Організація обліку витрат виробництва

Управлінський облік законодавчо  не регламентується, тому не має офіційно затвердженого поняття, яке б  відтворювало зміст категорії «витрати виробництва» в управлінському аспекті [7].

Отже, в нормативних джерелах зустрічається поняття «витрати»  і відсутнє поняття «затрати». Натомість  огляд економічної літератури свідчить про відсутність єдиної точки  зору щодо правомірності використання цих двох понять. На думку, В. Сопко  потрібне чітке розмежування цих  понять. Оскільки, затрати – це термін процесу використання речовин та сил природи у процесі конкретного  виду операційної (або не операційної ) діяльності та пов’язані з виготовленням  чітко визначеного виду виробу, а  витрати – це термін, що характеризує процес придбання ресурсів. М. Врубльовський вважає, що поняття «затрати на виробництво» і «витрати виробництва» є тотожними, оскільки в основі їх визначення лежить вартісна оцінка основних засобів, матеріальних, трудових ресурсів, спожитих у виробництві. Під «витратами виробництва» він розуміє амортизацію і вартість матеріальних і трудових ресурсів підприємства, спожитих за певний період часу в процесі основного і допоміжного виробництва. О. Каверіна відмічає, що в російських нормативних і учбових виданнях для визначення поняття «спожиті ресурси» або «гроші», які необхідно заплатити за товари і послуги у більшості випадків використовують як синоніми три поняття: «затраты», «расходы», «издержки».

В іноземних виданнях з  бухгалтерського обліку, зазначається, що англійський термін «costs», який можна перекласти на українську мову як «затрати» чи «витрати», має велику кількість значень. У найбільш загальному розумінні витрати – це представлена в грошовому вираженні величина ресурсів, використаних на певні цілі. Для більш точного визначення цього терміна запропоновано вживати разом з ним додаткове слово, яке б розширювало та уточнювало зміст вихідного поняття в конкретних ситуаціях. Наприклад, «costs of production», що в перекладі з англійського означає «витрати (або затрати) виробництва» [8].

Нормативно-правове забезпечення обліку і контролю – це сукупність нормативно-правових актів найвищих гілок влади у державі (законодавчої, виконавчої та представницької), Міністерства фінансів України, інших міністерств  та відомств, і, власне кожного підприємства зокрема, які забезпечують повноцінне функціонування та динамічний розвиток бухгалтерського обліку, фінансової звітності й економічного контролю в нашій державі.

До основних видів нормативно-правового  забезпечення обліку і контролю витрат підприємств, з нашої точки зору, варто відносити: Закони України; Укази  Президента України; постанови і  рішення Кабінету Міністрів України; накази, постанови, розпорядження, листи, роз’яснення міністерств та відомств; П(С)БО 9, 16, 30, 31, 33 (а для підприємств, що розмістили цінні папери на фондовому  ринку і повинні публічно представляти свою фінансову звітність  – М(С)ФЗ 2, 9, 11, 23); Кодекси України; методичні  рекомендації з формування собівартості (за видами економічної діяльності: у промисловості, в сільськогосподарських  підприємствах, будівельно-монтажних  робіт, на транспорті, в торгівельній діяльності, житлово-комунального господарства, проектних робіт тощо); вказівки, інструкції,  положення; плани рахунків бухгалтерського обліку; наказ про облікову політику в підприємстві; графіки документообігу, графіки виконання обліково-звітних та контрольно-ревізійних робіт і т.д.

Нормативно-правові акти  щодо  бухгалтерського обліку, фінансової звітності  й економічного контролю  витрат підприємств можна поділяти на наступні рівні: міжнародні або континентальні, загальнодержавні, загально облікові, галузеві (відомчі), регіональні, внутрішньогосподарські (внутрішньофірмові) [9].

З поліпшення нормативно-правових актів України щодо обліку та контролю витрат підприємств необхідно зробити  наступні кроки: провести повну інвентаризацію всіх нормативно-правових актів України, пов’язаних з обліком і контролем  витрат з метою виявлення дублювання й неузгодження положень цих актів  та  неврегульованих ситуацій;  організувати та щомісячно (щоквартально) оновлювати довідково-інформаційну базу підприємств з питань обліку, контролю, оподаткування, в тому числі щодо витрат. Нормативно-правове забезпечення обліку і контролю витрат та доходів  підприємств аудиту, проводити робочі нотатки виявлених ними суперечностей, неув’язок згаданих вище актів та висловлювати свої висновки і пропозиції у фахових бухгалтерських виданнях; під час проведення наукових і  науково-практичних конференцій, семінарів, робочих нарад.

2. Організація первинного обліку витрат виробництва

Процес виробництва та надання послуг є основною стадією, на якій створюються матеріальні  блага, а даний процес невід’ємно пов’язаний з витратами. В процесі  придбання товарів, сировини і  різних матеріалів основними господарськими операціями є оплата постачальникам за придбані цінності за діючими цінами, оплата витрат, пов’язаних із доставкою, завантаженням, вивантаженням, так  званих транспортно-заготівельних  витрат. Відбувається поєднання робочої  сили із засобами виробництва, виготовляється новий продукт, що має натуральну форму і вартість.

При здійснені господарської  діяльності на підприємстві операції фіксуються у відповідних документах, на підставі яких здійснюються записи у бухгалтерському обліку. Тому організація первинного обліку займає одне із перших місць в організації виробничого процесу.

Первинний облік витрат виробництва  групують за такими економічними елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні  заходи, амортизація, інші операційні витрати.

Основними документами для  оформлення відпуску матеріальних цінностей  зі складу на є Лімітно-забірні карти  Ф. № М-9 (на цехові і транспортні  витрати) і Накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів Ф. № М-11. За допомогою Лімітно-забірних карт здійснюють відпуск у виробництво  матеріальних цінностей, що використовуються відповідно до технологічного процесу. Лімітно-забірні карти виписуються  на кожен номенклатурний номер продукції  на підставі переліку матеріалів, необхідних для виготовлення конкретного виробу.

Лімітно-забірні карти  складає планово-виробничий відділ у двох примірниках: один до початку  місяця передається цеху-споживачу, другий – складу. Видані Лімітно-забірні  карти реєструються в реєстрі, копія  якого після роздачі карт здається в бухгалтерію. Комірник робить оцінку кількості відпущеного матеріалу  в обох примірниках Лімітно-забірної карти і визначає залишок невикористаного ліміту. Факт відпуску підтверджується двома підписами: завідувача складом і одержувача матеріалів. Лімітно-забірні карти діють до закінчення місяця, а потім здаються в бухгалтерію. Лімітно-забірні карти підписуються директором, економістом, головним бухгалтером і інженером-технологом.

Для відпуску матеріальних цінностей на господарські потреби  використовуються Накладні-вимоги. У Накладній-вимозі вказується найменування, номенклатурний номер, одиниця виміру, кількість і ціна матеріалу, який відпускається, а також сума. Накладна-вимога підписується головним бухгалтером і матеріально-відповідальною особою.

Ліміти на відпуск матеріальних цінностей на виробництво встановлюються на підставі діючих норм витрат матеріалів і планованих виробничих завдань  на звітний період з урахуванням  залишків матеріалів, не витрачених на початок планового періоду. Установлені  ліміти відпуску матеріальних цінностей  корегуються у зв’язку зі змінами  умов виробництва: уточненням обсягів  незавершеного виробництва, зміною програм щодо окремих деталей, заміною  матеріалів.

На підставі обліку кількості  матеріалів, відпущених на робочі місця, та кількості деталей, фактично виготовлених з цих матеріалів складається первинний документ – Виробничий акт на списання матеріалів. Він використовується як виконавчий документ для списання вартості матеріалів на продукцію, що виготовляється.

Також для первинного обліку відпуску матеріалів використовуються наступні первинні документи: «Акт-вимога на заміну (додатковий відпуск) матеріалів», «Накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів», «Картка складського обліку матеріалів», «Відомість обліку залишків матеріалів на складі», «Матеріальний ярлик», «Матеріальний звіт», «Інвентаризаційний опис», «Акт про витрату давальницьких матеріалів».

 Для первинного обліку використання робочого часу використовуються наступні типові форми:  

• П-2 «Особова картка працівника»;
• П-3 «Наказ (розпорядження) про надання відпустки»;
• П-5 «Табель обліку використання робочого часу»;
• П-6 «Розрахунково-платіжна відомість працівника»;
• П-7 «Розрахунково-платіжна відомість (зведена)».

А також такі первинні документи  як: «Список осіб, які працювали  в надурочний час», «Листок обліку простоїв», «Наряд на відрядну роботу (для бригади)», «Наряд на відрядну роботу (індивідуальний)», «Подорожній лист вантажного автомобіля», «Подорожній  лист службового легкового автомобіля».

Для обліку використання робочого часу всіх категорій працюючих, для  контролю за дотриманням працюючими встановленого режиму робочого часу, для отримання даних про відпрацьований час, розрахунку заробітної плати використовується форма № П-5 «Табель обліку використання робочого часу», який складається в одному примірнику уповноваженою на те особою та після відповідного оформлення подається до бухгалтерії. Він ведеться протягом місяця керівником або обліковцем конкретного підрозділу, а в кінці місяця із підписами вказаних осіб передається до бухгалтерії.

Для обліку часу, який відпрацьований надурочно, та оплати роботи в надурочний час на підприємстві використовується «Список осіб, які працювали в  надурочний час», який заповнюється майстром або іншими посадовим особами, які  відповідальні за облік робочого часу, та передається до бухгалтерії.

Облік часу простоїв здійснюється на підставі «Листка обліку простоїв». Аркуш обліку простоїв з відміткою  про час простоїв використовується для запису в табель.

Для обліку обсягів виконаних  робіт, затрат робочого часу і нарахованої  заробітної плати членам бригади, оплата праці яких здійснюється за відрядною  формою у первинних виробничих підрозділах використовують «Наряд на відрядну роботу (для бригади)». Наряд виписують строком до одного місяця в одному екземплярі. В ньому протягом місяця поряд із обсягами виконаних бригадою робіт, на зворотній стороні щоденно відмічається також кількість відпрацьованого часу кожним працівником бригади. По факту виконання завдання або закінчення календарного місяця визначається загальна сума заробітку, який належить бригаді за виконані роботи. Заробіток кожного працівника визначається, виходячи із його кваліфікаційного розряду та кількості відпрацьованого ним часу.

Для обліку обсягів виконаних  робіт,затрат робочого часу і нарахованої  заробітної плати працівників-відрядників  на підприємстві використовується також  «Наряд на відрядну роботу (індивідуальний), який відкривається на кожного працівника у розрахунку на календарний місяць.

Для нарахування заробітної плати водіям вантажних автомобілів  використовується «Подорожній лист вантажного автомобіля». Подорожній лист виписується у розрахунку на кожен  день. Для нарахування заробітної плати водіям легкових автомобілів  використовуються «Подорожній лист службового легкового автомобіля».

Провадження нарахування  зборів до фондів соціального спрямування  та віднесення їх на витрати виробництва  оформляється у вигляді бухгалтерського  розрахунку.

Облік інших операційних  витрат підприємства ведеться у наступних документах:

• витрати на відрядження: наказ (розпорядження) про відрядження, звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, посвідчення про відрядження, журнал реєстрації посвідчень про відрядження;
• витрати на розрахунково-касове обслуговування: договір про розрахунково-касове обслуговування;
• втрати від знецінення запасів: акт на уцінку;
• визнані штрафи, пені, неустойки: договори;
• нестачі і втрати від псування цінностей: інвентаризаційна відомість, акт інвентаризації.

Направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, назви підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження. Дані наказу знаходять  своє відображення у посвідченні  про відрядженні, яке видається  відрядженому працівнику на руки.

При здійсненні відрядження  працівника, проводиться реєстрація особи, яка відбуває у відрядження, у «Журналі реєстрації посвідчень про  відрядження».

Протягом трьох робочих  днів після повернення з відрядження  працівник зобов’язаний подати авансовий  звіт про витрачену у зв’язку  з відрядженням суму. Разом з авансовим  звітом подається посвідчення про  відрядження, оформлене у встановленому  порядку, і документи в оригіналі  про наймання житлового приміщення та проїзд.

В кінці кожного місяця за підписом керівника виробничого  підрозділу до бухгалтерії передається  виробничий звіт. У ньому в розрізі  найменувань продукції (наданих  послуг), яку виробляє (надає) зазначений підрозділ, вказується: кількість відпрацьованого  часу працівниками підрозділу (у людино-годинах  і людино-днях); обсяг нарахованої  їм заробітної плати, вартість спожитих виробничих запасів, кількість і  вартість спожитих електроенергії, води, тепла та ін., вартість списаних на витрати  виробництва малоцінних та швидкозношувальних предметів, кількість виробленої і оприбуткованої на склад готової продукції, вартість наданих послуг.

 Дані виробничого звіту  опрацьовується бухгалтером, який  відповідає за ділянку облікової  роботи по обліку виробництва  і в подальшому переносяться  до розділу 2 Відомості 5-М або  до книги обліку виробництва  при журнально-ордерній формі  обліку, з якої узагальнені дані  в цілому по рахунку переносяться  до журналу-ордеру №5.