Бухгалтерский учет в зарубежных странах

Автор: Пользователь скрыл имя, 24 Декабря 2011 в 23:21, контрольная работа

Описание работы

Економічні рішення, які приймають користувачі фінансових звітів, вимагають оцінки здатності підприємства генерувати грошові кошти та їх еквіваленти, а також часу та впевненості в їх генеруванні. Власне цим і визначається, наприклад, спроможність підприємства здійснювати виплату заробітної плати або розраховуватися з постачальниками, своєчасно повертати позики, сплачувати дивіденди. Користувачі можуть краще оцінювати здатність підприємства генерувати грошові кошти чи їх еквіваленти, якщо мають у своєму розпорядженні узагальнену та систематизовану інформацію у вигляді фінансової звітності, сфокусовану на фінансовому стані та результатах діяльності підприємства.

Содержание

1. Мета складання фінансової звітності і її користувачі.
2. Порівняльна характеристика систем обліку витрат в управлінському обліку країн Європи та США.
3. Фінансова звітність щодо частки в спільних підприємствах згідно МСБО 31.
ЛІТЕРАТУРА

Работа содержит 1 файл

заруб.учет.doc

— 171.50 Кб (Скачать)

     ЗМІСТ

  1. Мета  складання фінансової звітності і її користувачі.
  2. Порівняльна характеристика систем обліку витрат в управлінському обліку країн Європи та США.
  3. Фінансова звітність щодо частки в спільних підприємствах згідно МСБО 31.
    ЛІТЕРАТУРА
3

8 

16

25

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1. Мета складання  фінансової звітності  і її користувачі.

     Економічні  рішення, які приймають користувачі  фінансових звітів, вимагають оцінки здатності підприємства генерувати грошові кошти та їх еквіваленти, а також часу та впевненості в  їх генеруванні. Власне цим і визначається, наприклад, спроможність підприємства здійснювати виплату заробітної плати або розраховуватися з постачальниками, своєчасно повертати позики, сплачувати дивіденди. Користувачі можуть краще оцінювати здатність підприємства генерувати грошові кошти чи їх еквіваленти, якщо мають у своєму розпорядженні узагальнену та систематизовану інформацію у вигляді фінансової звітності, сфокусовану на фінансовому стані та результатах діяльності підприємства.

     Отже, метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства. 
Для досягнення поставленої мети та виконання завдань щодо задоволення інформаційних потреб користувачів звітність має відповідати певним вимогам. Залежно від потреб управління, чинних законодавчих та нормативно-правових актів можна сформувати систему вимог до звітності (рис. 1.1).
 
 

     

     Рис. 1.1. Вимоги до звітності

     Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо:

  • придбання, продажу та володіння цінними паперами;
  • участі в капіталі підприємства;
  • оцінки якості управління;
  • оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання;
  • забезпеченості зобов'язань підприємства;
  • визначення сум дивідендів, що підлягають розподілу;
  • регулювання діяльності підприємства, інших рішень.

     Користувачами фінансових звітів є наявні та потенційні інвестори, працівники, постачальники та інші торгові кредитори, замовники, уряд та урядові установи, громадськість, інші фізичні та юридичні особи. Вони використовують фінансові звіти для задоволення різноманітних потреб у фінансовій інформації. Такі потреби, зокрема, мають:

  • інвестори — особи, які дають венчурний капітал, та їх консультанти, стурбовані ризиком, властивим інвестиціям, і доходам від цих інвестицій. їм потрібна інформація, яка допомагає визначити, що необхідно робити: купувати, утримувати або продавати. Акціонери також зацікавлені в інформації, що дає їм змогу оцінити спроможність підприємства сплачувати дивіденди;
  • працівники і групи їх представників, які зацікавлені в інформації щодо стабільності та прибутковості роботодавців. Вони також зацікавлені в інформації, яка дає їм змогу оцінити здатність підприємства забезпечувати оплату праці, пенсію та зайнятість;
  • позикодавці, котрі зацікавлені в інформації, яка дає їм змогу визначити, чи будуть їхні позики та відсотки із суми позик сплачені своєчасно;
  • постачальники та інші торгові кредитори, котрі зацікавлені в інформації, яка дає їм змогу визначити, чи будуть вчасно сплачені заборговані їм суми. Ймовірно, що торгові кредитори будуть цікавитися підприємством протягом більш короткого проміжку часу порівняно з позикодавцями, якщо тільки вони не залежать від існування підприємства як головного клієнта;
  • клієнти, які виявляють інтерес до інформації щодо безперервності діяльності підприємства, особливо у випадках, коли вони мають довгострокові угоди з підприємством або залежать від нього;
  • уряд та урядові установи, які зацікавлені у розміщенні ресурсів, а отже, і у діяльності підприємства. Інформація їм також потрібна для того, щоб регулювати діяльність підприємств, визначати податкову політику і як основа статистичних даних про валовий внутрішній продукт (ВВП) тощо;
  • громадськість. Підприємства впливають на членів суспільства по-різному. Наприклад, підприємства можуть робити істотний внесок у місцеву економіку різними шляхами, у тому числі забезпечуючи зайнятість. Фінансові звіти можуть допомогти громадськості наданням інформації щодо останніх тенденцій і досягнень у соціальній сфері підприємства та обсягів його діяльності.

     З погляду відношення до підприємства користувачів фінансової інформації можна поділити на внутрішніх (акціонери, вищий управлінський персонал та ін.) та зовнішніх (інвестори, уряд та урядові органи та ін.). Останні, у свою чергу, можуть мати прямий фінансовий інтерес до підприємства (тобто бути зацікавленими в результатах діяльності підприємства — інвестори, кредитори та ін.) або непрямий (державні органи). 
Слід зазначити, що фінансова звітність має задовольняти потреби тих користувачів, які не можуть вимагати звітів, складених з урахуванням їхніх інформаційних потреб.

     Економічна  ситуація, що склалася за період становлення  незалежності нашої держави та входження  її в світову спільноту, потребує значних структурних змін, а також  зумовлює закономірну необхідність масштабного реформування системи  бухгалтерського обліку та звітності.

     Реформування  бухгалтерського обліку відповідно до міжнародних стандартів, створення  нової нормативної бази бухгалтерського  обліку вимагає рішення цієї проблеми на національному рівні.

     Міжнародні  стандарти фінансової звітності (далі – МСФЗ) виступають на даний момент ефективним інструментом підвищення прозорості і зрозумілості інформації, яка розкриває діяльність суб’єктів господарювання, створює достовірну базу для визнання доходів і витрат, оцінки активів і зобов’язань, яка надає можливість об’єктивно розкривати і віддзеркалювати існуючі фінансові ризики у звітуючих суб’єктів, а також порівнювати результати їх діяльності в цілях забезпечення адекватної оцінки їх потенціалу та ухвалення відповідних управлінських рішень. Крім того, МСФЗ якісно впливають на можливості керівництва в області управління організацією і надають значні переваги перед конкурентами. У суб’єктів, які складають звітність за МСФЗ, значно зростає можливість залучити додаткові джерела капіталу та партнерів по бізнесу, які допоможуть забезпечити економічне зростання і процвітання. У свою чергу суб’єкти, використовуючи МСФЗ, мають доступ до інформації про фінансовий стан потенційних партнерів, що слугує додатковим інструментарієм при їх виборі.

     Забезпечення  прозорості суб’єктів національної економіки має величезне значення, оскільки, ринкова вартість капіталу визначається двома ключовими чинниками: майбутніми доходами та майбутніми ризиками. Деякі ризики дійсно характерні для діяльності самих організацій, проте є й такі, які спричинені відсутністю необхідної інформації, відсутністю точних відомостей про прибутковість капіталовкладень. Кредитори і інвестори згодні одержувати менший прибуток, але бути впевненими в тому, що достовірна, справедлива і точна інформації знизить їх ризики. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Порівняльна характеристика  систем обліку  витрат в управлінському  обліку країн Європи  та США.

     В закордонному управлінський облік чітко простежуються два напрямки – американський і європейський. Останній представлений переважно західнонімецьким і французьким обліком. Основна відмінність між цими напрямками полягає в тому, що в американському обліку оперативному контролю за витратами виробництва надається значно більше уваги, ніж калькулюванню собівартості. Оперативний контроль дає змогу активно втручатися безпосередньо в процесс утворення собівартості з метою її зниження і тим самим збільшення маси прибутку і підвищення рівня рентабельності.

     Показовим є те, що самого терміну "собівартість" в американській обліковій літературі немає. Певною мірою він заміняється поняттям "cost" (витрати) чи "unit cost" (витрати в розрахунку на одиницю виробу). Разом з тим у західноєвропейській літературі є спеціальний термін (німецьке "Selbskosten" чи французьке "prix de revient"), що буквально переводиться українською мовою як "собівартість".

