Поняття, оцінка та класифікація виробничих запасів згідно

Вступ

     Бухгалтерський облік являється основним видом обліку. Особливістю такого обліку є узагальнене відображення всіх наявних на підприємстві господарських засобів і джерел їх утворення, а також здійснюваних господарських операцій. Відмінною рисою бухгалтерського обліку є строго документальне відображення( за допомогою бухгалтерських документів) господарських засобів і господарських процесів, що в свою чергу надає обліковим даним юридичної сили.

      Запаси, як правило, є найбільш важливою частиною активів підприємства, вони займають особливе місце у складі майна та домінуючі позиції у структурі витрат підприємств різних сфер діяльності; при визначенні  результатів господарської діяльності підприємства та при висвітленні інформації про його фінансовий стан. Запаси відносяться до складу оборотних активів, тому що можуть бути перетворені на грошові кошти протягом року або одного операційного циклу.

          Запаси – матеріальні ресурси ( засоби виробництва, предмети споживання, інші цінності), необхідні для забезпечення розширеного відтворення, обслуговування сфери нематеріального виробництва та задоволення потреб населення, які зберігаються на складах або в інших місцях з метою їх наступного використання.

     В умовах ринкової економіки  ціни на матеріальні ресурси часто змінюються під впливом чинників попиту і пропозиції. Підприємство одержує цінності впродовж звітного періоду багато разів за різними договірними цінами. Постає питання оцінки витрачених запасів та їх залишку на кінець звітного періоду. 

Методи оцінки запасів при вибутті

Таблиця 1

 

1.Поняття,  оцінка та класифікація  виробничих запасів  згідно П(С)БО 9 «Запаси».

     Принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про запаси та розкриття її у фінансовій звітності встановлено П(С)БО 9 «Запаси», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 р.      № 246.

     Згідно П(С)БО 9 «Запаси» - це активи підприємства, які отримуються підприємством:

• для подальшого продажу, за умови звичайної господарської діяльності;
• перебувають в процесі виробництва,  з метою подальшого продажу продукту виробництва;
• утримуються для споживання під час виробництва продукції,виконання робіт та надання послуг, а також в управлінні підприємством.

      Для обліку запасів підприємства використовують активні рахунки класу 2 «Запаси». Передбачені для узагальнення інформації про наявність і рух належних підприємству предметів праці,призначених для обробки, переробки,використання у виробництві та для господарських потреб,а також засобів праці, які підприємство відносить до малоцінних швидкозношуваних предметів.

      Рахунок 20 «Виробничі запаси» призначений для узагальнення інформації про наявність і рух належних підприємству сировини і матеріалів( в тому числі тих, що знаходяться в дорозі та в переробці), будівельних  матеріалів, запасних частин,матеріалів сільськогосподарського призначення, палива, тари й тарних  матеріалів, відходів основного виробництва.

     Під виробничими запасами розуміють активи, які використовуються для подальшого продажу, споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

     Від поняття виробничих запасів слід відрізняти поняття матеріальних ресурсів. Матеріальні ресурси - це засоби виробництва, які включають засоби праці та предмети праці.

     В залежності від того, яку роль відіграють різноманітні виробничі запаси в процесі виробництва продукції,робіт,послуг,вони поділяються на такі групи:

- сировина;

- основні  й допоміжні матеріали; 

- купівельні напівфабрикати;

- незавершене  виробництво;

- малоцінні  та швидкозношувані предмети.

      Рахунок 20 “ Виробничі запаси» має такі субрахунки:

    201 « Сировина і матеріали » - це предмети праці, з яких виготовляють продукцію;вони утворюють матеріальну(речовинну) основу продукції.

     Сировина – це продукція сільського господарства (зерно,бавовна, молоко) і видобувної промисловості (вугілля, руда тощо), а матеріали – продукція переробної промисловості (борошно,тканина,цукор тощо).

    Незавершене виробництво виступає у вигляді незакінчених обробкою і складання деталей, вузлів,виробів та незакінчених технологічних процесів.  

   202 « Напівфабрикати» – це сировина і матеріали, які пройшли певні стадії обробки, але ще не є готовою продукцією.

     До групи допоміжних матеріалів у зв’язку  з особливістю використання окремо виділяють паливо,тару і тарні матеріали,запасні частини.

     203 «Паливо» виділяють в окрему групу з причини його великого економічного значення та специфіки споживання.

     204 « Тара і тарні матеріали» - належать предмети,які використовуються для пакування, транспортування, зберігання різних матеріалів і продукції(мішки,ящики,коробки тощо).

     205 « Будівельні матеріали» - підприємства  – забудовники відображають рух будівельних матеріалів, конструкцій і деталей, необхідних для виконання будівельно-монтажних робіт.

     206 «Матеріали,  передані в переробку» - матеріали передані в преробку  на сторону, які в майбутньому  будуть включені до собівартості  отриманих з них виробів.

    207 « Запасні частини» - служать для ремонту і заміни спрацьованих деталей машин та обладнання.

     208 « Матеріали сільськогосподарського  призначення» - обліковують мінеральні  добрива, отрутохімікати тощо.

     209 « Інші матеріали» - обліковують відходи виробництва( обрубки, обрізки, стружку тощо).

     До окремої групи виділяють 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети», що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він не більше одного року.

     Важливою передумовою організації обліку виробничих запасів є їх оцінка.          Згідно з діючими нормативними документами одержані виробничі запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю, що включає суму фактичних витрат на їх придбання або виготовлення. Первісна вартість формується від шляху надходження запасів.

     Згідно з П(С)БО 9 виділяють такі головні причини списання (вибуття) виробничих запасів із балансу:

-  відпуск  у виробництво;

-  списання  за невідповідності критеріям активу;

- списання  у зв’язку з псуванням, крадіжкою тощо;

- реалізація  на сторону.

     Вибір методу оцінки є елементом  облікової політики підприємства  у не підлягає змінам без  вагомих підстав.При виборі методу  оцінки вибуття запасів підприємство  виходить з інтересів користувачів.Обрані методи оцінки розкриваються у примітках до фінансової звітності (п.29 П(С)БО 9)

     При відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продажу та іншому вибутті згідно п.16 П(С)БО 9 їх оцінка здійснюється за одним з таких методів:

• ідентифікаційної собівартості відповідної одиниці запасів;
• середньозваженої собівартості;
• собівартості перших за часом надходжень запасів (ФІФО);
• нормативних витрат;
• ціни продажу.

Для всіх одиниць  бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один  із наведених методів.    

      Метод ідентифікаційної собівартості  відповідної одиниці  запасів. Застосовують для тих видів виробничих запасів, що використовуються для виконання спеціальних замовлень та проектів, а також для видів запасів, які не замінюють один одного. Отже цей метод передбачає ведення індивідуального обліку з кожного виду запасів.

      Його  доцільно застосовувати, коли існує  можливість визначення (ідентифікації) собівартості кожної списаної одиниці матеріалів, а також коли номенклатура матеріалів відносно невелика і їх можна розглядати як окремі одиниці та легко ідентифікувати. Метод ідентифікаційної собівартості дає найточніші результати, якщо є певність, що собівартість ідентифікується правильно.

      За  неперервної системи обліку він  забезпечує оперативне й точне визначення вартості активів, собівартості продукції (робіт, послуг), фінансового результату. Однак цей метод потребує значних витрат на складський облік, а тому застосовується лише у складних виробництвах (судно - і авіабудуванні), в торгівлі дорогими індивідуально визначеними товарами . Недоліком цього методу є те, що кожна одиниця запасів навіть однакових обліковується за різними цінами; об’ємний облік.

      Метод середньозваженої собівартості. Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться по кожній одиниці запасів . Для визначення собівартості цим методом треба обчислити середньозважену вартість одиниці запасів: загальну вартість запасів (залишку на початок звітного періоду і придбаних протягом цього періоду запасів) поділити кількість одиниць цих запасів. Перевага цього методу полягає в тому, що оцінку вартості відпущеного запасу та запасів в залишках можна знайти відразу в момент здійснення операції, що надає об’єктивне уявлення про вартість запасів і практично не дозволяє здійснювати маніпуляції з цифрами. Але це досягається за рахунок досить великого обсягу роботи.   Недоліком цього методу є те, що розрахунковий залишок не завжди відповідає реальному, тому необхідно визначати відхилення.

      Метод собівартості перших за часом надходжень запасів (ФІФО).

      Використання  цього методу ґрунтується на припущенні, що одиниці запасів, які надійшли першими, і вибувають першими  (FIFO): First In – First Out). Відповідно, як собівартість реалізованої продукції спочатку відображають вартість запасів, наявних на початок звітного періоду, відтак -  тих, що надійшли першими протягом  звітного періоду ,  і  т. д . Таким чином , вартість на кінець звітного періоду відображається за вартістю останніх за часом  придбання . Згідно з методом ФІФО вартість запасів,   придбаних  першими, відносять на собівартість реалізованої продукції, а вартість запасів, придбаних останніми, відображають  на рахунках обліку запасів на кінець звітного періоду. Недолік – об’ємні розрахунки. Перевага - точність розрахунків.

      Метод нормативних витрат. Оцінка за нормативними витратами передбачає застосування норм витрат  на одиницю продукції, які підприємство встановлює з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін.

      Норма витрат - максимально допустима кількість сировини, матеріалів, палива, яка витрачається на виготовлення одиниці продукції встановленої якості.

      Норми витрат запасів класифікують, зокрема, за ступенем деталізації, обсягом нормування та ін.. У загальному вигляді норми витрат визначають як суму чистої ваги виробу і величини відходів виробництва та інших втрат.

      Слід  відмітити, що запасами, для яких застосовується метод нормативних витрат, є незавершене виробництво і готова продукція.