другій половині 80-х років внаслідок реформ Китай вийшов на перше місце у світі за валовим виробництвом бавовняних тканин і цементу, на друге - за випуском телевізорів і добуванням вугілля, на третє - за виробництвом сірчаної кислоти та хімічних міндобрив, на четверте -за виплавкою сталі. Було створено нові галузі промисловості: виробництво металургійного і шахтарського обладнання, авіаційну, автомобільну, верстатобудівну, кольорову металургію, ядерну і космічну енергетику, виробництво схем та ЕОМ. Частка промисловості у ВВП збільшилася з 25,2 % в 1949 р. до 53,7 % у 1985 р. Країна стала індустріально-аграрною.                                       Економічні реформи в Китаї спрямовані на створення так званої соціалістичної системи ринкової економіки.

      Важливим етапом її побудови був період із 1984 р. Проте і в цей час провідна роль держави залишалася незмінною, у тому числі в здійсненні реформ. Вона контролювала запаси найважливіших для народного господарства товарів, здійснювала єдині заходи для постачання міських і сільських ринків усієї країни, координувала співвідношення між різними сферами торгівлі, здійснювала розподіл товарів між населеними пунктами. Проте держава зменшила адміністративне втручання на мікроекономічному рівні. Урядове управління економікою перемістилось у сферу макрорівня.

        Активно проводилася політика розширення зв´язків з іноземними країнами. Почали здійснювати політику "відкритих дверей": навесні 1984 р. уряд Китаю надав статус "відкритих" 14 приморським містам; у лютому 1985 р. — приморським економічним районам у дельтах рік Янцзи, Чжуцзян, Сямень, Чжанчжоу, Цюньчжоу; у травні 1988 р. "відкритим" містом став Пекін, до кінця року — ще 30 районів.

       На початку 90-х років Китай визнали територією, сприятливою для іноземного інвестування. Більшість іноземних інвестицій в Китай надходить від китайців, що проживають за кордоном, особливо з територій, що належать до Народної Республіки, або на які поширюються її домагання, а саме Гонконг і Тайвань. Іноземні капітали інвестували не лише в спеціальних зонах, а й в інших районах, охопивши всю країну. У 1989 р. в Китаї налічувалося вже більш як 19 тис. філій іноземних фірм. Країна почала експортувати готові товари, як і розвинуті індустріальні держави. В імпорті стали переважати нові технології і ноу-хау, вони сприяли технічному переоснащенню експортних галузей і підвищенню конкурентоспроможності китайських товарів на світовому ринку.

       Таким чином, Китай лише наприкінці 70-х років здійснив перелом у тенденціях розвитку і з величезною швидкістю почав скорочувати своє відставання від багатьох країн світу. Успіхи китайської економіки зумовлені застосовуваною моделлю економічного реформування

       Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності в Китаї призвела до скорочення фактично стягнутих імпортних митних податків з 17,7 % від обсягу імпорту в 1978 р. до 2,5 % у 1996 р. Китай практично не використовував такий інструмент протекціоністської політики, як девальвація національної валюти. Середньорічні темпи зниження валютного курсу в 1979—2000 pp. (8,3 %) були дуже помірними.

        Протягом усього періоду реформ китайська влада проводила дуже стриману грошову політику. Середньорічні темпи приросту кредитів Національного банку Китаю у 1992—2000 pp. не перевищували 15 %, а середньорічні темпи приросту грошової маси за винятком темпів приросту реального ВВП — 17,3 %. Завдяки цьому середньорічні темпи інфляції в Китаї становили трохи більше 10 %, а її негативний вплив на економічний розвиток виявився незначним.

       Китайська влада зробила безпрецедентне у світовій економічній практиці скорочення податків: з 30,4 % ВВП у 1979 р. до 10,3 % ВВП у 2000 р. Зниження податків спричинило зменшення всіх державних доходів з 31,3 % ВВП у 1979 р. до 11,5 % ВВП у 2000 p., що відбувалося одночасно із радикальним скороченням всіх державних витрат: з 36,4 % ВВП в 1979 р. до 13,1 % ВВП у 2000 р. Завдяки цьому було ліквідовано дестабілізуючі макроекономічні наслідки. Під скорочення підпали практично всі складові витрат, але особливо витрати на інвестиції, субсидії, дотації, оборону, народне господарство, соціальне забезпечення.

       Державне споживання було зменшено з 15,2 до 10,6 % ВВП. У структурі загальних державних витрат найбільш різко були скорочені витрати центрального уряду: з 20,7 % ВВП у 1979 р. до 3,8 % ВВП у 2000 р.  Саме ці значні успіхи китайської економіки та політики перетворили Китай із аутсайдера на претендента на світове лідерство. 

                                                  Література:

          1. Березин И. Краткая история экономического развития: Учебное пособие. –М., 2001.

    2. Бойко О.Д.  Історія України у ХХ столітті. - Ніжин: Стиль, 1994.

           3. Ван Вее Г. История мировой экономики: 1945-1990. - М.: Наука, 1994.

          4. Економіка зарубіжних країн: Підручник / А.Філіпенко, В.Вергун, І.Бураківський та ін. - К., 1996.

          5. История Европы с древнейших времен до наших дней: В 8 т. – М, 1988.

        6. Лановик Б., Лазарович М., Чайковський В. Економічна історія. Курс лекцій. - К.: Вікар, 2000.

          7. Лукашевич Л. Україна: історико-економічний огляд. – К., 1997.

        8. Царенко О., Захарчук А. Економіка України і світу. Курс лекцій: Навчальний посібник. – Суми: Видавництво “Університетська книга”, 2000.