Облік фінансови інвестицій

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Методи обліку фінансових  інвестицій

Відповідно до П(С)БО 12, облік фінансових інвестицій в асоційовані й дочірні підприємства здійснюється через використання таких методів: участі в капіталі та собівартості.

Метод участі в капіталі — це метод обліку інвестицій, згідно з яким балансова вартість інвестицій відповідно підвищується або знижується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі об’єкта інвестування.

Облік фінансових інвестицій в дочірнє підприємство здійснюється за методом участі в капіталі у своїй окремій фінансовій звітності. Материнське підприємство, крім своєї власної звітності, складає та подає ще й консолідовану фінансову, до якої включає показники звітів дочірніх підприємств.

Метод участі в капіталі передбачає, що балансова вартість фінансових інвестицій збільшується (зменшується) на суму, котра є часткою інвестора в чистому прибутку (збитку) об’єкта інвестування за звітний період, із включенням цієї суми до складу доходу (втрат) від участі в капіталі. Одночасно балансова вартість зменшується на суму визнаних дивідендів від об’єкта інвестування.

Фінансові інвестиції, що обліковуються за методом участі в капіталі, на дату балансу відображаються за вартістю, визначеною з урахуванням  усіх змін у власному капіталі об’єкта інвестування, крім тих, котрі є результатом операцій між інвестором та об’єктом інвестування.

Метод собівартості використовується тоді, коли:

• фінансові інвестиції придбані й утримуються виключно для продажу протягом дванадцяти місяців від дати їх придбання;
• асоційоване чи дочірнє підприємство веде діяльність в умовах, що обмежують його здатність передавати кошти інвестору протягом періоду, який перевищує дванадцять місяців.

Цей метод полягає  в тому, що інвестор відображає інвестиції в дочірнє або асоційоване підприємство за собівартістю й визнає прибуток лише в сумі дивідендів, отриманих від такого підприємства на акумульований чистий прибуток об’єкта інвестування, який виникає після дати придбання акцій інвестором. Дивіденди, одержані понад такий прибуток, зменшують балансову вартість інвестицій. Сума зменшення цієї вартості на дату балансу відображається у складі інших витрат.

Інвестиції  в облігації розглядаються в П(С)БО окремо, тому що передбачають особливий підхід до їх оцінки на дату балансу.

Інвестор зазвичай купує  облігації для одержання прибутку на тимчасово вкладені грошові кошти й забезпечення менш ризикованого, порівняно з акціями, отримання доходу у вигляді процентів.

Довгострокові облігації  передбачають періодичне одержання процентів відповідно до номінальної ставки та відшкодування власникам номінальної вартості за погашення. На момент купівлі суттєвою є ринкова вартість облігацій, що може відрізнятися від номінальної (бути вищою або нижчою), тобто облігація купується з премією або дисконтом.

Для оцінки боргових інвестицій (облігацій) на дату балансу передбачений метод оцінки АСФІ (амортизована собівартість фінансових інвестицій).

Амортизована  собівартість фінансових інвестицій — це собівартість фінансових інвестицій з урахуванням часткового їх списання внаслідок зменшення корисності, яка збільшена (зменшена) на суму накопиченої амортизації дисконту (премії).

.

Дисконт та премія амортизуються інвестором протягом періоду від дати придбання  до дати погашення за ефективною ставкою процента, визначити яку можна за такою формулою:

,

де ЕСП — ефективна ставка процента;

РСП — річна сума процента (номінал, помножений на процентну ставку);

РСД, РСП — відповідно річні суми дисконту та премії (ці показники визначаються діленням загальної суми дисконту (премії) на кількість років позики);

РВО — ринкова вартість облігацій;

НВО — номінальна вартість облігацій.

Сума амортизації дисконту або премії нараховується одночасно  з процентом (доходом від фінансових інвестицій), що підлягає отриманню, та відображається у складі інших фінансових доходів або фінансових витрат з одночасним відповідним збільшенням або зменшенням балансової вартості фінансових інвестицій.

Отже, інвестор зобов’язаний щороку до моменту погашення облігації амортизувати одержану суму премії чи дисконту, що приведе до зменшення собівартості (за амортизації премії) чи її збільшення (за амортизації дисконту). Так собівартість облігації поступово доводиться до номінальної вартості та до дати погашення досягає її.

Міжнародна практика передбачає два методи амортизації — прямолінійний та метод ефективної ставки процентів. В Україні перевага віддається останньому, оскільки він вважається точнішим і методологічно правильнішим.

Метод подвійного запису. Економічна суть господарської операції полягає в тому, що вона викликає подвійні й рівновеликі зміни засобів та джерел їх формування. Двоїстий характер господарської операції зумовлює необхідність відображення її на рахунках методом подвійного запису.

Подвійний запис — метод, що випливає з економічної суті відображення операцій, кожна з яких обумовлює зміни у двох частинах в активі, у пасиві чи в активі й пасиві одночасно. Це важливий принцип однакового відображення господарських операцій на рахунках.

Відображення кожної господарської операції двічі, за дебетом одного і за кредитом другого рахунків в одній і тій же сумі називають подвійним записом. 
Подвійний запис не тільки принцип однакового відображення операцій на рахунках, а й основний технічний прийом бухгалтерського обліку, бо забезпечує горизонтальний взаємозв'язок між рахунками, а також важливий контрольний прийом, оскільки очевидно, що скільки не було б операцій, але загальна сума записів за дебетом рахунків завжди дорівнюватиме загальній сумі записів за кредитом рахунків.

Такий взаємозв'язок між  рахунками, що виникає шляхом подвійного запису, називається кореспонденцією рахунків, а такі рахунки кореспондуючими. Як синонім кореспонденції рахунків використовують терміни: бухгалтерська проводка, контировка.

Для прикладу наведемо декілька операцій і їх бухгалтерське проведення.

Приклад 1. У касу підприємства надійшли кошти з банку на суму 100 000 грн. Цю операцію буде відображено так спочатку на схемі, а потім у вигляді формули (алгоритму):

Оскільки господарські операції здійснюються на основі первинних  документів, то у формуванні господарської  операції і при кореспонденції рахунків необхідно вказувати підставу (документ). Кореспонденція рахунків бухгалтерського обліку є певною моделлю взаємопов'язаних рахунків, і тому конструювання чи складання бухгалтерської проводки є творчою роботою фахівця-бухгалтера, яка вимагає глибокого розуміння суті господарської операції і уявлення про зміни, до яких вона приведе.

Залежно від кількості  кореспондуючих рахунків розрізняють прості й складні бухгалтерські проводки.

Простою називають таку бухгалтерську проводку, за якої один рахунок дебетується, а другий кредитується на одну і ту ж суму, тобто коли кореспондують між собою тільки два рахунки. Розглянута в нашому прикладі бухгалтерська проводка — проста.

Складною називають таку бухгалтерську проводку, за якої один рахунок дебетується, декілька кредитується на загальну суму, або навпаки — один кредитується, а декілька дебетуються на загальну суму.

Приклад 2. З каси підприємства видано заробітну плату в сумі 25 000 грн, у підзвіт на відрядження — 350 грн, на оплату канцелярських витрат — 50 грн. 
Бухгалтерська проводка за даною операцією буде такою: 
К-т    "Каса"                                                                             25 400 
Д-т   "Розрахунки за оплати праці"                                        25 000 
Д-т   "Розрахунки з підзвітними особами"                            350 
Д-т   "Адміністративні витрати"                                            50

У складних бухгалтерських проводках не порушується принцип  подвійного запису, оскільки зберігається взаємопов'язане відображення господарської операції за дебетом і кредитом різних рахунків на одну і ту ж суму. Кожну складну бухгалтерську проводку можна розкласти на декілька простих. Однак застосування у практиці бухгалтерського обліку складних проводок переважає, тому що зменшує кількість записів, робить їх більш наочними.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Таким чином, висвітливши  у даній роботі ряд питань, що стосуються досліджуваного явища, ми дійшли висновку, що, проблема дослідження  обліку фінансових інвестицій, - займає насправді помітне місце у загальній системі бухгалтерського, в тому числі й фінансового обліку – науки, яка здійснює комплексний синтетичний облік усіх засобів та грошових коштів і всієї економічної діяльності підприємства, фірми, організації, установи.