     Вказуючи  на відмінності між європейським і американським обліком, у спеціальній  літературі підкреслюють, що це відмінності  не так у способах обліку й контролю витрат виробництва, калькулювання собівартості продукції, як у способах обліку прибутку і контролю за його формуванням і розподілом. У той час як у США основний наголос робиться на прибуток, європейські підприємства мають тенденцію вирівнювати найкращі й найбільш погані результати еластичним використанням резервів. Слід зазначити, що американський напрямок в обліку, крім США, характерний також для Англії, Австралії, Нової Зеландії, англомовних країн, що розвиваються, а також для Японії.

     Однак за останні роки відмінності між  американським і європейським виробничим обліком значно стерлися. В Європі уважно вивчали і переймали американський досвід у справі підвищення оперативності обліку і посилення контролю витрат і прибутку (стандарт-кост, директ-костинг, складання і контроль виконання кошторисів накладних витрат), а в США багато фірм, виконуючи урядові замовлення, зобов'язані давати покупцям точну калькуляцію собівартості виробів і більше уваги приділяти точному калькулюванню собівартості.

     Але відмінності все ж залишаються, причому сама теорія обліку в США розроблена слабко, тоді як в європейському обліку, особливо західнонімецькому теоретичним питанням обліку собівартості завжди приділялося більше уваги і протягом багатьох десятиліть вони досліджувалися такими видатними представниками науки, як О.Шмаленбах, Е.Гутенберг, К.Меллерович.

     При побудові управлінського обліку на сучасному  етапі виробництва можна виділити два основних підходи. Перший підхід зорієнтований на виробництво і  спрямований на удосконалення калькуляцій  і контролю за витратами щодо кожного окремого виду готової продукції. Другий підхід зорієнтований на ринок і спрямований на удосконалення методики прийняття управлінських рішень, вміння коригувати їх залежно від ринкової кон'юнктури та інших зовнішніх факторів.

     Ці  підходи до побудови управлінського обліку реалізують відповідні системи обліку витрат, який можна класифікувати за двома основними ознаками: за повнотою відображення витрат і за ступенем нормування витрат. Системи, що відрізняються за ступенем повноти відображення витрат, поділяються на повні (вони фіксують усі витрати) і часткові (фіксують лише частину витрат). У другому випадку розрізняють нормативні (стандартні) й ненормативні (фактичні) системи.

     Системи обліку повних витрат передбачають всебічне і точне відображення абсолютно  всіх витрат у собівартості продукції. Витрати в цих системах групуються за трьома напрямками: елементами, місцями виникнення і центрами відповідальності, видами продукції.

     Розрізняють кілька варіантів систем обліку повних витрат:

     1. Система обліку фактичних витрат  передбачає відображення усіх витрат, що мали місце в процесі діяльності, в собівартості продукції (робіт, послуг).

     2. Система обліку нормальних витрат, особливістю якої є застосування  підприємствами, що працюють в  умовах внутрішньогосподарського  розрахунку, середніх (але завжди твердих цін на матеріали, енергію, послуги) чи так званих нормальних цін.

     3. Система обліку нормативних витрат, що ґрунтується на наданні адміністрації інформації про майбутні виробничі витрати за заздалегідь передбаченими нормами. Вона дає можливість відображати ступінь використання ресурсів підприємства в процесі його господарської діяльності, що, в свою чергу, полегшує прийняття управлінських рішень.

     Системи, що враховують повну собівартість, зорієнтовані на виробництво, а принципи їх обліку відповідають вимогам відображення технологічних аспектів процесу виробництва. Облік повних витрат спрямований переважно на удосконалення калькуляції і контролю за витратами з кожного окремого виду готової продукції, що надає цим системам певні переваги:

     а) витрати розраховуються на основі даних про ступінь використання виробничих потужностей, а не відносяться в залежність від обсягу виробництва. Саме використання виробничих потужностей, на думку декого з авторів, є основним фактором у формуванні собівартості;

     б) аналіз відхилень фактичних витрат від нормативних дає змогу контролювати ефективність господарського процесу. За допомогою цього вдається уникнути необґрунтованих випадкових коливань собівартості.

     У той же час системи обліку повних витрат трудомісткі, подають спізнілу інформацію, яку практично неможливо використовувати для досягнення конкретних виробничих цілей. Для перших варіантів цих систем характерний чіткий поділ витрат тільки на прямі й непрямі (загальні). Поділ витрат на постійні й змінні не передбачається, що можна розцінювати як недолік. А калькулювання повних витрат значно знижує точність калькуляцій, оскільки в цьому випадку собівартість виробів спотворюється в результаті непрямого розподілу великої кількості прямих і непрямих (загальних) витрат.

Информация о работе Бухгалтерский учет в зарубежных странах