Організація обліку витрат виробництва

ВСТУП

Актуальність теми полягає  в тому, що витрати виробництва  є важливою не тільки економічною, але  й обліково-аналітичною категорією, яка істотно впливає на обсяги та динаміку прибутку. Тому здійснення дієвого контролю витрат виробництва  з метою постійного зниження їх величини стає однією із важливих задач системи  управління виробництвом на підприємстві. Створення системи господарювання зумовлює необхідність розвитку однієї із основних ділянок обліково-аналітичного процесу – обліку витрат виробництва  і калькулювання собівартості продукції.

Пошук шляхів зниження витрат виробництва в сучасних умовах слід розглядати як фактор підвищення прибутковості  й ефективності роботи підприємств, забезпечення їх стабільності в ринковому  середовищі, розширення можливостей  внутрівиробничої реструктуризації відповідно до змін кон’юнктури ринків збуту  продукції. Величина витрат у багатьох випадках визначається як головний критерій у виборі варіантів розвитку підприємств. Загроза зменшення прибутку і  банкрутства підприємств в умовах конкурентної боротьби вимагає переглянути  принципи управління собівартістю з  метою скорочення часу виробничого  процесу, покращання якості продукції  і зниження невиробничих витрат.

Таким чином, недостатнє теоретичне і практичне опрацювання і  дискусійність питань побудови організації обліку витрат виробництва, слабка інформаційна забезпеченість управління, необхідність проведення досліджень витрат виробництва з позиції управління ними, а також зростаюча актуальність вдосконалення обліку виробничих витрат на підприємствах в умовах розвитку ринкової економіки визначили вибір теми.

1. Теоретичні основи організації обліку витрат виробництва
1. Економічний зміст витрат та завдання їх обліку

Діяльність будь – якого підприємства завжди пов'язана з певними витратами матеріальних, трудових, інформаційних, грошових та інших ресурсів на виготовлення, зберігання, транспортування, сортування, пакування, фасування та реалізацію товарів. Сукупність всіх цих витрат і складає поточні витрати підприємства.

Національні стандарти бухгалтерського  обліку П(С)БО 1 та П(С)БО 16 визначають витрати  як зменшення економічних вигод  у вигляді вибуття активів  або збільшення зобов'язань, які  призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) [1]. В даному визначенні сутність витрат виражається не через їх економічну природу, а через наслідки операцій з активами та капіталом для фінансово – майнового стану підприємства.

В свою чергу, в бухгалтерському  обліку витрати відображаються при  дотриманні певних умов:

1. зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводять до зменшення власного капіталу підприємства, крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками.

б) визнання на підставі систематичного і раціонального розподілу економічних  вигод, які забезпечує актив протягом декількох (наприклад, нарахування  амортизації основних засобів, нематеріальних активів тощо).

в) негайне визнання, якщо економічні вигоди не відповідають критеріям  активів підприємства (наприклад, уцінка товарів, створення резерву сумнівних  боргів тощо).

г) можлива достовірна оцінка суми витрат. Дотримання цієї умови  означає, що оцінка витрат відбувається на підставі положень національних стандартів [2].

Витрати підприємства на виробництво  являють собою важливий елемент  відтворювального процесу первинної  ланки і відтворюють у собі витрати підприємства на всі спожиті  ресурси на виробництво продукції. Витрати виробництва — це спожиті в процесі виробництва засоби виробництва, які втілюють в собі минулу працю (сировину, матеріали, амортизацію основних засобів, працю працівників, зайнятих у процесі виробництва). До виробничих витрат входять — прямі матеріальні витрати, витрати на оплату праці, інші прямі витрати та загальновиробничі.

Важливим питанням, на базі якого має формуватися методологія  дослідження обліку витрат виробництва  на промислових підприємствах, є  їх класифікація за певними ознаками [3].

Враховуючи те, що поділ  витрат спрямований на вирішення  найрізноманітніших завдань управління, в літературі зустрічаються різноманітні групування видів витрат за ознаками їх класифікації.

Табл.1.1 Класифікація витрат

За ступенем впливу обсягу діяльності на суму витрат, витрати  поділяються на:

• Змінні витрати – це витрати, що змінюються залежно від зміни обсягу виробництва. Залежно від процентного співвідношення зміни величини витрат і зміни обсягу виробництва змінні витрати поділяють на пропорційні і непропорційні. Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно стосовно зміни обсягу виробництва. Непропорційні витрати поділяються на прогресивні і дегресивні. Прогресивні витрати зростають більшими темпами, ніж обсяг. Дегресивні витрати зростають меншими темпами, ніж обсяг виробництва.
• Постійні витрати – це витрати, що залишаються незмінними із зміною обсягу виробництва.
• Змішані витрати – це витрати, що містять елементи як змінних, так і постійних витрат.

Поточні витрати – це постійно здійснювані витрати (періодичність  яких менша за місяць). Одноразові витрати  – це витрати, які здійснюються з  періодичністю понад раз на місяць і можуть скеровуватися на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого  часу. Довгострокові витрати –  це витрати, пов’язані з виконанням довгострокового договору (контракту), тобто контракту, який не планується завершити раніше, ніж через дев’ять  місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати) [4].

Основні витрати – це сукупність прямих витрат на виробництво  продукції. До прямих належать ті витрати, які можна безпосередньо пов’язати  з об’єктом калькулювання, вони можуть бути прямо введені до собівартості певних видів продукції. Непрямими  витратами вважаються ті, які зумовлені  виробничою діяльністю, але не можуть бути безпосередньо пов’язані з  об’єктом калькулювання. Такі витрати  пов’язані з виробництвом декількох  видів продукції та вводяться  до собівартості непрямим шляхом, за допомогою  спеціальних методів розподілу. Накладні витрати розподіляються на виробничі і невиробничі. До виробничих належать витрати, які пов’язані  з виробництвом продукції. Невиробничі витрати – це всі інші витрати, які несе підприємство та які не пов’язані з виробництвом продукції.

Одноелементні витрати складаються  з одного елемента витрат і не підлягають розкладанню. До комплексних належать витрати, які містять декілька економічних  елементів.

Економічний елемент — це економічно однорідний вид витрат; серед них розрізняють:

• матеріальні витрати;
• витрати на оплату праці;
• відрахування на соціальні заходи;
• амортизація;
• інші витрати.

         Склад кожного елемента витрат дається в П(С)БО 16 «Витрати», а групування за елементами показує, що витрачено.

Особливе місце в управлінні витратами займає класифікація витрат за економічними елементами та за статтями калькуляції. Групування витрат за статтями калькуляції дає змогу встановлювати  економію чи перевитрачання ресурсів за місцями їх виникнення з визначенням  напрямів їх зниження, визначати вплив  кожної статті витрат на собівартість продукції, а отже, дає можливість менеджерам контролювати виконання  планів щодо собівартості продукції  не тільки загалом по підприємству, але і за окремими його підрозділами, конкретними виробами та за певним видом витрат. Собівартість продукції — виражені в грошовій формі витрати підприємства на виробництво продукції (виробнича собівартість).

   У виробничу собівартість продукції згідно з П(С)БО 16 «Витрати» не включаються адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати тощо. До собівартості продукції включається вартість використаних у процесі виробництва сировини й основних матеріалів, комплектуючих виробів, палива, енергії на оплату праці та відрахування до соціальних фондів, загальновиробничі витрати, інші витрати, пов'язані з виготовленням продукції на рівні виробничих підрозділів (цехів).

    Усі витрати виробництва включаються в собівартість окремих / об'єктів обміну (окремих виробів, груп однорідних» виробів, окремих замовлень). Для визначення собівартості конкретного об'єкта калькулювання витрати виробництва групуються за статтями калькуляції.

     Номенклатура статей калькуляції залежить від технологічних і організаційних особливостей підприємства (підрозділу підприємства). Статті калькуляції встановлюються самим підприємством у наказі про облікову політику (або рекомендуються органом управління).

Номенклатура статей калькуляції може бути така:

• Сировина та основні матеріали;
• Комплектуючі вироби та купівельні напівфабрикати;
• Паливо й енергія на технологічні цілі;
• Зворотні відходи (вираховуються);
• Основна заробітна плата робітників;
• Додаткова заробітна плата;
• Відрахування на соціальне страхування;
• Витрати на утримання та експлуатацію устаткування;
• Загальновиробничі витрати;
• Втрати від браку;
• Виробнича собівартість;

Таким чином, важливе місце  в управлінні підприємством та системі  його обліку займає обґрунтована класифікація витрат, яка є дуже важливою для розуміння того, як ними управляти та на які рахунки відносити. За таких умов необхідною є класифікація видів витрат за такими критеріями, які якнайповніше відображатимуть та характеризуватимуть різні сторони діяльності підприємства [5].

2. Нормативне та інформаційне забезпечення обліку витрат

Основним нормативним  документом, який визначає правові  засади регулювання, організації, ведення  бухгалтерського обліку та складання  фінансової звітності в Україні, є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність  в Україні». Що стосується витрат на виробництво та собівартості продукції, то вони регулюються і опираються при своєму визначенні на цей закон.

Також одним із основних нормативних документів являється  Положення (стандарт) бухгалтерського  обліку 16 «Витрати», який містить загальні положення, визнання, склад, обрахунки, їх ведення в бухгалтерській звітності. П(С)БО 16 є повним відображенням сутності витрат, дає їм повну характеристику.

Відповідно до П(С)БО 3 «Звіт  про фінансові результати», витрати  – це зменшення економічних вигод  у вигляді вибуття активів  або збільшення зобов’язань, які  призводять до зменшення власного капіталу. Таке визначення поняття «витрати»  передає зміст витрат діяльності, які відображаються у Звіті про  фінансові результати, але не виражає  сутності категорії «витрати виробництва» на рівні виробничого процесу. Оскільки, відпуск сировини і матеріалів у  виробництво не супроводжується  ні зміною величини активів, ні зміною величини пасивів, а призводить до змін в структурі активу підприємства [6].

У податковому обліку використовують поняття «валові витрати», які, відповідно до ст. 5 Закону України «Про оподаткування  прибутку підприємства» від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями), являють собою суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Валові витрати визначаються за правилом першої події з метою обчислення розміру оподаткованого прибутку і на передають зміст поняття «витрати виробництва» з точки зору процесу виробництва. Адже, вартість запасів придбаних для виробництва певної продукції відображається у складі валових витрат одразу після їх оприбуткування на складі, або ж за фактом оплати. А на витрати виробництва такі видатки відносяться в міру їх списання зі складу на виробництво.