Ми з’ясували, що реформування національної системи бухгалтерського і фінансового обліку є складовою частиною заходів, що спрямовані на розвиток в Україні ринкових відносин. Побудова нових економічних відносин неможлива без активізації інвестиційних процесів і поліпшення якості управління ними на рівні підприємств.

Облік фінансових інвестицій – досить актуальна й вагома складова фінансового обліку. Відповідно до цього можна виділити такі ключові  моменти (висновки):

1. Фінансові інвестиції  являють собою активи, які утримуються  підприємством з метою збільшення прибутку, тобто відсотків, дивідендів тощо, зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора. Залежно від форм їх фінансової звітності виділяють таку їх класифікацію: І. Довгострокові фінансові інвестиції і ІІ. Поточні фінансові інвестиції.

2. Питання, що стосуються  обліку та аналізу фінансових  інвестицій, висвітлені в монографічних  і дисертаційних дослідженнях  українських вчених: Я.Д.Крупки, Н.Г.Богатко,  Л.І.Лук’яненка, І.Є.Прибеги, Я.В.Шелеста  та багатьох інших.

3. Структурно П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції»поділяється на: 1. Загальні положення; 2. Порядок оцінки фінансових інвестицій; 3. Облік фінансових інвестицій в асоційовані та дочірні підприємства; 4. Облік фінансових інвестицій для здійснення спільної діяльності.

4. Критеріями визнання  фінансових інвестицій виступають  загальні принципи визнання активів,  а саме: принцип обачності й  принцип безперервності. При складанні  звітності застосовуються також  наступні методи оцінки: за справедливою  вартістю, за амортизованою вартістю і за методом участі в капіталі.

5. В основу порівняльної  характеристики П(С)БО та МСФЗ, які регламентують облік фінансових  інвестицій, лягло такі чотири  ознаки, як: 1) оцінка фінансових інвестицій  при їх надходженні; 2) оцінка фінансових  інвестицій на дату балансу; 3) продаж фінансових інвестицій; 4) розкриття інформації про фінансові інвестиції у фінансовій звітності.

6. Довгострокові фінансові  інвестиції обліковуються за  методом участі в капіталі  інших підприємств, інвестиції  у пов’язані сторони та інвестиції у непов’язані сторони. Метою участі в капіталі відображає зростання внесеної інвестиції безпосередньо у момент її збільшення, тобто якраз тоді, коли відбувається приріст чистих активів.

7. Бухгалтерський облік  наявності та руху поточних  фінансових інвестицій та еквівалентів грошових коштів ведеться на рахунку 35 «Поточні фінансові інвестиції» за такими субрахунками: 351 «Еквіваленти грошових коштів»; 352 «Інші поточні фінансові інвестиції».

Таким чином, головне  завдання трансформації національної системи бухгалтерського та фінансового обліку полягає у прискоренні процесу її приведення у відповідність з вимогами ринкової економіки й міжнародними стандартами бухгалтерського обліку. Такий стратегічний напрям має забезпечити зважене використання міжнародних стандартів з урахуванням економіко-правового середовища та стану ринкових відносин в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

Література

 

1. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22 трав. 1997 р. № 283/97-ВР.

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції», затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 26 квіт. 2000 р. № 91, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 трав. 2000 р. № 284/4505.

3. Бакаєв Л. О. Кількісні методи в управлінні інвестиціями: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2000. — 151 с.

4. Богатин Ю. В., Швандар В. А. Инвестиционный анализ: Учеб. пособие для вузов. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. — 286 с.

5. Буренин А. Н. Рынок ценных бумаг и производных финансовых инструментов: Учеб. пособие. — М.: 1-я Федеративная Книготорговая компания, 1998. — 352 с.

6. Гитман Л. Дж., Джонк М. Д. Основы инвестирования: Пер. с. англ. — М.: Дело, 1999. — 1008 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретична частина

1. Фінансові інвестиції, їх види
2. Способи придбання фінансових інвестицій
3. Методи обліку фінансових інвестицій