Особливостi управлiння витратами на сiльськогосподарських пiдприэмствах

УДК 657.224 
 

ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ  НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ  ПІДПРИЄМСТВАХ 

     Анотація. Проблема побудови управління витратами в Україні досить важлива та стосується всіх галузей економіки. Вирішенню цієї проблеми має сприяти управлінський облік або система управління витратами. В статті було розглянуто основні напрямки удосконалення системи управління витратами на сільськогосподарських підприємствах. 

     Постановка  проблеми. В умовах ринкової економіки основним в діяльності кожного підприємства є отримання максимального прибутку, тому досить важливим є аналіз управління витратами на підприємстві. Перевищенням величини витрат над величиною отриманих доходів можна пояснити високу збитковість на підприємстві. У такому разі варто звернути увагу на систему управління витратами на підприємствах, оскільки від ефективності цієї системи залежить прибутковість підприємства. Дослідження ефективного управління витратами особливо важливе в умовах інфляції, оскільки дані про теперішні витрати постійно потрібно звіряти з даними про майбутні витрати. У системі управління економічною діяльністю торгового підприємства найбільш значущим елементом є управління витратами. Це зумовлено тим, що управління витратами – це динамічний процес, який полягає у досягненні високого економічного результату діяльності підприємства. Цей процес не зводиться лише до зниження затрат, а поширюється на всі елементи управління.

     Аналіз  досліджень і публікацій. Систему бухгалтерського обліку та контролю витрат досліджували такі науковці, як М.Т. Білуха, Ф.Ф. Бутинець, С.Ф. Голов, А.М. Турило, А.А. Турило, Г.О. Партин, Б.Ф.Усач, Ю.С. Ігуманов та К.Ф. Лученко. Вони визначають управління витратами як планомірне формування витрат на виробництво і збут продукції та контроль за їхнім рівнем. Градов А.П. зазначав, що управління витратами – це складний динамічний процес, що охоплює управлінські дії, метою яких є досягнення високого економічного результату діяльності підприємства. Давидович І.Є. виділяє предмет управління витратами в окрему дисципліну. У процесі дослідження системи управління витратами використовували методи порівняння та аналогії позицій різних дослідників щодо проблеми управління загалом та теоретичних аспектів управління витратами зокрема.

     Мета  статті. Сучасний управлінський облік розглядає загальні положення щодо методики ведення обліку і не торкається особливостей побудови обліку в окремих підприємствах. Управління витратами має прикладний характер і потребує від науковців належного узагальнення того досвіду, який накопичений у конкретній сфері. Тому метою даної статті є дослідження проблем механізму управління витратами, шляхи його удосконалення, а також можливі шляхи зниження витрат на сільськогосподарських підприємствах.

     Виклад  основного матеріалу  дослідження. З розвитком конкуренції на ринку та зниженням норми прибутку, перспективи розвитку підприємства значною мірою залежать від поведінки витрат та управління ними. Вміння планомірно і раціонально керувати витратами в періоди погіршання кон'юнктури ринку підвищує шанси на виживання.Також за сприятливих економічних умов важливою стає задача оптимального розподілу ресурсів між поточною та інвестиційною діяльністю. Це можливо зробити, якщо на підприємстві діє продумана система управління витратами. Побудову та вдосконалення системи управління витратами на підприємствах пропонується здійснювати шляхом: виділення основних понять і процедур, системи управління витратами; виявлення існуючих проблем формування та контролю витрат на підприємстві; формування моделі управління витратами з урахуванням особливостей галузі та підприємства; побудови інформаційної системи; адаптації документообігу до обраної інформаційної системи; розподілу відповідальності за формування витрат та створення механізму мотивації і стимулювання їх зниження [1, с. 15].

     Основні поняття та процедури в системі управління витратами розглядаються за трьома напрямками: планування витрат; облік та план – фактичний контроль витрат; корегувальний вплив на процес формування витрат.

     Планування  витрат передбачає такі дії: складання класифікації витрат; визначення норм витрат ресурсів, виходячи із запланованого обсягу випуску продукції та необхідності підтримки оптимального режиму роботи технологічного обладнання; розрахунок вартості витрат на основі даних про заплановані витрати ресурсів та існуючі ціни на них; визначення умов, за яких можлива економія ресурсів або допустима їх перевитрата порівняно з нормами; розроблення програми ресурсозбереження; складання плану-кошторису на витратному горизонті планування.

     Класифікація  витрат за статтями означає розбити їх на групи за тією чи іншою ознакою однорідності. Наприклад, матеріали можна об'єднати в статтю "допоміжні матеріали" за ознакою їх ролі у виробництві, а послуги, що споживаються – по постачальниках і т.п.

