Характеристика форм і систем оплати праці

    МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

    МІЖГАЛУЗЕВИЙ  ІНСТИТУТ УПРАВЛІННЯ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Контрольна  робота на тему:

    Характеристика  форм і систем оплати праці 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Виконала:

Студентка 3-го курсу

      гр. ЕЗ-3.3 
 
 
 
 
 

    Київ  – 2009

 

Зміст 
 
 

Вступ

1. Теоретична частина

2. Практична частина

Висновки

Список  літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 
 

    Тарифна система , що є основою організації  оплати праці робітників виробничого  підприємства, не може забезпечити повних розрахунків місячного заробітку цієї найбільшої за кількістю категорії персоналу, оскільки не бере до уваги реальної результативності їхньої діяльності за відповідний проміжок часу. Цим пояснюється об’єктивна необхідність проведення розрахунків абсолютної величини заробітної плати, виходячи фактичних результатів (затрат) праці протягом одного місяця. Такі результати (затрати) праці можна визначити за допомогою конкретних форм і систем заробітної плати робітників виробничих підприємств чи виробничо-експериментальних підрозділів науково-технічних та інших подібних організацій.

    Праця робітників є необхідною складовою  частиною процесу виробництва, споживання та розподілу створеного продукту. Участь працюючих в частці знов створеного матеріального та духовного блага  виражається у вигляді заробітної плати, яка повинна відповідати кількості та якості затраченої ними праці. Заробітна плата — один з найважливіших засобів підвищення зацікавленості працюючих у результатах своєї праці, її продуктивності, збільшення обсягів виробленої продукції, поліпшення її якості та асортименту. Це один з основних стимулів та мотиваторів праці. Збільшення суспільної продуктивності обумовлено, насамперед, збільшенням виробництва та поліпшенням якості роботи. В умовах переходу економіки України до ринкового механізму функціонування, дуже важливими задачами є прискорення науково-технічного прогресу, зменшення використання “живої” праці, механізація трудомістких робіт, оптимізація використання трудових ресурсів, зменшення втрат робочого часу. Підприємство самостійно, але відповідно до законодавства, установлює штатний розклад, форми і системи оплати праці, преміювання. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

Теоретична  частина:

    Форми та системи заробітної плати 

    Основними вимірниками результатів (затрат) праці  є кількість виготовленої продукції (обсяг наданих послуг) належної якості або витрачений робочий час, тобто кількість днів (годин), протягом яких працівник фактично був зайнятий (працював) на підприємстві (в організації). Такому поділу вимірників затрат праці відповідають дві форми заробітної плати, що базуються в тарифній системі, - відрядна та почасова.

    За  відрядної форми  оплата праці проводиться за нормами й розцінками, установленими на підставі розряду працівника. Кваліфікаційний (тарифний) розряд працівника передбачає виконання роботи відповідної складності.

    Основними умовами застосування відрядної  оплати праці є наявність кількісних показників роботи, що безпосередньо  залежать від конкретного працівника і піддаються точному обліку, а  також необхідність стимулювання зростання  випуску продукції та існування реальних можливостей підвищення виробітку на конкретному робочому місці. Використання цієї форми оплати праці потребує встановлення обґрунтованих норм виробітку, чіткого обліку їхнього виконання і, що особливо важливо, воно не повинно призводити до погіршення якості продукції, порушень технологічних режимів, техніки безпеки, а також до перевитрачання сировини, матеріалів, енергії.

    Правильно організована відрядна оплата праці  створює у робітників заінтересованість  у збільшенні випуску продукції  установленої якості, підвищенні кваліфікації, застосуванні передових методів і прийомів праці.

    Основою відрядної оплати праці є норма  виробітку (часу) і тарифна ставка.

    Пряма відрядна система оплати праці. За індивідуальної прямої відрядної системи розмір заробітної плати прямо залежить від результатів роботи кожного робітника. Виготовлена робітником продукція або виконана ним робота оплачується за індивідуальними розцінками.

    Індивідуальна відрядна розцінка визначається двояко: для тих виробництв, в яких за характером виробничого процесу застосовуються норми виробітку, — діленням погодинної або денної тарифної ставки, яка відповідає певному розряду виконаної роботи, на погодинну або денну норму виробітку, а там, де застосовуються норми часу, — множенням погодинної тарифної ставки на норму часу.

    Для розрахунку відрядної розцінки застосовується тарифна ставка, яка відповідає розряду  роботи, а не розряду, присвоєному  робітникові. Відрядна розцінка визначається за формулами:

1. для виробництв, де застосовуються норми виробітку:

,

де  Т — погодинна або денна тарифна ставка, яка відповідає розряду даної роботи;

Н_вир — норма виробітку в одиницю часу;

2. для виробництв, де застосовуються норми часу:

де  Н_ч — норма часу, хв.

    Можуть  бути випадки, коли норма часу на певну операцію або на виготовлення якогось виробу однакова, а розряд робіт на їх виконання різний, тоді розцінка буде тим вищою, чим вищий розряд роботи. Отже, на підприємстві має бути правильна, науково обґрунтована тарифікація робіт.

    Між нормою виробітку (часу) і розцінкою виробітку (часу) існує пряма залежність. Якщо норма виробітку (часу) неточна, занижена або завищена, тоді й відрядна розцінка, установлена на її основі, також буде завищеною або заниженою.

    Загальний відрядний заробіток робітника  при індивідуальній прямій відрядній оплаті визначається за формулою:

    Зв = Рв • В,

    де  В — виробіток робітником продукції належної якості за розрахунковий період.

    Пряма індивідуальна відрядна система  оплати праці матеріально заінтересовує  кожного робітника в підвищенні виробітку, проте при цьому вона не заінтересовує робітника в поліпшенні інших показників — економії сировини, матеріалів, пального, енергії, підвищенні якості продукції; досягненні найкращих загальних кількісних і якісних показників роботи дільниці, зміни, цеху в цілому.

    Відрядно-преміальна система оплати праці. Сутність її полягає в тому, що робітникові нараховується, крім заробітку за прямою відрядною системою, премія за виконання і перевиконання певних кількісних і якісних показників. Розмір премії установлюється у відсотках до заробітку, визначеному за відрядними розцінками.

    Конкретні показники й умови преміювання, а також розміри премій установлюються керівником підприємства за згодою комітету профспілки.

    Загальний заробіток робітника при застосуванні відрядно-преміальної оплати його праці за виконання і перевиконання завдань,

    

    де  З_в — заробіток за відрядними розцінками, грн.;

    П₁, П₂ — відсоток премії за виконання завдання і технічно обґрунтованих норм і за кожний відсоток перевиконання завдань або норм;

    П_пл — відсоток перевиконання плану виробництва або норм.

    У разі преміювання робітників-відрядників  за економію матеріальних цінностей  загальний заробіток розраховують за формулою:

    

    де  е — сума досягнутої економії, грн,

    П_р — розмір премій у процентах від досягнутої економії.

    Відрядно-прогресивна система. За цієї системи оплати праці виробіток робітників у межах завдання виплачується за твердими нормами (розцінками), а виробіток понад завдання — за підвищеними розцінками, причому розцінки збільшуються прогресивно зі збільшенням кількості продукції, виробленої понад завдання. Вихідною базою, тобто межею виконання норм виробітку, понад яку оплата за виконану роботу здійснюється вже за підвищеними розцінками, є фактичне виконання норм за останні три місяці. Проте ця вихідна база не може бути нижчою від чинних норм виробітку. Ступінь збільшення розцінок визначається спеціальною шкалою. Шкали підвищення розцінок можуть бути одно- й двоступінчасті. За одноступінчастої шкали у разі перевиконання вихідної бази відрядна розцінка може підвищуватися на 50 %, тобто коефіцієнт збільшення дорівнює 0,5, за двохступінчастої шкали за перевиконання вихідної бази від 1 до 10 % коефіцієнт збільшення — 0,5, за перевиконання понад 10 % — 1. Загальний заробіток у разі застосування відрядно-прогресивної системи розраховується за формулою:

    

    де  З_в — відрядний заробіток за прямими розцінками;

    П_в — процент виконання норм виробітку;

    П_н — вихідна база для нарахування прогресивних доплат, яка виражена у процентах виконання норм виробітку;

    К_р — коефіцієнт збільшення прямої відрядної розцінки за шкалою прогресивних доплат.

    Якщо  тільки частина робіт оплачується  за відрядно-прогресивними розцінками, то

    

    де  З_пр — відрядний заробіток за прямими розцінками за роботу, яка оплачується за відрядно-прогресивною системою.

    Необхідно враховувати, що за відрядно-прогресивної системи заробіток підвищується такою самою мірою (а в деяких випадках і більшою), якою збільшується виробіток. Тому ця система має обмежену сферу застосування — лише на тих ділянках виробництва, які лімітують випуск продукції на підприємстві (тобто на «вузьких місцях» виробництва).

    Непряма-відрядна система заробітної плати. Її застосовують для оплати праці допоміжних робітників, зайнятих обслуговуванням основних робітників-відрядників. При цьому заробіток допоміжних робітників залежить від результатів роботи робітників-відрядників, яких вони обслуговують. Ця система заінтересовує допоміжних робітників у поліпшенні обслуговування верстатів, агрегатів автоматичних ліній для безперебійної і ритмічної їх роботи.

    За  цією системою у промисловості можуть оплачуватися слюсарі-ремонтники, електрики, наладчики устаткування, кранівники та ін.

    Загальний заробіток може визначатися двома  способами:

    1) множенням непрямої відрядної  розцінки на фактичне виконання завдання за робочими об’єктами обслуговування. При цьому непряма відрядна розцінка визначається за формулою:

    

    де  Т_{ден.доп} — денна тарифна ставка допоміжного робітника, праця якого оплачується за непрямою відрядною системою, грн;

    Н_об — кількість робочих місць, які обслуговуються за установленими нормами;

    В_п — планова норма виробітку, яка установлена для кожного виробничого об’єкта, що обслуговується;

    2) множенням тарифної ставки допоміжного  робітника на середній відсоток  виконання норм виробітку робітників, яких він обслуговує за даний період.

    Акордна система оплати праці. Вона застосовується для окремих груп робітників. Її сутність полягає у тому, що відрядна розцінка установлюється не на окрему виробничу операцію, а на весь комплекс робіт, виходячи із чинних норм часу і розцінок. Порівняно з прямою відрядною оплатою за акордної заздалегідь визначені обсяг робіт і строк їх виконання, відома сума заробітної плати за нарядом залежно від виконання завдання.