Форми та види кредиту та перспективи його розвитку в Україні

Після розрахунку та аналізу відповідних показників, вивчення умов роботи клієнта банк здійснює загальну оцінку фінансового стану позичальника шляхом розрахунку інтегрального показника і на рівні колективу приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту. У разі позитивного вирішення банк укладає з позичальником кредитний договір.

Кредитний договір – це документ, що укладається між банком і позичальником про взаємні зобов’язання щодо видачі, використання і погашення позик. У ньому вказується найменування сторін, вид кредиту, який видається, його мета, сума, строк видачі, розмір оплати, умови забезпечення і зобов’язання сторін: з одного боку – за своєчасністю і повною видачею кредиту, з іншого - за цільовим використанням, своєчасністю погашення позики і відсотків за нею. У цьому договорі обумовлюються також відповідальність сторін за порушення умов договору та їх юридичні адреси.

Після укладення кредитного договору банк відкриває позичальнику позиковий рахунок, на який зараховується передбачена договором сума кредиту.

Порядок, форма і строки погашення кредиту позичальником передбачаються, як правило, у кредитному договорі. Проте якщо передбачена у договорі сума позики видається позичальнику частково в порядку оплати окремих видів витрат, контрактів і ці частки позики оформляються терміновими зобов’язаннями, то вони погашаються у строки і в сумах, передбачених у цих зобовязаннях.

Позика може погашатись одноразово або в розстрочку. Одноразове погашення позики передбачає повернення боргу в повній сумі в строк, встановлений в кредитному договорі. При погашенні позики в розстрочку передбачається періодичність повернення боргу, узгодженна з часом надходження виручки від продажу продукції та інших надходжень грошових коштів і відповідно до строків, вказаних у термінових зобовязаннях. Можливі і інші способи погашення позики, які необхідно передбачити у кредитному договорі, наприклад метод “амортизаційного” погашення кредиту. Цей метод передбачає погашення основної суми боргу і відсотків за ним систематично у визначених розиірах та в установленні строки. Разом з останнім платежем погашається залишок кредиту і відсотки за ним.

На сьогоднішній день встановлення процентної ставки зе кредити не регулюється нормативними документами. Плата за користування довгостроковим кредитом визначається банками з урахуванням строку банківського кредитування, наданих позикоотримувачам гарантії своєчасного повернення кредиту, попиту та пропозицій кредитних ресурсів, а також наявності кредитного ризику. Процентні ставки, що встановлюються банком, мають забезпечувати повне покриття їх витрат та отримання прибутку від госпрозрахункової діяльності.

Сума боргу і відсотки за ним погашаються в такій послідовності: спочатку сплачуються нараховані відсотки за користування позикою, потім погашається прострочена заборгованість з позики, далі кошти спрямовуються на погашення основної суми кредиту.

Погашення кредиту і відсотків з ним здійснюється платіжним дорученням позичальника з його поточного рахунка, а за умови визнання боргу позичальником – платіжною вимогою банку в порядку, встановленим чинним законодавством.

Позичальник не звільняється від повернення боргу з позики і сплати відсотків за нею при настанні будь – яких несприятливих обставин, у тому числі й незалежних від нього.

У разі неможливості погашення позичальником заборгованості з позики і відсотків за нею у строки, передбаченні кредитним договором, банк в окремих випадках за клопотанням позичальника може надати йому відстрочення погашення боргу під підвищений відсоток з укладенням додаткової угоди.

У разі відмови банку в наданні відстрочення погашення кредиту він реалізує своє право на повернення боргу і відсотків за ним за рахунок гарантів або забезпечення, прийнятого від позичальника при видачі йому кредиту. При цьому борг повертається в певному порядку. Якщо позика видана під заставу майна, банк погашає борг з вартості заставленного майна в порядку, передбаченому в договорі застави. Як правило, це погашення здійснюється шляхом зарахування виручки від продажу заставленного майна на позичковий рахунок позичальника. При видачі позики під гарантію банк стягує суму боргу в безперечному порядку своїм розпорядженням з рахунка гаранта. У такому самому порядку стягується сума боргу зі страхової компанії, якщо забезпеченням позики було страхове свідоцтво.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом і сплати відсотків за ним та відсутності домовленості між банком і позичальником про відстрочення повернення кредиту банк має право застосувати штрафні санкції в розмірах, передбачених кредитним договором.

Якщо підприємство – позичальник використовує одержаний кредит не за цільовим призначенням, надає банку недостовірну звітність, банк має право достроково стягнути з позичальника видану суму банківського кредиту.

У разі відмови позичальника від погашення боргів за позикою банк має право стугнути їх у претензійно – позовному порядку.

При систематичному невиконанні позичальником кредитних зобов’язань банк може поставити питання про банкрутство цього позичальника.

III.  ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

3.1 Кредитна політика в Україні

Політика у сфері грошового обігу та кредиту має велике значення для кожної країни, оскільки шляхом регулювання пропозиції грошей вона спрямована на забезпечення ефективного функціонування економіки і її ключовими цілями є цінова стабільність, стабільність обмінного курсу, зростання економіки, забезпе­чення зайнятості, збалансування пла­тіжного балансу, зростання добробуту населення тощо.

Грошово-кредитна політи­ка є основною складовою системи загальнодержавної економічної політики, її роль у розвитку еконо­мічних процесів дуже важлива. Гро­шово-кредитна політика базується на прогнозній економічній та фіскальній політиці. На підставі прогнозних макроекономічних показників, Закону України "Про Державний бюджет Ук­раїни" на відповідний період Націо­нальний банк України розробляє Ос­новні засади грошово-кредитної полі­тики на відповідний рік.

Грошово-кредитна політика в Україні в різні періоди розвитку її економіки здійснювалась адекватно до тих про­цесів, які відбувалися в сферах макроекономіки, фіскальної і структурної ре­форм. Вона сприяла економічному зростанню, зупиненню галопуючої інфляції, а також спрямову­валася на забезпечення стабільності національної валюти.

Зараз в Україні продовжує діяти різнопла­новий монетарний устрій (визначається декілька цілей проведення грошово-кредитної політики, які пов'язані з рівнем обмінного курсу, рівнем інфляції, обсягами окремих монетарних агрегатів). Реалізація грошово-кредитної полі­тики забезпечується змішаним мето­дом (частково з використанням рин­кових інструментів, частково -  адміністративних).

Побудова майбутньої стратегії грошово-кредитної політики України повинна базува­тися на адекватній оцінці стану економіки, її об'єктивних тенденцій, ступенях розвитку банківської системи, фондового ринку, інституційного забезпечення монетарної політики, розвинутості її інструментів, характеру взаємозв'язків макроекономічних і монетарних параметрів тощо. Слід та­кож враховувати чинне законодавст­во і не намагатися його змінити лише з метою ефективного запровадження стратегії, оскільки практика свідчить, що в умовах України законодавчі зміни - це дуже складний, занадто політизований, довготривалий процес, наслідки яко­го можуть суттєво відрізнятися від початкових намірів. З світового досвіду відомо, що існує можливість врегулювання всіх питань, пов'язаних із монетарною стратегією, на рівні нормативно-правових актів і неформальних угод. Тому у майбутньому Національному банку та уряду України слід частіше звертатися саме до цих методів.

Враховуючи специфіку України щодо розподілу повноважень у сфері грошової вла­ди,  в процесі розроблення грошово кредитних стратегій  необхідна тісна взаємодія уряду і Національного банку Ук­раїни, а якщо точніше - взаємодія Ради та Правління НБУ, Кабінету Міністрів, Міністерст­ва економіки та Міністерства фінансів України.

Майбутня монетарна стра­тегія має сприяти підвищенню рівня довіри до націо­нальної грошової одиниці, інститутів її забезпечення, створити умови для довгострокової стабільності. Важли­вою передумовою її ефективної ре­алізації є незалежність Національно­го банку. НБУ у про­цесі взаємодії з інши­ми органами монетарної влади, полі­тичними силами і суспільством мусить знову і знову до­водити спроможність приймати про­фесійні рішення, що відповідають за­вданням підтримання стабільності гро­шової одиниці незалежно від впливу політичних сил, вчасно і кваліфіковано справлятися з де­далі складнішими і відповідальнішими за­вданнями, що є однією із запорук і передумов стабільного розвитку фінансової сфери та економіки. Також займатися  створенням достатньої наукової бази для вироблення і про­ведення монетарної політики, ово­лодіти всіма досягненнями у від­повідній сфері світової науки і прак­тики, здійснювати підготовку наукових кадрів, здатних провадити власні досліджен­ня з урахуванням умов України, ство­рювати центри, спроможні коорди­нувати в масштабах суспільства цю роботу, створити надійну систему комунікації Національного банку з громадськістю, підвищувати рівень монетарних знань журналістів, широких верств населен­ня, змістовий рівень фахових і науко­во-популярних публікацій, форму­вати навички зваженого і відпо­відального підходу політиків до ви­голошення різного роду заяв стосов­но монетарної сфери та інше.

Формування ефективної монетарної стратегії потребує також усунення суперечностей стосовно інтерпретації пріоритетної цілі Національного бан­ку Радою НБУ в щорічних "Основних засадах грошово-кредитної політики" та статусу кількісних прогнозних змінних, які у них наводяться. Складаючи план на майбутнє слід врахо­вувати специфіку взаємозв'язку макроекономічних і монетарних пара­метрів, притаманну економіці на да­ному етапі її розвитку, пам'ятати, що розвиток економіки органічно пов'язаний із певним рівнем інфляції, поєднувати підтримання динамічного розвитку і структурної перебудови еко­номіки з підвищенням життєвого рівня і добробуту населення.

Проводити заходи щодо забезпечен­ня стабільності гривні як монетарної передумови і фактора економічного зростання на інвестиційно-інно­ваційній основі з урахуванням можли­вих коливань зовнішньої та внут­рішньої кон'юнктури і змін в інституційному середовищі, тому що стабільність грошової одиниці включає (як свої складові) внутрішню і зовнішню стабільність, яка відобра­жається у динаміці інфляції та обмін­ного курсу.

Головним орієн­тиром грошово-кредитної політики, що відображає рівень і тенденції стабіль­ності грошової одиниці, є індекс спо­живчих цін. Регулювання обмінного курсу потрібно спрямовувати на підтримання цінової і фінансової стабільності, а по­казники монетарної бази і грошової маси використовувати як проміжний орієнтир для вирішення по­точних завдань монетарного забезпе­чення макроекономічної рівноваги, а також досягати  довгострокових соціальних, структурних та інституційних цілей.

Протягом найближчих років (2010-2011рр.) НБУ ще не може відмовитися від певного контролю за обмінним курсом як важ­ливим орієнтиром для населення та суб'єктів господарювання, а також зва­жаючи на його значну роль у підтриманні макроекономічної рівноваги і стабільності. Однак удосконалення системи валютного регулювання повинно здійснюватися в напрямі поступового послаблення керованості валютного ринку та його подальшої лібералізації забезпечення більшої гнучкості обмін­ного курсу, можливого розширення діапазону його середньорічних значень із подальшою відмовою від встанов­лення такого діапазону.

Безумовно, для згладжування се­зонних коливань і шоків необхідно використовувати інтервенції на міжбанківському валютному ринку. Вод­ночас потрібно створювати умови для і розвитку інструментів хеджування валютних ризиків, забезпечити прогнозовану динаміку обмінно­го курсу залежно від стану платіжно­го балансу та уникнути його значних коливань. Як важливий індикатор курсової політики доцільно викорис­товувати динаміку реального ефек­тивного обмінного курсу гривні. В цьому контексті має бути визначена і роль валютних резервів як інструмен­ту забезпечення виконання стра­тегічних завдань при збереженні їх достатнього (за міжнародними кри­теріями) рівня.

Формулювання цілі підтримання стабільності грошової одиниці як умо­ви фінансової рівноваги та еко­номічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі віддзеркалює особливості макроекономічних умов 2010-2011 років. Завдання забезпе­чення фінансової рівноваги значно актуалізується в цей час у зв'язку з підвищенням цін на енергоносії, по­гіршенням стану поточного рахунку платіжного балансу, появою в Україні іноземних банків та їх філій, зростан­ням приватних запозичень іноземної валюти, високим рівнем соціальних виплат із бюджету за недостатнього розширення бази надходжень до ньо­го та іншими ризиками.

Підтримка інвестиційно-іннова­ційного зростання економіки має для України стратегічне значення, адже не впоравшись із даним завданням, вона не зможе увійти до когорти сучасних цивілізованих країн. І це має врахову­ватися у грошово-кредитній політиці, наприклад, при вирішенні питань рефінансування державного банку дру­гого рівня, який ставить собі за мету кредитування інноваційних проектів. Безумовно, для НБУ пріоритетом є стабільність грошової одиниці, але це завдання може бути вирішене різними  шляхами. І формула стабільності в середньостроковій стратегії орієнтує на вибір тих шляхів, які надають економічному зростанню інвестиційно-інноваційного характеру.

Таким чином прийняття монетарної політики в наступні роки потребуватиме формування окре­мого блоку монетарного аналізу з ме­тою управління перебудовою емісійно­го і трансмісійного механізмів моне­тарної політики. Це і можна назвати першою опорою прийняття монетарних рішень у 2009-2011роках. Другою опо­рою буде аналіз широкого кола макроекономічних і фінансових показників з точки зору їх впливу на цінову динаміку.

Проте не слід забувати, що реальним  підґрунтям  для  економічного зростання та стабілізації на грошово-кредитному сегменті ринку є  не лише правильна грошово-кредитна політика, а й ство­рення конкурентоспроможної еко­номіки і пошук суб'єктами господарю­вання власних ніш як основи для підви­щення попиту економки на гроші, тоб­то для розширення товарообороту.

Покращення показників банківської системи, високий рівень її ліквідності та, як наслідок, відмова держави від підтримки банківського сектора у 2010 році дозволили НБУ частково згорнути багатовекторну монетарну політику, що проводилася в попередньому році. Тоді як у 2009 р. проводилася масштабна стерилізація грошової маси, у 2010 р. обсяги емісії грошової маси значно перевищили обсяги мобілізації вільної ліквідності. Попри це було зафіксовано нижчий рівень інфляції (9,1% у 2010 р. з найвищим рівнем у вересні в порівнянні з 12,3% у 2009 р.). Це пов’язано з потребою в ресурсах, що обслуговують економіку, яка у 2010 р. продемонструвала економічне зростання на 4,2%.