Реорганізація балансу підприємства при наявності дефіциту

     

      Рис. 1. Податкові  аспекти стягнення дебіторської заборгованості 
 
 

     Якщо  арбітражний суд не задовольняє  позову кредитора, то останній зобов'язаний збільшити валовий дохід відповідного податкового періоду на невизнану  арбітражним судом суму та нарахувати пеню, виходячи з чинної на момент такого збільшення облікової ставки НБУ, підвищеної в 1,2 рази.

     Інакше  кажучи, кредитори, у разі виникнення простроченої заборгованості мусять негайно звертатися з позовом до арбітражного суду, і тільки тоді вони можуть зменшити об'єкт оподаткування на суму заборгованості. В іншому разі кредитор покриває збитки (якщо виникає безнадійна заборгованість) за рахунок прибутку, який залишається в його розпорядженні після оподаткування. А проте, створюючи привабливі умови для кредиторів (наприклад, дозволяючи відносити на зменшення оподатковуваного прибутку суми простроченої дебіторської заборгованості підприємств, які підлягають санації"), законодавчі органи могли б активізувати їхню участь у фінансовому оздоровленні боржника. Отже, податкову політику держави треба скоординувати з політикою у сфері банкрутства та санації підприємств.

     Згідно  з вітчизняним законодавством, якщо арбітражний суд приймає рішення щодо стягнення заборгованості на користь кредитора, його валові доходи збільшуються на суму фактично відшкодованої заборгованості (див. рис. 1.). У разі коли протягом тридцяти календарних днів після прийняття такого рішення заборгованість не погашається, протягом наступних тридцяти днів кредитор повинен звернутися до арбітражного суду повторно, із заявою про визнання такого боржника банкрутом. При цьому валові доходи кредитора не збільшуються на суму визнаної заборгованості протягом строку судового розгляду справи. Коли заяву до арбітражного суду своєчасно не подано, валові доходи збільшуються на суму заборгованості, визнаної раніше. Заборгованість, яка залишилася непогашеною після розподілу активів банкрута, вважається анульованою, і на цю суму збільшуються валові витрати кредитора.

     У законодавствах деяких країн (Німеччина, Польща, Росія, Казахстан) передбачено можливість укладення мирової угоди. Мирова угода — це процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами щодо пролонгації строків сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів. Ця угода може укладатися на будь-якому етапі провадження справи про банкрутство і набирає чинності тільки після її затвердження арбітражним судом. Подаючи заяву про затвердження мирової угоди, неспроможний боржник подає проект угоди, баланс підприємства, список усіх кредиторів із визначенням сум заборгованості. Якщо неспроможного боржника буде оголошено банкрутом до виконання мирової угоди, то відстрочені претензії кредиторів поновлюються в повному обсязі. Мирова угода щодо відстрочки сплати платежів у бюджет та цільові позабюджетні фонди укладається відповідно до вимог податкового законодавства.

     Одним із методів санації з допомогою кредиторів є погашення боргу та мобілізація необхідних для фінансового оздоровлення ресурсів за рахунок цільового банківського кредиту. Така форма санації здійснюється, як правило, комерційним банком, який обслуговує підприємство. Оскільки надання такого кредиту пов'язане з високим рівнем ризику, ставка відсотка на нього досягає максимального рівня. При цьому якщо банк надає кредит підприємству, проти якого порушено справу про банкрутство до моменту укладення кредитної угоди, а інформацію про порушення такої справи було оприлюднено (за винятком випадків надання фінансових кредитів у межах процедури санації дебітора під заставу його корпоративних прав), безнадійна заборгованість за кредит погашається за рахунок власних коштів кредитора.

     Надаючи фінансову підтримку способом відмови від своїх вимог, кредитори повинні враховувати ту обставину, що відмова від претензій за економічними наслідками прирівнюється до відмови від кредитного договору. Це означає, що за банкрутства боржника кредитор, який відмовився від претензій, не буде членом сформованого згідно із Законом «Про банкрутство» комітету кредиторів. Погашення боргів цьому кредиторові буде здійснюватися за рахунок активів, які залишаться після задоволення вимог усіх інших кредиторів та членів трудового колективу. Крім того, сума заборгованості, яка залишилася непогашеною після закінчення строку позовної давності, розглядатиметься як безповоротна фінансова допомога, яка здійснюється за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.

     Згідно  із Законом України «Про банки  та банківську діяльність» підприємство, яке не виконало своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення кредитів, оголошується неплатоспроможним. У такому разі банк зобов'язаний повідомити про це клієнта, його засновників та основних кредиторів, а також орган, який зареєстрував статут підприємства. Крім того, банк публікує оголошення про неплатоспроможність даного суб'єкта господарювання в пресі.

     До  клієнта, оголошеного неплатоспроможним, банк може вжити таких заходів:

     • вимагати дострокового погашення виданих кредитів та призупинити надання нових позик;

     • змінити черговість платежів;

     • спрямувати безпосередньо на погашення простроченої заборгованості виручку клієнта від реалізації продукції;

     • передати оперативне управління діяльністю підприємства адміністрації, призначеній за участю банку;

     • реорганізувати підприємство-боржник;

     • ліквідувати підприємство-боржник  та реалізувати заставлене майно.

