Автор: Пользователь скрыл имя, 15 Мая 2013 в 22:19, курсовая работа
Завданням курсової роботи є:
ознайомлення з обліком витрат виробництва;
детальний розгляд та вивчення системи обліку витрат і виконаних робіт машинно-тракторного парку;
визначення пропозицій по вдосконаленню обліку виконаних робіт машинно-тракторного парку.
Вступ
1. Теоретичні основи обліку витрат на виробництво
1.1 Економічний зміст витрат на виробництво, їх визнання та класифікація
1.2 Наукові основи обліку витрат на виробництво
2. Природно-економічна характеристика підприємства ПрАТ ПК «Поділля» смт Крижопіль Крижопільського району Вінницької області
3. Облік витрат та виконаних робіт машино – тракторним парком та сільськогосподарською технікою
3.1 Первинний і зведений облік витрат і виконаних робіт тракторами, комбайнами та іншими самохідними машинами
3.2 Синтетичний і аналітичний облік витрат і виконаних робіт машино – тракторним парком та сільськогосподарською технікою
3.3 Порядок закриття аналітичних рахунків по обліку витрат на утримання машино – тракторного парку та сільськогосподарської техніки
Висновки і пропозиції
Список використаних джерел
Зазначені нормативні документи можуть бути ефективними лише у малих сільськогосподарських підприємствах, де трактори, комбайни та інші сільськогосподарські машини є у невеликій кількості та їх використання здійснюється в комплексі технологічних операцій з вирощування певних культур.
В інших випадках
необхідно застосовувати таку організацію
бухгалтерського та оперативного обліку,
яка б забезпечила
Витрати підприємства завжди були одним із найважливіших об’єктів обліку. Від того, наскільки точно і своєчасно вони відображаються в бухгалтерському обліку, прямо залежить точність і достовірність фінансового результату, який визначає підприємство.
Формування витрат виробництва є основним і одночасно найбільш складним елементом організації та розвитку виробничо-господарського механізму підприємств, охопленого системою управлінського обліку. Саме від його ретельного дослідження та успішного практичного застосування буде залежати рентабельність виробництва і окремих видів продукції, виявлення резервів зниження собівартості продукції, визначення цін на продукцію, обчислення національного доходу у межах країни, розрахунок економічної ефективності від впровадження організаційно-технічних заходів, а також обґрунтування рішень стосовно виробництва нових видів продукції.
У зв’язку з реформуванням бухгалтерського обліку і прийняттям П(С)БО 16 „Витрати” [29] внесено докорінні зміни до складу і формування собівартості промислової продукції (робіт, послуг), а це, у свою чергу, призвело до змін у калькулюванні, ціноутворенні, визначенні рентабельності продукції та ін.
Останні роки деякі підприємства почали не тільки відмовлятися від планування собівартості продукції, а й від калькулювання її. Вони вважають, що ринкова економіка і прихована її конкуренція роблять калькуляцію фактичної собівартості продукції непотрібною, оскільки ціна на ці вироби формується під впливом попиту та пропозиції, а сама по собі фактична собівартість продукції на ціну продажу не впливає.
Проблеми економічної сутності, формування, обліку і аналізу витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції розглядалися в працях відомих вітчизняних учених-економістів: Білухи М. Т., Бородкіна О., Бутинця Ф. Ф., Валуєва Б. І., Герасимовича А. М., Голова С. Ф., Гуцайлюка З. В., Єфіменка В. І., Завгороднього В. П., Кужельного М. В., Сопко В. В., Савченка В. Я., Сук Л. К., Ткаченко Н. М., Чумаченко М. Г. та ін. Вагомий внесок у розвиток методологічних питань обліку витрат виробництва зробили зарубіжні вчені: Басманов І. А., Безруких П. С., Маргуліс А. Ш., Карпова Т. П., Палій В. Ф., Друрі К., Нідлз Б., Фостер Дж., Фрідман П., Хорнгрен Ч. Т., Яругова А. Разом з тим, незважаючи на глибоке дослідження багатьма авторами питань економічної сутності, обліку та аналізу витрат, воно все ще потребує подальшої розробки. Так, науковці визначають різний економічний зміст і розуміння витрат виробництва, собівартості як економічних категорій і не завжди враховують, що витрати та собівартість є категоріями розвиненого товарного виробництва, оскільки вони відомі й при капіталізмі.
Багато питань у науковій літературі трактуються по-різному, обгунтування пропозицій деяких з них не відповідає сучасним вимогам. Ряд принципових змін в економіці, в тому числі й обліку та калькулюванні, які відбулися останнім часом, не узагальнені належно. Крім того, з’явилися нові проблеми, що потребують глибокого осмислення та правильного практичного вирішення[12].
В умовах рабовласницького і феодального ладу виробництво мало натуральний характер, але вже в цей період трапляються випадки реалізації товарів, навіть із додатковою вартістю, яка відображає виробничі відносини даних формацій. Необхідно зазначити, що при простому товарному виробництві не могло виникнути обособлення собівартості, оскільки існував еквівалентний обмін товарів за цінами, наближеними до собівартості.
Капіталістичні виробничі відносини повністю визначили поняття витрат виробництва. При цьому розглядають два види витрат: капіталістичні витрати на виробництво, як витрати капіталу на засоби виробництва й робочу силу та дійсні витрати виробництва, як сума уречевленої праці в товарі. Різниця між ними являла собою додаткову вартість. Таким чином, на цій стадії розвитку виробничих відносин відбулося обособлення собівартості від вартості, що призвело до необхідності калькулювати собівартість товарів, що виготовляються.
На думку вчених вітчизняної економічної теорії, термін „витрати’’ трактується традиційно, виходячи з вчення К. Маркса. За цією теорією, сукупні витрати живої та уречевленої праці становлять затрати виробництва, які вимірюються кількістю суспільно необхідного робочого часу, тобто часу, необхідного для виробництва продукції у певних економічних і організаційно-технологічних умовах [28].
Але економічна наука країн розвиненої ринкової економіки, базуючись на дії її механізмів, витрати на виробництво формулює як затрати виробничих факторів у процесі цілеспрямованої діяльності, які включають у себе всі витрати до моменту виробництва.
На жаль, в економічній літературі до цього часу немає єдиної думки щодо правомірності та необхідності вживання двох термінів, вихідних понять фінансової системи: „затрати” та „витрати”. Так, в економічній літературі майже не дається визначення витрат виробництва.
У зарубіжній літературі також відсутнє чітке визначення таких економічних категорій, як „затрати”, „витрати” та „собівартість” . Так, термін „собівартість’’ в американській обліковій літературі взагалі відсутній. Якоюсь мірою його замінюють поняттям „costs” (витрати), або „unit costs” (витрати в розрахунку на одиницю виробу). Поняття „затрати” також відсутнє.
Інститут присяжних
бухгалтерів (ІПБ) США визначає затрати,
як величину, що приписується товарам,
які отримані або будуть отримані.
Визначення, дане ІПБ США: „витрати
у найбільш широкому розумінні слова
включають усі здійснені
Рада зі стандартів фінансового обліку (РСФО) США дає визначення витрат, виходячи в основному з розрізу „активи /кредиторська заборгованість”: витрати у її трактуванні – це відтік або інше використання активів або виникнення кредиторської заборгованості у результаті відвантаження або виробництва товарів, надання послуг або здійснення інших операцій, які є основою діяльності господарюючого суб’єкта. При цьому РСФО США розрізняє витрати і втрати (збитки): втрати (збитки) – це зменшення власного капіталу (чистих активів) у результаті побічних або випадкових угод господарюючого суб’єкта і всіх інших операцій, подій та обставин, що впливають на нього протягом періоду, за винятком виплат власникам. Але у розрахунок прибутку включаються як витрати, так і втрати.
Порівняно з наведеними визначеннями, перевагу можна віддати визначенню витрат, яке надається Австралійським фондом, де під витратами розуміється споживання або втрати потенційного прибутку або майбутніх економічних вигод у формі зменшення активів або збільшення кредиторської заборгованості господарюючого суб’єкта, не пов’язані з виплатами власникам і які призводять до зменшення власного капіталу у звітному період [9] і, яке майже відображає визначення витрат, що наводиться в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку (П (С)БО) 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності” та П(С)БО 3 „Звіт про фінансові результати”, що були введені в Україні в січні 2000 року. Вважаємо, що таке визначення витрат є суттєвим, так як у бухгалтерському обліку витрати безпосередньо впливають на зменшення активів, а відповідно – на збільшення зобов’язань і зменшення власного капіталу.
Правильне трактування економічного змісту собівартості має принципове значення при визначенні номенклатури витрат, які включаються до неї, і тих, які покриваються за рахунок інших джерел. Саме від цього залежить об’єктивність розрахунку такого важливого економічного показника, як прибуток. Проблема формування собівартості продукції вимагає уточнення як на науковому, так і на методологічному та законодавчому рівнях питань щодо оприбуткування виробленої продукції, обліку її якості, складу виробничих витрат та їх класифікації, методики калькуляції тощо.
