Облік процесу реалізації

Облік процесу реалізації

Процес реалізації — це сукупність операцій а продажу готової  продукції, виконаних робіт і  наданих послуг споживачам. Процес реалізації завершує кругообіг засобів  і створює передумови для здійснення нового кругообігу. Тут відбувається передача готової продукції споживачам, одержання оплати від них, виявлення  результату діяльності. Датою реалізації вважається дата відвантаження (відпуску) продукції покупцям.

Собівартість відвантаженої  продукції списують у дебет рахунку 90 "Собівартість реалізації" з кредиту рахунку 26 "Готова продукція". У цьому ж звітному періоді потрібно відобразити дохід від проданої продукції: дебет рахунків 30 "Каса" або 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками" і кредит рахунку 70 "Доходи від реалізації". Доходи від реалізації зменшують на суму податку на додану вартість а реалізації (податкове зобов'язання): дебет рахунку 70 і кредит рахунку 64 "Розрахунки за податками і платежами".

Рахунки 70 і 90 не мають залишку, с транзитними рахунками, їх закривають на рахунок 79 "Фінансові результати", за яким визначають фінансовий результат  — валовий прибуток (збиток) ах рівницю  між оборотами за кредитом і дебетом  рахунку 79. У дебет рахунку 79 відносять  також витрати, що не включаються  до собівартості виробленої продукції, а кредиту рахунків 92—99 і суму податку на прибуток. Після цього  суму, що залишилася, переносять із рахунку 79 на рахунок 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)": дебет рахунку 79 і кредит рахунку 44 на суму прибутку, або дебет рахунку 44 і кредит рахунку 79 на суму

збитків.

Доходи від реалізації готової продукції, товарів, робіт  і послуг а також знижки, калані покупцям, інші вирахування а доходу обліковують на рахунку 70 "Доходи від реалізації".

Рахунок 70 має такі субрахунки:

701"Дохід від реалізації готової продукції";

   702"Дохід від реалізації товарів";

703"Дохід від реалізації робіт і послуг";

704"Вирахування з доходу";

705"Перестрахування".

За кредитом субрахунків 701—703 відображається одержання доходу, за дебетом — належна сума непрямих податків (акцизного збору, податку на додану вартість та ін.); суми, які отримані підприємством на користь комітента, принципала; списання у порядку закриття на рахунок 79 "Фінансові результати".

Продукція вважається проданою з того часу, коли право власності на неї перейшло від продавця до покупця.

Оплата за реалізовану  продукцію може здійснюватися у  момент передачі її покупцю, після відвантаження продукції (наступна оплата) або до відвантаження продукції (попередня оплата). У зв'язку з цим можливі два методи обліку: нарахування і касовий.

Метод нарахування полягає  в тому, що реалізацію відображають у момент відпуску товарів покупцю незалежно від термінів оплати. Касовий метод передбачає відображення процесу реалізації після відпуску товарів і одержання оплати за них. Нині в Україні використовують метод нарахування.

Операції з обліку процесу  реалізації показано в табл. 8.13. З  даних таблиці видно, що готова продукція, яка відпущена покупцям, списана на собівартість реалізації за фактичною собівартістю. Якщо в період реалізації її ще не визначено, то реалізовану продукцію оцінюють за плановою собівартістю, яку коригують до рівня фактичної собівартості після проведення калькулювання продукції, одержаної з виробництва.

У тому ж періоді, в якому  списана продукція на реалізацію»  відображено виручку шляхом оцінки продукції за цінами реалі' зації з включенням податку на додану вартість (операція 2). Податок на додану вартість з реалізованої продукції (податкове зобов'язання) підлягає сплаті у бюджет (операція 8). Підприємство виступає одночасно покупцем і продавцем. Купуючи виробничі запаси» воно сплачує продавцю податок на додану вартість (податковий кредит), якика повертається в бюджету. Отже, до бюджету продавець сплачує різницю між сумою податку на додану вартість при купівлі та при продажу (операція б). У нашому прикладі податковий кредит з податку на додану вартість становить 18 000 гри, у тому числі при купівлі основних засобів — 6000 грн і при купівлі виробничих запасів — 12 000 грн.

Підставою для нарахування  і сплати податку на додану вартість є податкова накладна, яку виписує  продавець у двох примірниках: один —для покупця й один — для себе.

Якщо партнери або хоч  один із них не є платниками податку  на додану вартість, то податкові накладні не виписують, а сплачені суми податку  включають до собівартості придбаних  цінностей.

Результат від реалізації (прибуток, збиток) з рахунку 79 переносяться на рахунок 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)".

Аналітичний облік реалізації ведуть за видами реалізованої продукції, виконаних на сторону робіт та наданих послуг. Це дає змогу вираховувати рентабельність виробництва продукції як відношення одержаного прибутку до собівартості реалізованої продукції.

У нашому прикладі собівартість проданих столів — 94 000 грн (500 штук • 188 гри), а виручка від їх реалізації — 150 000 грн (500 штук * 300 грн). Отже, прибуток становить 56 000 грн (150 000 грн - 94 000 гри), а рівень рентабельності, виражений у відсотках, — 59,6 % (66 000 : 94 000).

За стільцями прибуток становить 7200 грн (50 000 грн - 42 800 грн), а рівень рентабельності — 16,8 % (7200 : 42 800).

З наведених даних можна  зробити висновок, що підприємству вигідніше виробляти столи, ніж стільці, оскільки рівень рентабельності перших значно вищий.

На загальний фінансовий результат впливають також інші доходи та витрати. Зокрема адміністративні витрати та витрати на збут не включені до виробничої собівартості продукції. При вирахуванні повної собівартості в управлінському обліку зазначені витрати додають до виробничих витрат.

При комісійній торгівлі учасниками сторін є: комітент — громадянин, підприємство (організація, установа), що здає товар на  комісію; комісіонер — суб'єкт господарювання, який приймає товар на комісію. Відносини сторін регулюються договором. За комітентом зберігається право власності на товар, прийнятий на комісію, до моменту його продажу покупцю.

Товари, подані на комісію, комітент обліковує на своєму балансі, а комісіонер — на позабалансовому субрахунку 024 «Товари прийняті на комісію». Розрахунки за товари за комісійною винагородою здійснюються між сторонами після реалізації товарів.

Готову продукцію і  товари, які відпущені покупцю, списують на реалізацію. Якщо відбувається повернення проданих цінностей покупцем продавцю, то така операція відображається у продавця шляхом вирахування з доходу, а сума податку на додану вартість сторнується. У покупця таке повернення обліковують через субрахунок 374 "Розрахунки за претензіями". Порядок обліку операцій з повернення товарів показано в табл. 8.15.

У зв'язку з тим, що фактичну собівартість продукції сільського господарства вираховують лише наприкінці року, протягом року продукцію виробництва поточного року списують на реалізацію за плановою собівартістю, яку наприкінці року доводять до фактичної шляхом відображення калькуляційних різниць.

Розрахунки з покупцями  можуть здійснюватись у готівковій та безготівкових формах. З метою  контролю надходження виручки від реалізації при розрахунках готівкою використовують реєстратори розрахункових операцій (касові апарати) в порядку, передбаченому чинним законодавством. Готівкову виручку від реалізацію оприбутковують у касу - дебет рахунку ЗО "Каса", кредит рахунку 70 "Доходи від реалізації".

Порядок безготівкових розрахунків  визначено Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22. При здійсненні розрахунків потрібно дотримуватись чинних правил розрахунків, не допускати прострочення платежів, сприяти зменшенню дебіторської і кредиторської заборгованості. Дебіторська заборгованість (борги нам) завдає підприємству прямих збитків. Особливо це відчутно в умовах інфляції. Адже кошти, які тимчасово перебувають за межами підприємства, працюють на стороні й одночасно знецінюються, тим більше при простроченні вони можуть не повернутися зовсім. Кредиторська заборгованість (ми заборгували) призводить до сплати різних штрафних санкцій і може бути підставою для оголошень підприємства банкрутом.

Прострочена дебіторська  заборгованість списується за рішенням керівника підприємства на результати фінансово-господарської діяльності. Але таке списання не є підставою для скасування заборгованості. Вона має відображатися за балансом не менше трьох років з часу списання для спостереження за можливістю її справлення у випадку зміни майнового стану боржника.

Кредиторську заборгованість між підприємствами недержавної  форми власності, щодо якої строк  позовної давності минув, відносять на результати фінансового-господарської діяльності у наступному місяці після закінчення строку позовної давності. В усіх інших випадках кредиторська заборгованість, щодо якої строк позовної давності минув, підлягає перерахуванню підприємствами та установами до відповідного бюджету пе пізніше десятого числа наступного місяця після закінчення строку позовної давності.

Облік розрахунків ведеться на підставі первинних документів, якими є товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, акти приймання виконаних  робіт, рахунки та інші документи, які  підтверджують одержання матеріальних цінностей, приймання робіт, нарахування  сум різних платежів тощо. Факти оплати відображають на підставі виписок банків та доданих первинних документів, що складаються відповідно до чинних норм і правил щодо розрахунків.

Одержання від покупця  грошей на поточний рахунок записується на підставі виписки банку за дебетом рахунку 31 "Рахунки в банках" і кредитом рахунку 36 "Розрахунки а покупцями та замовниками "

Безготівкові розрахунки проводять з використанням платіжних інструментів у формі:

• меморіального ордера;
• платіжного доручення;
• платіжної вимоги-доручення;
• платіжної вимоги;
• розрахункового чека;
• акредитива;
• банківських платіжних карток;
• векселів.

 

Підприємства вільно вибирають  форми розрахунків, закріплюють їв у договорах, угодах чи окремих домовленостях. Найбільш поширені розрахунки платіжними дорученнями.

Для проведення розрахунків  у платіжних документах потрібно проставити номери рахунків партнерів, назви банків та їх коди, ідентифікаційні  коди за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України. В документах суми платежу вказують цифрами та літерами, зазначають мотив для перерахування чи отри* манки грошей (номери та дати договору, товарно-транспортних документів, найменування товарів та послуг тощо), особи платників роблять підписи, зразки яких с в банку, та ставлять печатку на першому примірнику, на підставі якого банк проводить списання грошей з рахунку платника.

Розрахункові платіжні документи  виписують з використанням технічних  засобів за один раз під копіювальний папір у кількості примірників, потрібних банкові та усім сторонам, які беруть участь у розрахунках. Виправлення і підчищення у розрахункових документах неприпустимі. Клієнт, виходячи зі своїх технічних можливостей, може подавати до банку розрахункові документи як у паперовій, так і в електронній формі.

Платіжне доручення виписує  платник для перерахування визначеної суми зі свого рахунку на рахунок одержувача. Платник подає платіжне доручення в банк, який його обслуговує. Воно приймається до виконання протягом десяти днів з дати заповнення тільки в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку або за рахунок кредиту.

При рівномірних і постійних  поставках між постачальниками і покупцями розрахунки можуть здійснюватись у порядку планових платежів на підставі договорів, угод з використанням платіжних доручень. У договорі передбачаються розмір та строки перерахування грошей і порядок звірення та завершення розрахунків.

Платіжні доручення застосовують для здійснення попередньої оплати за отримані товари, надані послуги, а  також для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості.

Перерахування коштів (крім сплати податків і зборів) повинне  мати підставу, підтверджену документами, зокрема такими: договір, акт виконаних робіт, накладна, рахунок-фактура, товарно-транспортна накладна, лист, наказ тощо.

Для заповнений платіжного доручення потрібно знати таку інформацію про одержуване: найменування одержувача І його код, назва банку, Кого місцезнаходження І код (МФО), номер рахунку одержувача. Про себе платник записує аналогічні дані.

Підприємство може одержувати аванс від покупців у рахунок  майбутніх поставок продукції або  здійснювати авансові платежі постачальникам та підрядникам.

Розрахунки за виданими авансами обліковують на субрахунку 371 "Розрахунки за виданими авансами". За дебетом  субрахунку 371 відображають видачу авансу, а за кредитом — його зарахування. Записи роблять у такому порядку:

• видано аванс постачальнику або підряднику: дебет субрахунку 371, кредит рахунку 81 "Рахунки в банках";
• одержано від постачальника виробничі запаси: дебет рахунку 20 "Виробничі запаси", кредит рахунку 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками";

8) зараховано раніше виданий  аванс постачальнику: дебет рахунку 63, кредит субрахунку 371.