     Поряд з тим, для планування витрат у цехах потрібно розробити (на основі загальної схеми статей витрат) свою власну класифікацію, яка б деталізувала загальні статті витрат у вигляді, зручному для планування та управління ними. Наступним кроком у плануванні витрат має бути розроблення норм та нормативів витрачання ресурсів,виходячи з планових завдань з виробництва продукції та необхідності нормального функціонування технологічного обладнання. Таким чином, за допомогою довідника діючих цін на ресурси можна визначити вартісну оцінку запланованих витрат. При цьому треба мати на увазі, що не завжди отримана вартісна оцінка витрат відповідає поточним можливостям підприємства або його довгостроковому плану розвитку. У цьому разі на рівні підрозділів має розроблятися програма ресурсозбереження. Основним принципом ресурсоекономії є скорочення втрат у процесі здійснення технологічної операції чи підвищення ефективності використання ресурсу. Бажаним варіантом планування витрат є складання двох кошторисів: на основі діючих завдань з виробництва продукції та прийнятих норм і нормативів; з корекцією першого кошторису на основі програми ресурсозбереження. Тому, враховуючи ефект економії по мірі реалізації програми ресурсозбереження, потрібно заохочувати авторів програми. Спланувавши витрати, необхідно налагодити їх облік і план – фактичний контроль [3, с. 48].

     Облік витрат із заданою періодичністю  означає необхідність відображати  в обліковій формі всі практично  здійснені витрати на відповідний  період часу. На практиці деякі види витрат обліковують за більший термін. Так, акт прийому – передачі виконаних робіт може складатися у кінці місяця. Відповідно в системі оперативного обліку витрат необхідно передбачити можливість поетапної оцінки виконаних робіт з терміном етапу – один тиждень. З іншого боку, потрібно однорідно визначити і термін готовності даних для звіту. Якщо облік здійснюється з тижневою періодичністю, то терміном готовності даних може бути понеділок, наступний за звітним тижнем. Реалізація названих принципів оперативного обліку об'єктивно потребує введення деяких додаткових документів (тижневих довідок та актів), що слугують документальною основою введення даних у систему оперативного обліку витрат[3, с. 55].

     Адаптація документообігу до обраної інформаційної  системи полягає в доповненні існуючих первинних документів новими та встановленні графіка руху документів відповідно з періодичністю звітів інформаційної системи. Існуючі документи, що відображають витрати підрозділів (акти на списання матеріалів, акти прийому-здачі робіт, довідки про виконані роботи, путьові листи, відомості та ін.), доповнюються новими документами, які вводяться

поруч із діючими (форма оперативного обліку та контролю витрат, тижнева довідка для заповнення форми). Графік складання документів встановлюється, виходячи з 1-2 тижневого інтервалу підготовки звітності в інформаційній системі. Розподіл відповідальності за формування витрат та створення механізму мотивації є дуже важливим. За поточні витрати відповідальність несе керівник відповідного підрозділу (центру витрат) у частині регульованих витрат. Обов'язковим елементом ефективного управління витратами є систе-

ма мотивації  ресурсозбереження, яка будується  у вигляді премій за виконання  норм та нормативів або відсотку від  економії проти норм [5, с. 42].

     Дуже  важливим питанням обліку залишається окреме ведення обліку витрат. За рубежем таке питання може виникати через особливості методики ведення фінансового обліку за схемою «витрати-випуск». На підприємствах України, які підпадають під статус малих підприємств і ведуть облік згідно з П(С)БО 25, може виникнути потреба побудови обліку в розрізі центрів відповідальності. Тому доцільно вести облік на цій ділянці відокремлено,тобто незалежно від обліку на рахунках класу 8. Отож цілком зрозуміла неприйнятність поділу обліку на фінансовий і управлінський, на великих підприємствах немає потреби його розділяти.

     Якщо  підходити до управління витратами  з точки зору розширення функцій, тобто поєднання обліку витрат з плануванням, контролем, аналізом, підбиттям підсумків діяльності підрозділів, слід з’ясувати, хто має виконувати ці функції. Якщо їх покласти на бухгалтерію (що можливо в сучасних умовах), то це означає не розширення функцій бухгалтерського обліку або перетворення його в управлінський, а розширення функцій бухгалтерії або її виробничого відділу, адже сам облік при цьому не змінюється. Доцільність такого підходу до побудови обліку витрат особливо доведено досвідом тих підприємств, які подають звітність про собівартість продукції, тобто облік витрат можна вести не тільки заради налагодження контролю за ними, а й для складання звітності. У підприємствах із сезонним характером виробництва застосування нормативного методу обмежуватиметься лише неповним розподілом витрат. Наприклад, у овочепереробних промислових підприємствах у період виробництва продукції, тобто протягом 4–5 місяців, за допомогою нормативного методу можна проконтролювати оплату праці, витрати сировини, допоміжних матеріалів тощо. Всі інші витрати можна зіставити з нормативною калькуляцією лише в кінці року, адже амортизацію слід нараховувати у періоді, коли продукція не виробляється; виробничий процесс може закінчитися в листопаді, але витрати мають здійснюватися і в грудні. Потрібно врахувати ще й той факт, що дуже багато статей прямих постійних витрат списуватимуться періодично. В цьому разі при порівнянні нормативної собівартості з фактичними даними за 11 місяців буде засвідчено економію витрат, а операції, проведені у грудні, наприклад, списання витрат на ремонт, можуть поглинути всю економію і в цілому за рік виникнуть перевитрати. Крім того, може спостерігатися протилежне явище: якщо подібна операція відбудеться у січні, то протягом 11 місяців спостерігатимуться перевитрати, а за рік - економія.

     Слід  пам’ятати, що показник економії або перевитрат постійних статей завжди має відносний характер, адже при розрахунку нормативної собівартості до уваги беруть кількість виробленої продукції, тобто перевитрати з розрахунку на одиницю продукції можуть виникнути через зменшення кількості випущеної продукції і навпаки.

     Управління витратами має здійснюватися не лише через обчислення нормативної собівартості та подальшого її порівняння з фактичними виробничими чи повними витратами на одиницю продукції. Тому деякі автори пропонують контролювати зміни або прямі (включаючи зміни) статті витрат. У цьому разі всі інші (нерозподілені) витрати центру відповідальності треба контролювати в цілому. Такі витрати, як правило, постійні, тому їх відхилення від запланованого рівня визначають за загальною сумою, без урахування кількості виробленої продукції. Ось чому від методу «стандарт-кост» поступово перейшли на «директ-костинг», при якому прямі (постійні та змінні) витрати контролюють окремо. Однак це не означає, що інші статті не контролюють зовсім; їх контролюють зіставленням даних про загальну суму витрат, а не в розрахунку на одиницю продукції. На основі цього не слід робити висновок про недоцільність розрахунку повної собівартості продукції, складання планових (нормативних) калькуляцій та подальшого аналізу собівартості. На нашу думку, методика аналізу собівартості продукції потребує врахування особливостей діяльності підприємств конкретної галузі.

     Не  менш важливою обставиною, яка зводить нанівець усі зусилля щодо впровадження нормативного методу обліку витрат, є особливості технологічних операцій в окремих галузях. Для прикладу наведемо докази неможливості в сучасних умовах посилення контрольних функцій управління витратами в сільському господарстві нормативним методом через:

     1) тривалість виробничого процесу,  адже у рослинницьких підрозділах він починається в одному році, а закінчується в наступному;

     2) неможливість точно розрахувати  вихід продукції внаслідок погодних умов;

     3) те, що в підрозділах підприємств,  у яких щомісяця отримують продукцію, наприклад, у молочному скотарстві та виробництві яєць, вирощування молодняку тварин тощо, вихід продукції дуже неритмічний. Отож для налагодження контролю за витратами потрібно складати щомісячну нормативну калькуляцію, але через відсутність належних спеціалістів, їх завантаженість, неритмічність списання витрат та неможливість точного передбачення виходу продукції результати контролю досить низькі;

     4) наявність супутньої продукції,  що потребує окремих розрахунків по кожному и виду [3, с. 33].

     Отже, твердження про універсальність нормативного методу є суперечливим.

     Із  середини 80-х років минулого століття по стало завдання суттєвої перебудови, зумовленої тим, що перегляд методики розподілу непрямих витрат вже не задовольняв управлінський персонал.

     Найбільшої  шкоди виробництву сільськогосподарської продукції завдає неврегульованість товарного ринку. Тому особливої актуальності набуває розробка квотованого підходу до збуту продукції та налагодження системи матеріального стимулювання виробництва певної продукції за аналогією з розвиненими країнами, зокрема з ЄС. Крім того, слід приділяти пильну увагу задоволенню потреб споживачів через врегулювання сортового складу певного виду продукції, її якості тощо. Обмеженість використання подібних можливостей виробниками в сучасних умовах неприпустима.

     Аграрна сфера діяльності потребує включення до системи контролю таких витрат, яких немає в деяких галузях економіки, а саме витрат, пов’язаних із збереженням ґрунтів, зокрема відновлення вмісту гумусу при вирощуванні культур з інтенсивною технологією тощо. Витрати на виконання робіт з поліпшення стану земельних ресурсів мають обов’язково входити до складу витрат. Отже, розглянуті системи обліку і контролю витрат, що поширені за кордоном, не завжди підходять для потреб аграрної сфери економіки. На нашу думку, це пояснюється низкою обставин.