Джерела конституційного права

Форма й структура джерел конституційного  права має принципове значення . Вже зазначалось , що для суб¢єктів конституційного права характерні особливі засоби вираження і закріплення державної волі . Під формою актів конституційного права звичайно розуміють встановлення законом найменувань актів і способів вираження ( втілення ) “ ззовні “ волі нормативно – правових принципів держави .

Теорія і практика державного будівництва свідчать , що вибір форми правових актів визначається низкою факторів ,головними з яких є :

1. спеціальна значущість акта ;
2. його юридичні властивості ;
3. особливості процедури розробки й прийняття акта .

Законодавець  часом чітко окреслює перелік питань , які можуть бути виражені лише певним органом державної влади . Звідси – вибір відповідної форми актів .

Є тісний зв¢язок між компетенцією органу державної влади і формою його правових актів. Однак форма залежить не тільки від важливості, спеціальної значущості вирішуваних питань, а й від юридичних властивостей актів – нормативності, юридичної сили тощо. Як правило, соціально важливий акт є нормативним, що безпосередньо впливає на вибір відповідної форми. Про це інколи законодавець прямо вказує в Конституції та інших нормативних актах .

Вибір форми правових актів  залежить також від  процедури підготовки і прийняття актів. Законодавець, як правило, обумовлює, які акти приймаються колегіально, а які одноособово. Інколи це випливає із змісту статей закону (ст. 110 Конституції України).

Дотримання  правил оформлення актів  конституційного  права є неодмінною умовою їх законності .

Під структурою джерел конституційного  права розуміють  їх внутрішню організацію , яка будується  відповідно до певних правил. Її специфіка визначається складовими частинами актів ,а також зв¢язками між ними і зовнішньою формою правового акта (акти державних органів виступають переважно в якості носіїв нормативних чи індивідуальних приписів ). Є чимало актів, правовий зміст яких може бути вкрай ослабленим. Такі акти, як відомо, не містять правових приписів, а їхня структура істотно відрізняється від “звичайних” правових актів. Прикладами таких актів є, зокрема, заяви, звернення та декларації Верховної Ради України. Однак провідну роль відіграють правові акти, за допомогою яких реалізуються державно-владні повноваження суб¢єктів конституційно-правових відносин.

Функціональне призначення структури  правового акта полягає  в тому , що вона організовує  його зміст за певною системою , впорядковує його відповідно до певних правил .

У найбільш узагальненому  вигляді схему  елементного складу правових актів можна  уявити  як взаємопов¢язану єдність таких його частин, як назва органу, який прийняв акт; назва акта; дата прийняття; описова і резолютивна частини; підписи відповідних посадових осіб; додатки до правових актів. Деякі правові акти мають статті. Параграфи, пункти, абзаци, примітки, глави, які, в свою чергу, складаються з дрібніших частин – нормативних чи індивідуальних приписів, що об¢єднуються у вигляді статей правових актів.

З точки зору інформаційних  якостей джерела  конституційного  права виступають носіями двох видів  інформації : дескриптивної (описової , пізнавальної )і  прескриптивної ( зобов¢язуючої ). І та , й інша інформація в кінцевому підсумку визначає наше ставлення до об¢єктивного світу . Дескриптивна інформація є засобом пізнання й оцінки дійсності ;прескриптивна визначає , як , яким чином ми повинні будувати свою поведінку в конкретних ситуаціях , які наші права і обов¢язки .

Як  правило, в структурі  правового акта аналіз та оцінка соціальних явищ (вступна частина  актів) поєднуються  з конкретними  правовими приписами (резолютивна  частина актів). Водночас не можна абсолютизувати це положення: далеко не кожен акт в  обов¢язковому порядку повинен мати констатуючу (вступну) частину. Часом описова частина об¢єднується в одному реченні з початком резолютивної частини, завдяки чому правовий документ набуває рис лаконічності й чіткості.

Резолютивна частина великих  за обсягом актів, звичайно, розбивається на складові частини, розділи , глави, підрозділи, статті, пункти, причому термін “стаття” вживається, як правило, лише в законодавчих актах. Такий розподіл надає внутрішній структурі акта необхідну стрункість і логічну послідовність, полегшує користування ним.

Використана література :

1. Погорілко  А.  “Основи конституційного права “
2. Касинюк Л.А. “Основи конституційного права України”
3. Копейчиков В.В. “Основи конституційного права України”
4. Конституція України