     У разі неповернення кредитів у строки, визначені кредитною угодою, банк, перед зверненням із заявою до арбітражного суду, може вимагати від боржника опрацювання конкретних заходів для фінансового оздоровлення зі встановленням строків поліпшення його фінансового стану.

     Розглянувши запропонований план заходів, банк приймає  рішення або продовжити ще на три  місяці кредитні відносини із боржником, або, за браком перспектив погашення заборгованості, звернутися з письмовою заявою до арбітражного суду щодо порушення справи про банкрутство боржника. Заява банку щодо порушення справи про банкрутство оподатковується державним митом у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Коли банк виступає в ролі санатора, його заява державним митом не обкладається

2. ФІНАНСОВА УЧАСТЬ ПЕРСОНАЛУ В САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА

 

     Загроза банкрутства й зумовлені цим негативні економічні та соціальні наслідки змушують персонал, що працює на підприємстві, робити свій внесок у фінансування санації. Основною причиною фінансової участі персоналу в санації підприємства є надія зберегти робочі місця. Особливо часто така ситуація виявляється в період загального економічного спаду, коли дефіцит альтернативних робочих місць зумовлює значну залежність працівників від даного підприємства.

     Фінансування  санації персоналом може здійснюватися  в таких формах:

     а) відстрочка або відмова від винагороди за виробничі результати;

     б) надання працівниками позик;

     в) купівля працівниками акцій даного підприємства.

     Законодавство України детально регламентує правила  узгодження умов реорганізації унітарних державних підприємств. Стаття 12 Закону «Про банкрутство» та стаття 37 Закону «Про власність» передбачають специфічну форму санації у разі, коли трудовий колектив державного підприємства, щодо якого порушено справу про банкрутство, бере підприємство в оренду або викуповує у власність за умови взяття на себе боргів та згоди на це кредиторів. Трудовий колектив у такому випадку може реалізувати своє право на участь у санації згідно з вимогами Закону України «Про оренду державного майна». Законом передбачено, що трудовий колектив має заснувати певний вид господарського товариства і вже в цій якості пропонувати послуги санатора державного підприємства, яке зазнало фінансового краху. За наявності кількох претендентів на участь у санації державного підприємства господарське товариство, засноване членами трудового колективу, не має жодних переваг перед іншими претендентами і мусить пройти процес конкурсного відбору.

     Реорганізація державного підприємства-боржника в  іншу юридичну особу, засновану на колективній  власності, здійснюється на підставі угоди між вибраною трудовим колективом організаційно-правовою формою організації підприємства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю тощо) та вповноваженим державним органом. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновки 

     Отже, наявність дефіциту в балансі  підприємства говорить о його неплатоспроможності  кредиторам. Наявність реальної можливості відновлення платоспроможності підприємства-боржника є основною передумовою для проведення санації шляхом реорганізації.

     Метою проведення реструктуризації підприємства є створення повноцінних суб'єктів  господарської діяльності, здатних ефективно функціонувати в умовах ринкової економіки, виробляти конкурентоздатну продукцію відповідну умовам товарних ринків. Міністерством економіки України затверджені методичні рекомендації по проведенню реструктуризації (реорганізації).

     Перед проведенням реструктуризації, необхідно  провести аналіз господарського стану  підприємства, який повинен базуватися на аналізі основних характеристик  діяльності цієї фірми. Для цього  доцільно використовувати таку інформацію:

     1. фінансовий стан підприємства;

     2. оцінку виробничого потенціалу, рівня прогресивності технологічних  процесів;

     3. коопераційні зв'язки і збут  продукції;

     4. кадровий склад підприємства  рівень заробітної плати;

     5. соціальну інфраструктуру підприємства;

     6. наявність незавершеного будівництва;

     7. оцінку впливу виробничої діяльності  підприємства на екологічну ситуацію  і зайнятість в регіоні;

     8. іншу інформацію.

     Аналіз  фінансового стану повинен містити  оцінку загальної вартості майна, активів  і пасивів балансу, їх структуру, аналіз нематеріальних активів, аналіз кредиторської і дебіторської заборгованості, аналіз собівартості і рентабельності продукції. Найважливішими показниками що характеризують рівень фінансового стану підприємства, являються коефіцієнти абсолютної ліквідності і платоспроможності.

     На  підставі результатів аналізу робиться висновок відносно ліквідації підприємства за допомогою процедури банкрутства  або доцільності його реорганізації. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Використані джерела 

     

1. Про відновлення  платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України зі змінами та доповненнями // Голос України. – 1999. – 30 липня.
2. Про затвердження Положення про порядок санації державних підприємств: Постанова Кабміну України // Зібрання постанов Уряду України. – 1994. - №5.
3. Агентство з питань запобігання банкрутства підприємств. Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій // Українська інвестиційна газета. – 1998. - №3.
4. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. – К., 2005. – Т. 1,2.
5. Кондрашихін А.Б. Фінансова санація і банкрутство підприємств. Навч. посібник.-К.: Центр навчальної літератури, 2007.-208 с.
6. Суторміна В.М., Федосов В.М., Рязанова Н.С. Фінанси зарубіжних корпорацій. – К.: Либідь, 2003.
7. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посіб-ник. — К.: КНЕУ, 2004. — 412 с.
8. Фінанси підприємств: Підручник / За ред. проф. А.М. Поддєрьогіна. – 2-ге вид. – К.: КНЕУ, 2009.
9. Шершньов З.Є., Оборська С.В. Стратегічне управління: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2009.