Організація складання та подання фінансової звітності на прикладі МП „КуМаН”

Фінансові звіти  складаються багатьма підприємствами і надаються зовнішнім користувачам у багатьох країнах світу. І хоча такі звіти можуть виглядати однаково, вони відрізняються один від одного, оскільки кожна країна має свої соціальні, економічні та законодавчі особливості. Крім того, при встановленні національних вимог беруться до уваги потреби різних користувачів фінансових звітів.

Користувачами фінансових звітів є існуючі та потенційні інвестори, працівники, позикодавці, постачальники та інші торгові кредитори, замовники, уряд та урядові установи і громадськість (схема 14.1). Вони використовують фінансові звіти для задоволення певних різноманітних потреб у фінансовій інформації.

За складання  і подання фінансових звітів підприємства відповідальність в першу чергу несе його керівництво, яке також зацікавлене в інформації, яку містять фінансові звіти, незважаючи на те, що воно має доступ до додаткової управлінської та фінансової Інформації.

Звичайно, фінансові  звіти неспроможні задовольнити всі потреби користувачів, але існує чимало потреб, які є спільними для , всіх користувачів інформації. Це можна пояснити тим, що інвестори є постачальниками венчурного капіталу підприємства і надання фінансових звітів відповідає їхнім потребам, як більшості потреб інших користувачів фінансових звітів.

Фінансові звіти  відображають фінансові результати операцій та інших подій, об'єднуючи їх в елементи фінансових звітів. Елементами, що безпосередньо пов’язані з визначенням фінансового стану в балансі, є активи, зобов'язання та власний капітал. Елементами, які безпосередньо пов'язані з оцінкою діяльності в звіті про прибутки та збитки, є доходи та витрати.

В активі балансу - ресурсі, що контролюється підприємством, очікується надходження майбутніх економічних вигод до підприємства.

Майбутні  економічні вигоди, втілені в активі, можуть надходити до підприємства різними шляхами, наприклад:

а) обміну на Інші активи;

б) використання для погашення заборгованості;

в) використання окремо або разом з іншими активами у виробництві товарів чи наданні послуг, призначених для реалізації підприємством;

г) розподілення між власниками підприємства.

Активи, що мають матеріальну форму, наприклад основні засоби, не є суттєвою формою для Існування активу. Авторські права та патенти є активами, якщо від них очікується збільшення економічної вигоди; орендоване майно є активом, якщо підприємство контролює вигоди. Здатність підприємства контролювати вигоди як правило визначається юридичними правами.

Підприємства  як правило отримують активи шляхом їх придбання або виробництва, проте й інші операції також генерують активи. Наприклад, майно, яке підприємство одержало від держави як частину програми на підтримку економічного розвитку певного регіону або розвідування корисних копалин. Визначенню активів можуть відповідати об'єкти, передані підприємству безкоштовно.

Зобов’язання - обов’язок чи відповідальність - полягає в тому, що підприємство має теперішню заборгованість. Зобов'язання можуть набрати юридичної сили внаслідок контрактних зобов'язань або статутних вимог.

Зобов’язання також виникають в результаті повсякденної ділової практики: наприклад, підприємство вирішує змінити свою політику і виправити недоліки - своєї продукції, що виявилися після закінчення гарантійного строку. У такому випадку суми очікуваних витрат відносно вже реалізованих товарів вважатимуться зобов’язанням.

Погашення теперішнього зобов'язання може здійснюватися різними способами, шляхом:

а) надання послуг;

б) заміни даного зобов’язання іншим зобов’язанням;

в) передачі інших активів;

г) сплати грошових коштів.

Таким чином, погашення існуючого зобов’язання означає, що підприємство віддає ресурси, які втілюють економічні вигоди, з метою задоволення претензій іншої сторони.

Існують також  майбутні зобов’язання, які виникають тільки тоді, коли актив отримано або коли підприємство укладає невідновну угоду про придбання активу, а це означає, що економічні наслідки невиконання зобов’язання, наприклад, у зв’язку зі штрафними санкціями на користь іншої сторони, не дадуть підприємству можливості уникнути вибуття своїх ресурсів.

Зобов’язання виникають також в результаті минулих операцій чи подій, наприклад придбання товарів, отримання послуг, що призводить до виникнення кредиторської заборгованості, а одержання позики банку призводить до зобов’язання повернути її та інші зобов’язання.

Власний капітал, що є залишковою часткою в активах підприємства після вирахування всіх його зобов’язань у балансі, може бути поділений на підкласи. Наприклад, в акціонерному товаристві з часткою власності у підприємстві акціонери мають різні права на отримання дивідендів або на виплату капіталу, тому власний капітал поділяється на підкласи, такі як: кошти, внесені акціонерами; нерозподілений прибуток; резерви, які відображають асигнування нерозподіленого прибутку, та резерви, які відображають коригування збереження капіталу, тощо. Можуть створюватися й Інші резерви - у вигляді додаткового захисту підприємства та його кредитів від впливу збитків тощо.

У балансі  власний капітал відображається за сумою, яка залежить від оцінки активів та зобов’язань. Сукупна сума власного капіталу як правило не відповідає сукупній ринковій вартості акцій підприємства, або сумі, яку можна отримати шляхом продажу чистих активів підприємства частинами або загалом.

Оцінка діяльності підприємства визначається в звіті „Про фінансові результати” такими елементами, як „доходи” та „витрати”.

Елемент „доходи” включає доходи від звичайної діяльності і доходи від інших операцій, також дохід може виникати в результаті погашення зобов’язань. Так, підприємство для погашення зобов'язання за отриману позику може надати товари або послуги позикодавцю.

Елемент „витрати” включає витрати та збитки, які виникають під час звичайної діяльності підприємства. Збитки означають зменшення економічних вигод і, таким чином, за своєю суттю не відрізняються від інших витрат. Тому вони не розглядаються в даній концептуальній основі як окремий елемент.

До збільшення або зменшення власного капіталу призводять переоцінка або перерахунок активів та зобов’язань. Незважаючи на те, що це збільшення або зменшення відповідає визначенню доходу та витрат, воно не входить до складу звіту

про прибутки і збитки згідно з певними концепціями збереження капіталу. Ці дані входять до складу власного капіталу як коригування збереження капіталу або як резерви переоцінки.

Форми фінансової звітності підприємств (крім банків) і порядок їх заповнення встановлюються Міністерством фінансів України за погодженням з Державним комітетом статистики України.

Форми фінансової звітності банків і порядок їх заповнення встановлюються Національним банком України за погодженням з Державним Комітетом статистики України.

Форми фінансової звітності бюджетних установ, органів Державного казначейства України з виконання бюджетів усіх рівнів і кошторисів видатків та порядок їх заповнення встановлюються Державним казначейством України.

 

ІІ. Порядок складання фінансової звітності.

2.1 Фінансові звіти.

Фінансові звіти  загального призначення - це звіти, що відповідають потребам тих користувачів, які не можуть вимагати звітів, складених з урахуванням їхніх конкретних інформаційних потреб.

До користувачів фінансових звітів належать існуючі та потенційні інвестори, працівники, кредитори, клієнти, урядові установи та громадськість.

Органи державного управління тепер стали одним  з користувачів, а не органом, який постійно диктував свої вимоги, змінюючи їх на потребу податкового законодавства. Державним органам управління необхідна Інформація про фінансову звітність для формування макроекономічних показників - своєчасність і повнота сплати податків; визначення національного доходу і розподіл ресурсів тощо.

Фінансові звіти є складовою частиною фінансової звітності. У Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку і (П (с)БО) фінансова звітність визначена як бухгалтерська звітність, що відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період. Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, яким необхідна фінансова інформація для прийняття економічних рішень.

 

2.2 Елементи фінансової звітності.

Елементами  фінансової звітності (основні статті, що відбиваються у фінансових звітах) є:

1. Виручка - надходження чистих активів або погашення зобов’язань шляхом реалізації товарів або послуг, що складають основні операції підприємства (продаж товарів за готівку або в кредит).

2. Витрати - відтік або використання активів, або виникнення зобов’язань у зв’язку з доставкою товарів або послуг, чи з іншою діяльністю, що складає основні операції підприємства (заробітна плата працівників, сплачується готів кою або повинна бути сплачена).

3. Прибутки - збільшення чистих активів від випадкових неосновних операцій та інших видів діяльності, за винятком доходів або інвестицій з власників (продаж ділянки землі за ціну, більшу ціни придбання).

4. Збитки - зменшення чистих активів від випадкових або побічних операцій та інших подій, за винятком видатків або розподілень власникам (продаж ділянки землі за ціну, меншу ціни придбання).

Бухгалтерський баланс

5. Активи - можливі майбутні економічні вигоди, отримані підприємством внаслідок минулих операцій (земля, будівлі, обладнання, патенти, виробничі запаси, грошові кошти, кошти в розрахунках).

6. Зобов’язання — можливі майбутні втрати економічних вигод внаслідок минулих операцій; включають передачу активів або послуг (кредит, належний банку, податки належні, але ще не сплачені, невиплачена заробітна плата).

7. Капітал власників - остаточні проценти власників після сплати всіх боргів (тобто Активи - Зобов’язання = Капітал власників) (це не випущені акції плюс нерозподілені прибутки).

Якщо одній  компанії належить контрольний пакет акцій іншої компанії (внаслідок придбання більше 50% акцій з правом голосу цієї компанії), їх фінансові звіти зводяться воєдино. Процес зведення називають консолідацією. Кожна з цих двох компаній є окремою юридичною особою (підприємством), яка має власну систему обліку і складає незалежні фінансові звіти. Однак через специфічні взаємовідносини для цілей фінансової звітності їх розглядають як єдину економічну одиницю. З цієї причини головна компанія (якій належать більше 50% звичайних акцій з правом голосу іншої компанії) мусить також складати зведені фінансові звіти. Окремі фінансові звіти головної компанії та кожної з дочірніх компаній зводяться головною компанією у загальні або консолідовані фінансові звіти.

 

2.3 Зведені фінансові звіти.

Зведені фінансові  звіти - це фактично звіти щодо економічної одиниці в цілому. Кожний з трьох обов’язкових фінансових звітів – „Бухгалтерський баланс”, „Звіт про прибутки та збитки” і „Звіт про зміни у фінансовому стані” - готується у зведеному вигляді головною компанією.

Взаємовідносини типу „головна компанія” – „дочірня компанія” надають багато операційних, економічних та юридичних переваг. Тому майже всі великі і багато середніх корпорацій тримають контрольні пакети кількох інших корпорацій.

Зведені фінансові звіти складають лише в тих випадках, коли задовольняються дві основні вимоги: можливість контролю за дочірнім підприємством та економічна сумісність.

Економічна  сумісність означає, що діяльність дочірньої компанії пов’язана з діяльністю головної компанії або доповнює її. Діяльність компанії, наприклад, виробника автомобілів, економічно сумісна з діяльністю компанії - виробника автомобільних свічок запалення. І навпаки, оскільки підприємство-виробник і банк - не задовольняють вимогу сумісності, їхні фінансові звіти не зводяться.

Зведені звіти  не складають, коли:

а) головна компанія не має можливості контролю (керування) за діяльністю дочірньої компанії;

б) діяльність головної і дочірньої компаній економічно несумісна. У таких випадках придбані акції відображають у бухгалтерському балансі головної компанії як довгострокові активи, а саме як „Інвестиції у неконсолідоване дочірнє підприємство” за методом обліку за вартістю капіталу.

Консолідація  фінансових звітів впливає тільки на звітність головної компанії з фінансових результатів діяльності власне головної компанії та її дочірніх підприємств. Облік і звітність дочірніх підприємств не зазнають ніякого впливу через консолідацію фінансової звітності. Той факт, що головній компанії належить контрольний пакет акцій підприємства, ніяк не впливає на облік всього підприємства. На кінець кожного облікового періоду дочірня компанія складає свої власні фінансові звіти. Головна компанія також веде облік власних операцій у звичайному порядку і складає фінансові звіти на кінець кожного облікового періоду.

 

ІІІ. Подання та оприлюднення фінансової звітності.

Квартальну  та річну фінансову звітність  підприємства зобов’язані подавати органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено цим Законом.

Органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства.