Операції  з такими векселями вважають найбільш дохідними.

     Забезпечений  вексель - це вексель, гарантований заставою, яка надається кредиторові, банку  або продавцю доти, доки борг не буде сплачено. Заставою може бути дебіторська заборгованість, товарні запаси, цінні папери, основні виробничі засоби, обладнання.

     Векселі на пред'явника - це такі векселі, що оплачуються  негайно після прийняття їх дебітором. Вексель, що оплачується в термін, указаний у документі, називається строковим,

     Доміцильований  вексель - це такий, у якому застережено, що даний вексель підлягає сплаті третьою особою - доміцилянтом за місцем проживання платника (або в іншому місці). Конкретне місце платежу вказується на векселі векселедавцем і пред'являється до оплати доміцилянту, який не є відповідальною особою за векселем, тобто не несе жодної відповідальності, якщо платіж не буде здійснено.

     1.2 Огляд нормативної  бази та спеціальної  літератури з питань дослідження

 

     Розвиток  вексельного обігу неможливий без  створення правового забезпечення, яке, з одного боку, гарантувало б  можливість більш широкого його застосування, а з іншого, - безумовне стягнення  вексельного боргу.

     Правовою  основою вексельного обігу в Україні є:

     1) національні законодавчі і підзаконні  нормативно-правові акти України;

     2) положення Одноманітного вексельного  закону, прийнятого Женевською вексельною  конвенцією у 1930 році.

     Відповідно  до Постанови Верховної Ради "Про  порядок набуття чинності Закону Української РСР "Про цінні папери і фондову біржу", Закон введено в дію з 1 січня 1992 року.

     Спеціальним листом Національного банку України  від 25.02.93 р. № 22001/85 до установ банків було надіслано Положення про  переказний і простий векселі, яке по суті дослівно відтворювало текст Положення про переказний і простий вексель, затвердженого ЦВК і РНК СРСР 7 серпня 1937 року.

     Таким чином, до середини 1994 року загалом  було завершено створення нормативної  бази вексельного обігу. Однак його механізм запустити так і не вдалося. Цьому було немало причин як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.

     Початком  другого періоду розвитку вексельного  законодавства, на наш погляд, потрібно вважати Указ Президента України  від 14.09.94 р. № 530 "Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України". Цим Указом як засіб оформлення взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності був введений звичайний товарний вексель. З метою роз'яснення положень Указу Національний банк України затвердив Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями від 22.09.94 р. № 193[31], який містить чотири блоки цієї процедури, а саме:

     1) оформлення і облік платіжних  документів;

     2) проведення заліку взаємної заборгованості;

     3) вексельне оформлення простроченої  заборгованості;

     4) подальші операції з векселями.

     З 1999 року на українському вексельному  ринку з'явилися так звані “податкові”  векселі. Відповідно до Порядку випуску, обігу і погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні (пересилці) товарів на митну територію України, податковий вексель - це звичайний вексель, який видається платникам ПДВ на суму податкового зобов'язання при ввезенні (пересилці) товарів на митну територію України. Векселедержателем є державна податкова адміністрація за місцем реєстрації векселедавця як платника ПДВ [13, 55].

     Ще  до прийняття Закону України "Про  цінні папери і фондову біржу", ст. 24 Закону України від 27 березня 1991 р. "Про підприємства в Україні” допускала в фінансових і кредитних відносинах підприємств використання товарного векселя. Ст. 53 Закону України від 2 жовтня 1992 року “Про заставу”, регламентувала порядок укладення договору застави цінних паперів, в тому числі векселя. Відповідно до норми цього Закону застава векселя здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного папера. Про можливість використання застави цінних паперів для кредитування згадано також у п.4 ст. 8 Закону України від 20 березня 1991 р. “Про банки і банківську діяльність”, де зазначено, що Національний банк України видає кредити іншим банкам під заставу векселів і цінних паперів. З відносин застави витікає такий специфічний метод виконання зобов'язань, як внесення цінних паперів до депозиту.

     З метою розширення сфери обігу  векселів 26 липня 1995 р. був прийнятий  Указ Президента України "Про розширення сфери обігу векселів", що передбачав скасування обмежень відносно розміру  суми зобов'язань за одним векселем, яка встановлювалася угодою суб'єктів господарської діяльності.

     З метою врегулювання законодавства  щодо векселів та їх обігу, Верховна Рада України прийняла постанову від 17 червня 1992 року №2470-ХІІ, яка встановила, що вексельний обіг в Україні повинен здійснюватись відповідно до Женевської конвенції 1930 року, але у цій постанові не було визначено, яка саме з трьох Женевських конвенцій 1930 року (за № 358, 359, 360) діє на території України, відповідно не було зроблено офіційного перекладу текстів зазначених Конвенцій на державну мову і, найважливіше, не було зазначено відповідних дій до здійснення ратифікації цих Конвенцій з метою підтвердження причетності до них України [13, 57].

     Облік розрахунків за векселями регламентується  постановою Верховної Ради України «Про застосування векселів в господарському обороті України» від 17.06.92, Указом Президента України «Про розширення сфери обігу векселів» від 26.07.95, листом Міністерства фінансів України «Про бухгалтерський облік вексельного обігу» від 12.08.92 № 18-4116 (з доповненнями і змінами від 26.07.94 № 65, від 23.01.96 ^ 313, від 10.02.97 № ЗО) І листом ДПА України від 17.01.97 № 15-0214 (10-372). Вексель являє собою письмове боргове зобов'язання векселедавця сплатити векселедержцю (власнику векселя) по настанні строку суму, вказану у векселі. Вексель є не тільки зручною формою розрахунків, а й видом комерційного кредиту, оскільки оплата по векселю відбувається не відразу, а через певний час, протягом якого сума по векселю знаходиться в розпорядженні векселедавця. Вексель може бути переданий першим векселедержцем іншій особі, боржником якої він є.

     Розвитку  теорії і практики впровадження в  Україні прийнятих у міжнародний  практиці принципів бухгалтерського  обліку і аналітичної методології  на ґрунті реалій сьогоднішньої економіки сприяють праці Голова С.Ф., Єфіменка В.І., Жука О.О., Завгороднього В.П., Кужельного М.В., Пилипенко І.І., Сопка В.В., Савченка В.Я., Чумаченка М.Г. та ін.

     Крім  вище наведених авторів, ми використали  матеріли статей журналів: „Дебет-Кредит”, „Все про бухгалтерський облік”, зокрема статі „Придбання вексельних бланків: податковий і бухгалтерський облік” „Що таке вексель (із прикладами заповнення простого та переказного векселів)”, „Типові вексельні операції: облік та оподаткування” Алпатової Н. та інші.

 

      Розділ 2.Облік розрахунків векселями

     2.1 Основні вимоги оформлення векселів

 

     Випускаються  такі види векселів: переказний, простий.

     Переказний  вексель повинен мати:

     1) найменування "вексель", яке включене  до тексту самого документа  і подане тією мовою, якою цей документ складений;

     2) простий і нічим не обумовлений  наказ сплатити певну суму;

     3) найменування того, хто повинен  платити (платника);

     4) зазначення строку платежу;

     5) зазначення місця, де має здійснитися  платіж;

     6) найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;

     7) зазначення дати і місця складання  векселя;

     8) підпис того, хто видає вексель  (векселедавця).

     Документ, у якому відсутній будь-який з  реквізитів не має сили переказного векселя, за винятком випадків, зазначених нижче:

• переказний вексель, строк платежу в якому не вказаний, розглядається як такий, що підлягає оплаті за пред'явленням;
• при відсутності особливого зазначення, місце, позначене поруч з найменуванням платника, вважається місцем платежу і, разом з тим, місцем проживання платника;
• переказний вексель, у якому не вказано місце його складання, вважається підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця.

     Переказний  вексель може бути виданий за наказом самого векселедавця. Він може бути виданий на самого векселедавця. Також може бути виданий за рахунок третьої особи.

     Переказний  вексель може підлягати оплаті за місцем проживання третьої особи, або  в тому ж місці, де знаходиться  місце проживання платника, або в якомусь іншому місці.

     У переказному векселі, який підлягає оплаті строком за пред'явленням або  у такий-то час від пред'явлення, векселедавець може обумовити, що на вексельну суму будуть нараховуватися відсотки. У будь-якому іншому переказному  векселі така умова вважається ненаписаною. Відсоткова ставка має бути вказана у векселі; при її відсутності умова вважається ненаписаною. Відсотки нараховуються від дня складання переказного векселя, якщо не вказана інша дата.

     Якщо  сума переказного векселя зазначена і словами, і цифрами, то у випадку розбіжності між ними, вексель має силу на суму, зазначену словами. Якщо у переказному векселі сума зазначена кілька разів (або словами, або цифрами), то у випадку розбіжності між ними вексель має силу лише на меншу суму.

     Якщо  на переказному векселі є підписи  осіб, нездатних зобов'язуватися  за переказним векселем, фальшиві підписи  або підписи вигаданих осіб, або  ж підписи, які з будь-яких інших  підстав не можуть зобов'язувати  тих осіб, які їх поставили, або  від імені яких він підписаний, то підписи інших осіб все ж не втрачають сили.

     Кожний, хто підписав переказний вексель  як представник особи, від імені  якої він не був уповноважений  діяти, сам зобов'язаний за векселем, і, якщо він заплатив, має ті самі права, які мав би той, хто був вказаний як представник. У такому ж становищі знаходиться представник, який перевищив свої повноваження [12, 61].

     Векселедавець відповідає за акцепт і за платіж. Він  може зняти з себе відповідальність за акцепт; будь-яка умова, за якою він  знімає з себе відповідальність за платіж, вважається ненаписаною.

     Якщо  переказний вексель, не заповнений на момент видачі, був заповнений у  суперечності зі здійсненими угодами, то недотримання цих угод не може бути протиставлено векселедержателю, якщо тільки він не придбав переказний вексель нечесним шляхом або ж при придбанні його не здійснив грубої необережності.

     Простий вексель має такі реквізити:

     1) найменування "вексель", яке включене  безпосередньо в текст і висловлене  тією мовою, якою цей документ  складений;

     2) просте і нічим не обумовлене  обіцяння сплатити визначену  суму;

     3) зазначення строку платежу;

     4) зазначення місця, в якому має  бути здійснений платіж;

     5) найменування того, кому або за  наказом кого платіж повинен  бути здійснений;

     6) зазначення дати і місця складання векселя;

     7) підпис того, хто видає документ (векселедавця).

     Документ, у якому відсутній який-небудь з реквізитів, не має сили простого векселя, за винятком випадків, зазначених нижче. Простий вексель, строк платежу  в якому не вказано, розглядається як такий, що підлягає оплаті за пред'явленням. У разі відсутності особливого зазначення місце складання документа вважається місцем платежу і разом з тим місцем проживання векселедавця. Простий вексель, у якому не вказано місце його складання, розглядається як підписаний у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця.