Екологічний аудит

2) при обстеженні ділянки головним  завданням є з’ясування питання про всі можливі впливи на довкілля, пов’язані з характером діяльності на ділянці, та її топографічні особливості. Мусять бути виявлені всі джерела надходження до навколишнього природного середовища забруднюючих речовин, у т. ч. звалища твердих відходів, резервуари рідких речовин та відходів, місце складування хімічних речовин, виробів та обладнання, яке не використовується (ртутні лампи, трансформатори тощо). Особливої уваги потребує вивчення можливих витоків з резервуарів і трубопроводів, які призводять до забруднення ґрунту і підземних вод. Всі візуально виявлені об’єкти, що викликають екологічну стурбованість, слід сфотографувати. Інформацію можна одержувати шляхом спілкування з виробничим персоналом та представниками місцевого населення;

3) при огляді екологічної документації  мають бути вивчені всі наявні  документи, що характеризують  вплив підприємства на довкілля:

• протоколи та акти перевірок;
• доповіді та інформація щодо нещасних випадків, аварій, залпових скидів і викидів;
• форми статистичної звітності підприємства;
• дозволи на природокористування;
• нормативи гранично допустимих скидів та викидів забруднюючих речовин;
• приписи органів державного контролю;
• скарги громадян та документи про результати їх розгляду;

4) звіт має включати документовані фактичні дані щодо існуючих джерел та осередків забруднення (в т. ч. фотодокументи), а також припущення щодо можливих впливів на довкілля в майбутньому. Вивчаються ризики (високий, середній, низький), виходячи з наявної інформації. Тут же зазначають заходи, необхідні для уточнення сумнівних даних та зроблених припущень. Слід зауважити, що на цьому етапі проби для аналізу не відбирають і ніяких вимірювань не проводять.

2. Дослідження забруднення. Це дуже відповідальний етап, який при недосконалому його плануванні може призвести до значних витрат. Тому доцільно передусім виходити з результатів проведення попереднього етапу 1, відібрати і проаналізувати по обмеженому переліку параметрів невелику кількість проб ґрунту, води, повітря, вибірково виміряти рівні шуму та радіації. По результатам цих досліджень має бути проведена друга черга відбору проб та вимірювань для одержання повної картини забруднення ділянки. Ці дані співвідносять з діючими нормативами. Може виникнути необхідність у закладенні бурових свердловин для вивчення гідрогеології ділянки та ступеня забрудненості підземних вод.

Усі результати досліджень документуються і включаються до звіту про роботи по другому етапу. В ньому наводяться відомості  про використані методи досліджень, критерії, прийняті для оцінок, міркування щодо оздоровчих заходів. Обсяг одержаних даних має бути достатнім для оцінки обсяги та вартості очікуваних робіт з екологічного оздоровлення ділянки.

3. Планування оздоровчих заходів. Мета такого планування полягає у визначенні конкретних заходів зменшення для людей і екосистем величини екологічного ризику, пов’язаного із забрудненням ділянки. Необхідність у такому плануванні виникає коли:

• власник ділянки бажає продемонструвати, що вона є екологічно чистою і цим підвищити її вартість;
• він хоче уникнути можливої відповідальності за порушення природоохоронного законодавства;
• він має намір змінити вид землекористування.

Розробка плану  починається з огляду низки існуючих варіантів заходів і вибору тих, які є найбільш важливими для даної ділянки. Найбільш поширені методи оздоровлення наступні.

У багатьох випадках доцільно планування вести у дві черги. У першу чергу розробляється пілотний план, в рамках якого досліджуються прийняті для використання методи та технології екологічного оздоровлення ділянки і робиться вибір найкращих з них. У другу чергу розробляється повномасштабний план на базі зробленого вибору.

При виборі варіантів  оздоровчих заходів вирішується  багатокритеріальна задача відшукання найкращого з них. Використовуються такі критерії:

• здатність технології досягти нормативних вимог;
• відповідність технології існуючим обмеженням у часі;
• мінімізація величини ризику для працівників та місцевого населення під час виконання робіт та мінімізація витрат.

На практиці частіше за все вирішуються задачі екологічного оздоровлення ґрунтів і підземних вод. Для ґрунтів існує 6 груп методів оздоровлення:

1. Видалення на звалища  без попередньої обробки ґрунту. Залежно від того, які забруднюючі  речовини присутні в ґрунті, з  урахуванням їх концентрації та здатності розчинення у воді й транспортуватись підземним потоком, має вибиратись відповідний тип звалища.

2. Руйнування неконсервативних  органічних речовин: використовується  біохімічне розкладання безпосередньо  на ділянці підприємства, на спеціально підготовлених ділянках за межами підприємства та у великих реакторах. Можливе також хімічне та термічне руйнування. Використання технологій руйнування має супроводжуватись засобами моніторингу та регулювання для запобігання забруднення продуктами руйнування (шкідливими газами та речовинами, що легко розчиняються у воді).

3. Сепарація: використовує  такі властивості речовин, як  летючість, розчинність та здатність  до сорбції для їх перенесення  з ґрунту до іншого середовища (газу, рідини або твердої речовини),з якого забруднююча речовина легко видаляється. Практичне застосування знаходять методи електроосмосу та електрофорезу.

4. Іммобілізація –  це фізичні або хімічні процеси,  які зменшують рухомість речовин  у ґрунті, що запобігає їх понаданню  в атмосферне повітря або до підземного водоносного горизонту, після чого ґрунт використовують для виготовлення будівельних блоків. Можливе також заключення ґрунту в непроникливі капсули.

5. Ізоляція: припинення  контакту ґрунту з навколишнім  середовищем за допомогою механічних бар’єрів (екранів та ін.) безпосередньо на ділянці підприємства чи десь у іншому місці.

6. Повторне використання: забруднений ґрунт перетворюють  у корисний продукт (наприклад,  асфальт) або використовують його  як заповнювач .

Багато з наведених технологій може бути використано для екологічного оздоровлення забруднених підземних вод з тією різницею, що воду треба забирати з водоносного горизонту за допомогою насосів і подавати на відповідну очистку. Очищену воду можна або знову повертати до підземного горизонту, або відводити до поверхневого водного об’єкта. Проте існують умови (погана проникність ґрунтів, їх неоднорідність), коли ефективність такого відкачування є низькою.

Існують технічні можливості обробки підземної води безпосередньо у водоносному горизонті з використанням хімічних і біологічних методів, застосування яких потребує відповідного вивчення місцевих умов.

Можливе також запровадження  технічних заходів, за допомогою  яких ліквідується подальше переміщення  забрудненої підземної води. Це можна зробити за допомогою перехоплюючих свердловин та підземних бар’єрів.

Вартість використання описаних способів може становити від 200 до 1000 доларів за м³. Проте для більшості методів руйнування, видалення та іммобілізації вона становить 150-300 дол. за м³, тобто є досить високою.

Деякі з описаних способів можна застосувати також для  оздоровлення (санації) водних об’єктів (річок, водосховищ, озер), які накопичили значний обсяг донних осадів. Це, передусім, такі способи, як видалення  на звалища, руйнування та використання осадів як добрив там, де це можливо.

 

 

Критерії  екоаудиту

Згідно Закону України  „Про екологічний аудит” критерії екологічного аудиту – вимоги нормативно-правових актів щодо охорони навколишнього  природного середовища, методики, настанови, організаційні вимоги, керуючись якими екологічний аудитор оцінює докази екоаудиту, проводить їх аналіз та готує висновки щодо об’єкта екологічного аудиту.

До критеріїв екоаудиту  можуть належати також інші вимоги, визначені законодавством. Критерії екологічного аудиту визначаються  у договорі на проведення екоаудиту. 

Критерії екологічного аудиту за своєю суттю – це екологічна політика, процедури та нормативні вимоги, відносно яких екологічний аудитор проводить порівняння зібраних характеристик об’єкта.

Екологічна  політика – це загальні цілі та принципи діяльності об’єкта (підприємства) по відношенню до навколишнього природного середовища, які передбачають дотримання всіх екологічних нормативних вимог.

Міжнародні  стандарти  ISO серії 14000  використовують щодо організацій, які бажають:

- впровадити, підтвердити  і покращити систему управління  оточуючим середовищем;

- одержати підтвердження  про свою відповідність установленій  політиці щодо оточуючого середовища;

- демонструвати таку  відповідність , включаючи декларації безпеки;

- здійснювати зовнішньою  організацією сертифікацію/реєстрацію  своєї системи  управління  оточуючим середовищем;

- провести самовизначення  і самодекларацію відповідності  стандарту.

Стандартами ISO серії 14000 аудит системи управління оточуючим середовищем визначений як систематичний і документований підтверджуючий процес, направлений на об’єктивне одержання і оцінку свідчення, яке містить визначення чи відповідає система управління оточуючого середовища критеріям аудиту управління оточуючим середовищем, встановленим організацією, та передачі результатів цього процесу керівництву.

Проведення екологічного аудиту, а також забезпечення готовності до надзвичайних ситуацій ( природного і техногенного характеру) є елементами системи управління оточуючим середовищем, що пропонується в стандартах.

Головні критерії при оцінці (екоаудиті) політики в  галузі оточуючого середовища:  

- чи відповідає прийнята  політика підприємства його діяльності, продукції, послугам;

- чи відображає політика  цінності і керівні принципи підприємства;

- чи схвалена політика  вищим керівництвом підприємства  і чи призначена особа, відповідальна  за перегляд і здійснення політики;

- чи сприяє політика  встановленню цілей і завдань  щодо оточуючим середовищем;

- чи сприяє політика впровадженню нових технологій та вдосконаленню практики управління оточуючим середовищем;

- які конкретні зобов’язання  включені в політику в галузі  оточуючого середовища, наприклад,  щодо неперервного покращення, попередження  забруднення, управління, досягнення або перевищення вимог документації і розгляду положень зацікавлених сторін.

Критерії оцінки (екологічного аудиту) наступні:

• щодо оцінки людських, матеріальних і фінансових ресурсів:

- як організація встановлює  і розподіляє людські, матеріальні й фінансові ресурси, необхідні для задоволення цілей і задач в галузі оточуючого середовища, включаючи нові проекти;

- як організація відслідковує  витрати і прибутки від діяльності, пов’язаної з оточуючим середовищем.  Слід зазначити, що наявність  ресурсів та структура системи управління оточуючим середовищем може  покласти певні обмеження на впровадження і використання цієї системи. Щоб подолати  ці обмеження, підприємство повинно, по можливості, розглянути стратегії кооперації;

• щодо оцінки організаційного впорядкування й інтеграції:

- як система управління  оточуючим середовищем інтегрується  у загальний процес управління  бізнесом на підприємстві;

- який процес балансування  та розв’язання конфліктів між  цілями  і пріоритетами в галузі  оточуючого середовища та  іншими видами комерційної діяльності підприємства;

•   щодо оцінки відповідальності й обов’язків:

- що включається до  сфери відповідальності й обов’язків  персоналу, який  управляє,  виконує  і підтверджує виконання робіт,  які впливають на оточуюче  середовище, чи вони визначені й документовані;

- які зв’язки між  обов’язками щодо оточуючого  середовища та посадовими інструкціями;

• щодо оцінки поінформованості та мотивації дій:

- яким чином вища  адміністрація підприємства встановлює, посилює (підкріплює) та передає зобов’язання організації у політиці з оточуючого середовища своєму персоналу;

- до якого рівня  працівники розуміють, приймають  і поділяють цінності підприємства  в галузі оточуючого середовища;

- до якого рівня  поділ цінностей в галузі оточуючого  середовища служить для мотивації відповідальних дій  в галузі оточуючого середовища;

- яким чином підприємство  визначає (відзначає) досягнення  працівників у галузі оточуючого  середовища;

• щодо оцінки знань, умінь та тренінгу:

• як підприємство встановлює необхідність тренінгу щодо оточуючого середовища;

• як необхідність проведення тренінгу для специфічних робочих функцій аналізується;
• чи розвивається , переглядається і модифікується зміст тренінгу відповідно до виявлених потреб;
•   щодо оцінки зв’язку та звітності: