Облік власного капіталу

Погашення зобов’язання може здійснюватися шляхом:

• сплати кредиторові грошових коштів;
• відвантаження готової продукції, товарів або надання послуг у рахунок одержаного авансу від покупця або у порядку заліку заборгованості;
• переведення зобов’язань у корпоративні права, які належать кредитору (елементи капіталу) тощо.

Як бачимо, у кожному  випадку погашення зобов’язання пов’язане з вибуттям активів, а  значить, із зменшенням майбутніх економічних  вигод у результаті вибуття ресурсів підприємства.

Іноді погашення одного зобов’язання призводить до виникнення іншого зобов’язання. Наприклад, постачальникові, перед  яким виникла кредиторська заборгованість, виписується вексель. У даному випадку  одне зобов’язання (кредиторська заборгованість) замінюється іншим (зобов’язанням  за виданим векселем). Однак остаточне  погашення зобов’язання пов’язане  із вибуттям у майбутньому ресурсів (активів) підприємств, тобто із зменшенням майбутніх економічних вигод.

Значна частина зобов’язань  підприємства виникає при нарахуванні  витрат. Підприємство визнає – нараховує  витрати і у відповідних сумах  одночасно повинно визнати зобов’язання. Зобов’язання за рахунками зі сплати податків, обов’язкових платежів, заробітної плати, створення забезпечень –  все це є типові приклади визнання зобов’язань разом із нарахуванням витрат. У випадках нарахування фінансових витрат, що відносяться до звітного періоду та підлягають сплаті у наступних  періодах, виникає зобов’язання щодо нарахованих відсотків.

Погашення зобов’язання може здійснюватись шляхом збільшення власного капіталу підприємства. Така ситуація виникає, коли кредитор погоджується одержати як компенсацію від свого партнера акції, випущенні ним у минулих  чи звітному періодах. Та і в цьому  випадку у майбутньому слід очікувати  зменшення ресурсів підприємства внаслідок  розподілу прибутку (сплати дивідендів) чи майна акціонерного товариства.

Таким чином, є дві необхідні  умови визнання зобов’язання його в бухгалтерському обліку:

• його оцінка може бути достовірно визначена;
• існує імовірність зменшення економічних вигод, витрачання активів підприємства у майбутньому внаслідок його погашення.

Тому прийняття рішення  стосовно відображення заборгованості як зобов’язання у бухгалтерському  обліку повинно базуватись на чіткому  визначенні цих умов визнання. Якщо хоча б одна з умов не є достатньо визначеною, необхідно проаналізувати господарську операцію з точки зору можливості відображення заборгованості на рахунку 47 “Забезпечення майбутніх витрат і платежів”, або визнання заборгованості як непередбачених зобов’язань (позабалансовий рахунок – 04 “Непередбачені активи й зобов’язання”).

Відсутність на дату складання  фінансової звітності достатніх  умов для визнання тих зобов’язань, які обліковувались раніше на балансі  підприємства, означає необхідність їх списання з одночасним визнанням  доходів звітного періоду (тобто  зобов’язання не підлягає погашенню).

П(С)БО 11 наведено визначення термінів, розуміння яких є необхідним для правильного визнання, класифікації та оцінки зобов’язань.

Строк погашення зобов’язання – термін, протягом якого повинно  бути погашено зобов’язання. З метою  визнання, класифікації та оцінки у  бухгалтерському обліку розрізняють:

• термін з моменту виникнення зобов’язання до моменту погашення;
• термін з дати складання фінансової звітності до дати погашення.

Обтяжливий контракт –  контракт, витрати (яких не можна уникнути) на виконання якого перевищують  очікувані економічні вигоди від цього контракту.

Сума погашення – недисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, яка, як очікується, буде сплачена для  погашення зобов’язання в процесі  звичайної діяльності підприємства – номінальна сума боргу, в угодах часто називається основною частиною боргу.

Для оцінки окремих видів  зобов’язань використовується концепція  теперішньої вартості грошей, тобто  з урахуванням зміни вартості грошей у часі.

Для оцінки зобов’язань, теперішня  вартість – дисконтована сума майбутніх  платежів (за вирахуванням суми очікуваного  відшкодування), яка, як очікується, буде потрібна для погашення зобов’язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Значення теперішньої  вартості зобов’язання – це величина, що визначає вплив часу на збільшення або зменшення оцінки зобов’язання у порівнянні із сумою погашення. При визначенні значення дисконту слід врахувати умови погашення зобов’язання. При збільшенні відсоткових ставок оцінка довгострокових зобов’язань  має тенденцію до зменшення і  навпаки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

II.ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ, ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА ТА МЕТОДИКА ОБЧИСЛЕННЯ

Бухгалтерська фінансова  звітність підприємств являє  собою систему узагальнених показників, які характеризують підсумки господарсько-фінансової діяльності підприємства за минулий  період (місяць, квартал, рік). Вона складається  підрахунком, групуванням і спеціальною  обробкою даних поточного бухгалтерського  обліку і є завершальною його стадією.

 Мета фінансової звітності.  Метою складання фінансової звітності  є надання користувачам для  прийняття рішень повної, правдивої  та неупередженої інформації  про фінансовий стан, результати  діяльності та рух коштів підприємства.

 Порядок надання фінансової  звітності користувачам визначається  чинним законодавством.

 Фінансова звітність  забезпечує інформаційні потреби  користувачів щодо:

 — придбання, продажу  та володіння цінними паперами;

 — участі в капіталі  підприємства;

 — оцінки якості  управління;

 — оцінки здатності  підприємства своєчасно виконувати  свої зобов'язання;

 — забезпеченості  зобов'язань підприємства;

 — визначення суми  дивідендів, що підлягають розподілу;

 — регулювання діяльності  підприємства;

 — інших рішень.

 Фінансова звітність  повинна задовольняти потреби  тих користувачів, які не можуть  вимагати звітів, складених з  урахуванням їх конкретних інформаційних  потреб.

 Головні вимоги до  звітності — це реальність, ясність,  своєчасність, єдність методики  звітних показників, порівнянність  звітних показників з минулими.

Якісні характеристики фінансових звітів

Завершальним етапом облікового циклу фінансового бухгалтерського  обліку є процес складання та подання  фінансової звітності. Вона складається  як для потреб менеджменту, так і  для зовнішніх користувачів. Як уже  зазначалося, основною метою складання  фінансових звітів є надання користувачам для прийняття економічних рішень повної, правдивої та неупередженої  інформації про фінансовий стан, результати діяльності та грошові потоки банку.

 Повна фінансова звітність  банку включає:

 — балансовий звіт;

 — звіт про фінансові  результати;

 — звіт про рух  грошових коштів;

 — звіт про власний  капітал;

 — примітки до фінансових  звітів.

 Жоден із перелічених  звітів окремо не може надати  всієї потрібної користувачам  інформації, а тому всі компоненти  фінансової звітності слід інтерпретувати  та аналізувати у комплексі.

 Насамперед фінансові  звіти мають правдиво відображати  фінансову інформацію щодо банку.  Необхідною умовою правдивого  відображення діяльності банку є подання інформації у певному форматі та за показниками, які забезпечують якісні характеристики фінансових звітів.

 Основні вимоги щодо  форм фінансової звітності банку  такі:

 — відповідність національним  та міжнародним стандартам з  бухгалтерського обліку;

 — складання на  підставі даних бухгалтерського  обліку;

 —оптимальність за  кількістю і складом показників, що відображаються у фінансових  звітах;

 — розкриття кількісних  та якісних характеристик господарського  факту, явища чи процесу, які  відображаються у фінансовому  звіті;

 — зручність форм  фінансової звітності для заповнення, розроблення та створення програм  електронної обробки інформації.

 Якісні характеристики  визначають ступінь корисності  інформації, що містять фінансові  звіти. Виділяють такі якісні  характеристики фінансової інформації: дохідливість, доречність, достовірніст  ь і зіставніст ь.

1.Дохідливість — це  якість інформації. Інформація, що  включена до форм звітності,  має бути зрозумілою користувачам. Однак це не означає, що користувачі  зможуть правильно зрозуміти  зміст фінансових звітів без  необхідних базових знань у  галузі банківського бізнесу,  економіки та бухгалтерського  обліку. Тому інформація про складні  поняття, яка є корисною для  прийняття рішень, не повинна  виключатись із звітності через  складність розуміння її окремими  користувачами. Отже, інформація, яка  подається у фінансових звітах, має бути розрахована на її  розуміння та однозначне тлумачення  користувачами.

2. Доречність означає  здатність інформації впливати  на рішення, що приймаються.  Для користувачів інформація  є доречною, якщо вона дає їм  змогу оцінити минулі, поточні події та зробити прогноз майбутніх подій і виходячи з отриманих висновків прийняти обґрунтоване економічне рішення щодо діяльності банку. Доречність інформації визначається її суттє-вістю, своєчасністю та можливістю використання для прогнозування.

 Звітна інформація  вважається суттєвою тоді, коли  її упущення або неправильний  виклад можуть вплинути на  реальну оцінку діяльності банку  та його фінансовий стан.

 Фінансові звіти мають  бути надані користувачам своєчасно,  тобто у строки, що забезпечують  ефективне використання звітної  інформації. Найвірогідніша інформація  втрачає свою корисність, якщо  вона надана користувачам із  запізненням. Згідно з термінами  подання фінансової звітності,  затвердженими чинним законодавством, квартальна фінансова звітність  надається банком не пізніше  25-го числа місяця, що настає  за звітним кварталом, а річна  — не пізніше 18 лютого наступного  за звітним року.

 Консолідована фінансова  звітність має бути надана  засновникам банку не пізніше  45 днів після закінчення звітного  кварталу та не пізніше 15 квітня  наступного за звітним року.

3. Достовірність інформації  означає, що вона не містить  помилок та похибок, які здатні  вплинути на рішення користувачів  звітності. Вимоги щодо достовірності  передбачають:

 — сумлінність подання  інформації. Кожна стаття звіту  повинна з достатньою точністю  піддаватись конкретній оцінці;

 — змістовність інформації. Відображення максимальних обсягів  інформації в межах форми;

 — нейтральність. Подання  звітної інформації не повинне  мати вибіркового характеру для  заздалегідь визначеного результату;

 — відповідність. Для  недопущення значних недооцінок  чи переоцінок окремих елементів  звітів необхідна повна точність  у відображенні всіх показників  діяльності банку.

4. Зіставність інформації  означає надання користувачам  можливості порівнювати:

 — фінансові звіти  банку за різні періоди;

 — фінансові звіти  різних банків.

 Передумовою зіставності  є наведення звітної інформації  попереднього періоду у фінансових  звітах та розкриття інформації  про облікову політику та її  зміни у примітках.

 Склад і порядок  заповнення форм, періодичність  і строки подання фінансової  звітності регламентовано законодавством. Правила щодо складання форм  фінансової звітності установами  банків викладені у «Правилах  організації фінансової та статистичної  звітності банків України», затверджених  постановою Правління Національного  банку України № 436 від 12 грудня 1997 р. із змінами і доповненнями; в «Інструкції про складання  річного фінансового звіту банків  України», затвердженій постановою  Правління Національного банку  України № 545 від 26 грудня 2001 р.; в «Інструкції про складання  проміжної (квартальної) фінансової  звітності банків України», затвердженій  постановою Національного банку  України № 431 від 12 листопада  2002 р. Відповідальність за складання  та надання фінансової звітності  несе керівництво банку в особі  керівника та головного бухгалтера.

 За звітним періодом  фінансові звіти, що складають  банки, поділяються на щоденну,  місячну, квартальну та річну  звітність.