Донедавна весь комплекс питань, що стосуються планування, обліку і калькулювання собівартості продукції в промисловості, було досліджено у загальнотеоретичному і методологічному аспектах, опубліковано серйозні дослідження з теорії і практики планування, обліку і калькулювання собівартості продукції. На базі Основних положень з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції в промисловості (1970 р.) міністерствами і відомствами було розроблено і прийнято в 1975–1976 рр. галузеві інструкції, де відображено галузеві особливості формування, планування, обліку витрат виробництва і калькулювання собівартості продукції. Пізніше, у 1996 р., Кабінет Міністрів України затвердив Типові положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості. На підставі цих документів великі і середні підприємства розробляли свої інструкції, в яких було викладено особливості впровадження нормативного методу обліку виробництва й організації внутрішньогосподарського розрахунку[28].
Після введення в дію П(С)БО 16 „Витрати”[29] до історичної (фактичної) собівартості продукції повинні включатися лише виробничі витрати: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати і загальновиробничі витрати. Загальногосподарські (адміністративні) витрати не включено до виробничої собівартості, а разом з витратами на збут та іншими операційними витратами віднесено до витрат періоду. Таким чином, на сьогодні виробнича собівартість менша за виробничу, що обчислювалася раніше, на суму загальногосподарських витрат, а показник повної собівартості розраховується тільки за власним бажанням підприємства і використовується не для фінансового обліку (оцінка активів), а для аналізу і контролю витрат за видами продукції, центрами витрат і сферами відповідальності; для прогнозування; довгострокового планування та для визначення конкурентоспроможної ціни на продукцію. При цьому більшість виробничих підприємств вважає ( і ми з цим погоджуємося), що не включати загальногосподарські витрати до виробничої собівартості продукції – не правильно, тому що ці спожиті витрати є реальними складовими собівартості конкретних виробів і пов’язані з процесом виробництва. Не зовсім правильним вважаємо і не включення цих витрат і витрат на збут до розрахунку валового прибутку Звіту про фінансові результати (форма № 2), адже якщо витрати віднесено на виробництво, то вони повинні відшкодовуватися не за рахунок прибутку, який закладено до ціни, а як виробничі витрати.
З прийняттям П(С)БО 16 [29] і об’єднанням статей „Витрати з утримання й експлуатації обладнання” і “Загальновиробничі витрати” у комплексну статтю „Загальновиробничі витрати” значно ускладнилися облік і контроль за витратами. До 1 січня 2000 р. витрати з утримання й експлуатації обладнання і загальновиробничі витрати враховували окремо на відповідних рахунках, по кожному цеху і по статтях номенклатури витрат. Це забезпечувало можливість здійснювати планування, облік і контроль за витрачанням коштів відповідно до затвердженого кошторису. По кожному виду або статті витрат установлювалися відповідальні особи, що забезпечувало значне скорочення витрат. Тепер витрати з утримання й експлуатації обладнання і витрати з управління й обслуговування цехів об’єднано в одну статтю, що ускладнило здійснення контрольних функцій обліку, проведення аналізу витрат за цільовим призначенням. Звідси можна зробити висновок про те, що надалі потрібно утримуватися від скорочення й об’єднання статей, щоб уникнути різкого збільшення обсягу робіт із планування й обліку собівартості продукції як по цехах, так і загалом по підприємству.
Раніше загальновиробничі витрати наприкінці звітного періоду повністю списували на рахунок „Виробництво” і розподіляли між випущеною продукцією пропорційно до прийнятої бази. Найбільш поширеною з них була заробітна плата виробничих робітників. П(С)БО 16 [29] передбачає поділ загальновиробничих витрат на постійні і змінні з відособленим їх розподілом і включенням до собівартості продукції. Такий розподіл загальновиробничих витрат досить умовний, оскільки не кожний вид витрат із певною вірогідністю можна віднести до відповідної групи. Крім того, для звіту необхідно вести накопичувальну чи вибіркову відомість із розмежуванням цих витрат по групах, що створює незручності у роботі.
Викликає також заперечення передбачений у Плані рахунків відособлений облік загальновиробничих і адміністративних витрат (клас 9) від витрат по елементах (клас 8) і основного синтетичного рахунку, на якому узагальнюються виробничі витрати (рахунок 23)[18].
Вважаємо, що всі ці рахунки повинні бути зосереджені в одному класі „Витрати на виробництво”, до якого повинні бути включені рахунки, призначені для відображення витрат, пов’язаних з основною діяльністю підприємств.
2. Природно-економічна характеристика підприємства ПрАТ ПК «Поділля» смт Крижопіль Крижопільського району Вінницької області
Підприємство ПрАТ ПК «Поділля» знаходиться в смт Крижопіль Вінницької області, воно є найбільшим продовольчим кооперативом нашої області. Його засновником є Порошенко Олексій Іванович, який підняв сільське господарство усієї області.
Виробничі центри сільськогосподарського підприємства знаходяться у таких населених пунктах Крижопільського, Ямпільського, Піщанського та Томашпільського районів: