Облік виробничих запасів

^{Первісна  вартість запасів, внесених до статутного капіталу, визначається як справедлива вартість, погоджена засновниками підприємства, під час реєстрації підприємства і відображена в його установчих документах.}

^{Первісна  вартість запасів, одержаних безоплатно, являє собою справедливу вартість, яка складалася на момент надходження.}

^{Первісна  вартість запасів, придбаних у результаті обміну на подібні запаси, дорівнює балансовій вартості переданих запасів. При цьому, якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість, то первісною вартістю є їхня справедлива вартість, а різниця включається до витрат звітного періоду.}

^{Первісна  вартість запасів, що придбані в обмін на неподібні запаси, дорівнює справедливій вартості переданих запасів, збільшених (зменшених) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) в процесі обміну.}

^{Первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається собівартість їх виробництва.}

^{Не всі  витрати підприємства, пов’язані з надходженням запасів, включаються у первісну вартість.}

^{Таким чином до первісної  вартості не включаються:}

• ^{понаднормові втрати і нестачі запасів, що виникли під час транспортування запасів;}
• ^{проценти за користування позиками, одержаними для придбання запасів;}
• ^{витрати на збут;}
• ^{загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов’язані з придбанням і доставкою запасів.}

^{Такі  витрати відносяться  до витрат діяльності того звітного періоду, в якому вони були здійснені.}

^{Якщо  первісна вартість запасів  суттєво змінилася  на дату складання  балансу або запаси зіпсовані, застарілі, або іншим чином  втратили первісно очікувану  економічну вигоду, то як балансова вартість використовується чиста вартість реалізації.}

^{Чиста вартість реалізації запасів — очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію.}

^{Різниця між первісною  вартістю запасів  і чистою вартістю реалізації та вартість повністю втрачених  запасів списуються на витрати звітного періоду із відображенням  у позабалансовому  обліку. Після встановлення осіб, які мають  право відшкодовувати втрати, належна до відшкодування сума зараховується до складу дебіторської заборгованості й доходу звітного періоду.}

^{Якщо  чиста вартість реалізації тих запасів, що були уцінені, надалі збільшується, то на суму збільшення чистої вартості реалізації, але не більше суми попереднього зменшення сторнується запис про попереднє зменшення вартості запасів.}

^{У разі відпуску матеріалів у виробництво, продажу  або іншому вибутті  згідно з Положенням (стандартом) 9 оцінка їх здійснюється по одному з таких методів:}

• ^{ідентифікованій собівартості одиниці запасів;}
• ^{середньозваженій собівартості;}
• ^{собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);}
• ^{нормативних затрат;}
• ^{ціни продажу.}

^{За  ідентифікованою  собівартістю оцінюються запаси, які відпускаються, і послуги, які виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також запаси, які не замінюють один одного. Інакше кажучи, "за яку ціну купив, за таку і списав" (у виробництво, на склад готової продукції чи в реалізацію – залежно від того, які саме вид запасів і з якою метою вибувають).}

^{Оцінка  за середньозваженою собівартістю проводиться по кожній одиниці запасів шляхом ділення сумарної вартості таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця й одержаних у звітному місяці запасів. Отже, в чисельнику формули проставляють значення в грошовому (вартісному) вимірі, у знаменнику ці ж значення — у кількісному вимірі (тобто у фізичних одиницях). Таким чином середньозважена собівартість визначається за формулою:}

 

 

 

 

^{Алгоритм  розрахунку середньої  вартості одиниці  запасу протягом періоду визначається залежно від методу, що застосовується для обліку запасів. Середня вартість одиниці запасів може розглядатися як за звітний період (при періодичному обліку списання запасів), так і після кожного наступного надходження (при безперервному веденні обліку списання запасів). Цей метод оцінки найбільш простий і найменш трудомісткий. Перевагою його є можливість при належному використанні дати об’єктивну картину про стан та рух запасів. Недоліком є те, що простота методу містить в собі загрозу легкого маніпулювання цифрами в бік завищення або зниження показників витрачених запасів.}

^{Оцінка  запасів за методом  ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надійшли на підприємство (відображені в бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продажу та інше вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходжень запасів.}

Перевага методу ФІФО полягає в  тому, що він простий, систематичний  і об'єктивний, а також перешкоджає  маніпулюванню даними в сторону  штучного завищення або заниження вартості запасів, тобто запобігає можливості маніпулювання прибутком, забезпечує відображення у балансі суми запасів, яка приблизно збігається з поточною ринковою вартістю. Метод ФІФО виправдовує себе в умовах низької інфляції. Застосування ж його в умовах високої інфляції призведе до завищення вартості матеріальних залишків, заниження собівартості готової продукції та, як наслідок, завищення результатів від реалізації. Собівартість проданих запасів визначається шляхом підсумування вартостей

використаних при їх збуті.

^{Оцінка  за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норми затрат і ціни повинні регулярно в нормативній базі перевірятися і переглядатися.}

^{Оцінка  за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього процента торгової націнки на товари. Цей метод застосовується підприємствами, які мають значну і перемінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торгової націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торгової націнки на ці товари. Сума торгової націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів на середній процент торгової націнки. Середній процент торгової націнки визначається шляхом ділення залишку торгових націнок на початок звітного місяця і торгових націнок за звітний місяць на продажну вартість одержаних у звітному місяці товарів і залишок товарів на початок звітного місяця.}

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

^{1.2. ДОКУМЕНТУВАННЯ РУХУ}

^{ВИРОБНИЧИХ  ЗАПАСІВ}

 

^{Документи мають важливе  значення в організації  і управлінні діяльністю підприємства. Первинні облікові документи служать засобом підтвердження облікових записів, є основою для побудови бухгалтерського обліку. Від правильності оформлення в документах господарських операцій в значній мірі залежить повнота і достовірність показників всієї системи обліку.} Документальне оформлення надходження матеріальних, сировинних і паливних ресурсів, їх наявності та витрачання є досить складним процесом, адже структура документообігу повинна бути такою, щоб забезпечувати вчасне надходження необхідної інформації як для обліку, так і для контролю та оперативного управління рухом виробничих запасів.

Інформація, яка знаходиться  в прийнятих до обліку первинних  документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку методом подвійного запису.

Крім того, для забезпечення своєчасного відображення господарських  операцій в регістрах бухгалтерського  обліку на підприємствах повинні бути чітко визначені терміни передачі первинних документів до бухгалтерії.

Від правильності документального  оформлення операцій з надходження виробничих запасів залежить правильне віднесення їх вартості на витрати виробництва, а також реальність оцінки незавершеного виробництва та його відображення у звітності.

У відповідності до виробничої програми і норм витрат підприємства визначають потребу у виробничих запасах. Вони можуть бути придбані, виготовлені власними силами, внесені до статутного капіталу, одержані безоплатно, придбані в результаті обміну тощо.

Основними формами документів з оприбуткування сировини, матеріалів, покупних напівфабрикатів, МШП, товарів (товарно-матеріальних цінностей) і відпуску готової продукції підприємства є:

• доручення (типова форма № М-2);
• прибутковий ордер (типова форма № М-4);
• акт приймання матеріалів (типова форма № М-7);
• рахунок-фактура (типова форма № 868);
• податкова накладна, книга обліку придбання і книга обліку продажу товарів (типові форми затверджені до використання Порядком ДПА № 165).

ДОРУЧЕННЯ

(типова форма  № М-2)

Для одержання товарно-матеріальних цінностей від постачальника  довіреному працівнику підприємства бухгалтерією виписується доручення типової форми № 2-М (додаток 1).

Отриманні за дорученням ТМЦ  співробітником підприємства здаються на склад. Комірник оформляє прихід запасів випискою прибуткового ордера типової форми № М-4 або розпискою про одержання на товарно-транспортній накладній типової форми № 1-ТН, що виписується постачальником (відправником вантажу).

ПРИБУТКОВИЙ ОРДЕР

(типова форма  № М-4)

Прибутковий ордер (додаток 2) застосовується для обліку матеріалів, що надходять на підприємство від  постачальників або з переробки.

Прибутковий ордер складається  матеріально-відповідальною особою в  одному чи двох екземплярах у день прибуття цінностей на склад. Копія  прибуткового документа є звітом  працівника про використання доручення.

Реквізит «Синтетичний рахунок для віднесення зносу  по МШП» на практиці не заповнюється, тому що він може бути визначений тільки при видачі МШП (а не при оприбуткуванню) залежно від структурного підрозділу, який потребував цінностей.

Товарно-транспортна  накладна

(типова форма № 1-ТН)

Товарно-транспортна  накладна (типова форма № 1-ТН) –  складний, комбінований документ, що складається  з трьох самостійних розділів: відомості про вантаж, вантажно-розвантажувальні роботи, інші відомості.