Методи визначення функції витрат, їх сутність і порівняльна характеристика

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ НАУКИ МОЛОДІ та СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. ВАДИМА ГЕТЬМАНА

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

на тему:

«Методи визначення функції витрат, їх сутність і порівняльна  характеристика»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка ІV-го курсу

спец. 6509 3-ї групи

Мала Анна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2012

Зміст

 

 

1. Витрати підприємства: економічний  зміст та класифікація……… 3

 

2. Методи визначення функції  витрат……………………………… 8

 

 Висновок……………………………………………………………………14

 

 Список  використаної літератури……………………………. 16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Витрати підприємства: економічний зміст та класифікація

 

Розрізняють витрати економічні та бухгалтерські. Економічні витрати – це всі види виплат постачальникам за сировину та матеріальні ресурси. Ці витрати складаються із зовнішніх (явних) та внутрішніх (неявних або імпліцитних). Зовнішні витрати – це платежі постачальникам матеріальних ресурсів, виплата заробітної плати, нарахування амортизації тощо. Ця група витрат і становитиме бухгалтерські витрати, які фактично відповідають витратам наших підприємств.

Внутрішні витрати мають неявний, імпліцитний характар, оскільки відображають використання ресурсів, що належать власнику підприємства у вигляді землі, приміщень, активів тощо, за які він формально не платить. Підприємець фактично здійснює ці витрати, але не в явній формі не в грошовій. Звідси бухгалтерські витрати - це різниця між економічними та імпліцитними витратами.

Витрати майже завжди здійснюються у натуральній та грошовій формі. Планування та облік витрат у  натуральній формі має важливе значення для організації виробництва. Проте, для оцінки результатів виробництва необхідна грошова оцінка витрат.

Методологічні принципи формування в  бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття  у фінансовій звітності визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”.

Витрати – це зменшення  економічних вигод у вигляді  вибуття активів або збільшення зобов’язань, яке призводить до зменшення  власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Якщо хоча б одна з умов визнання активів не виконується, актив не визнається, а витрати з придбання  цього активу списуються у поточному  періоді на „Інші операційні витрати”.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 „Витрати” визначає методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності.

 Витрати відображаються в  бухгалтерському обліку одночасно  зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань.

Витрати звітного періоду визначаються або зменшенням активів, або збільшенням  зобов’язань, що призводить до зменшення  власного капіталу підприємства, за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Елемент витрат – сукупність економічно однорідних витрат.

Об’єкт витрат – це продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Усі витрати підприємства, згідно з П(С)БО 16, поділяються на виробничі, операційні та інші витрати діяльності (рис.1).

Рис.1. Склад витрат підприємства

Виробництво подукції пов’язане з  витратами, які називаються „виробничі” (рис.2).

Виробничі витрати –  витрати на виготовлення продукції  та загальновиробничі (накладні) витрати.

Виробничі витрати поділяються  на прямі та загальновиробничі або  накладні витрати.

Прямі витрати включають:

• прямі матеріальні витрати (напівфабрикати, вартість сировини та матеріалів, які є основою продукції, що виготовляється тощо);
• прямі витрати на оплату праці;
• інші прямі витрати – усі інші виробничі витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні цілі, плата за оренду земель і майнових паїв, амортизація, витрати від браку.

До загальновиробничих (накладних) витрат належать:

• витрати на управління виробництвом, відрахування на соціальні заходи тощо;
• амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;
• амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;
• витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;
• витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи для працівників, що зайняті вдосконаленням технології та оранізації виробництва, поліпшення якості продукції, підвищення її надійності та ін.);
• витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень;
• витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці виробничого персоналу);
• витрати на охорону праці, техніку безпеки та навколишнього середовища;
• інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв та ін.).

Загальновиробничі витрати поділяються  на постійні та змінні.

Постійні витрати – витрати  підприємства на виробництво і реалізацію продукції, які безпосередньо не залежать від обсягу виробництва. Наприклад, заробітна плата адміністративного  персоналу, витрати на утримання офісу, підприємства тощо.

Змінні витрати – витрати, що залежать від обсягу виробництва (матеріали, заробітна плата виробничого  персоналу) і не є рівнозначними  у різних виробництвах.

Операційні витрати  – витрати пов’язані з операційною діяльністю.

Адміністративні витрати  – це загальногосподарські витрати, що спрямовуються на обслуговування та управління підприємством (заробітна  плата адміністративно-управлінського персоналу з відрахуванням на соціальне страхування і в  пенсійний фонд, канцелярські, телефонні, телеграфні витрати, утримання легкового транспорту, утримання приміщення офісу, витрати на службові відрядження адмінуправлінського персоналу і т. д.).

Витрати на збут – витрати, пов’язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг).

До інших витрат діяльності належать фінансові витрати, втрати від участі в капіталі, надзвичайні витрати, інші витрати. У процесі своєї фінансової діяльності підприємство несе відповідні витрати.

Витрати фінансової діяльності підприємства – витрати на відсотки (за одержиними кредитами, випущеними облігаціями, фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства.

Багато підприємств, що здійснюють інвестиції, обліковують втрати від  своєї діяльності за методом участі в капіталі.

Втрати від участі в капіталі – збитки від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, яві обліковують за методом участі у капіталі.

У результаті стихій, техногенних  катастроф і аварій на підприємстві можуть виникнути надзвичайні витрати.

Надзвичайні витрати – втрати і витрати, пов’язані з подіями або операціями, які відрізняються від звичайної діяльності підприємства, і не очікується, що вони повторюватимуться періодично чи в кожному звітному періоді.

Кожне підприємство, що здійснює господарські операції, пов’язані з фінансовими інвестиціями, реалізацію необоротних активів має обліковувати витрати, що виникають в результаті цієї діяльності й мають назву „інші витрати”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Методи визначення функції витрат

Функція витрат (Cost Function) – це математичний опис взаємозв'язку між витратами та їхніми факторами.

 

У спрощеному вигляді функцію витрат можна  описати так:

 

Y = a + bx ,

 

де Y – загальні витрати;

 

a – загальні постійні витрати;

 

b – змінні витрати на одиницю діяльності;

 

x – значення фактора витрат.

 

На практиці витрати мають кілька факторів, але для побудови функції  витрат здебільшого обирають один чи два найвпливовіші фактори.

 

Функція витрат полегшує передбачення витрат.

 

Передбачення витрат (Cost Prediction) – прогнозування майбутніх витрат для різних рівнів (умов) діяльності.

 

Виділяють наступні методи їх визначення:

Метод технологічного (інженірингового) аналізу.

Технологічний аналіз (Engineering Analysis) – системний аналіз функції діяльності для визначення технологічного взаємозв'язку між витратами ресурсів і результатом діяльності.

Такий аналіз потребує детального вивчення всіх операцій, їхньої доцільності, визначення найнеобхідніших операцій, потреби ресурсів та оцінки адекватності їх використання. Це своєрідний функціонально – вартісний аналіз діяльності.

Перевагою такого аналізу  є те, що він зорієнтований на майбутні операції, а не на вивчення минулої діяльності. Проте він  потребує чималих витрат часу і коштів.

 

 

 

Метод аналізу рахунків.

Метод аналізу розрахунків (Account Analysis Method) – метод визначення функції витрат через розподіл їх на змінні та постійні щодо відповідного чинника на підставі вивчення даних рахунків бухгалтерського обліку.

Метод візуального пристосування (графічний);

Метод візуального пристосування (Visual – Fit Method) – графічний підхід до визначення функції витрат, за якого аналітик візуально проводить пряму лінію, беручи до уваги всі точки витрат.

Метод аналізу діапазону обсягів діяльності (мінімаксний, вищої-нижчої точки);

Метод вищої – нижчої точки (High – Low Method) – це метод визначення функції витрат на підставі припущення, що змінні витрати є різницею між загальними витратами за найвищого та найнижчого рівня діяльності.

Регресійний аналіз (статистичний метод).

Спрощений статистичний аналіз (Simplified Statistical Method) – це метод визначення функції витрат, що передбачає розподіл показників на дві групи виходячи зі зростання значення х, та розрахунок постійних витрат на основі середніх значень х і у.

Інші виділяють 2 методи: аналітичний і статистичний.

Також виділяють і три методи: технологічний, безпосередньої оцінки і статистичний.

 

Рівняння функції витрат має вигляд

 

Вз = ПВ + Зод · Q,

 

де Вз – загальна сума витрат;

Зод – змінні витрати на одиницю  продукції;

Q – кількість одиниць виробленої продукції.

Це рівняння є складовою частиною рівняння прибутку і застосовується для визначення критичної точки  обсягів виробництва.

В основі рівняння витрат лежить поділ  витрат на постійні і змінні. Витрати  вважаються змінними чи постійними залежно від того, змінюються вони у відповідь на коливання обсягу виробництва чи ні. Змінними називаються витрати, величина яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва. Це означає, що розмір цих витрат на кожну одиницю продукції залишається незмінним. До таких витрат належить витрата сировини і матеріалів, палива й енергії на технічні потреби, заробітна плата виробничого персоналу тощо. Постійними ж називають витрати, величина яких не змінюється при зміні обсягу виробництва (наприклад адміністративні витрати), і тому зменшується з розрахунку на одиницю продукції при збільшенні випуску. Слід зазначити, що цей поділ витрат на змінні й постійні певною мірою умовний, тому що в чистому вигляді вони не проявляються. Справа в тому, що змінні витрати на одиницю продукції все ж змінюються у зв’язку зі змінами організаційно-технічних умов роботи підприємства, а постійні витрати змінюються при суттєвій зміні обсягу виробництва. Тому, щоб бути точним, ці витрати слід називати умовно-змінними та умовно-постійними. Про умовність постійних і змінних витрат свідчать також положення П(с)БО 16 «Витрати» [1], у п. 16 якого визначено, що перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.

Всі методи визначення постійних та змінних витрат можна поділити на 3 групи: аналітичні, економіко-статистичні та графічні методи (рис. 1).

Рисунок 1. Класифікація методів визначення функції витрат

 

Всі перелічені методи, за винятком методу технологічного аналізу, засновані  на використанні минулих статистичних даних, які накопичуються у облікових регістрах. Метод технологічного аналізу дозволяє здійснити оцінку майбутніх витрат за відсутності статистичних даних, зорієнтований на майбутні операції і не потребує вивчення минулих подій. З методологічної точки зору він є найточнішим.

Всі перелічені методи мають застосування, однак, найменше витрат часу займають економіко-статистичні та графічні методи.

Найпростішим з економіко-статистичних методів є метод вищої-нижчої точки. Метод вищої-нижчої точки – це метод визначення функції витрат на підставі припущення, що змінні витрати є різницею між загальними витратами за найвищого та найнижчого рівнів діяльності.