Гроші та грошовий обіг

В залежності від виду грошей (гроші як товар, виконуючий роль всезагального еквівалента, або гроші як знак вартості) розрізняють грошові системи двох типів:

1. система металевого обігу, яка базується на реальних грошах (срібло, золото), що виконують усі п'ять функцій, а банкноти безперешкодно обмінюються на реальні гроші;
2. система паперово-кредитного обігу, при якій реальні гроші витісняються знаками вартості, а в обігу знаходяться паперові (казначейські векселя) або кредитні гроші.

При системі металевого грошового обігу виділяються два виду грошових систем: біметалізм та монометалізм – в залежності від того, скільки видів металу прийнято в якості всезагального еквівалента та бази грошового обігу.

Біметалізм – грошова система, при якій роль всезагального еквівалента закріплена за двома металами (золото та срібло). Передбачалась вільна чеканка монет з двох металів та їх необмежений обіг. На ринку встановлювались дві ціни на один товар. Ця система існувала в XVI-XVIII ст., а у ряді країн Західної Європи діяла й до XIX ст.

Наявність двох металів  в ролі всезагального еквіваленту  вступило в протиріччя з природою грошей як єдиного товару, який здійснює вимір вартості всіх товарів. Ця система не забезпечувала стійкості грошового обігу, оскільки зміна вартості одного з грошових металів приводила до коливання цін на товари. Розвиток капіталізму, вимагаючий стабільності грошової системи, єдиного всезагального еквіваленту обумовило перехід до монометалізму.

Монометалізм – грошова система, при якій один метал (срібло або золото) служить всезагальним еквівалентом. За цією системою функціонують монети з одного благородного металу та знаки вартості, розмінні на монети. Срібний монометалізм існував у Росії (1843-1852 рр.), Індії (1852-1893 рр.), Нідерландах (1847-1875 рр.) та Китаї (до 1935 р.). у більшості розвинених країн у кінці XIX ст. біметалізм та срібний монометалізм змінились золотим монометалізмом. У Росії золотий обіг став діяти з 1897 р. Розрізняють три різновиди золотого монометалізму – стандарти золотомонетний, золотозлитковий та золотодевізний.

Золотомонетний стандарт, що відповідає періоду вільної конкуренції  та розвитку конкуренції, кредитної системи та торгівлі, характеризувався обігом золота, вільною чеканкою монет, безперешкодним обміном банкнот на золото, незабороненим рухом золота між країнами. Закон грошового обігу діяв автоматично. Цей стандарт вимагав наявності золотих запасів в емісійних центрах. Перша світова війна привела до відміни золотомонетного стандарту в більшості країн.

По закінченню першої світової війни були введені урізані форми золотого монометалізму: стандарти золотозлитковий (Великобританія, Франція), при якому банкноти обмінювались на золоті злитки, та золотодевізний (Німеччина, Австрія, Данія, Норвегія та ін.), за яким банкноти обмінювались на девізи (платіжні кошти в іноземній валюті), розмінні на золото. В результаті світової економічної кризи (1929-1933 рр.) були ліквідовані усі форми золотого монометалізму та утвердилась система обігу паперово-кредитних грошей, нерозмінних  на дійсні гроші.

Система паперово-кредитних  грошей передбачала пануюче положення  банкнот, які випущені емісійним центром країни.

В 1994 р. міжнародна грошова  система капіталізму сформувалась в рамках світової валютної системи на валютно-фінансовій конференції ООН в Бретон-Вудсі (США). По формі Бретонвудська грошова система уявляє собою своєрідний міждержавний золотодевізний стандарт. Її головними орієнтирами є:

• золото, яке виконує функцію світових грошей і виступає засобом кінцевих розрахунків між країнами і всезагальним утіленням суспільного багатства;
• національна грошова одиниця США – долар та англійський фунт стерлінгів; долар США обмінювався на золото в Казначействі США по офіційно встановленому співвідношенню, якщо він подається (з 1934 р.) центральними банками та державними установами країн. Ціна золота на вільних ринках складалась на базі офіційної ціни США та до 1968 р. не відхилялася від неї;
• національні грошові одиниці, які вільно обмінюються через центральні банки на долари та між собою по твердо встановленим Міжнародним валютним фондом (МВФ) співвідношенням. Всі обернені національні грошові одиниці через долар могли перетворитись в золото, що забезпечувало багатобічні розрахунки між країнами.

В зв'язку з послабленням позицій США на зовнішньому ринку в результаті  скорочення золотих запасів країни міжнародна грошова система, яка основана на широкому використанні долара як еталона цінності всіх грошових одиниць, в 1971-1973 рр. потерпіла банкротство: долар перестав бути єдиною світовою резервною валютою; роль резервних валют стали виконувати марки ФРГ, японська ієна, а  також СРД та ЕКЮ; з 1 серпня 1971 р. був припинений обмін долара на золото; відмінена офіційно доларова ціна золота.

На заміну Бреттон-вудській грошовій системі прийшла Ямайська грошова система, оформлена угодою країн-членів МВФ в Кінгстоні (о. Ямайка) в 1976 р. Після ратифікації країнами цієї угоди в квітні 1978 р. були внесені зміни в устав МВФ. Нова грошова система характеризувалась наступним:

• світовими грошима оголошувались спеціальні права запозичення в МВФ-СРД, які ставали міжнародною розрахунковою одиницею;
• долар США зберігав важливе місце в світових розрахунках та в валютних резервах інших країн, а також продовжував грати важливу роль при розрахунках умовної вартості СРД;
• юридично завершена демонетаризація золота: втрата золотом грошової функції, відміна його офіційної ціни. Але золото зосталось резервом держави і використовувалось для придбання ключових грошових одиниць інших країн.

Найбільш часто зустрічаються  грошові системи, які утворюються і регулюються державою. В грошовій системі країни включаються в законодавчому порядку:

• найменування грошової одиниці, співвідношення своєї валюти до іноземних валют і золотого вмісту;
• валютного курсу і режиму зовнішньо-валютного обігу;
• видів грошових знаків, обов‘язкових для прийому по всій території країни;
• порядок випуску, вилучення з обігу і обміну грошей;
• умови грошового обігу, порядок і умови конвертації;
• структура готівково-грошового і безготівково-грошового обігу;
• ліміти вільної грошової готівки в касах суб'єктів усіх сфер фінансово-кредитної діяльності;
• методи банківського, фінансового, податкового і аудиторського контролю.

Кожна країна визначає для  себе грошову систему, в тому числі  валютний метал, грошову одиницю, порядок  чеканки монет і емісії грошових знаків, золотий (або інший) вміст. Як правило, у кожній країні знаходяться в обігу: білети національного (державного) банку – банкноти; казначейські білети банку; розмінні монети. Білети банку (банкноти) мають забезпечуватись золотом, коштовними металами й іншими активами банку, що є гарантом конвертованості валют. Казначейським білетом гарантуються обов'язковий прийом і обмін на будь-які товари і цінності. Розмінні монети – вільно мають обмінюватись на білети Національного (державного) банку.

Сучасні грошові системи різних країн, незважаючи на певні особливості, мають багато загальних рис. Вони включають в себе наступні елементи: грошову одиницю; масштаб цін;  види грошей, які являються законним платіжних засобів; емісійну систему та державний апарат регулювання грошового обігу.

Грошова одиниця -  встановлений в законодавчому порядку грошовий знак, який служить для виміру та вираження цін товарів та послуг. Вона, як правило, ділиться на менші пропорційні частини. В більшості країн діє десяткова система ділення (1 долар США – 100 центів, 1 англійський фунт стерлінгів – 100 пенсів). Найменування грошової одиниці (національної валюти), як правило, виникає історично, але повністю залежить від держави, яка своїм законодавчим актом закріплює (або змінює) це найменування. Наприклад, в Росії – рубль, Германії – марка, США – долар, Польщі – злотий.(6, с.56)

Масштаб цін – засіб вираження вартості в грошових одиницях, що базується на фіксованому державою в ваговій кількості грошового металу в грошовій одиниці. В більшості випадків при створенні нових грошових систем, проведенні грошових реформ, девальвації та ревальвації законодавчим актом держава встановлювала й золотий вміст грошової одиниці, яке було важливим елементом системи ціноутворення в країні. Наприклад, при деномінації рубля в 1961р. його золотий вміст було встановлено в 0,987412 г чистого золота, хоча розмір випущених грошових знаків на золото не вироблявся. До речі, зараз жодна країна світу не розмінює грошові знаки на золото. В тих країнах, де золотий вміст грошових одиниць юридично зберігався, він втратив економічний зміст. Масштаб цін складається фактично під впливом попиту та пропозиції, працює для виміру вартості товарів через ціни.

Види грошей, які  є законними платіжними засобами – це насамперед кредитні гроші та в першу чергу банкноти, розмінна монета, а також паперові гроші (казначейські білети). Так, в США в обігу знаходяться банківські білети в 100, 50, 20, 10, 5, 2 та 1 долар (випуск білетів якістю 500 доларів та більше припинений), казначейські ноти (білети, які випускають казначейством США) в 100 доларів, а також срібно-мідні та мідно-нікелеві монети в 1 долар, 50, 25, 10 та 1 цент. В економічно розвинених країнах, як правило, державні паперові гроші (казначейські білети) не випускаються в обмеженій кількості, тоді як в слаборозвинених країнах вони мають достатньо широкий обіг.

Види грошових знаків, що мають законну платіжну силу, також визначаються спеціальними законами держави або актами влади. В сучасних умовах всі грошові знаки, які випускаються державою, обов'язкові до прийому в погашення боргу на території цієї країни. Виділяються наступні види грошових знаків: банківські (банкноти) та казначейські білети, розмінна монета. Різниця грошових знаків обумовлена порядком випуску в обіг та  вилученням з обігу.

Банківські білети, які є в цей час основним видом грошових знаків, випускаються в обіг центральними емісійними банками країни. Здійснюючи кредитну емісію, центральні банки збільшують грошову масу першочергово в виді приросту залишків коштів на рахунках в комерційних банках. В наступному ці кошти можуть трансформуватися в готівку. Погашення кредиту обумовлює зворотній приплив грошових знаків з обігу. Таким чином, банківські  білети, будучи кредитними грошами, можуть виконувати роль повноцінних грошей, якщо забезпечується зворотність кредиту. Кредитна експансія та особливо беззворотнє "кредитування" приводять до знецінення банківських білетів.

Казначейські білети – потрапляють в обіг при бюджетній емісії, яка проводиться спеціальним органом міністерства фінансів – казначейством. Казначейські білети якістю 1, 3 та 5 карбованців випускалися і в СРСР. За змістом вони не відрізнялись від банківських білетів, оскільки випускались Держбанком СРСР і останній визначав вид грошових знаків в залежності від потреб готівкового грошового обігу. Вони мали однакову купівельну та платіжну силу. У цілях ліквідації такого неспіввідношення в назвах грошових знаках 1-, 3- та 5-карбованцевої якості зразка 1991 р. значилось, що вони є банківськими білетами. Однак поновити грошову маси знаками нового зразка не вдалося і вони отримали таку ж участь, що й грошові знаки зразка 1961 р. Центральний банк в липні 1993 р. вирішав усі грошові знаки зразка 1961, 1991 та 1992 рр. вилучити з обігу, замінивши їх грошовими знаками 1993 р.

Монета – злиток металу, який має встановлену законом форму, вагу, вміст металу, визначене зображення та надпис, включаючи номінал вартості. Використовується як засіб обігу або платежу.

Розмінна монета випускається для зручності обслуговування різноманітного обороту, коли необхідно здійснити платежі в дробових частинах грошової одиниці. Зазвичай вартість, вказана в монетах, значно перевищує вартість металу, який міститься в ній, та кошти на чеканку. Різниця становить монетний доход держави. В окремих країнах металеві монети випускаються не тільки як частини грошової одиниці, але і більш високої якості: 1, 2, 5, 10, 20, 50 і т.д. грошових одиниць. Випускаються також ювілейні та пам‘ятні монети, які мають зазвичай колекційну спрямованість.

В випадку швидкого знецінення грошей, коли номінальна вартість монет  стає нижчою вартості металу, що міститься  в ній, вони витісняються з обороту  грошовими знаками більш крупних  якостей. Виготовлення їх припиняється, а ті що знаходились в обороті  зостаються у їх володарів. Приблизно така доля настигла монети, які знаходяться в обігу в республіках колишнього СРСР.

Емісійна система – законодавчо встановлений порядок випуску та обігу грошових знаків. Емісійні операції (операції по випуску та вилучення грошей з обігу) в державах здійснюють:

• центральний (емісійний) банк, який користується монопольним правом випуску банківських білетів (банкнот), які складають більшу частину готівково-грошового обігу;
• казначейство (державний виконавчий орган), який випускає дрібно-паперові знаки (казначейські білети і монети, яки виготовлені з дешевих видів металу), на які приходиться біля 10% (в розвинених країнах) загального випуску готівкових грошей.

Емісія банкнот здійснюється центральним банком трьома шляхами:

• надаванням кредитів кредитним установам в формі перерахунку комерційних веселів;
• кредитуванням казни під забезпечення державних цінних паперів;
• випуском банкнот шляхом їх обміну на іноземну валюту.

Держава, намагаючись  послабити можливі циклічні коливання  економічних процесів, здійснює заходи по регулюванню процесу виробництва, використовуючи грошову та кредитну системи, які тісно взаємопов'язані, особливо в результаті панування кредитних грошей.

В багатьох промислово розвинених країнах під впливом посилення  інфляції та збільшення кризових явищ в економіці в середині 70-х років здобуло поширення таргетування – встановлення цільових орієнтирів з наміром регулювання приросту грошової маси в обігу та кредиті, якими повинна керуватися центральні банки.