Аудиторская деятельность

Зміст  
Вступ  
Розділ 1. Теоретичні основи та розвиток аудиторської діяльності в України  
1.1            Суть, мета, завдання та схема процесу аудиту в Україні  
1.2            Генезис аудиту в Україні – між вчора та завтра  
Розділ 2. Види аудиту: основні характеристики, аналіз відмінностей між ними та сфера застосування на підприємствах України  
2.1 Методика організації внутрішнього аудиту на підприємствах України  
2.2            Поняття та функції операційного аудиту в Україні  
2.3            Методика організації зовнішнього аудиту на підприємствах України  
2.4            Суть та функції фінансового аудиту в Україні  
2.5            Суть добровільного та обов’язкового аудиту в Україні  
Розділ 3. Шляхи удосконалення аудиторської діяльності в Україні  
3.1            Вимоги до аудиторського висновку  
3.2            Проблемні питання та істотні переваги аудиту  
3.3            Перспективи розвитку аудиторської діяльності в Україні, а саме внутрішнього, операційного та фінансового видів аудиту  
Висновки  
Список використаних джерел  
Додатки  
Практична частина  
 
Вступ  
«Человек бедный, но независимый состоит на побегушках только у своей нужды; человек богатый, но зависимый – на побегушках у другого человека, а то и у нескольких сразу».  
Н. Шамфор  
За останні роки відбулися радикальні зміни у розвитку аудиторської діяльності, обумовлені прагненням України досягти світових стандартів. Адже, саме сьогодні вже існує професійна незалежність аудиту в Україні. Сьогодні вітчизняний професійний аудит на порозі свого дванадцятиріччя. Одинадцять років аудит існує на ринку інформаційних, інтелектуальних послуг в Україні. За цей короткий період зроблено не так вже й мало: більше ніж 4700 громадян України отримали сертифікат аудитора; близько 1700 суб’єктів аудиту активно практикують на ринку аудиторських послуг, 1572 з них об’єдналися у Спілку аудиторів України (САУ) тощо.  
У зв’язку з цим дослідження питань організації проведення аудиту та ведення його на підприємствах України набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.  
Об’єктом дослідження в моїй роботі є внутрішній, зовнішній, операційний, фінансовий, добровільний та обов’язковий види аудиту. Основними завданнями яких є:  
1)    перевірка фінансової звітності для встановлення їх достовірності;  
2)    виявлення порушень у фінансово-господарській діяльності підприємств;  
3)    оцінка ефективності внутрішнього контролю та надання консультаційних послуг з питань обліку, аналізу, фінансів;  
4)    виявлення порушень у фінансово-господарській діяльності підприємств.  
Метою даної роботи є розкриття суті аудиторської діяльності в Україні, її перспектив та проблем розвиту, а також шляхів її вдосконалення, проведено обґрунтування теоретичних основ організації аудиту, розкриття діючої практики з аудиторської діяльності її суті, сфери застосування та становлення в Україні, а також здійснено пошук напрямків удосконалення цієї роботи на основі систематизації існуючих пропозицій щодо цього питання.  
Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі питання:  
1)    розглянуто генезис та суть аудиту в Україні;  
2)    наведено сучасний стан розвитку внутрішнього, зовнішнього, операційного, фінансового, добровільного та обов’язкового видів аудиту, їх становлення та організацію проведення на підприємствах України;  
3)    викладено вимоги щодо аудиторського висновку;  
4)    запропоновано шляхи удосконалення внутрішнього, операційного та фінансового видів аудиту, обґрунтовано переваги та недоліки аудиту в Україні.  
У курсовій роботі були використані такі закони України: “Про підприємства в Україні” (п. 4 ст. 29) 1991рік, “Про цінні папери та фондову біржу” (ст. 6, 22, 24), “Про аудиторську діяльність” 22 квітня 1992 року (ст. 5) № 3125-ХІІ зі змінами і доповненнями від 14 березня 1995 року № 81-95-ВР, від 20 лютого 1996 року № 54-96-ВР та інші.  
Основним джерелом дослідження є науково-практичний журнал “Бухгалтерський облік і аудит”. З цих журналів в роботі були використані статті таких авторів: Л. Драгуна, О. Вініченко, О. Редька, О. Нетикши, А. Білоусова та інших.  
Реалізація запропонованих основних напрямів розвитку бухгалтерського обліку, аудиту і фінансового контролю в роботі сприятиме подальшому розвитку економіки України та інтеграції її з економікою високорозвинених країн світу.  
 
Розділ 1. Теоретичні основи та розвиток аудиторської діяльності в Україні  
1.1 Суть, мета, завдання та схема процесу аудиту в Україні  
Аудит є обов’язковою частиною цивілізованого функціонування ринкової економіки кожної країни. Для вирішення непорозумінь між податковими органами і керівними структурами, що представляють інтереси власників щодо підвищення ефективності виробництва, державного контролю уже було недостатньо, адже він захищав лише інтереси держави. Це стало поштовхом до виникнення незалежного контролю, який дістав назву аудиту (від. лат. audio – той, хто вислуховує), тобто такого, що вислуховує звіти посадових осіб. Аудитори потрібні й незацікавленій стороні – суду, арбітражу, які відстоювали справедливість.  
Аудит є незалежною експертизою фінансової звітності комерційних підприємств уповноваженими на те особами (аудиторами) з метою підтвердження її достовірності для державних податкових органів і власників. Аудит – це надання практичної допомоги керівництву й економічним службам підприємства щодо ведення справ і управління його фінансами, а також щодо налагодження бухгалтерського фінансового і управлінського обліку, надання різних консультацій. Аудит також дає змогу дати оцінку майна під час приватизації і при акціонуванні підприємств різних форм власності.  
Аудит, крім того, охоплює такими основними питаннями: перевірка комерційної і господарсько-фінансової діяльності суб’єктів господарювання, фінансової звітності з погляду правильності складання і реальності оголошення оподаткованого прибутку, а також дотримання ними чинного законодавства.  
Аудит покликаний надавати допомогу представникам страхових компаній, бірж, акціонерних товариств, спільних підприємств, комерційних банків, різних іноземних фірм.  
Мета аудиту – сприяння ефективності роботи, раціональному використанню матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у підприємницькій діяльності для отримання максимального прибутку.  
Основними завданнями аудиту є:  
1)    перевірка фінансової звітності, розрахунків, декларацій та інших документів для встановлення їх достовірності й відповідності здійснених господарських і фінансових операцій чинному законодавству;  
2)    виявлення і попередження (профілактика) порушень у фінансово-господарській діяльності підприємств;  
3)    реальність визначення фінансових результатів;  
4)    оцінка ефективності внутрішнього контролю;  
5)    надання консультаційних послуг з питань обліку, аналізу, права, менеджменту, маркетингу, фінансів тощо.  
На сьогодні, певний досвід проведення аудиту в Україні уже накопичено. Це стосується насамперед підприємств, що приватизуються, а також корпоратизації, експертної оцінки майна суб’єктів підприємницької діяльності, перевірок фінансового стану суб’єктів господарювання, що переходять на емісію цінних паперів або беруть банківські кредити тощо.  
Аудиторські послуги широко використовують уряди, діловий світ і неприбуткові організації.  
Схема аудиту подана в Додатку А.  
1.2 Генезис аудиту в Україні – між вчора та завтра  
Вітчизняний професійний аудит на порозі свого дванадцятиріччя. Одинадцять років існування аудиту на ринку інформаційних, інтелектуальних послуг в Україні з історичної точки зору період невеликий. Проте за цей період зроблено не так вже й мало: більше ніж 4700 суб’єктів аудиту активно практикують на ринку аудиторських послуг, 1572 з них об’єдналися у Спілку аудиторів України (САУ); Аудиторська палата України (АПУ) впровадила Національні нормативи аудиту та Кодекс професійної етики аудитора.  
АПУ прийняла концептуальне рішення про гармонізацію Національних нормативів аудиту (ННА) з Міжнародними стандартами аудиту (МСА). АПУ у співпраці з USADE у 2001 р. провели загальноукраїнське навчання серед вітчизняних аудиторів та викладачів аудиту з практики застосування МСА. Це свідчить про те, що вітчизняний аудит досить впевнено іде шляхом інтеграції у світову підприємницьку практику глобалізації всього спектру людських відносин.  
Сьогодні в Україні, мабуть, вже не залишилося людей, які б не чули слово “аудит” в усіх його реальних та нереальних іпостасях. Можна досить впевнено сказати, що незалежний аудит як професія відбувся. Переживши з 1993 року злети та падіння, аудит поступово завойовує власну нішу в сфері сучасного підприємництва в досить жорсткій конкуренції з фіскальним контролем в усіх його проявах.  
Започаткуванню аудиту в Україні сприяли як зовнішні так і внутрішні чинники. Ззовні з 1999 р. в країну почав потроху проникати іноземний капітал, власникам якого хотілося мати реальне уявлення про стан активів і пасивів українських підприємств. Маючи недовіру до системи колишнього радянського державного фінансового контролю і не бажаючи поступатися звичками, інвестори, в особі МБРР, USADI та донорських організацій, “рекомендували” керівництву країни спочатку запровадити у вітчизняну практику міжнародні стандарти обліку та аудиту, а потім і незалежний аудит. У вітчизняному підприємницькому середовищі склалася певна патова ситуація, коли чисельні контрольно-ревізійні підрозділи галузевих міністерств та відомств, так званий “народний” та “робочий” контроль практично втратили роботу (а деякі зовсім перестали існувати), а штат КРУ Мінфіну не охоплював діяльність кооперативів, малих підприємств, товариств, чисельність яких зростала дуже швидко. Тобто “верхи” не без підказки, але все ж таки дозріли до думки про необхідність легалізації незалежного фінансового контролю – аудиту. Причому спочатку створювалась загальна підстава для легалізації аудиту – у прийнятому в 1991р. Законі України “Про підприємства в Україні” (п. 4 ст. 29) вказувалося, що річний баланс усіх підприємств підлягає обов’язковому аудиту, за винятком тих, що повністю утримуються за рахунок бюджету. Це саме стосувалося і випадків ліквідації підприємства (п. 2 ст. 35). Ця теза є в Законі УРСР “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 1991 р. (ст. 4 і 22), Законах України “Про цінні папери та фондову біржу” (ст. 6, 22 і 24), “Про господарські товариства” від 1991 р. (ст. 13, 17, 18 і 20), “Про приватизацію державного майна” від 1992 р. (ст. 11) та в інших законах та законодавчих актах. Таким чином суспільство привчали до потреби у використанні послуг суб’єктів аудиту. Звісно, історично суспільство не сприймає позитивно усе те, що йому пропонує держава, але встановлення в Законі України “Про систему оподаткування” від 1991 р. (ст. 11) матеріальної (майнової) відповідальності платника податків за порушення податкового законодавства в розмірі 10% від належних до сплати сум податків та інших обов’язкових платежів за неподання аудиторського висновку в органи Державної податкової адміністрації швидко все поставило на місця – аудит практично відбувся. Проте остаточно професія аудитора легалізувалась в Україні в 1993 р. з прийняттям Закону України “Про аудиторську діяльність”.[15, ст. 22]  
Нова професія потребувала нових професіоналів. І вони пішли в аудитори – спершу колишні державні ревізори, викладачі вищих навчальних закладів, юристи, слідчі з МВС (так звана “перша хвиля”). Потім – усі, хто не знайшов себе в державній сфері, - колишні військові, педагоги, хіміки, фізики, домашні господарки, програмісти тощо (так звана “друга хвиля”). Цікаво, що коливання бажаючих стати аудиторами досить чітко пов’язано із ставленням держави до аудиту та економічною ситуацією в країні, що легко побачити в даних табл. 1. Армія аудиторів за дев’ять років збільшилася більше ніж у 17 разів. Для порівняння – чисельність бухгалтерів за ці роки зросла тільки в 13,5 раза. Дані верхньої та нижньої частин табл. 1 свідчать про те, що значна кількість аудиторів вибувала або не поновлювала сертифікати (продовжувала термін їх дії). Але інші все ж таки залишилися вірні професійному вибору. Ці фахівці доповнилися людьми так званої “третьої хвилі”. Ця група представлена молоддю або середнього віку людьми, які вже мають непогану фахову освіту та практику з обліку або права, знають ПЕОМ та міжнародні облікові та аудиторські стандарти. Проте далеко не всі аудитори активно представлені на професійному ринку аудиторських послуг. Частіше вони групувалися навколо суб’єктів аудиту – юридичних осіб – аудиторських фірм (табл. 2).  
Таблиця 1  
Кількість сертифікатів аудиторів, виданих аудиторською палатою України 

Таблиця 2  

     Результати  ліцензування

У цілому по Україні  на сьогодні легалізованих аудиторських фірм налічується 1351, а приватних  підприємців аудиторів – 273, що становить 1624 суб’єкта незалежного аудиту для країни, де функціонує 209,5 тисяч господарювання. Отже, на один аудиторський сертифікат припадає по 60, а на одного суб’єкту аудиту – по 129 бухгалтерських балансів та інших форм фінансової звітності.  
Про що свідчать ці дані? Насамперед про реакцію аудиторського загалу на наступ на його інтереси з боку законодавчої влади. Так, після спроб у 1995-1996 рр. скасувати аудит взагалі, і зокрема обов’язковий аудит, а також після того, як було значно звужено дію ст. 10 Закону “Про аудиторську діяльність” і у полі обов’язкового аудиту практично залишилися тільки інституціональні інвестори, чисельність аудиторів різко скоротилася. Однак почав, хоча і з національними обмеженнями і особливостями, але неухильно розвиватися ринок цінних паперів. Завдяки рішенню Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України 30000 річних звітів господарських товариств стали предметом обов’язкового аудита звітності. Це сприяло збільшенню кількості незалежних аудитів.  
Отже, перше. Вчора аудиту: невизначеність обов’язковості, невпевненість у майбутньому (чи існуватиме аудит взагалі), не вирішення питання про віднесення чи заборону віднесення затрат на аудит на валові витрати підприємства, практично відсутність регулярного та обов’язкового підвищення кваліфікації, розпорошення аудиторів по різних професійних об’єднаннях. Серед здобутків – прийняття та введення в дію з 1999 року Національних нормативів аудиту та Кодексу професійної етики України. Усе це є певними ознаками становлення цивілізованого ринку аудиту в країні. 

Друге. Сьогодні. А сьогодні маємо паростки зростання конкуренції з іноземними аудиторськими фірмами. Не можна не зазначити про намагання розподілити аудиторів по галузях діяльності. Тут лідирує НБУ, який намагається монополізувати регулювання аудиту в банківській сфері. Мінфін робить спробу монополізувати аудит страхових компаній під маркою винятковості підвищення кваліфікації аудиторів у власному навчальному центрі. Верховна Рада приймає Закон “Про фінансові послуги”, у зв’язку з чим виникає реальна можливість появи двох-трьох національних аудиторських реєстрів з відповідним підвищенням кваліфікації та видачею свідоцтв (“прихована сертифікація”). Зростає кількість бажаючих покерувати аудиторською діяльністю. І все це здійснюється під гаслом підвищення якості аудиту.  
А чи існує проблема якості? Мабуть, слід визнати, що проблема якості аудиту існує. Але вона існує в контексті збереження незалежності самого аудиту. Аудиторська спільнота сьогодні стоїть перед таким бентежним фактом –аудитор реально знаходиться між молотом (ДПА, Прокуратура, МВС) та ковадлом (потребами платоспроможного замовника), при чому за останнім аудитор не бачить очікувань від нього суспільством. На сьогодні перекладено українською мовою Міжнародні стандарти аудиту; АПУ прийнято рішення про обов’язкове, з січня 2002 р., щорічне підвищення кваліфікуючого аудитора як умову подовження дії його сертифікації. Отже, аудит в Україні перебуває в стадії певного розвитку і далеко не вмер, як вважають непрофесіонали. При цьому якість роботи повинна відповідати її вартості, а результати – надійності аудиторських суджень. Навіть певне порушення вимог чинного законодавства свідчить, що аудит уже сприйнято суспільством. Необхідно лише розвинути та підвищити його суспільне значення.  
Є зміни і серед складу замовників на аудиторські послуги. Якщо вчора їх цікавили винятково перевірка з огляду на її обов’язковість та штрафи за неподання аудиторського висновку, і частково – стан бухгалтерського обліку, то сьогодні, за спостереженнями КРК АПУ, аудит звітності ВАТ залишається основним замовленням. Є тенденція до зростання таких замовлень, як оцінка фінансового стану підприємства, консультації з поліпшення діяльності управлінського персоналу. Про те все ще спостерігається “анти фіскальний” характер замовлень – усі побоюються відповідальності за порушення податкового законодавства. А це цілком однозначно визначає сучасний український аудит як винятково підтверджуючий.  
Третє. А що завтра? Вектори розвитку професії та ринку аудиту в Україні розходяться за напрямами. Якщо національний ринок аудиту повинен розвиватися в ширину, що передбачає поширення аудиту на розпаювання земель, приватизацію та корпоратизацію, діяльність неприбуткових та політичних (громадських) об’єднаннь, транснаціональних компаній, то професійно аудит повинен зосередитися на підвищенні професіоналізму і, як результат – на якості та повноті задоволення потреб суспільства в аудиторських послугах. Аудиторська палата України свого часу прийняла рішення про необхідність удосконалення системи сертифікації майбутніх аудиторів. Окремі пропозиції з цього питання ввійшли в проект нової редакції Закону України “Про аудиторську діяльність”. АПУ розробляє концепцію підготовки до сертифікації, яка передбачає тестування на ПЕОМ, вирішення ситуаційного завдання та написання стислого аудиторського висновку, а також співбесіду з екзаменаційною комісією. Скасування ліцензування аудиту і введення в дію Положення про реєстр суб’єктів аудиторської діяльності в Україні (затверджене рішенням аудиторської палати України від 31.10.2000 р. протокол № 95) передбачає обов’язкове підвищення кваліфікації практикуючих аудиторів як однієї з умов наявності їх в реєстрі (подовження дії сертифіката), для чого АПУ розробляється спеціальне Положення. Отже, сучасний аудитор повинен постійно вчитися та актуалізувати знання, якщо він прагне працювати в цій сфері.  
Одночасно назріла потреба у створенні в Україні спеціальної контролюючої інституції, яка б на постійній основі здійснювала перевірку додержання всіма суб’єктами аудиту вимог Національних або Міжнародних нормативів, Кодексу професійної етики, якості послуг та робіт, які надаються замовникам.  
Проте якщо ми хочемо конкурувати з іноземними аудиторами, то одним із завдань українських аудиторів є ширше та ефективніше застосування ННА. З огляду на відповідність часу та місця, слід найскоріше розробляти науково-практичний коментар до ННА. При цьому у вказаних розробках необхідно чітко визначитися з тлумаченням як П(С)БО, так і ННА, а також привести усю термінологію в обліку та в фінансовому контролі до єдиної семантичної бази. І дійсно, професіонали обліку та аудиту – як іноземні, так і вітчизняні – повинні говорити однією мовою. При цьому має бути забезпечено єдине тлумачення і розуміння професійних дефініцій.  
Крім того, необхідне наукове забезпечення аудиторської практики. Отже, розуміння проблеми є, залишається її вирішити. Без науково-методичного забезпечення професійного незалежного аудиту сама професія не матиме історичної перспективи, а перероджуватиметься в централізований фіскальний контроль.  
Доцільно страхувати і аудиторські ризики – це не тільки збільшить довіру клієнтів, а й певним чином нормалізує вартість робіт та послуг аудиторів.  
І останнє. В українського аудиту є історичний шанс привчити (або навчити) співвітчизників, особливо підприємців, до того, що існує незалежна високопрофесійна думка кваліфікованих та чесних фахівців, які піклуються про захист прав теперішнього та майбутнього добробуту кожного, хто в цій країні вважає себе чесним та повноправним власником набутого матеріального, фінансового або інтелектуального капіталу. Для цього слід усім разом (без винятку) стати до плідної співпраці і спочатку вкласти свої доробки у загальну справу і тільки після цього отримувати вигоди.  
Аудит потребує широкої реклами насамперед серед потенційних замовників, з одного боку, та серед громадськості – з іншого. Аудиторська спільнота має постійно роз’яснювати, що аудит – це не тільки підтвердження звітності за вимогами ДКЦПФРУ. Це і контрольно-правове супроводження діяльності, і консультування з питань правового та договірного забезпечення, і розробка системи внутрішнього аудиту, і бізнес-планування, і науково-методичні розробки з питань економіки, управління та права, і робота з персоналом (навчання, підвищення кваліфікації тощо).  
 
Розділ 2. Види аудиту: основні характеристики, аналіз відмінностей між ними та сфера застосування на підприємствах України  
2.1 Методика організації внутрішнього аудиту на підприємствах України  
Що стосується внутрішнього аудиту, безпосередньої системи контролю на підприємстві, то тут відсутня будь-яка правові регламентація з боку держави. Мета внутрішнього аудиту, а також обсяг охоплюваної роботи залежить від вимог менеджерів підприємства і бажання в його функціонуванні.  
Термін “внутрішній аудит” визначено як діяльність внутрішньої аудиторської служби (чи служби внутрішніх ревізорів) підприємства. Тут же зазначено основні функції внутрішнього аудиту: оцінка окремих операцій підприємства і контроль їх відповідності бухгалтерському обліку, а також контроль за функціями внутрішньої системи контролю підприємства.  

     Основні елементи внутрішнього аудиту, визначені  міжнародними стандартами аудиту

Організація внутрішнього аудиту є одним з найбільш надійних способів контролю за станом обліку й ефективністю функціонування системи внутрішньогосподарського контролю на підприємстві. На жаль, на сьогодні в Україні недооцінюється значення внутрішнього аудиту як самостійного виду аудиту. Так, у Законі України “Про аудиторську діяльність” від 22.04.1993 р. (із змінами і доповненнями) внутрішній аудит взагалі не згадується. У Національному нормативі аудиту 12 “Оцінка системи внутрішнього контролю підприємства і ризику, пов’язаного з ефективністю її функціонування” йдеться загалом про систему внутрішнього контролю підприємства, насамперед у контексті її оцінки з позиції зовнішніх аудиторів, оскільки національні нормативи аудиту поширюються тільки на зовнішній аудит, а не на внутрішній.[4, ст. 54]  
Певним кроком уперед на шляху розвитку внутрішнього аудиту в Україні є Положення про організацію внутрішнього аудиту у комерційних банках України від 20.03.1998 р. № 114. Хоча це Положення враховує різні аспекти організації внутрішнього аудиту конкретно в банках, воно певною мірою може бути використане при розробці аналогічного положення для підприємств. Особливість організації внутрішнього аудиту полягає в тому, що він може здійснюватися одночасно зі здійсненням господарської операції або слідом за нею, що дає змогу вчасно знайти недоліки в роботі підприємства і вжити заходів, спрямованих на їх усунення. Внутрішньогосподарський контроль створює передумови для виявлення і мобілізації прихованих резервів підприємства, організує систему оперативного управлінського обліку, створює умови, що забезпечують планування раціональних витрат ресурсів підприємства, суттєво впливає на організацію й підвищення ефективності виробництва, посилення режиму економії. Грамотно побудована система внутрішнього контролю дає змогу не тільки знайти недоліки в роботі підприємства, а й вчасно вжити заходів до їх усунення. До того ж витрати на організацію та проведення внутрішньогосподарського контролю відносно невеликі. Це витрати на залучення фахівців, що працюють безпосередньо на самому підприємстві.  
1.                В Україні внутрішній аудит не набув поширення, оскільки відсутня у достатньому обсязі необхідна інформація про методику створення, роль, функції, об’єкти, прийоми і способи внутрішнього аудиту. В економічній літературі підкреслюється позитивний досвід і потреба у застосуванні внутрішнього аудиту: “насамперед необхідно орієнтуватися на внутрішній аудит..., оскільки саме такий аудит визначає ефективність роботи підприємства і результати зовнішнього аудиту” [1].  
Під внутрішнім аудитом необхідно розуміти організовану на підприємстві, що діє в інтересах його керівництва або власників, регламентовану внутрішніми документами систему контролю за додержанням встановленого порядку здійснення бухгалтерського обліку і надійністю функціонування системи внутрішнього контролю. Внутрішній аудит не є одним із видів внутрішньогосподарського контролю у чистому виді, тобто: “внутрішній аудит... не підмінює внутрішньогосподарський контроль”2.  
Організацію внутрішньогосподарського контролю покладено на керівника підприємства відповідно до Закону України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 р. (із змінами і доповненнями). Головний бухгалтер нарівні з керівником підприємства несе відповідальність за порушення правил і положень, що регламентують здійснення обліку і складання звітності, тому він також здійснює функції контролю на підприємстві особисто і через працівників бухгалтерії.  
Одним із основних завдань внутрішнього аудиту є контроль за станом і функціонуванням системи внутрішньогосподарського контролю.  
Основна ознака, за якою внутрішній аудит відрізняють від зовнішнього, полягає в тому, що він залежний, тобто підпорядкований тій формі, де він провадиться. Об’єктивність внутрішнього аудиту забезпечується ступенем його незалежності в організаційній структурі управлінням підприємством. Внутрішній аудит підпорядковується і зобов’язаний подавати звіти тільки керівництву або власникам, які призначили його, і не залежить від керівники філій підприємств, органів внутрішнього контролю, що перевіряється. Зарубіжний досвід свідчить, “ чим вищий рівень керівництва, перед яким має звітувати внутрішня аудиторська група, тим ефективнішою є її діяльність”3.  
Функції внутрішнього аудиту мають визначатися керівництвом або власником підприємства залежно від змісту і специфіки діяльності підприємства, системи управління підприємством, що склалася, а також від стану внутрішнього контролю.  
Типові функції внутрішнього аудиту можуть охоплювати:  
1.                перевірку систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю, їх моніторинг та розробку рекомендацій щодо поліпшення цих систем;  
2.                   перевірку бухгалтерської й оперативної інформації;  
3.                   перевірку додержання законів та інших нормативних актів;  
4.                   перевірку діяльності різних ланок управління підприємством;  
5.                   оцінку ефективності механізму внутрішнього контролю;  
6.                перевірку наявності, стану і забезпечення збереження майна підприємства;  
7.                оцінку використовуваного підприємством програмного забезпечення;  
8.                розробку і подання пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і рекомендацій щодо підвищення ефективності управління.  
Класифікація методичних прийомів внутрішнього аудиту:  
1.     загальнонаукові:  
1)    аналіз;  
2)    синтез;  
3)    індукція;  
4)    дедукція;  
5)    спостереження;  
6)    порівняння.  
2.     документальні:  
1)    зустрічна перевірка документів;  
2)    аналогія;  
3)    логічне осмислення операції;  
4)    експертні оцінки (експертиза) документів;  
5)    статистичні методи;  
6)    економіко-математичні методи;  
7)    моделювання.  
3.     фактичні:  
1)    інвентаризація;  
2)    обстеження;  
3)    спостереження;  
4)    лабораторний аналіз;  
5)    контрольний запуск матеріалів у виробництво;  
6)    контрольний обмір виконаних робіт.  
Методичні прийоми внутрішнього аудиту можна визначити як сукупність способів вивчення законності, доцільності й ефективності господарських операцій для оцінки діяльності підприємств загалом. Ці прийоми будуть подібними незалежно від особливостей підприємства, оскільки вони різноманітні тп їх застосування обумовлюється не тільки об’єктами аудиту, а й професійним рівнем і практичним досвідом працівників аудиторської служби підприємства.  
Основними об’єктами внутрішнього аудиту е такі:  
1)    ведення бухгалтерського обліку;  
2)    достовірність звітності;  
3)    здійснення податкового обліку;  
4)    структура управління підприємством;  
5)    система внутрішньогосподарського контролю;  
6)    стан активів підприємства;  
7)    якість роботи економічних і технічних служб;  
8)    фінансова стійкість і платоспроможність;  
9)    інші процеси господарської діяльності підприємства.  
Отже, функціонування служби внутрішнього аудиту на підприємстві є надійною гарантією запобігання необґрунтованим і незаконним діям працівників підприємства, зниження ризику прийняття неправильних і неефективних управлінських рішень 2.2 Поняття та функції операційного аудиту в Україні  
На сучасному етапі розвитку відбуваються еволюційні процеси як в управлінській системі в цілому, так і в сфері аудиту зокрема. І коли, як не сьогодні, в умовах формування та становлення складних корпоративних структур актуальним є питання проведення саме операційного аудиту.  
Об’єкти операційного аудиту – технічні, технологічні процеси створення продукту, функції цих процесів, витрати живої та уречевленої праці на створення кінцевої продукції.  
Мета операційного аудиту – визначення ефективності і продуктивності тієї чи іншої підсистеми будь-якої господарської системи.  
Завдання операційного аудиту – пошук шляхів оптимального співвідношення між споживною вартістю та вартістю; оптимальні способи і форми створення споживних вартостей; оцінка виконання заданих параметрів роботи окремих структурних підрозділів; визначення та вимірювання чинників і причин, які зумовили відхилення від заданих параметрів; пошук резервів, розробка заходів їх мобілізації; дослідження особливостей функціонування і розвитку кожного структурного підрозділу; оцінка додержання принципів внутрішньої облікової та управлінської політики.  
Виникнення та поява операційного аудиту в переліку послуг сучасних аудиторських компаній пов’язано з поступальним розвитком функціонування сучасних підприємницьких структур, а також переходом аудиту до наступного етапу розвитку – від класичного аудиту фінансової звітності до ризико-орієнтованого, операційного аудиту. Саме комплексна оцінка ефективності діяльності організації, прогнозування її фінансового стану та рентабельності, розробка дійових заходів щодо їх поліпшення мають виступати кінцевою метою операційного аудиту. Крім того, в межах операційного аудиту мають місце складніші об’єкти оцінки та аналізу:  
1)    глибоке обґрунтування бізнес-планів;  
2)    вивчення впливу структури витрат виробництва на рентабельність підприємства;  
3)    вплив на рентабельність оборотності обігових коштів та амортизаційної політики;  
4)    огляд стану процедур внутрішнього контролю і підготовка відповідних звітів;  
5)    ідентифікація недоліків у системі внутрішнього контролю і вживання заходів щодо їх ліквідації;  
6)    допомога в забезпеченні прозорості компанії для клієнтів.  
Вивчаючи сутність операційного аудиту та його організацію на підприємстві, доцільно здійснити порівняльний аналіз останнього з аудитом фінансової звітності.  
Таблиця 3  
Відмінності операційного аудиту та аудиту фінансової звітності