Аудит баківської діяльності

Для кількісної оцінки ризику використовують метод  стрес-тестування, який полягає у  визначенні величини неузгодженої позиції, яка наражає банк на ризик та у  визначенні шокової величини зміни  зовнішнього фактора - валютного  курсу, процентної ставки тощо. Поєднання  цих величин дає уявлення про  те, яку суму збитків чи доходів  отримає банк у разі, якщо події  розвиватимуться за закладеними  припущеннями.

Банківський нагляд у широкому розумінні включає  в себе власне нагляд за банками, що називається дистанційним або документарним, та інспектування (інспекційні перевірки  на місцях).

Дистанційний  контроль включає в себе перевірку  звітності, яку надають банки. Він  дозволяє передбачати проблеми, які  можуть впливати на платоспроможність  і ліквідність банків і призвести  до їх банкрутства.

Інспекційні перевірки на місцях дають можливість перевірити ступінь достовірності  інформації, яку банки передають  наглядовим органам, та сформувати максимально  точне уявлення про фінансовий стан банку і якість його менеджменту.

 

3. Задача 

 

19.10.09 р. НБУ прийняв примусовий захід впливу до КБ "Залишок" – підвищення норми обов’язкових резервів. Чи правомірне його рішення?

 

Відповідно  до Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України має право вживати заходи впливу щодо порушників чинного законодавства. Так, у разі порушення банком чи іншою кредитною установою банківського законодавства України, нормативних актів НБУ, проведення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників та кредиторів, НБУ має право вимагати від банку та кредитної установи усунення виявлених порушень. Якщо ці вимоги не будуть виконані у встановлений строк, НБУ має право підвищувати норми обов'язкових резервів.

 

ЗАЛІКОВИЙ МОДУЛЬ ІІ

 

Варіант 8

1. Норматив ризику загальної відкритої валютної позиції банку (Н13)

Норматив  ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку встановлюється для обмеження ризику, пов’язаного  з проведенням операцій на валютному  ринку, що може призвести до значних  втрат банку. Норматив ризику загальної  відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13) визначається як відношення загальної величини відкритої  валютної позиції банку за всіма  іноземними валютами у гривневому еквіваленті  до регулятивного капіталу банку.

За кожною іноземною валютою обчислюється підсумок за всіма балансовими і  позабалансовими активами і всіма  балансовими та позабалансовими  зобов’язаннями банку та розраховується загальна відкрита валютна позиція  банку в гривневому еквіваленті  окремо за кожною іноземною валютою (розрахунок проводиться за звітну дату).

Величина  загальної відкритої валютної позиції  банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих  валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами.

Для банків, статутний капітал яких сплачено у вільно конвертованій валюті (внаслідок  чого виникає збільшення загальної  довгої відкритої валютної позиції  банку у вільно конвертованій  валюті), надається можливість розміщення цих коштів на окремому депозитному  рахунку у Національному банку  України у частині, яка призводить до порушення установленого нормативу. Таким чином, кошти, що розміщуються на депозитному рахунку, вилучаються  із підрахунку розміру відкритої  валютної позиції банку.

Обсяг валюти на окремому депозитному рахунку  в Національному банку для  розрахунку нормативу ризику загальної  відкритої (довгої/короткої) валютної позиції визначається уповноваженими банками самостійно. При цьому банки здійснюють розрахунок нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції з вирахуванням суми коштів, які розміщуються на окремому депозитному рахунку в Національному банку.

Для відкриття  окремого рахунку уповноваженим  банкам потрібно використовувати кореспондентські рахунки Національного банку  за кордоном, інформація про які  доводиться до банків окремо.

В уповноваженому банку кошти, що розміщуються в депозит, повинні обліковуватися на балансовому  рахунку 1212 «Короткострокові депозити в Національному банку України».

Мінімальна  сума депозиту, ставки за депозитом, термін розміщення депозиту та інші умови  визначаються відповідними нормативно-правовими  актами Національного банку.

Нормативне  значення загальної відкритої валютної позиції банку (Н13) має бути не більше, ніж 35 %. При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку:

загальна  довга відкрита валютна позиція (Н13-1) має бути не більшою, ніж 30 %;

загальна  коротка відкрита валютна позиція (Н13-2) має бути не більшою, ніж 5 %.

Стан  валютної позиції оцінюється у розрізі  загального розміру, довгої та короткої валютної позиції. Форма 611 формується банком щомісячно в автоматичному  режимі та забезпечує інформацією у  повному обсязі. Дані цієї форми  мають уже розрахований норматив відкритої валютної позиції, аналіз якої дасть змогу оцінити ризик  за кожним видом валюти.

Операції  з торгівлі іноземною валютою  є досить значними за обсягами та досить прибутковими, але одночасно й  найбільш ризикованими. Зміни курсу  валют при відкритій валютній позиції впливають на фінансовий результат банку. Так, підвищення курсу  іноземної валюти у разі довгої відкритої  валютної позиції веде до збільшення фінансового (нереалізованого) результату, зниження курсу іноземної валюти відповідно до зменшення фінансового (нереалізованого) результату. Якщо банк має коротку відкриту валютну позицію, то у разі підвищення курсу іноземної валюти його доходи зменшуються, а при зниженні, навпаки, — підвищуються. Нереалізований фінансовий результат, що виникає від переоцінки відкритої валютної позиції, відображається на балансовому рахунку № 6204. Якщо банк веде окремо облік реалізованого та нереалізованого фінансового результату, то інформація за цими аналітичними рахунками може використовуватись:

• для оцінювання впливу відкритої валютної позиції на результат банку;
• для оцінювання ефективності торговельних операцій банку.

Не менш важливо проаналізувати структуру  валютної позиції у розрізі операцій та валют у динаміці. Зміни у  структурі операцій будуть наслідком  зовнішніх факторів:

• прогнозування змін у курсах валют (скорочення обсягів торгівлі, відсутність пропозицій тощо);
• політика НБУ стосовно обмежень на валютному ринку (установлення обмежень на розмір маржі, заборона торгівлі з метою отримання спекулятивного прибутку);
• різниця між комерційним курсом готівкової валюти та курсом безготівкової;
• переваги прибутковості операцій з національною валютою, тобто проценти за операціями у національній валюті вищі за проценти за операціями в іноземній валюті;
• сезонний характер окремих операцій;
• низький рівень конкуренції.

Можливий  вплив внутрішніх факторів:

• зміни експортно-імпортних тенденцій клієнтів банку (поява вигідних проектів клієнтів, що потребують фінансування);
• рекламна політика банку;
• кваліфікація персоналу;
• технічна та технологічна оснащеність.

Аналіз  валютної позиції та управління нею  тісно пов’язані між собою. У  процесі аналізу виявляються  ті складові валютної позиції, що містять  у собі можливість отримання для  банку як додаткових прибутків, так  і збитків. Ці компоненти необхідно  згрупувати в однорідні групи  й оцінити їх вплив на прибуток. Управління валютною позицією передбачає прийняття рішень щодо її зміни з  метою досягнення запланованого  результату і безпосередньо реалізацію такого результату.

 

2. Державний контроль діяльності банків

 

Зовнішній контроль діяльності банківських установ  включає систему банківського нагляду  і регулювання з боку НБУ та зовнішній аудит. Банки підпадають під більш жорстке державне регулювання та нагляд, ніж підприємства.

В Україні  згідно із законами "Про банки  і банківську діяльність" та "Про  Національний банк України" функції  банківського регулювання та нагляду  здійснює НБУ.

Терміни "регулювання банківської діяльності" і "нагляд за банківською діяльністю", що є складовими назви однієї з  підсистем зовнішнього банківського контролю, досить часто вживаються як синоніми; часом під регулюванням розуміють систему правил і норм, на базі яких організовується діяльність банків, а під наглядом - функції уповноважених органів, які коригують роботу банківських установ відповідно до цих норм. Насправді, це різні, але дуже взаємопов'язані поняття.

Регулюванняя банківської діяльності розуміють насамперед створення відповідної правової бази: по-перше, розроблення та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків (наприклад, закон про центральний банк країни, закон про банки і банківську систему); по-друге, ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз'яснюють основні положення законів. Законодавчі й нормативні положення визначають межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи.

Під банківським  наглядом розуміють насамперед моніторинг процесів, що відбуваються у банківській  сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме: створення нових  банків та їхніх установ; діяльності банків; реорганізації та ліквідації банків.

Регулятивно-наглядові  органи мають повноваження застосовувати  до банків певні коригувальні заходи, а також заходи примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності. Ці заходи можуть розглядатися одночасно  як елемент банківського нагляду  і як елемент банківського регулювання.

Стосовно  формування організаційної структури  системи банківського нагляду і  регулювання в Україні, слід зазначити, що регулятивну функцію виконують  різні департаменти центрального апарату  НБУ з урахуванням їхнього  функціонального призначення. Так, департамент валютного регулювання  регулює діяльність комерційних  банків на валютному ринку, департамент  готівково-грошового обігу регламентує  порядок роботи банків з готівковою національною валютою, департамент  бухгалтерського обліку та розрахунків  визначає порядок бухгалтерського  обліку і звітності в банках тощо.

Значну  роль у виконанні функцій банківського регулювання та нагляду відіграє система банківського нагляду НБУ, що функціонує як єдиний механізм у  складі центрального апарату та регіональних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату НБУ у 2000 р. відповідно до вимог принципів Базельського комітету та постанови Національного банку  України "Про організацію діяльності банківського нагляду" від 15 грудня 2000 р. № 491 було сформовано нову структуру  банківського нагляду в системі Національного банку України.

Міжнародний комітет з банківського нагляду, який часто називається Базельським (за місцем його базування у Швейцарії  у м. Базелі при Банку міжнародних  розрахунків), є найавторитетнішою організацією у світі щодо визначення політики в галузі банківського регулювання та нагляду. До комітету входять представники центральних банків і органів банківського нагляду дев'яти європейських країн, а також СІЛА, Канади та Японії. Мета його діяльності - надати можливість кожній країні користуватися його досвідом і рекомендаціями в галузі банківського регулювання та нагляду з урахуванням особливостей національної економіки. На сьогодні Базельський комітет виробив 25 основних принципів ("Базельські принципи"), які є основою для організації дієвого банківського нагляду і регулювання банківської діяльності багатьох розвинутих країн світу та тих, що розвиваються.

Відповідно  до консультативного листа Базельського комітету з банківського регулювання  ефективний нагляд за діяльністю кредитних  організацій є невід'ємним компонентом  стабільної економіки, в якій банківська система відіграє головну роль, а  саме здійснює розрахунки, мобілізує  і розподіляє грошові кошти. До завдань  банківського нагляду належать: забезпечення надійності й раціональності банківських  операцій, акумулювання банками капіталів  і резервування коштів, достатніх  для управління ризиками. Відомо, що стабільна економіка не може існувати виключно за допомогою ринкових важелів, і разом з ефективною економічною  політикою нагляд є важливою умовою фінансової стабільності в кожній окремій країні. Основна мета нагляду - мінімізація ризику фінансових втрат вкладників та інших кредиторів, а також підтримання надійної банківської системи.

Згідно  з Законом України "Про Національний банк України" банківський нагляд - це система контролю та активних впорядкованих дій НБУ, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими фінансово-кредитними установами у процесі їхньої діяльності законодавства України і встановлених нормативів з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Нагляд  за банками НБУ та його установами традиційно здійснюють двома методами: безвиїзний (дистанційний, заочний) нагляд; виїзне інспектування банків.

Безвиїзний  нагляд - це дистанційний моніторинг діяльності окремих банків і банківської системи в цілому, а також застосування наглядовими органами певних заходів з метою реагування на проблеми і недоліки, виявлені в діяльності банків. У більшості країн безвиїзний нагляд ґрунтується на аналізі звітності (балансовий звіт, звіт про прибутки/збитки та інші супутні форми), що подається органам банківського нагляду на регулярній основі й дає їм можливість постійно поновлювати інформацію про фінансовий стан банків, зокрема про їхню капітальну позицію, ліквідну позицію, рентабельність, а також певною мірою про якість активів.

Дані  звітності аналізуються і зводяться  у статистичні звіти, за якими  розраховуються різноманітні стандартні показники. Такі звіти дають змогу  виявляти, чи дотримуються банки економічних  нормативів; досліджувати тенденції  в діяльності банків за певний період; проводити порівняльний аналіз за групами  банків. У деяких країнах органи безвиїзного банківського нагляду  можуть здійснювати моніторинг великих  кредитів, кредитів, що надані інсайдерам, позичальників, які несвоєчасно  повертають банківські позички, тощо.