Облік фінансови інвестицій

 
ВСТУП

 
 
Фінансові інвестиції — це вкладання коштів у фінансові інструменти (активи), серед яких превалюють цінні папери.

Фінансові інвестиції припускають  вкладення капіталу у фінансові  об'єкти інвестування. Це купівля фондових цінних паперів, цільових банківських вкладів, депозитів та інших об'єктів. Фінансові інвестиції, у свою чергу, поділяються на стратегічні й портфельні. Характерна риса стратегічних інвестицій полягає в тому, що інвестор повністю контролює об'єкт, у який вкладений капітал, і управляє ним. Портфельні інвестиції не дають можливості такого контролю, тому що звичайно представлені пакетом акцій, на який припадає 10-25% власного капіталу підприємства. Ціль портфельних інвестицій — приріст суми вкладеного капіталу або одержання поточного доходу.

Темою курсової роботи обрано питання: «Облік фінансових інвестицій».

Мета курсової роботи – з’ясування відображення в обліку фінансових інвестицій.

Предмет курсової роботи – облік  фінансових інвестицій.

Завдання курсової роботи:

- визначити теоретичні відомості та аспекти обліку фінансових інвестицій: зміст, сутність, класифікація, оцінка;

- визначити теоретично-методологічні аспекти аудиту фінансових інвестицій.

Критеріями визнання фінансових інвестицій є загальні принципи визнання активів, оскільки фінансова інвестиція є таким же активом, як і запаси, основні засоби та ін.

Відповідно до п. 10 П(С)БО 2 "Баланс" фінансові інвестиції визнаються активом, відображаються на рахунках бухгалтерського  обліку та у відповідних статтях  балансу за умови того, що:

 
♦ очікується одержання в майбутньому  економічних вигод, пов'язаних з  їх використанням; 
♦ їх оцінка може бути достовірно визначена.

Придбані (отримані в будь-який інший  спосіб) фінансові інвестиції, які  не відповідають зазначеним умовам, не можуть бути відображені в балансі. 
Важливу роль при оцінці фінансових інвестицій відіграє принцип обачності, що передбачає застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки фінансових інвестицій, які повинні запобігати завищенню оцінки активів.

Завдяки дії принципу безперервності оцінка фінансових інвестицій підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність триватиме й надалі.

Основною в організації-інвестора  при придбанні фінансових інвестицій та постановці на облік є оцінка цінних паперів за фактичною собівартістю (купівельною – ринковою вартістю цінних паперів, включаючи суми фактичних витрат підприємства із вкладення, витрати із сплати комісійних винагород посередникам тощо).

Фактичними витратами на придбання фінансових інвестицій можуть бути: суми, які сплачуються згідно з договором продавцю; суми, які сплачуються спеціалізованим підприємствам, іншим підприємствам і особам за інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з придбанням цінних паперів; винагороди, які сплачуються посередницьким організаціям, за участю яких придбані цінні папери; витрати із сплати відсотків за позиковими коштами, які використовуються на придбання цінних паперів; інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням цінних паперів.

Формування первісної вартості фінансових інвестицій залежить від способу їх придбання.

 

Розділ 1. Теоретична частина

1.1. Фінансові інвестиції, їх види

За чинним законодавством України, фінансова інвестиція — це господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.

Фінансові інвестиції — це активна форма ефективного використання вільного капіталу підприємства, яка має особливості в тому, що:

• здійснюється на більш пізніх стадіях розвитку підприємства, коли задоволені його потреби в реальних інвестиціях;
• дає можливість здійснювати зовнішнє інвестування в країні та за її межами;
• є незалежним видом господарської діяльності для підприємств реального сектора економіки, оскільки стратегічні завдання їхнього розвитку можуть вирішуватися тільки вкладеннями капіталу в статутні фонди та придбанням контрольних пакетів акцій інших підприємств;
• дає змогу підприємству реалізувати окремі стратегічні цілі свого розвитку швидше та дешевше;
• підприємство має можливість вкладати кошти як у безризикові інструменти, так і в спекулятивні, і, отже, здійснювати свою інвестиційну політику як консервативний або агресивний інвестор;
• потребує мало часу для прийняття управлінських рішень порівняно з реальними інвестиціями (проектами);
• виникає необхідність активного моніторингу й оперативності в прийнятті рішень за здійснення фінансових інвестицій, оскільки фінансовий ринок має високі коливання кон’юнктури;
• залежно від мети інвестування, терміну перебування на підприємстві й ліквідності, фінансові інвестиції поділяють на довгострокові та поточні (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Види фінансових інвестицій

 

Довгостроковими фінансовими інвестиціями є фінансові інвестиції на період понад один рік, а також усі інвестиції, що не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент.

Поточні інвестиції — це фінансові інвестиції терміном, що не перевищує одного року, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (окрім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів). Інвестиції можуть класифікуватися як еквіваленти, якщо вони:

• вільно конвертуються у відому суму грошових коштів;
• характеризуються незначним ризиком зміни вартості;
• мають короткий строк погашення, наприклад три місяці.

Еквіваленти грошових коштів, як правило, утримуються для погашення короткострокових зобов’язань, а не для інвестиційних цілей.

 

 

 

 

 

 

До інших поточних інвестицій відносять:

1. Інвестиції терміном менше одного року (крім еквівалентів грошових коштів).

2. Інвестиції в асоційовані й дочірні підприємства, які придбані й утримуються для продажу протягом 12 місяців.

3. Інвестиції у спільну діяльність, які придбані й утримуються для подальшого продажу протягом 12 місяців.

Залежно від придбаних  паперів фінансові інвестиції заведено поділяти на пайові та боргові.

Пайові фінансові інвестиції характеризуються такими ознаками:

— засвідчують право власності підприємства на частку в статутному капіталі емітента корпоративних прав;

— виступають у вигляді пайових цінних паперів (акцій) або внесків до статутного капіталу інших підприємств;

— мають необмежений термін обігу;

— утримуються підприємством для одержання доходу за рахунок дивідендів або придбані для перепродажу чи отримання доходу за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій.

На відміну від пайових, боргові фінансові інвестиції не надають права власності. До них відносять інвестиції, які:

— виступають як боргові цінні папери (облігації);

— мають боргову природу;

— мають установлений термін обігу;

— утримуються підприємством до їх погашення для одержання доходу у вигляді процентів або придбані для перепродажу й отримання доходу за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій.

 

 

 

 

1.2. Способи  придбання фінансових інвестицій.

Порядок обліку фінансових інвестицій і розкриття інформації про них у фінансовій звітності мають відповідати вимогам Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції» (П(С)БО 12).

П(С)БО 12 мають застосовувати  ті підприємства, які володіють акціями, іншими цінними паперами (наприклад, облігаціями підприємств, державних  і місцевих позик), а також є засновниками інших підприємств, створених як на території України, так і за кордоном тощо.

Під час придбання  всі інвестиції оцінюються й відображаються в бухгалтерському обліку за собівартістю, що формується відповідно до активів, які було передано в оплату. Згідно з П(С)БО 12 існують три способи придбання фінансових інвестицій, які, за визначенням, мають охоплювати всі можливі варіанти компенсації їхньої вартості (рис. 2.1):

1) за кошти;

2) в обмін на інші  активи (не на кошти);

3) в обмін на цінні папери власної емісії.

Рис. 2.1. Способи придбання фінансових інвестицій

 

За придбання фінансової інвестиції за кошти до її собівартості включаються: ціна придбання, комісійні винагороди, мито, податки, збори, обов’язкові платежі та інші витрати, безпосередньо пов’язані з її купівлею.

Якщо відбувається придбання  фінансової інвестиції через обмін на активи, відмінні від коштів, то собівартість фінансової інвестиції визначається за справедливою вартістю цих активів.

За придбання інвестиції через обмін на цінні папери власної емісії собівартість визначається за справедливою вартістю переданих цінних паперів. Цей спосіб має особливість — здійснюється формування статутного капіталу за рахунок залучення активу у вигляді фінансової інвестиції.

Оцінка фінансових інвестицій на дату балансу залежить від того, поточні вони чи довгострокові.

Згідно з П(С)БО 12 усі поточні фінансові інвестиції на дату балансу відображаються за справедливою вартістю.

Справедлива вартість — це сума, за якою може бути здійснено обмін активу або оплату зобов’язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими й незалежними сторонами. На практиці її ототожнюють з ринковою вартістю інвестицій.

Якщо справедливу вартість фінансових інвестицій визначити неможливо, то вони відображаються на дату балансу за їхньою собівартістю з урахуванням зменшення корисності інвестицій, витрати від якого включаються до складу інших витрат з одночасним зниженням балансової вартості фінансових інвестицій.

Собівартість фінансової інвестиції може бути як вищою, так і нижчою справедливої вартості. У цьому разі фінансові інвестиції підлягають переоцінці. Якщо підприємство є власником акціонерних капіталів кількох інших товариств, то такі акції розглядаються як інвестиційний портфель короткострокових цінних паперів, а якщо володіє поточними борговими зобов’язаннями — портфель боргових зобов’язань. Зі зміною ринкової вартості переоцінці підлягає, як правило, портфель, а не окрема інвестиція.

Щодо довгострокових фінансових інвестицій, то їхня оцінка залежить як від виду цінних паперів, що формують інвестиційний портфель, так і від рівня впливу інвестора на операційну та фінансову діяльність підприємства, акції якого було придбано.

Через здійснення фінансових інвестицій в акції підприємств можна отримати певні економічні вигоди для інвестора, такі, як дивіденди, установлення контролю тощо. Величина цих інвестицій визначає статус інвестора і є критерієм наявності контролю в нього щодо підприємства.

Основна інформація про фінансові інвестиції в асоційовані й дочірні підприємства визначається в П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції». Положення цього стандарту відповідають вимогам П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств» і 20 «Консолідована фінансова звітність».

Підприємство є дочірнім, якщо інвестор володіє понад 50 % його акцій і контролює діяльність об’єкта інвестування. Відповідно до пункту 4 П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств», контроль визначається як право здійснення вирішального впливу на фінансову, господарську й комерційну політику підприємства для одержання вигод від його діяльності. У цьому самому пункті визначається, що дочірнє підприємство — це підприємство, яке перебуває під контролем материнського (холдингового).

Наявність контролю в  інвестора передбачає:

• переважну участь у статутному капіталі дочірнього підприємства;
• право керівництва фінансовою й виробничою політикою підприємства;
• право призначення або заміни більшості членів ради директорів;
• право подавати більшість голосів на зборах правління або рівнозначного органу управління іншого підприємства.

Асоційоване підприємство — це підприємство, у якому інвестору належить блокувальний (понад 25 %) пакет акцій (голосів) і яке не є дочірнім або спільними підприємством інвестора (пункт 4 П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати»).

Вважають, що інвестор може лише суттєво впливати на діяльність асоційованого підприємства, але  не має можливості його контролювати. Суттєвий вплив — це повноваження брати участь у прийнятті рішень з фінансової, господарської та комерційної політики (пункт 3 П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції»).

Істотний вплив на діяльність асоційованого підприємства передбачає:

• представництво головного підприємства в раді директорів асоційованого підприємства;
• участь головного підприємства в прийнятті рішень асоційованими підприємством;
• укладення значних фінансово-господарських угод між підприємствами;
• облік управлінського персоналу;
• забезпечення інформацією, необхідною для виробничої, комерційної та фінансової діяльності.